ОЛЕКСАНДР БОНДАР: «Я — ПРИБІЧНИК ДУЖЕ ПОВІЛЬНОГО ПРОДАЖУ ЕНЕРГЕТИКИ І ДУЖЕ ШВИДКОГО — «УКРТЕЛЕКОМУ»

Початок серпня для приватизаторів — час двоїстий. З одного боку, наближається десятиліття Фонду держмайна — постанову уряду про його створення, як відомо, датовано 19 серпня 1991 року. Тож очікуються врочистості й усе, що в таких випадках заведено. З іншого боку, разом із поздоровленнями (або замість них) керівників приватизації незабаром битимуть — за невиконання плану надходжень у бюджет. Люди, близькі до Кабінету міністрів, ще місяць тому не без задоволення відзначали, що ФДМ відстає від плану на 900 млн. грн. На сьогодні ця цифра вже давно перевищила мільярд.

Найближчим часом серйозних грошей, на жаль, не передбачається. Зате наближаються вибори. Це — нібито тло для інтерв’ю «Дзеркала тижня» з головою ФДМ Олександром БОНДАРЕМ.

Бити
чи поздоровляти?

— На мій погляд, коли є бажання створити проблеми Фонду та його голові, то бюджет — завжди привід. Але бити за те, що ми не виконуємо плану надходжень у бюджет, не зовсім логічно. Бо всі давно знали: Фонд держмайна його не виконає. За всього бажання учасників процесу «Укртелеком» цього року продано не буде. Не можемо продати й енергетику (тут і далі маються на увазі 12 обленерго, заплановані до приватизації на друге півріччя 2001-го. — Н.Я.). Причини цього загальновідомі, рішення приймалися не Фондом, нашою думкою по суті й не цікавилися. А либонь ніхто 5,9 млрд. гривень у доходи бюджету не записав би, якби не розраховували на продаж саме цих об’єктів.

Те, що ми відстаємо від графіка і з кожним місяцем відставання збільшуватиметься, — це факт. Ми намагаємося якимось чином компенсувати втрати бюджету, але план уже не виконати. Начебто всім ясно, що закладати в бюджет доходи від приватизації було помилкою. Чи нас за це битимуть — не знаю. Вважаю, що наступного року підхід слід переглянути.

— А яка цифра приватизаційних надходжень планується на наступний рік?

— Ми не самі визначаємо цифру — нам її пропонують, виходячи з того, що є видатки бюджету і є доходи, а різниця покривається надходженнями від приватизації. Поки що йдеться про такий самий показник, як і цього року, — еквівалент 1 млрд. дол. За логікою, якщо «Укртелеком» і енергетику ми не продамо 2001-го, то продамо 2002-го. У цьому випадку суму в мільярд доларів ми повинні перекрити — не думаю, що не вдасться продати другий рік поспіль. А якщо не вдасться... Тоді ситуація з бюджетом повториться.

Загалом, треба планувати доходи від приватизації в інший спосіб — у вигляді профиціту бюджету. Що більшу суму Фонд держмайна виручить від продажу, то більшим буде перевищення бюджетних доходів над видатками. До речі, так записано і в законі про велику приватизацію, який ніхто не скасовував: гроші від приватизації не можна використовувати на поповнення дефіциту бюджету. Просто цю статтю — так би мовити за вмовчанням — порушили чотири роки тому, коли почали вперше закладати гроші від приватизації в бюджет. Але це не справа Фонду — є Мінфін, Кабмін, нарешті Президент.

— Принаймні свою позицію стосовно такого бюджету ви озвучили голосно й чітко?

— Її озвучили не ми, а Президент і прем’єр. Що нелогічно гроші від приватизації використовувати на видатки, на проїдання. Що в жодній країні ці гроші не включають у дохідну частину держбюджету, це ризиковано.

— Під час приватизації стратегічних або, скажемо так, потенційно конфліктних підприємств завжди виникає ризик непродажу. Фахівці усвідомлювали, що цього року він особливо великий щодо ВАТ «Укртелеком». Якою ж може бути реальна цифра надходжень від приватизації — без такого невиправданого ризику — в 2002 році?

— Мільярд доларів — це цілком реально. Я не думаю, що весь наступний рік ми не зможемо продати «Укртелеком» та обленерго. З «Укртелекомом» далі 2002-го взагалі тягнути немає рації. Треба підготуватися та продати, півтора року для цього досить. Якщо вдасться одержати за пакет акцій нормальну ціну, вважай, потрібна сума вже в бюджеті.

