МИХАЙЛО ЧЕЧЕТОВ: «ПРИВАТИЗАЦІЯ ПОВИННА ЙТИ В ЗАКОНОДАВЧОМУ ПОЛІ»

2002 року перед Фондом державного майна України поставлено непрості завдання: перерахувати в Державний бюджет України 5,8 млрд. грн., розробити Державну програму приватизації на 2003—2005 роки, а також продати такі велетні, як обленерго й «Укртелеком». Зважаючи на політичну нестабільність в Україні, зумовлену виборами до Верховної Ради, а також на недосконалість законодавчої бази, наступні місяці обіцяють бути для Фонду досить напруженими. Про стратегію роботи в цих умовах розповідає виконуючий обов’язки голови ФДМ Михайло ЧЕЧЕТОВ.

— Михайле Васильовичу, які перспективи Фонду, чи не зміняться його роль і функції найближчим часом?

— Перспективи Фонду дуже оптимістичні. Ми розпочали приватизацію великих стратегічно важливих об’єктів, підприємств, що посідають монопольне становище на ринку. Ця приватизація здійснюється згідно з Державною програмою на 2000—2002 роки, дія якої вже закінчується.

Найважливішою особливістю приватизації таких підприємств, як обленерго й «Укртелеком», є те, що участь у ній можуть брати лише промислові інвестори. Тобто на сьогодні немає ніякого обмеження капіталу за національною ознакою чи географічною прив’язкою, як немає і жодних привілеїв вітчизняним інвесторам. Йде відкрита, чесна, конкурентна боротьба. Гасло «Гроші в бюджет за всяку ціну» з фасаду Фонду знято. На чільне місце ставиться передусім перспектива розвитку приватизованого підприємства, яку ФДМ прямо пов’язує з приходом на підприємство стратегічного промислового інвестора.

Не знижуються й темпи приватизації, оскільки нинішнього року планується одержати 5,8 млрд. грн., тобто 1 млрд. дол. З огляду на те, що планується продаж таких унікальних об’єктів, як обленерго, «Укртелеком», — роль і відповідальність Фонду багаторазово зростають.

— Які моменти, на ваш погляд, негативно впливають на прозорість процесу приватизації в Україні?

— Фонд докладає максимум зусиль, аби процес приватизації відбувався прозоро. Слід ще раз нагадати, що приватизація — це не продаж з-під поли, вона проводиться на конкурсній основі, і перш ніж її розпочинати, створюється конкурсна комісія, куди від Фонду входять лише дві особи: голова й секретар, а решта членів комісії — представники підприємства, держадміністрації тієї області, де розміщене підприємство, місцевих органів влади, галузевого міністерства, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, а також представники силових міністерств — СБУ й МВС. Ця конкурсна комісія і відпрацьовує умови приватизації, щоб підприємство потрапило до рук того інвестора, який не просто купив би його й потім знищив, а зміг налагодити ефективний менеджмент, забезпечити перспективу розвитку. Приватизація має йти виключно у законодавчому полі, і єдиний центральний орган державної влади, який повинен її проводити, це відповідно до Конституції України Фонд державного майна України.

Проте інколи процеси розвиваються й поза правовим полем. Є так звана нелегальна приватизація, тіньова. Особливо яскраві спалахи такої приватизації були торік — це приклад тих-таки «Росави» та «Луганськобленерго». Зі свого боку, Фонд робив усе можливе, щоб ці спалахи погасити: спільно з правоохоронними органами, Генеральною прокуратурою, арбітражними судами, СБУ ми прагнули припинити таку практику. А вже згодом Президент України підписав закон про встановлення мораторію на всі види відчуження власності, крім приватизації, для підприємств, де понад 25 % перебуває в державній власності. Це законодавча перепона для тіньових форм приватизації.

На мій погляд, щоб повністю викоренити тіньову приватизацію, потрібно ліквідувати її причини — велетенську кредиторсько-дебіторську заборгованість у державі. На рівні Міністерства економіки слід розробити відповідні законодавчі акти, які б у глобальному плані розв’язали цю проблему. Якщо цей вузол буде розв’язано, відпадуть причини, що спонукають активізацію нелегальної, тіньової приватизації.

— Яким чином вибори можуть вплинути на процес приватизації в Україні?

— Вибори вже вплинули. Активність різних політичних сил, інколи досить некоректні форми політичної боротьби, політична нестабільність — усі ці чинники, природно, не сприяють приходу на приватизаційний ринок України серйозних інвесторів. Вони просто вирішили почекати. А це означає відсутність серйозної конкуренції, що ніколи не приведе до ефективного продажу: не буде високої ціни, не прийде на підприємство стратегічно перспективний промисловий інвестор.

Вважаю прийняте рішення — не продавати стратегічно важливі об’єкти в першому кварталі — справедливим. Фонд держмайна тим часом інтенсивно готується до приватизації обленерго, але виставлятися на продаж вони будуть уже після виборів. Це об’єктивні умови, і потрібно враховувати їх.

— Чи почав Фонд розробляти нову програму приватизації? Чи можливі якісь кардинальні зміни стратегії, принципів і законодавчих актів про приватизацію? Якщо так, то які саме?

