Нікополь і блюдечко з облямівочкою... Штатівське

Міжнародні суди між вітчизняними бізнесменами — не така вже й рідкість. Тому поява в американському суді позову щодо Нікопольського заводу феросплавів загалом не здивувала. За останній рік наші державні чиновники продемонстрували нездатність скористатися всіма рішеннями вітчизняних судів. Судячи з усього, їх влаштовує ситуація, коли бізнес-група, яка задешево купила завод, продовжує мирно «пиляти» фінансові потоки заводу.

Чим і як саме державні мужі мотивують такі дії, рано чи пізно стане відомо. Але якщо державі гроші від Нікополя, судячи з усього, не потрібні, то її бізнесменам такі царські подарунки групі «Інтерпайп» уже явно набридли.

Як уже повідомляло «ДТ», 30 березня ц.р. до суду штату Массачусетс надійшов позов від групи компаній, що є акціонерами заводу. Одним зі співвласників усіх цих компаній є Ігор Коломойський — один із двох основних власників Приватбанку. Тож крапки розставлено гранично точно.

Відповідачами за позовом мають виступити Віктор Пінчук і його партнери по НЗФ — громадяни США Джеррі Маргуліс і Олександр Новак, а також російські олігархи Віктор Вексельберг і Олександр Абрамов. Ну і плюс ціла купа компаній і офшорок, що належать їм, включаючи й недавно проданий Віктором Михайловичем Укрсоцбанк.

Пінчука, Маргуліса і Новака звинувачують у тому, що через їхню діяльність сумлінні інвестори (тут Ігор Валерійович і його партнери мають на увазі себе, улюблених: у позові зазначено, що «у період із 1999 по 2003 рік Приватбанк, один із найбільших фінансових концернів України, брав участь в управлінні 23% акцій НЗФ від власного імені і від імені своїх клієнтів»), котрі внесли кошти в приватизоване підприємство, «втратили інвестиції, які було викрадено шахрайським шляхом і згодом направлено в Сполучені Штати Америки й інші країни особами, що є громадянами США, й іншими особами, із використанням засобів комерції США».

«Основою цього позову є здійснення відповідачами Віктором Пінчуком, а також Джеррі Маргулісом і Олександром Новаком, які проживають у цьому окрузі, складного міжнародного шахрайства, спрямованого на захоплення контролю над Нікопольським заводом феросплавів — одним із найбільших у світі виробників феросплавів — і наступне розграбування компанії шляхом спрямування сотень мільйонів доларів прибутку в американські й інші компанії, що перебувають під контролем зазначених відповідачів».

У принципі, за винятком виведення на публічний рівень нових прізвищ — панів Маргуліса (у заяві його названо двоюрідним братом пана Пінчука) і Олександра Новака (його ж друг дитинства), у заяві просто викладаються відомості, про котрі вже близько року говорила вся Україна.

Однак для американців деякі речі виглядають трохи дивно. Тобто у них теж не всі святі, але «ось саме так» там давно вже не працюють. Приміром, «сімейна схема» на держпідприємстві, відповідно до якої «план установлення контролю над НЗФ... почався приблизно в той же час, коли Пінчук одружився із дочкою Леоніда Кучми», нині колишнього президента України... На момент одруження Пінчука 50%+1 акція НЗФ, із числа акцій, які перебували в обігу, належали уряду України і контроль над НЗФ практично перейшов до рук Пінчука.

Пізніше, 2003 року, під час аукціону, який повсюдно визнавали фальсифікованим, Пінчуку як зятю Кучми було надано можливість придбати в уряду України контрольний пакет НЗФ (50%+1 акція) за такою низькою ціною, що це нагадувало грабіжництво.

Отримавши контроль над НЗФ, Пінчук, Маргуліс і Новак почали вживати заходів із незаконного привласнення сотень мільйонів доларів прибутку, що належав НЗФ, із допомогою контрактів із зацікавленістю, включаючи схеми «купівлі за високою ціною», «продажу за низькою ціною» і «давальницьку схему».

Ну а далі, у барвах і фарбах, описується, як це робилося.

«До 2002 року... різні компанії, що не мають стосунку до Пінчука, Маргуліса і Новака, поставляли сировину НЗФ, а НЗФ самостійно, без посередників, збував кінцеву продукцію на ринку за ринковими цінами, за рахунок чого прибуток отримував завод і його акціонери. Однак 2002 року Пінчуку як майбутньому зятю президента Кучми вдалося отримати фактичний контроль над НЗФ. Використовуючи свої сімейні зв’язки, Пінчук нав’язав НЗФ кілька контрактів, явно підписаних із метою розкрадання сотень мільйонів доларів на рік, які належали НЗФ, і переведення цих сум у компанії, що управлялися або бенефіціарами яких виступали Пінчук, Маргуліс або Новак.