Ми ще торік пропонували суму від приватизації затверджувати разом зі списком об’єктів, від реалізації яких її належить отримати. Цього не зроблено, хоча сам список існує, його офіційно затверджено на рівні Кабміну, у ньому фігурують і енергетика, і телекомунікації.

Думаю, жоден чиновник не знайде вини Фонду в тому, що ми не продали чергову групу обленерго й «Укртелеком»...

— А чия вина?

— Вини тут немає. Просто склалася така політична й кон’юнктурна ситуація, що ці продажі відкладено. Рішення прийнято Президентом — не поспішати з продажем «Укртелекому» й зупинитися з продажем обленерго; його в принципі підтримує і Кабмін. Більше того, невиконання бюджетних надходжень — це, на мій погляд, менше зло, ніж якби ми поквапилися з продажем енергетики й «Укртелекому».

У приватизації розбираються всі.
Як і в футболі?

— Олександре Миколайовичу, ми повертаємося до запитання, яке я вам уже не раз ставила в минулі роки — про впливовість ФДМ. На перший погляд, вона зростає в ті короткі періоди, коли благополучно з грішми від приватизації, коли непогано йдуть конкурси. Чи тут зворотний зв’язок: коли впливовість зростає, зривати конкурси виявляється важче? Нині, мені здається, ми повертаємося до ситуації 1997—1998 років, коли Фонд де-факто був безправним, на процеси в сфері власності мав украй малий вплив, до його думки ніхто не дослухався. Тепер приватизацією займаються буквально всі: РНБОУ, Кабінет міністрів, Держкомзв’язок, відроджене Мінпромполітики, не кажучи вже про адміністрацію Президента... Чи не почуваєтеся ви обійденими?

— По-моєму, ви налаштовані надто песимістично. Коли говорити про реальний статус Фонду держмайна, то він майже однаковий і стабільний починаючи з 1998-го, коли я його очолив. Не можна порівнювати нинішню ситуацію з 1997—1998 роками — тоді через цілковите нерозуміння керівництва Фонду в нас був страшний конфлікт із Верховною Радою, постійно порушувалося питання про недовіру, чого тепер і близько немає. Немає і проблеми з Агентством із державних корпоративних прав і передачею об’єктів в управління...

— ...зате з’явилися нові схеми.

— Так, є інші труднощі, яких тоді не було.

— Отже, ви нібито на новому витку розвитку?

— А витки будуть постійно, бо кількість органів і осіб, що бажають узяти участь у приватизації, зростає рік у рік, це об’єктивний процес. Останнім часом збільшився вплив Кабінету міністрів на прийняття рішень щодо приватизації, але немає рішень про її призупинення, як це було в 1997—1998-му. Так, нині триваліший процес узгодження умов конкурсів, але їх хоча б не відміняють.

— А яка, власне, різниця? Тоді приватизацію призупиняв Кабмін — тепер її призупинено рішенням Президента. Що змінилося, коли наслідки продажів в енергетиці ми вивчатимемо до нових віників?

— Коли вже ми торкнулися енергетики, то скажу, що рішення Президента вважаю цілком слушним. Справді, треба розібратися — не в тому, як продано шість обленерго, а в яких умовах продано. Так далі не можна: ми знову продаємо або одному покупцеві, або дешевше, ніж могли б. Треба змінювати умови в Енергоринку.

Та й загалом, із приватизацією енергетики як не поспішай, однаково швидше не буде. А буде поетапно. От продали сім перших обленерго, два роки розбиралися, критикували. У результаті показники цих приватизованих компаній кращі, ніж у державних. Тепер починаємо розбиратися з шістьома проданими навесні цього року, будуть спроби перегляду результатів конкурсів. Воно й зрозуміло: дуже багато охочих одержати об’єкти й дуже мало — купити. Але в будь-якому випадку треба поліпшувати умови приватизації.

Тож я прибічник повільного продажу енергетики, але дуже швидкого — «Укртелекому». Це не той об’єкт, де можуть виникнути якісь соціальні проблеми під час приватизації. Проблема може постати лише одна — хто покупець? Та оскільки не відомо, хто ним буде і як узяти участь у процесі, в багатьох людей виникає бажання максимально відстрочити момент продажу.

