«РІВНЕАЗОТ»: ПРИВАТИЗУЄМОСЯ ЧЕРЕЗ СУД?

Як рік почнете, так його і проведете... Приказка не нова, але має глибокий смисл. Цього року в її справедливості переконався Фонд держмайна України. Зустрівши Новий рік із завислим конкурсом «Рівнеазоту», з ним же його й проводжає.

Пригод, що випали на долю оголошеного ще 18 жовтня 2000 року конкурсу з продажу 53,68% акцій ВАТ «Рівнеазот», було через край. Його кілька разів призупиняли і доузгоджували умови. У проміжку між погодженнями була спроба продати частину держпакета за окремим спеціальним законом трудовому колективу (читай — керівництву).

Нарешті, хоч якось, але конкурс нібито відбувся і навіть визначився переможець. Ним стала компанія «Украгропромхолдинг» — «дочка» російського ТОВ «Міжрегіонгаз» і «внучка» Газпрому, яка пообіцяла купити підприємство за 25 млн. дол. Це майже втричі перевищувало стартову ціну. Наприкінці травня з покупцем уже підписали договір.

Та не встигли в Фонді держмайна полегшено перевести подих, як у Москві в почесне заслання відправили Рема Вяхірєва. Після чого всі угоди щодо купівлі та продажу активів у Газпромі пригальмували. Коли врахувати, що в бізнес-плані переможця значилася щорічна поставка на підприємство мільярда кубів газу по дешевій ціні, то це докорінно змінювало плани й можливості «Украгропромхолдингу».

У результаті весь червень тривало жваве листування: ФДМ нагадувало, що треба вже й заплатити, а росіяни клялися — та ми зараз, ось-ось, почекайте трішки.

До липня стало ясно, що ніхто нічого не платитиме: росіяни відчайдушно намагалися зістрибнути з конкурсу, але так, щоб зберегти обличчя. Зачіпкою стала порушена за позовом структур концерну «Правекс» справа про банкрутство «Рівнеазоту». Вони вимагали 14 млн. дол. боргу. Справа тягнулася ще з кінця 1997 року, про неї всі знали й раніше вона нікого особливо не лякала. А тут усе раптом закрутилося, і 16 липня тернопільський суд визнає завод банкрутом. Потім інший суд визнає банківську гарантію росіян, видану газпромівським «Мастер-Банком», недійсною, і конкурс успішно провалюється. Проте це був аж ніяк не кінець. Найвеселіші сторінки історії ще попереду.

Друге місце в конкурсі посіло, запропонувавши за «Рівнеазот» 22 млн. дол., чудово відоме Фонду держмайна київське ЗАТ «Укренергозбут». Акціонерами цього ЗАТ у ФДМ хіба що дітей співробітників не лякають. Практично кожен конкурс, де фігурує ця шановна компанія, завершується судовими позовами. І для Фонду загалом однаково, позиваються акціонери ЗАТ як його скривджені представники чи як прості громадяни України — нічого доброго від цього він не чекав. Та й чекати не міг: юристи Фонду ведуть відразу кілька справ за участю не тільки законослухняних співробітників цієї поважної організації, а й їхніх родичів.

Передчуття цілком справдилися. Як анекдот слід розглядати спробу ЗАТ «Укренергозбут» одержати від росіян 7 млн. грн. штрафу. А потім простий акціонер цього ЗАТ Володимир Марченко (відомий у судах і як фізична особа, і як представник «одеського» офшору FS Trading) оскаржив результати роботи конкурсної комісії, що визнала переможцем «Украгропромхолдинг». І пішло. Цікаво, що з приватизаційним відомством також позивається саме пан Марченко. Сам «Укренергозбут» офіційно ні при чому. І навіть виступає в судах як «третя особа на боці відповідача», тобто ФДМ.

Описувати судові засідання довго й нудно, але їхнім результатом стало рішення Печерського районного суду м. Києва, яке зобов’язує ФДМ укласти договір купівлі-продажу з ЗАТ «Укренергозбут». Причому суддя відразу поставив позначку «до негайного виконання».

Сіль жарту в тому, що ФДМ був зовсім не зобов’язаний укладати договір із кимось іще. За умовами конкурсу, він має право укласти договір із другим учасником конкурсу. А тут рішенням суду його просто зобов’язали це зробити. ФДМ, природно, заходився протестувати...

