ПАПЕРОВІ ІНВЕСТИЦІЇ

Останнім часом Фонд державного майна приділяє особливу увагу невиконанню інвестиційних зобов’язань власників підприємств. Так, сьогодні ФДМ налаштований розірвати з російською компанією «Мега-Моторс» договір купівлі-продажу 36,37% акцій холдингової компанії «АвтоКрАЗ». Причина, за словами голови ФДМ Михайла Чечетова, полягає в тому, що покупець не зумів виконати своїх інвестзобов’язань перед державою. Втім, ситуація навколо єдиного в Україні виробника великотоннажних вантажівок зовсім не унікальна. Пригадати хоча б скандальну «інвестиційну» історію Миколаївського глиноземного заводу і Запорізького алюмінієвого комбінату, коли Фонд також мав намір розірвати договори купівлі-продажу акцій із російськими інвесторами.

На цьому тлі чомусь непоміченими залишаються схеми невиконання інвестзобов’язань українськими інвесторами. Взяти, приміром, трохи пафосне слово «триєдність». Донедавна цим терміном оперували хіба що богослови. Проте в Україні, схоже, це поняття припало до смаку й декотрим суб’єктам економічної діяльності. Річ у тому, що множинне ділення особи (юридичне, звісно) здатне не лише спантеличити оточуючих, а й дати чималу вигоду. Дуже наочно це продемонстрував Геннадій Мінін — керівник, як мінімум, трьох пов’язаних між собою товариств.

Усе почалося 1994 року, коли Рубежанський картонно-тарний комбінат (РКТК), яким керував Геннадій Мінін, було реорганізовано в рамках підготовки до приватизації. На основі підприємства створили відкрите акціонерне товариство. Очолив нову структуру також пан Мінін.

9 червня наступного року 897 працівників комбінату (більш як половина його колективу) організувалися в товариство покупців ВАТ РКТК. Співробітники підприємства планували взяти участь у некомерційному конкурсі з придбання акцій рідного підприємства. Головою товариства став той-таки Геннадій Мінін. За великим рахунком, нічого дивного немає: така була звичайна практика в середині 90-х. Ось тільки звідки взялися гроші на придбання акцій — невідомо.

У конкурсі, крім товариства покупців, брали участь ще два претенденти — російсько-український холдинг «Харківсибінвест» і французько-українське ТОВ «РСО ПакЕст». Поданий колективом комбінату бізнес-план розвитку підприємства було визнано найбільш вдалим і перспективним. Члени комісії одностайно проголосували за передачу 30% акцій очолюваній Мініним організації. При перегляді протоколів засідання складається враження, що результати аукціону були визначені наперед: за трудовий колектив віддали свої голоси п’ятеро з шести членів приватизаційної комісії.

28 липня 1995 року ФДМУ передав акції товариству покупців. У договорі, крім оплати цінних паперів (сума 265,815 тис. грн. — у середньому по 300 грн. із акціонера), значилося зобов’язання інвестувати в розвиток підприємства 17,2 млн. дол. Звідки робітники могли взяти таку «скромну» суму, незрозуміло.

У цій історії взагалі багато незрозумілого. Приміром, як опинилися акції в руках закритого акціонерного товариства «РубіПак», заснованого чи то восени 1995-го, чи то на початку 1996-го. Можливо, відповідь у тому, що очолив ЗАТ не хто інший, як... Так, шановні читачі, той-таки Геннадій Мінін. Хоч би там як, а даних про скуповування акцій із рук у робітників підприємства немає. Цілком імовірно, що вони цих самих акцій і в очі не бачили, хоча товариство покупців, за ідеєю, якраз і створювалося для того, щоб володіти рідним підприємством, — акції мали роздати робітникам пропорційно сумам їхніх внесків.

ЗАТ, що стало правонаступником товариства, разом із правами власності одержало в доважок й інвестиційні зобов’язання, — попередник так їх і не виконав.

Цікавий спосіб, у який новий господар заповзявся їх виконати. Вам колись удавалося нарощувати капітал, просто перекладаючи гроші з кишені в кишеню? Як свідчить досвід пана Мініна, множинне ділення особи (юридичне, природно) дозволяє це зробити.

Виступаючи то від імені РКТК (емітента акцій), то від імені ЗАТ (інвестора й акціонера), пан Мінін почав «вкладати» гроші в розвиток підприємства. Він, триєдиний, підписує всі документи то як інвестор, то як керівник об’єкта інвестування. Як інша сторона, залежно від ситуації, виступають його заступники зі структури, що бере участь у кожній конкретній схемі.

