Соціалізація турбін

Затвердження головним приватизатором країни одного з найвідвертіших її супротивників — соціалістки Валентини Семенюк — якийсь час здавалося кумедним наслідком подій Майдану. Виявилося, даремно: Валентина Петрівна у ФДМ цілком прижилась і призвичаїлась.

Більш того, якщо прибрати прізвище Семенюк з документів, то відрізнити її дії, скажімо, від дій попередника (а нині і соратника по коаліції) важко...

Навіть «Міттал Стіл Кривий Ріг» нині вони однаково не люблять. Причому через схожі причини: пану Чечетову як вірному однопартійцю прикро за Ріната Леонідовича, ну а партійним соратникам тов. Семенюк після повторної приватизації довелося розпрощатися з низкою не надто великих, але таких приємних контрактів на поставку металопродукції.

У всьому іншому — мало не повний консенсус. Жодне підприємство, яке негайно перейшло у приватні руки в період передвиборної роздачі Михайлом Васильовичем, назад не повернулося. Навіть риторика поступово стихла. Ну а приватизація «Луганськтепловозу» відбулася в найкращих традиціях кучмівських часів...

У результаті дворічного соціалістичного управління діяльність Фонду держмайна знову сприймають крізь призму «хто замовив». Наслідки чого приватизатори нині й пожинають на харківському «Турбоатомі». Дуже небагато експертів вважають, що квітнева зміна керівництва підприємства — це зміцнення позицій держави. Зате міркувань на вічну тему — «кому й навіщо» — з надлишком.

«Турбоатом» уже понад 70 років спеціалізується на виробництві турбін для теплових і атомних електростанцій, гідроелектростанцій і є (правда, зараз більше потенційно) одним із найбільших у світі виробників енергетичного устаткування. Крім виробництва, є й свої конструкторські бюро, технологічні підрозділи, науково-дослідні лабораторії тощо. Річний обсяг продукції — близько 50—55 млн. дол. Порівняно з колишніми часами, звичайно, крихти. Але для когось завод і в нинішньому його вигляді привабливий.

Державі належать 75,22%, ще 14,55% — відомій Energy Standard і близько 1% — харківському ВАТ «Мегабанк». І власники останнього пакета останні роки вели навколо заводу надзвичайно бурхливу діяльність, невпинно генеруючи інформаційні приводи.

Торік вони активно оспорювали передачу державного пакета ВАТ «Турбоатом» в управління Міністерства промислової політики. На їхню думку, це заважало управлінню підприємством...

До претензій міноритарного акціонера поступово звикли і, як виявилося, даремно. Адже з розвитком політичних процесів в Україні керівник банку Віктор Субботін раптом опинився в одній партії з керівником ФДМ.

І трапилося диво — друг врятував... ну якщо не друга, то товариша по партії. Віктор Субботін (не тільки банкір, а й перший секретар обкому СПУ в Харківській області) наприкінці квітня несподівано був призначений ФДМ виконувачем обов’язків генерального директора харківського заводу «Турбоатом». Новий директор ніколи раніше не працював в енергомашинобудуванні, хоча, безсумнівно, мав багатий досвід з оскарження рішень уряду в цій галузі.

Далі було ще цікавіше — почалася чистка спостережної ради, із якої вивели і начальника управління Мінпромполітики Миколу Литвиненка.

М’яко кажучи, це не порадувало міністерство, і воно офіційно заявило, що, «спираючись на чинне законодавство... вважає неправомірним наказ ФДМ про відкликання двох членів СР «Турбоатома» і призначення нових членів. Зміни в складі СР ВАТ є прерогативою зборів акціонерів ВАТ «Турбоатом», про що поінформовано ФДМ».

Реакцією на цю заяву стала підготовка нового керівництва до відбиття штурму підприємства. Захист забезпечував «Титан», а оскільки МВС поки що не чужий соціалістичного впливу, то в пресі з’явилися іронічні заголовки на кшталт «Соціалісти зробили з «Турбоатома» зону й охороняють її із собаками».

