Золото та міражі…

Золото — дуже важкий метал. І не тільки за вагою: його блиск засліплював багатьох, та от працювати з ним вийшло далеко не в усіх. Україна за минулі роки в цьому вже переконалася.

Ледь не відразу після здобуття незалежності було прийнято програму «Золото України», а 1993-го у Верховній Раді впевнено казали про швидкий щорічний видобуток 20 тонн на рік.

Потім перспективи видобутку «здулися» до 10 тонн, а трохи пізніше — і до тонни. Втім, гучних програм усе ще вистачало...

Коли сподівання на «швидке золото» не справдилися, уряд у 1996-му затвердив концепцію розвитку золотодобувної і золотопереробної галузі на 1996—2005 роки. Її основним пунктом став розвиток Мужієвського поліметалічного родовища в Закарпатській області.

Спочатку передбачалося, що проектами з видобутку займеться Державна акціонерна компанія «Укрзолото», але не минуло й року, як для реалізації програми створили нового учасника — ДАК «Українські поліметали».

Компанія вийшла на диво строката. В неї було передано блокуючі пакети двох марганцевих ГЗК — Марганецького й Орджонікідзевського, незрозуміло, навіщо — 25% акцій залізорудного Полтавського ГЗК, 100-відсоткові пакети титанових Вільногірського, Іршанського ГЗК плюс 75% теж титанового Межиріцького ГЗК.

На доважок «Укрполіметали» отримали й частки підприємств ювелірного комплексу, бурштинові компанії «Бурштин», «Укрбурштин», «Бурштинова шахта».

Золоту «частину» представляли Мужієвський державний золотополіметалічний комбінат і геологічна інформація на кілька золотоносних родовищ.

Загалом, сумарно до статутного фонду «Укрполіметалів» держава передала акції підприємств на 628 млн. грн. І, крім розгортання вітчизняного варіанта Ельдорадо, нова ДАК мала займатися видобутком марганцевої, титанової та залізної руди, янтарю, рідкоземельних металів і навіть огранюванням алмазів.

Відверто кажучи, підприємства з таким розкидом пріоритетів рідко живуть довго й точно ніколи — щасливо. Занадто вже різна специфіка їхніх ринків. Однак, за неофіційною версією, основним завданням була швидка видача на-гора першого зливка вітчизняного золота…

На базі золотополіметалічного комбінату створили ТОВ «Закарпатполіметали», і 1999 року Мужієве урочисто видало жаданий перший зливок. От тільки сказати, що після цього золотовидобуток закипів, було, м’яко кажучи, дуже важко.

Фінансування з бюджету звелося нанівець, а новоспечена ДАК управляла своїми підприємствами так, що про якийсь серйозний прибуток годі було й казати. Холдинг тим часом бадьоро розпродавав свої марганцеві та залізорудні активи. Так, марганцеві пакети дісталися родичам колишнього президента України.

Золото виявилося просто не у фокусі. Тим часом запасів легковидобувних руд на Мужієвсь­кому родовищі було всього на п’ять-шість років. Далі починалися руди жильні, а це — зовсім інші витрати.

Тож плани на щорічний видобуток 1000 кг золота на рік так планами і залишилися. Реально ж 1999-го видобули близько 23 кг золота, наступного — 134,8. Після чого почався спад, і 2002-го було видобуто аж 18 кілограмів. Грошей не було й особливо не передбачалося, а без фінансування комбінат стало лихоманити.

Стали шукати недержавні кошти. У 2003 році золотодобувна компанія Zakar Resources купила 2,5% статутного фонду комбінату у близької до керівництва «Укрполіметалів» компанії УІФК, а трохи пізніше викупила і 3,5% акцій додемісії.

Натомість було запропоновано програму стратегічного розвитку Мужієвського золотодобувного комплексу до 2018 року, включаючи розширення сировинної бази за рахунок розвідки родовищ, фінансування будівництва нового рудника, збагачувальної фабрики, хвостосховища та інфраструктури. У результаті передбачалося створити повний цикл золотовидобутку і переробки, у тому числі й вийти на проектну потужність — 1,5—2 тонни золота на рік.