Продаж «Укртелекому»:
чутки й факти

— Колишній керівник Держкомзв’язку Олег Шевчук в інтерв’ю пресі говорив, що «Укртелеком» західні інвестори не куплять. І взагалі усіляко натякав на «російський слід».

— Що, так і говорив? Знаєте, я недавно з відпустки і, певне, прогавив цю ситуацію. Можна шукати різні причини, аби відтягнути продаж «Укртелекому», але ж ніхто не гарантує, що наступного року складеться сприятлива для приватизації кон’юнктура...

— Олександре Миколайовичу, ситуація навколо «Укртелекому» настільки непрозора, що важко було собі уявити. Журналісти не мають інформації про новий графік приватизації, переглянутий у зв’язку з призначенням інвестиційного радника, про діяльність самого радника, немає жодних коментарів щодо пільгової підписки — то починається вона чи не починається?

— Це запитання не до Фонду держмайна — кожен свій крок ми роз’яснюємо пресі. Але існує субординація: коли рішення приймає комісія з приватизації «Укртелекому», то нам їх коментувати, м’яко кажучи, не з руки. А якихось підводних каменів не шукайте. Більше ніж упевнений, якщо ви звернетеся з запитаннями до пана Довгого чи пана Рогового, вони вам усе розкажуть. Але самі ініціювати інформування, мабуть, не вважають за потрібне...

Зі свого боку можу сказати, що найближчим часом, імовірно, з 10 серпня, почнеться пільгова підписка на акції «Укртелекому». Йдеться про 12 відсотків статутного фонду, це закріплено планом приватизації, затвердженим Кабміном. Залишилися технічні питання.

— Приміром?

— Йдеться про заміну одного майна іншим у статутному фонді «Укртелекому».

Сьогодні (3 серпня — Н.Я.) я підписав наказ про створення комісії з пільгової підписки.

Думаю, цього місяця має вирішитися питання, коли продавати UMC і який саме пакет акцій. Позиція «Укртелекому» й Держкомітету з питань зв’язку відома: продавати 25% плюс одна акція. От проведуть її через Кабінет міністрів — і процес розпочнеться.

— Але ж у Фонду, наскільки мені відомо, була інша позиція.

— Так, ми вважали, що коли вже продавати, то контрольний пакет акцій. Але якщо уряд прийме рішення про 25%, то ми його виконаємо...

Далі — дуже повільно, не поспішаючи — готуватиметься конкурс, який, швидше за все, почнеться наприкінці цього або на початку наступного року. Так я собі уявляю.

— І все-таки, на вашу думку, чому не виконано досить напружений графік, який передбачав продаж пакета акцій інвесторові ще до кінця нинішнього року?

— Навколо «Укртелекому» з самого початку — скільки ухвалювався закон, відбувалася корпоратизація — було дуже багато галасу й дуже мало руху. З іншими об’єктами, до речі, все навпаки.

По-перше, не було узгодженості дій. У приватизації «Укртелекому» задіяно дуже багато органів та структур, і всі зі своєю позицією. Це, ясна річ, гальмувало процес. По-друге, на засіданні Ради національної безпеки дано оцінку політичної та економічної доцільності продажу. Прийнято рішення не поспішати. Безумовно, ми його виконаємо, хоча, на мій погляд, оцінювати кон’юнктуру, готовність до продажу — це функція радника з приватизації «Укртелекому».

Радник повинен відпрацьовувати свої гроші, зустрічатися з потенційними покупцями, з’ясовувати їхні бажання та кон’юнктуру, інформувати про це «Укртелеком», Держкомзв’язку, Фонд держмайна; потім, як на мене, ці органи повинні внести питання на комісію, де на основі професійної оцінки дійдуть остаточного рішення. І вже його затверджує Кабмін. Думаю, цю процедуру буде відпрацьовано в процесі роботи, тим паче, що на засіданні урядового комітету з економічної політики пакет акцій «Укртелекому» вирішили передати в управління Держкомзв’язку.

Чи банкрут «Рівнеазот»

— У вас залишився ще один, скориставшись слідчим сленгом, «висяк» — не оплачений пакет акцій ВАТ «Рівнеазот», що трохи зіпсувало успішну картину приватизації в першому півріччі. Яка позиція Фонду держмайна, чи буде розірвано договір купівлі-продажу з покупцем, котрий не виконав своїх зобов’язань?

