ПРОДАЖ «ОРАНТИ»: ХТО ПІДХОПИТЬ ТОМАГАВК ОСТАННЬОГО З МОГІКАН?

Напередодні виборів 2002 року особлива увага прикута до систем, розгалужена структура яких здатна охопити територію всієї країни. Цим критеріям найкраще відповідає на 79 відсотків державна Національна страхова компанія «Оранта» з її понад 500 відділеннями і тисячами агентів, які доходять до кожного адресата і вміють добре переконувати.

Минулого тижня Фонд державного майна оголосив конкурс із продажу 28,85 відсотка акцій ВАТ «Національна страхова компанія «Оранта». Перше враження від інформаційних повідомлень — сталося. Про те, що щось треба робити з практично останньою системоутворюючою фінансовою бізнес-структурою, яка залишається під повним контролем держави (менше 25 відсотків акцій у власності членів трудового колективу — до уваги не беруться) говорили давно, однак без жодного помітного результату.

Від початку «Оранті» як правонаступниці Держстраху в Україні дісталися у спадок серйозні проблеми, породжені розвалом СРСР: вкладники, у яких знецінилися довгострокові страховки, і вилучені в Москву, у союзний бюджет, живі гроші від продажу страхових полісів. Рятувало одне — розвинена мережа в регіонах із тисячами страхових агентів, які продовжували виконувати свою роботу. Та за роки незалежності відновити ліквідну структуру активів так і не вдалося. Хоча вартість активів «Оранти» висока — понад 100 млн. гривень, але це здебільшого неліквідна нерухомість в аварійному стані, у райцентрах (навіть не у великих містах), найчастіше із завищеною оцінкою. А ліквідність лежить в основі фінансової установи. За принциповими підходами до структури активів, а вже потім — до їх обсягу, страхові компанії не дуже відрізняються від банків. Не випадково ж у світі активно зливаються банки та страхові компанії.

Не поліпшило фінансового становища «Оранти» і проведене 1994 року дроблення, коли від материнської компанії відділили найбільші обласні дирекції: у Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Запоріжжі та Криму.

Рятувальною шлюпкою в таких умовах став індивідуальний дозвіл страхнагляду на сформовану структуру активів. Якщо, за загальною нормою, в покритті страхових резервів частка нерухомості не повинна перевищувати 10 відсотків, то «Оранті» дозволялося мати до 70 відсотків. Але безконечно так тривати не могло. Ще рік-два — і без великих живих грошей, аналогічних обсягу портфеля, частка компанії на ринку стала б просто рядовою. Виділення грошей із багатостраждального держбюджету? Малоймовірно. Щось на думку не спадають факти серйозних пайових уливань із бюджету в структури зі змішаною формою власності. Вихід напрошувався один: фіксація держпакета акцій і продаж решти інвестору. Якщо державі цікавий контроль над страховою компанією — достатньо володіти блокуючим пакетом.

Звідси і перша реакція на оголошення про конкурс — нарешті! Та в міру ознайомлення з інформаційним повідомленням Фонду держмайна, починають зароджуватися сумніви в справжності добрих намірів.

Йдеться про оголошені умови проведення конкурсу, у яких викладено кваліфікаційні характеристики потенційних покупців. Запитання виникають буквально до кожного з пунктів.

Умова перша — не менше трьох років досвіду фінансової діяльності у страхуванні чи не менше одного року здійснення безпосереднього контролю на підприємствах, які проводять фінансову діяльність зі страхування. Фахівці збентежені: чому трирічний «стаж» страховика прирівняно до здійснення контролю за тим-таки страховиком, але вже протягом лише одного року? Невже контролювати процес складніше, ніж його здійснювати?

Умова друга — висновок однієї з аудиторських фірм «великої п’ятірки» про прибуткову діяльність протягом року і про наявність у претендента станом на останній звітний рік власного капіталу не менше 300 млн. гривень. Звідки цифра? Жодна з присутніх в Україні страхових компаній такого капіталу не мала. Більше того, навіть якби йшлося про капітал на момент подання конкурсної пропозиції (усе ж таки за десять місяців багато чого могло змінитися), то і в першому наближенні за 30 відведених на конкурс днів такого капіталу, та ще й з аудиторським підтвердженням від «великої п’ятірки», жодна вітчизняна страхова компанія навряд чи досягне. Може, Фонд держмайна орієнтується на стратегічного іноземного інвестора, обізнаного з багатовіковим західним досвідом страхування?