Інвестиції оцінювали в 68 млн. дол. Окрім того, планом передбачався і початок комплексної переробки поліметалічних руд.

Природно, інвестувати такий тривалий і дорогий проект, маючи в підприємстві 6%, ніхто не став би. Тому було досягнуто домовленості про збільшення частки інвестора.

Тоді ж від нового акціонера надійшов кредит, причому аж під 1% річних і без майнового забезпечення.

Рудник потихеньку заворушився і після провальних 2002—2003 років видав 2004-го 161 кг золота, а 2005-го — навіть 185. Однак до щорічної тонни від цього «прогресу» було як до неба. Не кажучи вже про те, що доступне золото стрімко закінчувалося, та й технологія його добування кульгала на обидві ноги.

Коли підприємству видавали ліцензію, планувалося, що глибина добування золота становитиме 85%. Реально вона становила 48% золота, тобто у відвали йшло більш як утричі більше.

До початку 2006 року, переробивши за сім років 293 тис. тонн руди (за плану 200 тис. на рік), комбінат виробив усього 646,4 кг золота. Це — на порядок менше від очікуваного. Вміст золота в породі впав із 12 до 6 г у тонні.

Потрібні були нові технології, а головне — гроші.

ДАК «Укрполіметали», маючи 93,7% статутного фонду, нічого фінансувати не міг, іншому учаснику — Zakar Resources, усупереч домовленостям, теж не давали можливості повноцінно працювати.

На додаток держава, подивившись на результати багаторічної роботи «поліметалістів», фактично «прикрила» ДАК, не ліквідувавши його юридично. До літа 2004 року у холдингу забрали практично все, що «даківці» не встигли продати самі.

Втім, реально процес ліквідації розтягнувся аж на чотири роки. Виникла абсурдна ситуація: ДАК мала в управлінні пакети акцій чотирьох підприємств, аж чотирьох штатних працівників і незатвердженого керівника. І от вони, виявляється, і організовували золотовидобуток в країні — усі вчотирьох.

Залишилася також частина статутного фонду у вигляді інформації за результатами проведення геологорозвідувальних робіт на кількох золоторудних родовищах — у тому числі й закарпатських, Берегівського рудного району.

До речі, геоінформацію теж почали розтягувати. 2004 року майнові права на неї, як і 93,67% статутного фонду ТОВ «Закарпатполіметали», було передано в сферу управління Держкомприродресурсів. Де ліцензії на право користування парою золотоносних родовищ було швидко й дуже дешево продано комерційним структурам.

Загалом левова частка статутного фонду ДАК останні роки була класичним повітрям. Від безнадії стала використовуватися навіть дивовижна схема: золото, котре йшло у відвали, стали оформляти як... активи.

Теоретично частину його і справді можна видобути. Тільки для цього потрібні інші технологи і, головне, гроші. Тим часом, за результатами однієї з перевірок, основним джерелом існування «Укрполіметалів» стало «проїдання» резервного фонду.

Власне, сумні перспективи холдингу навряд чи когось цікавили, якби саме від нього не залежала доля золотовидобутку на Мужієвому.

Інвестори були готові швидко почати вкладати в розширення виробничих потужностей цього родовища. Причому вже на першому етапі — близько 20 млн. дол. із потрібних 68 млн. Це дало б змогу підняти підприємство. Натомість Zakar Resources хотіла б 60—75% у ТОВ, тобто на суму вкладених інвестицій.

Та щоб залучити інвестиції, треба збільшити розмір статутного фонду в ТОВ, а на це потрібна згода «Укрполіметалів». А її не було...

Звернулися до Кабміну, обгрунтовуючи свої пропозиції щодо реанімації підприємства. Реакція була загалом позитивною, але процес не йшов. У принципі, нічого надприродного компанія не просить. Держава і так викуповує золото за ринковою ціною, і для неї важлива саме стабільна робота рудника. І вибір між блокуючим пакетом у процвітаючому підприємстві і контрольним у збанкрутілому насправді не такий уже й складний.