У відповідь нове керівництво не вигадало нічого кращого, ніж включитися у війну позовів (благо, їх навколо підприємства вистачає).

Зокрема, в.о. генерального директора ВАТ «Турбоатом» подав судовий позов на газету «Факты и комментарии» у зв’язку з публікаціями в пресі, які шкодять гідності і діловій репутації особисто його і ВАТ «Турбоатом». У суді заперечується теза про «...перетворення «Турбоатома» на фінансову вотчину соціалістів, переведення коштів підприєм­ства в підконтрольні йому компанії і банальне на цьому тлі перевищення службових повноважень».

Права ображатися у пана Субботіна, природно, ніхто не забирав, тільки от ображається він своєрідно. Зокрема, спростовуючи інформацію, що «на трьох різних депозитах цього банку (мається на увазі ВАТ «Мегабанк») розміщено близько 200 млн. грн., які належать «Турбоатому». Термін цих депозитів і відсоткові ставки за ними поки що не відомі». Позивач стверджує, що ці цитати не відповідають дійсності.

Зате підкреслюється, що, відповідно до статуту «Турбоатома», гендиректор... має право без доручень вчиняти дії від імені акціонерного товариства. Цей пункт передбачає наявність повноважень з правом підпису банківських, фінансових та інших документів, пов’язаних із поточною діяльністю заводу. Справді, потужне спростування...

То оскаржується сума чи факт переведення рахунків?

Утім, нещодавно в.о. гендиректора подав черговий позов, вимагаючи спростування «висловлювання про нібито виведення активів заводу з обороту і переказ коштів на рахунки Мегабанку». Може, простіше опублікувати повідомлення про розрахункові рахунки і розмістити його на заводському сайті (заодно він почне працювати)? Позиватися відразу з усією пресою — справа малопродуктивна.

Разом з тим суд просять заборонити відповідачам... поширювати негативну інформацію, викладену в статті, і зобов’язати їх розмістити текст вибачення на сторінках газети.

Спростування, можливо, й розмістять, та заборонити поширювати інформацію — це круто.

Не кажучи вже про те, що існує кілька рішень судів. Госпсуди Києва і Харківської області усунули з посади самого Субботіна. А спостережна рада «Турбоатома» призначила навіть нового керівника Віталія Івахна, причому за рекомендацією саме Міністерства промислової політики. Тож завод може похвалитися аж трьома керівниками за неповні три місяці.

Що ж стосується заяв представників ФДМ, що в тих, хто не згодний із призначенням Віктора Субботіна на посаду в.о. гендиректора ВАТ «Турбоатом», незабаром не залишиться аргументів, то вони ну дуже оптимістичні. Судових витрат у сторін ще буде чимало, що досвід самого Мегабанку підказує.

Тим більше що призначення тов. Субботіна відбувалося в одній політичній обстановці, яка через кілька місяців може сильно змінитися: рейтинг і перспективи його політичної сили якось не вселяють великого оптимізму.

Набагато цікавіше, навіщо все це...

Як уже зазначалося, боротьба за контроль над «Турбо­атомом» розгорнулася давно. Ще влітку 2005 року Кабмін намагався створити на його основі державну корпорацію «Укренергомаш», де підприємство стало б головним з підпорядкуванням Мін­промполітики. У корпорацію хотіли включити ще харківські «Електротяжмаш», Харківсь­кий електромеханічний завод і Харківський державний приладобудівний завод імені Т.Г.Шевченка. Але тоді ці плани було успішно зірвано...

У 2007-му приспіло розпорядження вже нового Кабміну, відповідно до якого «Турбоатом» увійшов до складу зовсім іншої держкорпорації — «Укратомпром», керованої тоді ще соціалістом Андрієм Деркачем. А нещодавно соціалістичні ідеї Андрія Леонідовича зазнали глибокої кризи, і нині він у списку регіоналів. Тонути разом із соціалістами пан Деркач не захотів.

