МАРІУПОЛЬСЬКІ ГОЙДАЛКИ

Коли історія повторюється — це завжди трохи фарс.

27 серпня ц.р. Кабінет міністрів зробив скромний подарунок донецькому ЗАТ «Українська промислово-транспортна компанія» (УПТК), віддавши йому повний контроль над найбільшим у Європі виробником залізничних цистерн та іншого метобладнання — ВАТ «Азовмаш».

Точніше, формально був переданий в управління на п’ять років блокуючий пакет акцій акціонерного товариства. Та в документі чітко обумовлено, що має бути «передбачена можливість збільшення частки ЗАТ «Українська промислово-транспортна компанія» у статутному фонді ВАТ «Азовмаш» шляхом викупу акцій додаткових емісій товариства». Статутний фонд підприємства невеликий, і розмити його не важко. Іншими словами, контрольного пакета державі не бачити вже ніколи...

Обумовлено, що «після проведення додаткових емісій у державній власності залишається пакет акцій у розмірі не менше 25 відсотків плюс одна акція ВАТ «Азовмаш», який не підлягає відчуженню, передачі в управління, заставі тощо без окремого рішення Кабінету міністрів України». Цікаво, кому ця четвертушка буде потрібною? Це керівникам Фонду держмайна потім доведеться з істеричними криками бігати за Рінатом Ахметовим (а ЗАТ «Українська промислово-транспортна компанія» контролюється саме ним) і канючити: «Милостивцю наш, ну викупи хоча б за номіналом!» Подібне вже було на «Азовсталі»...

До речі, на тлі такої перспективи дуже зворушливою є фраза, що Кабмін, здійснюючи даний людинолюбний крок, «погодився з пропозицією Фонду державного майна України». Ну подобається ФДМ, коли в нього потенційно смачні об’єкти забирають задарма, — просто навдивовижу подобається. Так і стоїть потім із відкритим ротом і відвислою щелепою...

Власне, обмовка про ФДМ з’явилася через те, що передача держоб’єктів в управління прямо заборонена лютневим розпорядженням Президента, який тоді зобов’язав передати всі корпоративні права від обладміністрацій та комерційних структур саме Фонду держмайна. Ну а в цьому випадку ФДМ вирішив, що краще ахметовського СКМ (співзасновника ЗАТ «УПТК») і не знайти, із чим і побіг на вулицю Грушевського.

Між іншим, по суті він правий. Відтоді як на підприємство прийшли нові донецькі бізнес-структури, воно справді зробило ривок. Якщо 1999 року було випущено всього 300 цистерн, то за вісім місяців нинішнього — уже 9000. Оборот «Азовмашу» цього року однозначно перевищить 400—450 млн. дол., збільшившись удвічі порівняно з торішнім (між іншим, за 2002-й він теж зріс більш ніж удвічі).

Зокрема цьому сприяла сприятлива зовнішня кон’юнктура: російським нафтокомпаніям конче потрібні цистерни для експорту. Допоміг також і різко зрослий рівень менеджменту на підприємстві. З 2000 року ним фактично керував ІСД, а нинішнього року його акуратно, без галасу змінили представники СКМ. Власне кажучи, сама УПТК і створювалася для управління корпоративними правами ВАТ «Азовмаш». Ну а вже потім ФДМ і звернувся до влади з проханням про передачу їй акцій...

Між іншим, УПТК нещодавно розширила коло своїх інтересів: вона збирається контролювати й створений на базі колишнього Азовського морського пароплавства «Торговельний флот Донбасу». Недаремно в її назві є слово «транспортна».

Сказати, що новина про «Азовмаш» викликала в столичних колах особливий резонанс, було б занадто. Ну, комітет Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва звернувся до генпрокурора Святослава Піскуна з проханням втрутитися і розібратися в ситуації. Нардепи висловили стурбованість тим, що «зазначена частина акцій найбільшого в Україні виробника залізничних цистерн, металургійного устаткування і портових кранів передається невідомій транспортній компанії». Останнє навіть дещо образливо — добродії не знають, хто такий Рінат Ахметов (власник 90% СКМ. — І.М.). А от із тим, що «надано перевагу приватним, а не державним інтересам, що може спричинити втрату державою одного з найбільших машинобудівних підприємств України», можна було б погодитися. Щоправда, контролю і так уже не було кілька років, як немає його й сьогодні.

Складно хіба що прикинути, скільки коштує контрольний пакет (а розмивається саме він) такого підприємства на ринку. При обороті в 400 млн. дол. попросити за нього хоча б 50 млн. «зелених» було б добре. Щоправда, слід врахувати, що підприємство знаходиться на Донеччині й вже має групу зацікавлених товаришів — того самого Ріната Леонідовича. Загалом, якісь грошики отримати з нових власників було цілком можливо. Та вирішили, що й так згодиться.

Зрештою, чим гірший СКМ Володимира Бойка (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча), якому в тому самому Донбасі без усякого конкурсу віддали Комсомольське рудоуправління? І теж із правом додемісії, і теж за хорошу роботу.

Звичайно, «Комсомольське», що добуває вапняк, і ВАТ «Азовмаш», яке робить на експорт цистерни і крани, — трохи не одне й те саме, та це вже деталі. Схема безсумнівно однакова...

За іронією долі, раніше роздача пряників Володимиру Бойку здійснювалася як стійкому борцю з ІСД і з тим самим Рінатом Ахметовим. От йому все потихеньку і йшло за неконкурсними схемами: тут і спецзакон з приватизації ММК, і передача рудоуправління. Нині в Києві стало значно більше доброзичливців донецьких бізнес-структур. От маятник і хитнувся в інший бік. Добре, що й розгойдувати його не довелося — і так розгойданий.

Ну а конкуренцію, звичайно, шкода — вона в нас кволенька, часто чхає і кашляє. Та не продавати ж зрештою задля неї «Азовмаш»! Незабаром у країні очікуються інші продажі, приміром, тієї самої «Криворіжсталі». Отже, задля якоїсь конкуренції створювати прецеденти — значило б просто так скривдити хороших людей. А навіщо? Та й держава теж, слава Богу, не вразлива: солідних дивідендів від великих підприємств вона зроду-віку не одержувала (ну, може, лише трішечки), отже, втрачати їй загалом нічого. Як пролетаріату — з упором на проліт.