— Усе йшло — і йшло б далі — за процедурою, якби не втрутилася одна гілочка влади. І ми одержуємо варіант позаприватизаційного відчуження власності, йменований «банкрутство за рішенням суду».

— Заждіть, але ж ФДМ у червні-липні подавав до суду принаймні два позови — спочатку до Вищого арбітражного, про стягнення з покупця штрафних санкцій у розмірі 20 відсотків від суми договору, потім, уже за новою судовою системою, до господарського суду — про стягнення штрафних санкцій і всієї обумовленої договором суми. І після цього «Рівнеазот» оголошують банкрутом?

— Так, справа йшла вже до переговорів з учасником конкурсу, котрий посів друге місце й запропонував за пакет лише на два з лишком мільйони доларів менше, ніж переможець, — і раптом 31 липня з’являється таке рішення Рівненського обласного господарського суду. Воно дуже змінює розстановку сил — на користь покупця, котрий не розплатився з нами (тепер із нього дуже складно стягнути 20 відсотків, тобто 5 млн. дол. штрафу), і не на користь другого учасника конкурсу та й бюджету також. Думаю, усе це сплановані дії, оскільки борг «Рівнеазота» Правексбанку ні для кого не був новиною, його сума фігурувала в балансі, справа про банкрутство тягнулася близько року.

Безумовно, Фонд держмайна оскаржуватиме це рішення, судитиметься до кінця, проте нинішня ситуація зайвий раз підтверджує, що затяжний процес підготовки та продажу об’єкта завжди призводить до неприємностей. Ми були задоволені й ціною, і покупцем, обласна влада була задоволена результатом, і ось такий поворот. Для нас це другий, після харківського «Турбоатома», випадок, коли покупець не розплатився за пакет акцій великого об’єкта. Звісно, якби суди завжди ухвалювали принципові рішення в інтересах держави, спроб порушити договір було б значно менше. А так практично будь-який конкурс можна зірвати...

Резерви: і є, і немає

— Чи будуть проблеми з підготовкою «резервних» підприємств до продажу? Як почувається традиційно «дружнє» до вас Мінпромполітики?

— За великим рахунком, коли держпакети акцій готуються до розкріплення з держвласності, з метою їх подальшої приватизації, доручати цю справу слід Мінпромполітики або іншому галузевому міністерству. Бо незалежно від фігури керівника чи статусу органу (міністерство чи держкомітет) принципова позиція залишається незмінною — на продаж не пускати. От ми подали два списки — з 12 об’єктів на розкріплення 50% акцій і з 24 — на розкріплення 25%. А Мінпромполітики погодилося «відпустити» на приватизацію лише 12 об’єктів, та й то з 25-відсотковими пакетами. Відчуваєте різницю?

Те саме відбувається під час узгоджень і з Мінагрополітики, Мінпаливенерго. Тож я завжди наголошую: відповідальність за наповнення бюджету має бути солідарною. Без цього «батога» міністерства ніколи не погодяться на приватизацію об’єктів, яка об’єктивно знижує ступінь їхнього впливу в галузі.

— Існує думка, що Фонд держмайна, добре знаючи, що з «Укртелекомом» і енергетикою можуть виникнути проблеми, виявив непередбачливість, не підготував до продажу резервні підприємства. Тож і вийшло, що в червні на продаж виставлено до смішного малі обсяги — десь на 40 млн. грн. А як насправді?

— Та ви в самісіньке яблучко влучили! ФДМ неодмінно скажуть: «Так, продаж «Укртелекому» й енергетики від вас не залежав, та де ж були ви...» Але, по-перше, нехай хтось назве об’єкти, спроможні компенсувати мільярдні суми. По-друге, хто нам давав згоду на їх продаж? Так, ми можемо записати, що слід ліквідувати холдинги, так, продаж «Укррудпрому» компенсував би бюджету непродані обленерго, але ніхто так швидко рішення не прийме. Колись ми порушили питання про приватизацію «Криворіжсталі», але нас поправили: це гарний об’єкт, він повинен залишатися в держвласності.

Я не хотів би, щоб склалося враження, нібито я вишукую проблеми де завгодно, тільки не в своєму відомстві. Так, є певне почуття невдоволення зробленим. Чекали на кращий ефект від продажу обленерго — більшої конкуренції, вищого громадського інтересу. Так, продаємо менше об’єктів, ніж хотілося б. Багато чого не вдається продати, ті самі 10 відсотків акцій Миколаївського глиноземного заводу. Виник скандал навколо ЗАлКу — я не говоритиму зараз, хто винен, але сама ситуація погана.

