Спроба №7

Оголошення про щотижневе проведення зборів акціонерів Нікопольського заводу феросплавів уже давно перестали когось дивувати. Коли історія повторюється вперше, це часто сприймають як фарс. Коли історія повторюється в п’ятий або в десятий раз, і попереду ще стільки ж спроб, це вже знущання — чи то над здоровим глуздом, чи то над правосуддям. А швидше, над тим та іншим одночасно.

26 серпня ц.р. Вищий господарський суд визнав незаконною приватизацію консорціумом «Придніпров’я» (читай — «Інтерпайпом» Віктора Пінчука) 50%+1 акція НЗФ, а також недійсними з моменту підписання договори про купівлю-продаж цих акцій, укладені 2003 року між ФДМ і «Придніпров’ям». Юристи консорціуму неодноразово заявляли, що все відбувається з грубими порушеннями законодавства, і оскаржили це рішення у Верховному суді.

Теоретично, після цього треба було чекати рішення ВР, проте на практиці ніхто нічого не чекав. Усі розуміли, що все може вирішитися ще до розгляду апеляції. У вівторок, 30 серпня, в Орджонікідзе мало відбутися чергове — здається, сьоме — дійство під кодовою назвою «збори акціонерів». Проводитися вони мали за реєстром компанії «Славутич-Реєстратор», який офіційно вважали втраченим. Більш того, з цього приводу є рішення Верховного суду й ДКЦПФР, відповідно до якого «Славутич-Реєстратор» незаконно веде реєстр Нікопольського феросплавного.

Загалом у цьому було б ще півбіди: корпоративні війни в Україні ведуться давно, і їхніх учасників мало що дивує. До того ж, на відміну від «Придніпров’я», її суперник, група «Приват» узагалі вважає себе неіснуючою. Фантомний реєстр для напівфантомної групи — цілком нормальне явище.

Сіль жарту була в тому, що до призначеного на 30 серпня заходу мали залучити ще й державу. З цією метою в київському аеропорту, за словами Віктора Пінчука, зарезервували аж три «приватівські» літаки. Однак початок зборів у Орджонікідзе довго відкладали. Причина була банальною: не всі чиновники вважали, що держслужба та робота на інтереси групи «Приват» — це синоніми. Переконанням неслухняних зайнялася особисто прем’єр України Юлія Тимошенко.

У вівторок вона по факсу доручила голові Фонду державного майна Валентині Семенюк видати доручення на голосування заступнику міністра промислової політики Сергію Грищенку. «Ламати» ФДМ і Мін’юст довелося довго, але зрештою доручення видали. Треба віддати належне — Валентина Семенюк зуміла чітко сформулювати, за яких обставин документ набирає чинності: доручення «дійсне за умови отримання... документів, які підтверджують зарахування акцій ВАТ «НЗФ» у розмірі 50%+1 акція статутного фонду товариства на рахунок ФДМ».

Тим часом зберігач акцій НЗФ — АКБ «Укрсоцбанк» — заявив агентству, що «за станом на сьогоднішній день акції НЗФ перебувають на рахунку консорціуму «Придніпров’я». Цю інформацію було підтверджено офіційною заявою, поширеною прес-службою ФДМУ, в якій йшлося, що «за станом на 30.08.05 Фонд не отримав акцій ВАТ «НЗФ». Втім, з’ясування цього малозначущого для організаторів факту ролі не відіграло. І незабаром було заявлено, що «відбулися загальні збори акціонерів ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» із кворумом 75,91% акцій» (тобто пакет «приватівських» компаній і 50% +1 акція). Було призначено й нове керівництво ВАТ.

Усупереч попереднім заявам про те, що «приватівські» компанії ні на що не претендують, а готові все віддати державі, ключові посади на нікопольському заводі зайняли саме представники з їхнього середовища. Так, колишнього керівника Марганецького гірничо-збагачувального комбінату (контролюється «Приватом») Миколу Надточенка призначили головою правління, першого заступника голови правління Приватбанку Тимура Новикова ввели в спостережну раду. До неї ж потрапив голова спостережної ради компанії «Славутич-Капітал» Геннадій Корбан (на одній з прес-конференцій пан Новиков зазначив, що «Славутич-Капітал» займається захистом інтересів групи «Приват» у корпоративних конфліктах).

Сергій Грищенко, який очолив спостережну раду НЗФ, теж має досвід партнерства з групою. Загалом приватні інвестори одержали явно більше за свою 26-відсоткову частку.