— Фонд розпочав розробку нової програми, оскільки чинність нинішньої закінчується наприкінці поточного року. Кардинальних змін у цій програмі не передбачено. Вони могли бути тоді, коли ми переходили від «конвеєрної» сертифікатної приватизації до індивідуальної грошової, — це різні механізми, різні ідеології та філософії процесу. А тут триватиме грошова приватизація стратегічних об’єктів. Можна сказати, що певною мірою буде пролонговано ідеологію приватизації 2000—2002 років, попри ті гострі дискусії, що точаться навколо вузлової тези програми — про участь у приватизації тільки промислових інвесторів.

Якщо підійти з позиції сьогоднішнього дня, то я згоден, що якби брали участь не тільки промислові інвестори, ми могли б одержати більше грошей від приватизації. Але тоді менш імовірним буде досягнення головної мети — забезпечення довгострокової перспективи розвитку приватизованого підприємства. Адже для цього необхідно знати той сегмент ринку, на якому воно працює.

Тож Фонд вважає, що положення про промислового інвестора має залишитися в новій програмі, поруч з іншими принциповими моментами. Передбачається, що нову програму буде розраховано знову на три роки.

— Коли буде готовий проект програми приватизації на наступні роки, й коли очікується його внесення на розгляд Верховної Ради?

— Новий рік необхідно починати з новою програмою, тож треба, щоб Верховна Рада ухвалила її до цього терміну. Зі свого боку, ФДМ планує завершити роботу над проектом до кінця літа, щоб восени можна було розглянути його на засіданні Кабінету міністрів.

— 2002 року перелік об’єктів, що виставляються на продаж, затверджував Кабінет міністрів України. Чи з усім згоден Фонд?

— Коли встановлювали планову цифру 5,8 млрд. грн., Фонд надіслав у Верховну Раду й Кабінет міністрів перелік об’єктів, які необхідно продати, аби вийти на ці рубежі. Плюс ми зробили резерв на 1,4 млрд. грн., тобто загалом майна набралося на 7,2 млрд. грн. Такий перелік об’єктів ми готуємо щороку. Слід наголосити на тому, що коли не буде здійснено ключових продажів року — обленерго й «Укртелекому», — то Фонд нічим не зможе перекрити недонадходження коштів.

З боку Фонду максимально інтенсифіковано підготовку до продажу і обленерго, й «Укртелекому», перший етап приватизації якого вже завершено — від пільгового продажу акцій отримано 165 млн. грн. Тепер ми працюємо суворо за графіком підготовки цих об’єктів.

— Продаж яких об’єктів із запланованого переліку може виявитися проблематичним нинішнього року?

— Будь-який об’єкт може викликати труднощі. Чим він більший, тим соціально резонансніший: зіштовхуються інтереси регіональних і фінансових еліт, інтереси підприємств, держави, іноземних інвесторів. Тож будь-який конкурс може поєднуватися з різними ризиками, з розв’язанням певних проблем.

Інколи нас запитують, чому ФДМ постійно вирішує спори в суді, певне, у вас немає професіоналів, грамотних фахівців? Я завжди наголошую, що у Фонді працюють професіонали найвищого класу: кандидати, доктори наук, люди, за плечима яких багаторічний приватизаційний досвід, котрі від самісіньких витоків знають підприємство, як мати дитину. Вони знають, що та якого року відбувалося з підприємством і як підприємство «хворіло» після того чи іншого законодавчого акта.

На мій погляд, причини судових процесів лежать глибше. По-перше, недосконалість законодавчої бази — потрібно виключити можливість приватних акціонерів подавати позови в районні суди. Для цього є суди господарські. Слід лише узаконити таку практику.

Інша проблема полягає в тому, що в Україні на сьогодні лише з’являються солідні комерційні структури, які опікуються своєю репутацією і можуть не тільки гідно вигравати, а й гідно програвати, а цивілізовані ринкові відносини ще перебувають у стадії становлення. Як у політиці, так і в економіці йде процес становлення нормальної ділової етики.

— Чи не вважаєте ви, що 2002 року ще рано продавати «Укртелеком» і обленерго? Чи не може статися так, що вибори дозволять «під шумок» використовувати тіньові схеми приватизації?

— По-перше, у період виборів ніхто не продає ні енергокомпанії, ні «Укртелеком». По-друге, Фонд максимально інтенсифікував підготовку до приватизації цих об’єктів. Але ця інтенсифікація в жодному разі не означає, що ми керуватимемося гаслом «Перемога за всяку ціну». Ніякого поспіху при продажу цих унікальних підприємств не буде, оскільки помилки під час їх приватизації можуть безпосередньо позначитися на економічній безпеці країни.

Тож, поруч із ретельною підготовкою, відбувається й скрупульозна діагностика наслідків продажу. Фонд держмайна намагається передбачити, що буде завтра, коли завіса тендера опуститься, фанфари відгримлять, — як підприємство працюватиме далі? Річ не лише в грошах, найголовніше — прихід інвестора, який міг би налагодити ефективний менеджмент і забезпечити розвиток підприємства.

Тож у цій ситуації ми домагаємося максимальної публічності, максимальної прозорості, зняття будь-яких обмежень для іноземних інвесторів і ліквідації привілеїв для вітчизняних — тільки чесна конкурентна боротьба. Якщо переможе найсильніший, то виграють і підприємство, і держава.

— Куди, на ваш погляд, повинні йти гроші, одержані від приватизації підприємств?

— Усі кошти бажано спрямовувати на реінвестування стратегічних об’єктів та пріоритетних галузей. Це був би ідеальний варіант із погляду перспективи розвитку держави й економіки.