Як правило, у монастирі йшли, аби замолювати свої гріхи. Однак із будь-якого правила є винятки. Виявилося, що як мінімум для одного з українських олігархів монастир — це те місце, де можна розжитися не тільки духовною поживою, а й феросплавами.
Саме так і вчинив Віктор Пінчук. Коли він подавав апеляцію у Вищий адміністративний суд України, то одним із основних аргументів був такий: при прийнятті постанови щодо НЗФ не було враховано рішення Європейського суду у правах людини з питання «Святі монастирі проти Греції». У будь-якому разі, суддю ВАС Ніну Фадєєву «Інтерпайп» зміг переконати в силі монастирських аргументів.
Іронія ситуації полягала в тому, що в згаданій справі європейці ухвалили ось таке: «Вилучення майна без оплати в сумі, яка розумно відповідає вартості майна, є непропорційним втручанням, а повна відсутність компенсації може бути виправдана лише за виняткових обставин».
Пункт цілком правильний, ось тільки не дуже приємний для самого Віктора Михайловича.
Адже саме він найменше схожий на постраждалого. Два роки тому країна цілком чітко спостерігала отаке «вилучення майна (народного. — Г.М.) без оплати в сумі, яка розумно відповідає вартості майна». Найбільший у світі феросплавний завод при швидкому зростанні світової кон’юнктури був проданий за ціною якогось універмагу в тій же Європі.
Уже наступного після продажу року він виробив більш як мільйон тонн продукції за її середньорічної ринкової ціни понад тисяча доларів за тонну. Тобто оборудка окупилася за два-три місяці. Але це для пана Пінчука.
А от суспільство навряд чи щось виграло — якраз воно і зіткнулося з «відсутністю компенсації» за завод. Чи є винятковими обставинами те, що конкурс писався під конкретну компанію цілком конкретного бізнесмена, який суто випадково виявився зятем президента країни? У країнах ЄС таке давно вже просто неможливо...
Те, що колишній власник щосили намагається утриматися на заводі, цілком зрозуміло. Діставшись на дурняк, «курочка» справно несе золоті яйця. І кожен день, на який вдалося затриматися на підприємстві, робить Віктора Михайловича багатшим. Тож коштів вистачає не тільки на юристів.
Незрозумілим є інше — позиція влади. Вже кілька місяців, як прийняте судове рішення про повернення акцій. Ще 3 листопада ц.р. Департамент державної виконавчої служби Мін’юсту звернувся в Господарський суд міста Києва із заявою про встановлення порядку виконання рішення про повернення 50%+1 акція ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» у державну власність.
У вересні президент України доручив Генеральній прокуратурі та Міністерству юстиції забезпечити законну передачу держпакета акцій НЗФ Фонду держмайна.
7 листопада прем’єр-міністр України Юрій Єхануров доручив Мін’юсту та Фонду держмайна виконати доручення президента України щодо Нікопольського феросплавного. Причому Єхануров заявив ось що: «Я попередив усіх виконавців, щоб ми припинили всі розмови та почали реально діяти».
Однак доручення прем’єра так і не було виконано. ФДМ переклав усе на виконавчу службу і демонструє цілковиту байдужість до того, що відбувається. Хоча, між іншим, за держвласність відповідає саме Фонд.
Недавно це відзначила і спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації. Вона визнала роботу Фонду державного майна України цього року недостатньою.
У рішенні комісії, зокрема, зазначається, що «центральний апарат ФДМУ... усувається від відповідного виконання наданих йому повноважень із захисту майнових прав... і інтересів держави. ...ФДМУ досі займає позицію стороннього спостерігача в ситуаціях, коли навмисно доводяться до банкрутства підприємства, корпоративними правами яких він управляє». Цікаво, як відреагує на ці висновки В.Семенюк. Знову пошлеться на виконавчу службу?
Тим часом у ситуації навколо НЗФ спостерігається деякий рух у зворотному напрямку — це згадане вище рішення Вищого адміністративного суду. Недавно Віктора Пінчука обнадіяв і Верховний суд України.
Він прийняв до розгляду касаційну скаргу промислово-фінансового консорціуму «Придніпров’я» на рішення Вищого господарського суду України від 26 серпня про визнання незаконною приватизації 50%+1 акція ВАТ «Нікопольський завод феросплавів». При цьому формулювання просто зворушливе: «...справу затребувано й допущено до розгляду в Судовій палаті з адміністративних справ Верховного суду через виняткові обставини». У чому їхня винятковість? У тому, що не хочеться розставатися з акціями? Та ні ж, улітку пан Пінчук з партнерами відчайдушно намагалися перепродати їх росіянам. От повернути державі — це, звісно, так, не хочеться. Може, навіть винятково.
Цікаво, але адміністративному суду як доказ представили таку собі заяву Асоціації підприємств чорної металургії, в якій стверджувалося, що конкурс був конкурентним. У ньому теоретично могли брати участь великі металургійні компанії з-за кордону. Та от лихо, участі чомусь не брали. Якщо згадати недавню історію, то причини стануть зрозумілі. Строк конкурсу був штучно стиснутий, пакет продавався не контрольний, а 25% акцій. А головне, було багато маленьких таких бюрократичних процедур, пройти які вчасно іноземець просто не зміг би. Напевно, в асоціації про це вже забули, якщо, звісно, їх просто не попросили про це.
Схоже, незабаром металурги матимуть можливість побачити, скільки все ж таки коштує завод, який займає дев’яту частину світового ринку феросплавів. Те, що бажаючі придбати його знайдуться, не викликає сумнівів.
Уже зараз і група «Ренова» (Віктор Вексельберг), і Evraz Group (Олександр Абрамов) висловили готовність купити акції НЗФ, але не у Пінчука, як це було влітку, а у держави. Про це ж заявили «Смарт-груп» (Вадим Новинський) і компанії, близькі до Приватбанку. Причому останні вже озвучували цифру в 500 млн. дол. Це вшестеро перевищує ціну 2003 року і, швидше за все, далеко не межа.
А ще ж є і бразильська CVRD, і австралійська BHP Billiton із їхніми колосальними ресурсами. Цілком можливо, що плакат про те, що пенсіонерам потрібні п’ять мільярдів від продажу НЗФ, виявиться пророчим.
Цього тижня про намір провести ряд публічних конкурсів із продажу стратегічних об’єктів знову заявив президент України. І серед об’єктів знову прозвучав Нікопольський завод феросплавів. Його буде продано винятково на публічній, конкурсній основі, підкреслив глава держави. В.Ющенко наголосив, що в основу конкурсу буде покладено принцип відкритості, подібний до того, за яким продали «Криворіжсталь».
Загалом, за бажання знову можна буде продемонструвати, що наші активи можна продавати не з-під поли і не за безцінь.
У принципі, це розуміють і в «Інтерпайпі». Там розраховують радше на затягування справи в судах, запустивши її по новому багатомісячному колу, щоб мати можливість максимально довго знімати ренту.
Кому це вигідно — теж очевидно. Держави в цьому списку точно немає.