Водночас нам удалося наблизитися до більшої прозорості процедур. І я маю на увазі не тільки зовнішній бік — конкурсні заявки, які виймалися з прозорих ящиків у присутності преси. Інша річ, що прозорість при одному покупцеві — це ілюзія...

— Олександре Миколайовичу, але ж дивно виходить — такий посередній, судячи з результатів, рік за таких широких повноважень, наданих вам Державною програмою приватизації. Там є хороші норми і про порядок закріплення пакетів акцій у держвласності, і про ліквідацію непроданих пакетів акцій підприємств групи В, і про вивчення ринку й попиту покупців... Чому ж ці механізми не допомагають вам працювати?

— Ви торкнулися занадто різних тем, щоб я міг однозначно відповісти. Є норми, які справді виявилися непридатними для практичної реалізації. Скажімо, процедура ліквідації непроданих пакетів акцій надзвичайно складна: ми повинні запропонувати спочатку кілька видів продажу, зокрема й трудовому колективу за пільговою підпискою, і тільки коли трудовий колектив від акцій відмовиться... Теоретично красиво, але на практиці не спрацьовує. Коли говорити про процедуру закріплення пакетів акцій — проблеми немає. Біда тільки, що розкріплювати доводиться так, як я вже говорив вище, — за згоди всіх структур.

Тепер про вивчення попиту. Вивчаємо, інформаційні збірники випускаємо. Але ви ж бачите, як усе виходить за часом. Коли ми з прем’єром Ющенком їздили по Європі, представляючи українську енергетику, нею зацікавилися семеро потенційних покупців, попередні документи взяли дев’ятеро, а реально в конкурсах щодо кількох обленерго взяв участь один учасник...

Звичайно, Фонд держмайна займатиметься вивченням і далі, але, як на мене, все й так ясно. Нашими об’єктами цікавляться російські компанії, причому інтерес досить-таки агресивний. Цікавляться українські інвестори, котрі, правда, дещо обмежені у своїх діях — складно відповідати вимогам до промислового інвестора, краще вже брати участь у тіньовій приватизації (ви знаєте, кому все-таки продано «Росаву»? Ну і я не знаю). А західні інвестори лише зондують грунт, із їхнього боку інтерес точковий. Хотіли голландці купити миколаївський завод «Океан» — вони це зробили...

Передвиборно-перед’ювілейне...

— Коли ситуація зміниться? Після виборів?

— Так, тоді багато що стабілізується. Причому це не західний інвестор чекатиме результатів, а наш. Поки що кожен сподівається одержати після виборів більший вплив і політичні дивіденди. І в будь-який спосіб відтягує продаж «на потім». Звідси й наші результати.

Мені хотілося б, щоб успішно завершився конкурс із продажу Харцизького трубного. Найближчим часом затвердимо умови ще восьми конкурсів. Цього року готуються до продажу більш як 50-відсоткові пакети акцій — Львівський автобусний завод, Макіївський коксохім, АвтоЗАЗ і деякі інші. Думаю, що половина з них уже зараз має потенційних покупців...

— Що це ми все про підприємства та про підприємства... А про наступника ви не думали?

— Якщо буде рішення про моє звільнення, то питання проясниться й без мене.

— Не думаю, що йтиметься про звільнення, — скоріш за все, ви підете на вибори. Називають навіть фракцію, де вам нібито пообіцяли місце в першій п’ятірці списку.

— Перш ніж включати моє прізвище до списку, слід було б принаймні спитати моєї згоди. Я на вибори не піду, говорив про це ще на початку літа. Мені три фракції натякали — усім відмовив категорично. І навіть Президенту сказав, що нікуди йти не збираюся. Крім того, не дуже уявляю собі іншу роботу — після дев’яти років в органах приватизації.

— Справді, 19 серпня Фонду держмайна — десять років...