Поки йшла тяганина, рудник, видобувши 2006-го останні 90 кг металу, просто зупинився. Раніше виділені Zakar Resources кошти закінчилися, а агонізуючі «Укрполіметали» забезпечити фінансування не могли.

До того ж легке золото закінчилося, а щоб забезпечити новий фронт робіт, знову потрібні гроші і знову мільйони доларів. Золото легко дістається винятково в голлівудських фільмах...

Поки чиновники роками вирішували, що робити з «Укрполіметалами», навколо самого рудника почали відбуватися дивні речі. Керівництво ДАК стало активно проштовхувати до складу засновників «Закарпатпо­ліметалів» таке собі ТОВ «Світ». За його версією, воно представляло інтереси однієї з британських компаній. Претендент мав статутний фонд аж у 20 тис. гривень і позиціонував себе як потужного і серйозного інвестора.

Судячи з усього, особливої серйозності додавала готовність компанії відразу ж викласти аж 100 тис. гривень. Цифра, що й казати, вражає. У будь-якому разі, «Укрполіметали» вона відразу переконала, і вони стали активно проштовхувати «Світ» у ТОВ «Закарпатполіметали».

Просували активно й не без успіху. У грудні 2007-го Міністерство охорони навколишнього середовища, вочевидь, оцінивши глобальність планів інвестора, без аукціону видало йому спеціальний дозвіл на дослідно-промислову розробку Берегівсь­кого родовища на ділянці в 492 квадратні кілометри.

Виник скандал. Річ у тім, що, крім уміння правильно переконувати наших чиновників, для отримання спеціальних дозволів треба ще мати технічні можливості.

«Світ» заявив, що вони у нього є і що він має цілісний майновий комплекс для розробки. Однак коли українські спецслужби почали перевірку цих тверджень, комплекс миттєво розчинився в повітрі.

Виявилося, що компанія володіє лише укладеними за 12 днів до отримання ліцензії договорами оренди на... три кімнати. А також договором на оренду вагончика, шести розукомплектованих транспортних засобів і двох дробарок.

Щоб уявити все це цілісним майновим комплексом для дослідно-промислового видобутку золота, треба дуже постаратися...

До того ж, видаючи дозвіл, забули поцікавитися у місцевої влади, чи згодна вона на таку розробку. Ні Мужієвська сільрада, ні Берегівська міська рада, до сфери компетенції яких належить виділення землі, жодних дозволів не давали.

До речі, мудре міністерство того ж дня видало дозвіл і на розробку Квасівського родовища. Природно, що й там нікого не спитали. А як можна розробляти два родовища із допомогою одного вагончика і двох дробарок, чиновники навіть не замислювалися...

Цікаво, що дозволи видавали в період дії указу президента України від 7 вересня 2007 року, яким припинялися аукціони з продажу спеціальних дозволів на користування надрами. Як бачимо, чудово обійшлися взагалі без аукціону. Як і без необхідної постанови Кабінету міністрів. Заодно договір навіть не стали нотаріально засвідчувати...

Тим часом держава все ж таки спробувала визначитися з долею галузі.

21 лютого ц.р. відбулися збори акціонерів ДАК «Українські поліметали». На них Міністерство промислової політики, яке володіє майже 72% акцій ДАК, звільнило попереднє правління й призначило генеральним директором Олександра Андрущенка.

У травні, після аналізу поточної ситуації (а вона виявилася ще цікавішою, ніж очікувалося), Мінпромполітики вирішило все ж ліквідувати ДАК «Українські поліметали». Цим займеться спеціальна комісія на чолі з її гендиректором. Потрібно буде, до речі, здійснити інвентаризацію майна, стягнути дебіторську заборгованість ДАК і розрахуватися з кредиторами, в тому числі з допомогою продажу майна підприємства.

Якщо для задоволення вимог кредиторів проданого майна не вистачить, то в суді буде ініційоване банкрутство «Українських поліметалів». Загалом, результати програми «Золото України» на хепі-енд поки не тягнуть...

Тепер головне — щоб компанія, перебуваючи на межі банкрутства, не потягла за собою й золотовидобуток. Нині ситуація на Мужієвому важка. Заборгованість родовища становить близь­ко 30 млн. гривень. Видобуток золота не ведеться вже з грудня 2006 року. Виникла реальна загроза втрати 376 робочих місць. І це в регіоні, де традиційно дуже складно з роботою.