Самі схеми досить прості. Приміром, «РубіПак» підписує з комбінатом договір комісії, найнявши останній для купівлі устаткування. Потім це устаткування, але вже дорожче за рахунок усіляких накруток, записується як інвестиції, отримані підприємством від ЗАТ. Винагорода, призначена комісіонерові (тобто комбінату), також записується в рахунок інвестицій.

Друга прокручена схема стала дзеркальним відображенням попередньої. Цього разу вже комбінат уклав із ЗАТ контракт — договір доручення, за яким «РубіПак» за винагороду купує для комбінату те ж саме устаткування. Відсоток ЗАТ і різниця цін також ідуть у рахунок інвестицій.

Слід відзначити, що така схема застосовувалася не тільки для «внутрішніх» розрахунків. Звернімося до документів про розрахунок Рубежанського комбінату (в особі пана Мініна) за борги перед Донецькою залізницею. Якась компанія «Агроімпекс» поставила Донецькій залізниці «чоботи кирзові в кількості 2 тис. пар» на суму 62 тис. грн. У свою чергу, Рубежанський картонно-тарний комбінат на ту ж саму суму поставив «Агроімпексу» свою продукцію. А чоботи кирзові було зараховано як «залік заборгованості РКТК за залізничним тарифом». Ось таке ноу-хау.

До речі, це слово займає у справі особливе місце. Після того, як РКТК й «РубіПак» уклали договір про спільну інвестиційну діяльність (постає запитання — що й куди може інвестувати комбінат, який не володіє фінансовими ресурсами), «РубіПак» надав комбінатові безліч «ноу-хау». При тому, що в Держстандарти визначення цього слова досі не внесено (хоча поняття «патент» і «ліцензія» давно й міцно в ньому облаштувалися), на нематеріальну власність, тобто ноу-хау, припадає 12,104 млн. дол., або 70% від загальної суми інвестицій. Приміром, ноу-хау «Багатоколірний друк на тару з гофрокартону», про який в Інтернеті є кілька тисяч посилань, потягнуло майже на 800 тис. дол., а розробку технології застосування імпортного флокулянта «Перкол-173» оцінили в 37,5 тис. «зелених». Важко уявити, щоб розробники цієї сполуки самі не подбали про інструкцію з її застосування. Невже переклад відповідної документації виявився таким дорогим?

Ще одна дивовижа. На «Технологічний регламент проведення дослідних робіт із освоєння виробництва картону гофрованого марок Т-24, Т-25, Т-26» було витрачено 20,4 тис. дол. «інвестиційних коштів». Але дослідні роботи саме для того й проводяться, щоб розробити технологічний регламент — документацію для запуску серійного виробництва.

Втім, у додатку до звіту про виконання інвестиційних зобов’язань ЗАТ «РубіПак», поданому комбінатом голові Фонду держмайна України 17 липня 1997 року, можна знайти ще цікавіші речі. Так, серед іншого устаткування, переданого підприємству як інвестиції, фігурує «генератор усього», оцінений у 194,2 тис. дол. Зрозуміло, від помилок не застрахований ніхто, але у фінансовій документації такі помилки можуть мати не найприємніші наслідки.

Хоч би там як, сам по собі додаток — документ більш ніж цікавий. Якщо вірити наведеним у ньому даним, «РубіПак» не дуже перенапружувався цільовими інвестиціями в розвиток. Почати хоча б із того, що на завершення будівництва нових виробничих ліній замість запланованого 1 млн. дол. виділено лише 213,8 тис.

На установку турбогенератора й устаткування для регулювання вогкості картонної маси спочатку планувалося виділити 4 млн. дол. Проте сума інвестицій у ці проекти становила всього 1,235 млн. дол. Така сама доля спіткала й модернізацію пресової частини картоноробної машини. Проведення відповідних робіт на профільному (у сенсі — основному) устаткуванні комбінату спочатку оцінювалося в 3 млн. дол. А фактично на це вишукалося вдвічі менше грошей — 1,451 млн. При цьому реконструкція очисних споруд якщо й проводилася, то, слід гадати, цілком безплатно. З іншого боку, який сенс проводити цю реконструкцію, якщо рівень забруднення довкілля не перевищує гранично допустимих норм? Усе правильно, коли не згадувати, що ЗАТ «РубіПак» зобов’язалося поліпшити екологічні показники комбінату.

Зате «інші заходи зі збереження спеціалізації ВАТ «РКТК» несподівано виявилися майже в півтора разу дорожчими за розрахункові — 9,265 млн. дол. замість 6,2 млн. Воно й зрозуміло: більша частина цих коштів надійшла на підприємство у вигляді горезвісних «ноу-хау».