Поки йшли судові засідання, на самому підприємстві життя теж било ключем. Того ж дня, коли ФДМ програв у Печерському суді, Кабмін передав спірний пакет в управління Рівненської обладміністрації.

Директорату заводу це не віщувало нічого доброго: відносини голови ВАТ Володимира Колесникова та обладміністрації були давно й відверто ворожими. Що й підтвердилося на найближчих зборах акціонерів — була спроба їх зірвати. Проте збори вважаються такими, що відбулися, а керівництво комбінату — звільненим. Причому під час зборів відзначено злагоджену роботу обладміністрації та далекої ліхтенштейнської фірми Cheminvest — її контактний телефон у Києві певний час збігався з телефоном «Укренергозбуту». А ось більш дружній до колишнього керівництва заводу офшор «Пульхім» у зборах участі не брав.

Потім була майже двотижнева пауза, протягом якої колишнє керівництво забарикадувалося в заводоуправлінні, одночасно намагаючись призупинити рішення зборів судовими позовами. До речі, їх теж подавали прості фізичні особи.

На них, утім, мало звертали увагу і зрештою, за дієвою допомогою «Беркута», змусили залишити з підприємства.

Нове керівництво ВАТ формували представники американської трейдерської компанії IBE TRADE CORP. Її засновники мають СНДівське минуле й теж непогані відносини з «Газпромом». Фірма брала участь у приватизаційному конкурсі, але програла. Втім, як стверджує «Укренергозбут», у нього укладений ф’ючерсний контракт на продаж — у разі перемоги — свого пакета саме цій структурі.

До речі, ф’ючерс слугує і прикриттям: у Кабміні після розбору польотів «Луганськобленерго», де в системі розрахунків (точніше, нерозрахунків) за електроенергію брав участь «Укренергозбут», до компанії ставляться з пересторогою. А тут відразу відкрито й чесно заявляють: не хвилюйтеся, хлопці, ми купуємо не для себе, а для інших. Поки що це спрацьовує. Кабмін уже теж заморився від конкурсу по «Рівнеазоту» і, очевидно, вирішив — будь що буде. IBE TRADE як переможець його не лякав.

А от ФДМ ситуація зовсім не подобалася. На початку грудня приватизатори програли в Київському апеляційному суді, на засідання якого представник Фонду просто не потрапив — повідомлення надійшло після розгляду справи. 25 грудня вже колегія суддів апеляційного суду Києва підтвердила рішення суду від 21 вересня. Фонд відбивається як тільки може, але його додушують. Самотужки довго відбиватися він не зможе. Зрештою, за невиконання судових рішень у нас передбачено й кримінальну відповідальність...

Причому справа навіть зовсім не в небажанні продавати пакет «Укренергозбуту». Просто після підписання цього договору про будь-які плани надходження коштів не тільки в 2002-му, а й у наступні роки можна сміливо забути. На «Рівнеазоті» відпрацьовується нова модель проведення конкурсу — через суди. Тоді рішення конкурсної комісії замінять рішеннями судової влади. Охочих скористатися цим досвідом серед українських бізнес-груп знайдеться чимало. Судів і скривджених фізосіб теж не бракуватиме. Тож оскаржуватимуть конкурси щодо всіх великих об’єктів, причому на всіх етапах. Добре, що технологія взагалі-то недорога й загальнодоступна.

На сьогодні в ФДМ залишилася одна зачіпка — «Укренергозбут» досі не надав банківської гарантії. З урахуванням того, що він пропонує 22 млн. дол., гарантувати її повинен банк із капіталом не нижче 88 млн. дол. Це серйозна перешкода. Наприкінці минулого року, коли відбувався конкурс щодо «ЗАлКу», претендент, котрий обіцяв 101 млн. дол., зміг надати гарантію лише якоїсь шарашкіної контори. ФДМ цим зміг скористатися, конкурс удалося завершити. Але тоді не було рішень судів, які зобов’язували б підписувати договір купівлі-продажу саме з конкретним учасником.

Свого часу банківську гарантію запровадили саме для того, щоб відсіювати покупців, що не мають грошей, однак ладні обіцяти золоті гори. А можливо, з огляду на реалії сьогодення, перевірка кредитоспроможності й не потрібна?