Через припинення гірничих робіт створилася загроза втрати підземних виробіток. Крім того, необхідні термінові ремонти хвостосховищ, щоб пульпа, яка там зібралася, не потрапила в річку. Тим паче що фільтрація маси через дамбу вже почалася.

Загалом, ситуація на Мужієвому давно критична. В районі родовища проживають в основному угорці, і вони вже зверталися не лише в Київ, але й у Будапешт, тож зупинка підприємства набула не лише внутрішньоукраїнського резонансу.

Проте, зважаючи на все, в колишнього керівництва ДАК «Українські поліметали» інші проблеми. Власне кажучи, екс-голова правління Михайло Желязо себе звільненим не вважає й відповідальності за розвал роботи не відчуває. В усіх своїх бідах він публічно звинувачує кого завгодно — Мінпромполітики, ФДМ, інвесторів, та тільки не себе. Колишнє керівництво забрало із собою на пам’ять як печатку (довелося робити нову), так і частину документів.

Більше того, звільнення попереднього правління, виявляється, було «розгоном досвідчених спеціалістів». Нагадаємо, в компанії працювало аж четверо осіб, а результатом їхньої роботи стало припинення видобутку й загрузле в боргах родовище.

Багато й зворушливо говориться про залучення ТОВ «Світ». Щоправда, суми вкладень у 100 тис. гривень чомусь не афішують...

Смішно, та навіть за версією колишнього керівництва «Укрполіметалів», основним джерелом фінансування останніми роками був саме Zakar Resources...

Інвестори вже зверталися до РНБОУ, СБУ, ДКЦПФР, ФДМ та Мін’юсту, а також до секретаріату президента України з проханням допомогти у сформованій ситуації. До речі, ФДМ через Держкомісію із цінних паперів тепер перевіряє, чи було попереднє керівництво ДАК узагалі легітимним із 2004 року. З огляду на попередній досвід, метушня може тривати ще дуже довго. Питання тільки — чи потрібно це Україні? І без того вже втрачено кілька років.

За оцінкою експертів, для поновлення роботи родовища й виходу на рентабельний режим необхідні інвестиції у 20 млн. дол. Якщо ж говорити про комплексну переробку запасів (нині у відвали йде не лише половина золота, а й усе срібло та інші цінні метали), сума збільшується в кілька разів.

Нагадаємо, що, крім розвіданих запасів золота (приблизно 32—36 тонн), Мужієвське родовище містить до 300 тис. тонн цинку й 700 тис. тонн свинцю. Нині все це не використовується.

Якихось особливих проблем із залученням інвестицій також немає. На сьогодні Zakar Resources має переважне право на збільшення статутного фонду ТОВ і підтвердження здатності фінансувати комбінат від банку JP Morgan.

Ну, а якщо когось більше приваблює консервація родовища... Слід зазначити, що це — як мінімум 6—7 млн. дол. плюс екологічні проблеми на кордоні з Євросоюзом. Не кажучи вже про те, що згодом видобуток доведеться відновлювати з нуля. Підприємство й без того практично втратило ліцензію на геологорозвідувальну діяльність. Причина — численні порушення ліцензійних умов у процесі діяльності та майже повна відсутність заходів для їхнього усунення...

Корінь лих той самий — немає грошей, зате є палке бажання покермувати, не пускаючи тих, у кого є ресурси.

Особливо прикро, що все це відбувається на тлі дуже непоганої кон’юнктури на ринку золота. Це саме той випадок, коли можна порахувати втрати. З 1999 року країна недоотримала до 10 тонн дорогоцінного металу.

Фактично тепер ідеться про те, чи розвиватиметься взагалі золотовидобуток в Україні. Прикро, якщо відповідь буде негативною. Клондайком наша країна не стане, але золото в ній є, і добувати його з прибутком для себе та інвесторів можна.

Поки що бракує волі й бажання. Слово честі, все це можна швидко виправити. А треба було виправляти взагалі вчора.