Утім, інвестованої суми однак не вистачало для погашення зобов’язань «РубіПаку». Тоді ЗАТ скупило борги підприємства в інших кредиторів. Комбінат, що потерпає від хронічного браку коштів, був змушений видавати векселі тепер уже практично єдиному кредиторові. Списання останнім боргів за векселями та кредитами дивним чином збіглося з сумою, якої бракує для того, щоб інвестиційні зобов’язання вважалися виконаними. Відповідний акт було датовано 1 липня 1997 року. На його основі ФДМУ затвердив Акт підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу акцій комбінату.

Але ось що дивно. У додатку до звіту про виконання інвестиційних зобов’язань ЗАТ «РубіПак» від 17 липня відзначається, що фактично сума інвестицій, отриманих картонно-тарним комбінатом, становить 17,157 млн. дол. замість 17,2 млн. Ще 42,5 тис., слід гадати, з’їла інфляція.

Натяк на залишки цієї суми фігурує у ще одному документі. Як випливає з Акта звірки взаємних заборгованостей комбінату й ЗАТ, датованого 30 червня 1997 року, «РубіПак» заборгував підприємству 44 966,55 грн. Ясна річ, на тлі семизначних цифр у конвертованій валюті сума дріб’язкова, і сторони про неї просто забувають: «Взаємних фінансових претензій сторони не мають», ідеться в документі. ФДМУ також не звернув уваги на цю дрібничку, визнавши зобов’язання інвестора виконаними. Про це записано в акті підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Рубежанський картонно-тарний комбінат» від 16 вересня 1997 року.

Нині ФДМУ набагато уважніше ставиться до таких речей. Це вселяє оптимізм, оскільки РКТК — останнє підприємство «Укрбумпрому», частина якого підлягає роздержавленню. Тож особливо важливо додержуватися умов справедливої конкуренції. «РубіПак», який уже має 30% акцій комбінату, природно, претендуватиме й на 20%, котрі поки що залишаються у держвласності. У разі повторення вищеописаних «інвестиційних» схем такий результат приватизації може виявитися вкрай невигідним державі.

І річ не тільки в можливих матеріальних збитках. Якщо ЗАТ «РубіПак» не вдасться виразно відповісти на запитання експертів про те, як виконувалися умови приватизації Рубежанського комбінату, складеться враження, що в історії з інвестиційними зобов’язаннями не все чисто. Навряд чи це потішить компанію DSS Eastern Europe Ltd, британського партнера «РубіПаку» і другого найбільшого акціонера підприємства.

У зарубіжних компаній, котрі звикли до чесного ведення бізнесу, нагромадився не надто позитивний досвід інвестування в паперову галузь. Особливо після того, як через непорозуміння з українськими партнерами свою діяльність тут довелося згорнути угорській компанії Dunapack Papers and Packagіng Ltd. Вклавши значні кошти в розвиток Жидачівського целюлозно-паперового комбінату, вона змушена була обстоювати свої права власника в суді. У Господарський суд Львівської області звернувся з позовом ще один акціонер Жидачівського комбінату — «Укрбумпром», який посилався на те, що компанію «Дунапак-Україна» зареєстровано незаконно.

Проблема вийшла на міжнародний рівень: у справу втрутився аташе з зовнішньоекономічних питань генерального консульства Угорщини Берталан Сентпетері. «Було дуже важко вмовити наших бізнесменів, щоб вони прийшли в Україну. Для порівняння: у маленькій Угорщині присутні близько 22 млрд. дол. іноземного капіталу. Ми створили належну інфраструктуру, сприятливу атмосферу для інвестицій та підприємництва. Інвестору потрібна спокійна атмосфера, яка сприяла б бізнесові. Якби у вас усе це було, я впевнений, що іноземний капітал пішов би сюди охоче... А те, що відбулося з фірмою «Дунапак», відлякує інвестора», — говорив він журналістам після одного з судових засідань.

У цьому світлі скрупульозне розслідування виконання «РубіПаком» своїх зобов’язань могло б виявитися яскравим свідченням того, що в Україні шанують закон, отож тут можна вести бізнес. Сьогодні іноземців ще можливо втримати від бажання залишити нашу країну. Не тільки тому, що вони вкладають кошти в розвиток нашої економіки та сплачують чималі податки. Це треба зробити й для того, аби світ переконався, що Україна — цивілізована країна, в якій шанують закон. Отже, й інвестиційно приваблива.