Навіщо «Турбоатом» в «Укратомпромі», незрозуміло. Тобто енергообладнання для АЕС, безсумнівно, необхідне, але в складі «атомного» об’єднання — урановий ГЗК, два заводи циклу виробництва ядерного палива, і турбіни там зовсім ні до чого. Більш того, основні заводи-партнери «Турбоатома» (на базі яких раніше планувалося створення «Укренергомашу») до нього не потрапили.

Зате кадрова перестановка на підприємстві дивним чином збіглася з новою хвилею інтересу до підприємства з боку росіян. Так, у квітні керівник «Росатома» Сергій Кірієнко пообіцяв продовжити переговори зі співробітництва з «Турбоатомом». Росіяни у найближчі чверть сторіччя мають побудувати до 40 блоків — як нових, так і на заміну тих, які вибувають з експлуатації.

Пройшли переговори між Федеральним агентством з атомної енергії «Росатом» і «Укратомпромом» про можливе створення спільного підприємства за участю «Турбоатома». Разом планувалося підписати угоду про співробітництво з «Укратомпромом».

Документ і справді підписали. Причому такий, що ним зацікавився президент України. 15 червня ц.р. Віктор Ющенко доручив Генеральній прокуратурі і Службі безпеки України перевірити угоду між Федеральним агентством з атомної енергії Росії і державним концерном «Укратомпром». Президенту не подобається «ні те, як була підписана ця угода, ні ті положення, які вона передбачає».

Цього тижня проміжні результати перевірки СБУ протоколу про плани щодо співробітництва між «Укратомпромом» і «Росатомом» були письмово подані президенту України. І, за словами в.о. голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка, «підстави для побоювань є».

Втім, росіян влаштовує практично будь-який розвиток ситуації. А от позицій заводу всі ці нинішні халепи як мінімум не зміцнюють.

Виходить, цілком можлива приватизація на кшталт «Луганськтепловозу», тобто майже задарма і під статус постачальника дрібних комплектуючих. Як субпідрядника.

Принаймні дотепер росіяни зовсім не збиралися балувати харків’ян прибутковими замовленнями. Так, коли проходив тендер для поставок низькооборотних турбін, вони віддали перевагу французькій Alstom, яка збирається налагодити в підмосковному Подольську виробництво турбін. У самому «Росатомі» заявляють, що харківське виробництво — лише... підстраховка на той випадок, якщо найближчі замовлення в Росії і за кордоном доведеться виконувати переважно за низькооборотною технологією. Разом з цим нинішій «підвішений» стан підприємства гарантує, що «гаситься» конкурент російському виробнику.

Між іншим, енергетична програма України теж цілком амбіційна і потенційно може забезпечити пристойний потік замовлень. Та й енергетика має дуже непогані перспективи. «Турбоатом» свого часу випустив 285 парових турбін сумарною потужністю понад 50 млн. кВт. При цьому в СНД їх 230, ще 55 турбін працюють на 16 станціях далекого зарубіжжя.

Сумарно навіть їхній ремонт — дуже непогані обсяги робіт. Проте поки триватиме мишача метушня навколо підприємства, усе це не надто реально...

У реальності харківський завод методично підставляють. Якщо не буде втручання (що досить малоймовірно) із вищих ешелонів влади, то нинішній рік можна сміливо вважати втраченим для розвитку. А в кампанію з формування замовлень на 2008-й підприємство заповзе в образі Змія Горинича — з кількома головами, кожна з яких кричатиме, що вона головна.

Як на це відреагують контрагенти, зрозуміло. Втім, на той час біля керма ФДМ опиняться, швидше за все, інші люди. І принаймні у прихильності соціалістичним ідеям їх не обвинувачуватимуть.