До речі, збори ще не розпочалися, а прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що вони проходять нормально. Поділившись планами продажу контрольного пакета за 2—3 млрд. грн., вона тим самим звично випередила всі рішення судів.

Проте оптимізм прем’єра від того, що сталося, поділяли не всі. Ті ж працівники Нікопольського заводу феросплавів звернулися до РНБОУ, щоб запобігти силовому захопленню підприємства. Мабуть, їм не надто сподобалося явне накопичення сил для штурму заводу.

У ситуацію втрутився особисто міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, заявивши, що міліція стоятиме на варті закону: «Не підтримуючи жодну із сторін, звертаюся до тих, хто зараз проводить мітинг, підбурює людей на незаконні дії, аби вони чітко розуміли: українська міліція не є на стороні жодної сторони конфлікту, вона буде виконувати виключно доручення судових виконавців».

Міністр попередив приватні охоронні структури, що у разі організації будь-яких заворушень їхні ліцензії буде анульовано, а працівники відповідатимуть відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чию сторону вони представляють. «Ми виконаємо покладені на нас державою функції і не допустимо жодних провокацій. У даному випадку моє завдання — забезпечити законність усіх процедур; ні хаосу, ні свавілля ми не маємо права допустити».

Проти цього було важко щось заперечити, якби правоохоронці водночас не збиралися взяти під охорону територію заводу й заводоуправління. На тій підставі, що «міліція уклала договір на охорону підприємства з обраним на зборах головою правління НЗФ». Отже, нейтралітет загрожував бути трохи одностороннім. Хоча, відповідно до заяви міністра, сам «новий керівник заводу може бути заведений чи не заведений на територію підприємства виключно після рішення судових виконавців».

Слід віддати належне міліціонерам — вони справді не допускали ексцесів. Позиція міліції була б узагалі бездоганною, якби нове правління НЗФ існувало...

ФДМ офіційно заявив, що вважає нелегітимним Орджонікідзівські збори акціонерів. Прес-служба ФДМ, посилаючись на слова голови Фонду Валентини Семенюк, заявила, що доручення було дійсним лише за наявності документів, що підтверджують перерахування 50%+1 акція НЗФ на рахунок ФДМ. Цього не сталося, тому приватизаційне відомство на сьогодні не є власником контрольного пакета акцій НЗФ. Отже, кворум був утричі менший, ніж було оголошено, і укладати будь-які договори «нове керівництво» ВАТ просто не мало права.

Дещо раніше суд заборонив проведення зборів акціонерів Нікопольського заводу феросплавів. Хоча не факт, що ті ж приватівці не мали у своєму розпорядженні контррішення — благо, в українській судовій практиці таких випадків не бракує.

Ексклюзивом по Нікополю стало хіба що особисте втручання прем’єра України на одній зі сторін бізнес-конфлікту — це справді нове віяння.

Нині група депутатів планує зустрітися з президентом України Віктором Ющенком і роз’яснити ситуацію навколо НЗФ. Сам Пінчук не без сарказму поцікавився на мітингу, «що це за збори на користь держави, які проводяться приватною структурою на одному зі своїх підприємств? Чому це раптом приватна структура проводить на своїй території збори й туди когось тягне? Невже ви в це вірите?.. Я не стверджую, що всі навколо білі та пухнасті. Та коли ви хочете, щоб усе було законно, дочекайтеся рішення Верховного суду. Після цього проводьте збори — у нормальному місці, у Нікополі, а не на території нашого конкурента».

При цьому у разі програшу судів Пінчук має намір брати участь у повторній приватизації контрольного пакета. Отже, до завершення війни ще далеко. Бліцкригу знову не вийшло. Що не така вже погана новина для тих же металургів, які опинилися на межі повної монополізації ринку майже найагресивнішою бізнес-групою.

Про те, що контроль над НЗФ призведе до монополізації феросплавної галузі, уже попереджає голова правління ММК ім. Ілліча Володимир Бойко. Хоча в розвинених країнах антимонопольні органи для того й існують, щоб не допускати 100-відсоткової концентрації. Та це так, до слова.

На Україну ще чекає довгий шлях до життя в країні, де законність не залежить від рішень уряду. Та все-таки цього тижня було зроблено перший крок. Принаймні кілька чиновників при конфлікті закону та сили волі зробили вибір на користь законності. Цього, звісно, замало, та все ж краще, ніж нічого.