— Чудова дата! Я дуже хотів до неї допрацювати у Фонді і, здається, допрацюю (сміється). Хотілося, щоб ми зустріли ювілей із підписаним Президентом законом про Фонд держмайна — скоріш за все, так і буде. І щоб свято відчули люди, особливо ветерани ФДМ, — спасибі їм за роботу! Подано великий список представлень до нагород різного рівня, на врочистості запросимо всіх колишніх голів ФДМ, заступників. Але це буде вже у вересні. А нині, у серпні, відзначимо свято у своєму колі.

Я в Фонді держмайна з 1994-го, а в приватизації — з 1992-го. Інша людина, мабуть, багато що сприймала б інакше.

— А якщо говорити про десять років приватизації — що було не так? Чи все було в межах наших можливостей?

— Усе було в межах можливостей, але багато що не так. Тепер, із висоти десяти років, легко критикувати своїх попередників. Був би я на місці голови, певне, не проводив би так активно сертифікатну приватизацію, як Юрій Іванович Єхануров. Але й він, будучи зараз на моєму місці, багато чого зробив би інакше.

Багато що було визначено історично й політично. Але сертифікатну приватизацію все-таки проводити було не слід— треба було спробувати знайти інші механізми компенсації населенню його частки держвласності. А провести спочатку продаж малих підприємств і незавершених об’єктів. Багато великих об’єктів продано за сертифікати, скажемо прямо, бездарно. Інша річ, чи дозволили б нам сьогодні продавати їх за гроші?

І, звісно, вимога грошей у бюджет з’явилася дуже пізно — коли багато об’єктів уже віддали за сертифікати і багато підприємств стали збитковими. Якщо вже вимагати від приватизації грошей, то слід було це робити значно раніше.

Тож багато що можна було б змінити. Теоретично. Але... ухвалити в 1992 році закон без згадки про сертифікатну приватизацію було б неможливо. Як неможливо уявити собі проходження тоді у ВР схеми приватизації, затвердженої держпрограмою на 2000—2002 роки, — за гроші, промисловим інвестором, за участю іноземного радника...

— Якими будуть наступні десять років приватизації? Чи в нас їх уже немає?

— Є, звісно. Адже тільки в списку заборонених до приватизації шість тисяч об’єктів, і більшість із них абсолютно не є стратегічними. Близько шести тисяч пакетів закріплено в державній власності. Так, пакети різнокаліберні, але серед них усе-таки близько тисячі контрольних і блокуючих. Плюс судові процеси, повернення акцій у держвласність і повторні продажі.

У таких самих, як цього року, обсягах ми продаватимемо ще років п’ять. А далі процес піде на спад, хоча продажі не припиняться.

А якщо не загинуть ідеї приватизації такого комплексу, як «Нафтогаз України», то роботи вистачить не одному й не двом головам. Мене якось запитали — а який, відповідно до нового закону, термін повноважень керівника ФДМ? П’ять років, відповідаю, але посада складна, тут нічого загадувати наперед неможливо. Та й «подвиг Завади» повторити не вдасться (Олександр Завада головував в Антимонопольному комітеті з 1992-го до 2001 р. — Н.Я.). Хотілося б, звісно, допрацювати на своїй посаді до закінчення терміну повноважень Президента — тим паче, що 2004-го виповниться п’ять років мого головування в ФДМ.

— А подейкували, що взимку ви подумували очолити Антимонопольний комітет...

— Останнім часом було багато чуток про моє нібито бажання піти з ФДМ. Зокрема й в Антимонопольний комітет. Якби збирався, то пішов би. Але не збирався й не збираюся.

P.S. Коли інтерв’ю з О.Бондарем уже готувалося до друку, стало відомо, що Президент України Леонід Кучма наклав вето на закон «Про Фонд державного майна України», який передбачає, що ФДМ підконтрольний і підзвітний парламенту й підпорядкований Кабінету міністрів з питань управління об’єктами права державної власності.

Зовні ми повертаємося до ситуації 1997—1998 років, коли виконавча й законодавча влада використовували всі свої можливості в боротьбі за офіційний патронат над приватизаційним відомством, аж до розгляду питання в Конституційному суді. Проте насправді... Насправді особливого протистояння немає — важелі впливу на Фонд давно вже «розподілено» між Президентом, Кабміном і парламентом, і якось ця конструкція діє. Інша річ, що вона не закріплена в законі. Теоретично це погано, але на практиці нікому не заважає.

Отже, свій ювілей працівники ФДМ зустрінуть без підписаного Президентом закону. Що, сподіватимемося, не позначиться на їхньому настрої та приватизаційному довголітті.