Негативна відповідь міститься вже в умові третій — наявність у претендента філіальної мережі з матеріально-технічною базою не менше ніж у 25 обласних центрах, Києві та Севастополі. Причому мережа має не просто існувати, а бути розгалуженою, а матеріально-технічна база — відповідною. Як судитимуть про достатність, розгалуженість і відповідність. У яких нормативних документах зафіксовано необхідні критерії? Зрозуміло одне: західних китів страхового бізнесу просять не турбуватися.

Умови четверта і п’ята — наявність у власності в претендента приміщень загальною площею не менше 3000 кв. метрів для розміщення структурних підрозділів «Оранти», у тому числі в Києві — не менше 2000 кв. метрів, а Харкові й Одесі — не менше 500 кв. метрів відповідно. Претендент повинен також мати можливість забезпечити «Оранту» матеріально-технічною базою для страхового бізнесу в Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі та Кривому Розі. Останнє, щоправда, можна лише привітати — може, і вдасться надолужити втрати від подрібнення компанії 1994-го. А як визначалися конкретні розміри необхідних офісних площ? Несерйозно думати, що найголовніша з проблем більш ніж наполовину державної страхової компанії — у відсутності офісів. За наявності грошей ці питання вирішуються легко і просто (до речі, якщо площі — у власності претендента, то за їх оренду доведеться платити. Забезпечення матеріально-технічною базою теж не безкоштовне).

Як бачимо з умов конкурсу, за кадром залишається головне питання, що мало б цікавити державу, — залучення інвестора, який має реальний досвід ведення страхового бізнесу, і вливання в «Оранту» грошового капіталу, що дозволить компанії утриматися на плаву й повернути лідируючі позиції на ринку.

Може, все це неважливо, і вирішальне значення справді має питання мережі? Тоді, звісно, кваліфікаційні вимоги абсолютно правильні, хоча й занадто вже індивідуальні. Вони розраховані явно не на вітчизняні і не на зарубіжні страхові компанії. Перші відтинаються вимогами до власного капіталу, другі — побажаннями наявності мережі, яка є не в кожного українського претендента. Розуміючи це, автори кваліфікаційних характеристик завбачливо зафіксували можливість обмежитися річним досвідом контролю над котроюсь зі страхових компаній. При цьому якщо сам претендент мусить володіти і підтвердженим капіталом, і солідною регіональною мережею, то контрольована ним страхова компанія може бути якою завгодно завалящою — із мінімальним статутним фондом, мінімальними оборотами і мінімальним прибутком, якщо взагалі не збитковою. Напрошується цікаве запитання: якщо є потенційний покупець із такими, як описано в характеристиках, можливостями, і якщо він уже контролює страхову компанію, ознайомлений зі страхову справу, то чому цей претендент досі не використав своїх ресурсів для розширення вже підконтрольного йому страхового бізнесу?

Що справді цікаво, то це те, що таке бажання у майбутнього покупця з часом збіжиться точнісінько зі стартом виборчих перегонів (заявки на конкурс по «Оранті» приймають до третьої декади грудня нинішнього року). Якщо це так, то жодних протиріч у кваліфікаційних характеристиках немає. Вони дають портрет претендента, який має капітал, зароблений не в страховій справі, і потребує надійної мережевої структури. Бо з мережею страхування за рівнем покриття можуть посперечатися лише системні банківські структури, а потенційна мобільність агентської мережі системної страхової компанії взагалі поза конкуренцією. Ідеологія страхового агента — йти до клієнта, а не чекати його. І переконувати, переконувати й ще раз переконувати. Капітал же, помножений на мережу, — це вже майже інструмент для того, щоб ідеї заволоділи масами. Очевидно, саме тому і немає в додаткових умовах побажань щодо насичення «Оранти» грошовим капіталом, аби надати нової якості її страховому бізнесу. Якби капітал претендента призначався саме для цього, то не треба було б чекати конкурсу — достатньо було б просто розвивати протягом року контрольовану страхову компанію.

Для довідки: на останній звітний рік (станом на 1 січня) капітал обсягом не менше 300 млн. гривень мали Промінвестбанк, Укрсоцбанк і Перший український міжнародний банк.