Відповідно до цих контрактів, НЗФ був зобов’язаний купувати руду у компаній, пов’язаних із Пінчуком, Маргулісом і Новаком, за цінами, вищими від ринкових, і продавати готову продукцію компаніям, також підконтрольним Пінчуку, Маргулісу і Новаку, нижче від ринкових цін, а також укладати непотрібні і вкрай невигідні давальницькі контракти, за умовами яких НЗФ отримував оплату за переробку руди, а інші компанії, підконтрольні Пінчуку, Маргулісу і Новаку, діставали прибуток від продажу готової продукції на вільному ринку».

У результаті, йдеться в позові, починаючи з 2002 і до 2005 року, відповідачі — компанія Steelex і компанія Travis — уклали з НЗФ контракти на поставку 1,9 млн. тонн марганцевої руди за цінами, вищими від ринкових. За ринкової вартості сировини в 188 млн. дол. НЗФ заплатив 210 млн. дол. Тобто тільки в цій частині схеми збитки становили 22 млн. дол.

Крім того, як заявляють позивачі, у 2002 і 2003 роках, тобто ще до завершення приватизації (у тексті вона іменується «сфальсифікованою»), корпорація «Інтерпайп» уклала «агентські угоди з НЗФ». Відповідно до них, НЗФ мусив сплатити корпорації «Інтерпайп» комісійні за продаж його кінцевої продукції. Причому ціни виявилися вже значно нижчими від ринкових.

«За попередньою оцінкою, на підставі агентських угод, укладених між НЗФ і корпорацією «Інтерпайп», і контрактів на реалізацію продукції, укладених між корпорацією «Інтерпайп» і компанією Steelex 2002 і 2003 років, із прибутку НЗФ було вкрадено до 41 млн. дол.».

Не забуто й ніжно любиму нинішнім менеджментом НЗФ давальницьку схему. «НЗФ уклав інші численні контракти з компанією Steelex. Відповідно до умов цих контрактів, компанія Steelex оплачувала НЗФ переробку руди в кінцевий продукт». Право власності на сировину і кінцеву продукцію залишалося за нею, і саме Steelex, а не НЗФ (чи його акціонери), отримувала доходи від продажу кінцевої продукції заводу покупцям, які перебувають за межами України. За приблизною оцінкою, на підставі описаних вище контрактів, більш як 20 млн. дол. було виведено з НЗФ тільки 2003 року.

Заодно розповіли, і кому належить Steelex. Виявилося, її стовідсотковий власник — фірма Allied Steel SA, а вже нею «управляють і контролюють» Пінчук, Маргуліс і Новак.

Згадали і сам «Інтерпайп»: корпорація, цитуємо за позовною заявою, «продавала кінцеву продукцію НЗФ компанії Steelex за цінами, нижчими від ринкових. Таких контрактів було принаймні десять. За приблизною оцінкою, втрати прибутку НЗФ у зв’язку з цими контрактами 2004 і 2005 років сягнули 112 млн. дол.». З урахуванням того, що НЗФ було куплено за 81 млн. дол., — непогана окупність...

Вексельбергу й Абрамову разом із Пінчуком інкримінують «спробу блокувати дії нового уряду з анулювання приватизації НЗФ»... Стверджується, що Пінчук і росіяни «вступили в таємну змову з метою підкупу українських урядовців шляхом виплати 50 млн. дол. (25 млн. дол. мали сплатити Вексельберг і Абрамов і 25 млн. — Пінчук)». Наскільки це вдасться довести, питання небезперечне, але всім трьом доведеться пережити чимало неприємних хвилин. А їхнім українським партнерам — і поготів.

Закон, за яким ведуть справу, називається дуже вражаюче — «Про корумповані і пов’язані з рекетом організації». І вимагають від Пінчука й інших фігурантів усього лише «відшкодування відповідачами незаконно привласнених доходів, а також відшкодування збитків у потрійному розмірі».

До завершення процесу американські судді багато дізнаються про те, хто і яким чином веде справи в Україні. Втім, головне вони дізналися одразу: «Права інвесторів не можуть бути належним чином захищені ніде, окрім як у США, де дотримуються законності й де існує юрисдикція стосовно всіх учасників змови». Їм це, напевно, полестить. Українському Кабміну — не дуже. Зате результат йому принесуть на блюдечку. Колір облямівочки не уточнювався.