Щеплення від безробіття та бідності

Одним із важливих кроків до здорового розвитку економіки 2020 року стала підготовка парламентським комітетом з питань економічного розвитку до прийняття в цілому законопроєкту №3739 «Про створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості». Він також широковідомий серед виробників, експертів, проукраїнських політиків та їх опонентів як закон про локалізацію.

Локалізація в публічних закупівлях — наявність місцевої складової в предметі закупівлі, що здійснюється за кошти державного або місцевого бюджету або за кошти державних підприємств. У світі до використання публічних закупівель уряди ставляться надзвичайно обережно, адже в середньому це від 10 до 15% ВВП країни.

Відповідно, публічні закупівлі — це інструмент, яким уряди стимулюють економічний розвиток, створюють робочі місця, а також забезпечують виведення нових товарів і послуг у серійне виробництво.

Особливо активно цей інструмент використовується під час фінансових криз або для підтримки депресивних регіонів чи галузей економіки. Як видно з рисунка, світова фінансова криза стала каталізатором протекціоністських заходів у публічних закупівлях, яких за останні десять років у світі було запроваджено понад 670!

Згідно з визначенням Єврокомісії, вимога локалізації в публічних закупівлях до 50% — це навіть не протекціонізм, а політика здорового глузду. І така політика широко використовується в США, країнах ЄС, Китаї, Японії, Туреччині та багатьох інших країнах.

Утім, в Україні публічні закупівлі хоча й становлять понад 15% ВПП, але як інструмент розвитку не використовуються. Натомість для відбору тендерних пропозицій у таких закупівлях застосовується лише ціновий критерій.

Як результат, держава купує дешеві та низькоякісні товари. При цьому майже половина цих товарів імпортовані. А вітчизняні товаровиробники, які інвестували у технології, інновації, кадри, обладнання, залишаються без ринку збуту. Адже для таких товарів, як тролейбуси, трамваї тощо, публічні закупівлі є класичним ринком збуту.

У світі цей процес відомий як проникнення імпорту в публічні закупівлі. В середньому в світі проникнення імпорту в публічні закупівлі становить 5–7%. Водночас, за словами віцепрем’єрки Ольги Стефанішиної, уряд України такого обліку не веде. А дарма, адже ситуація в секторі публічних закупівель у нашій країні чи не найгірша в світі. За оцінками різних незалежних центрів, цей показник становить від 36 до 40%. Таким чином, Україна через публічні закупівлі щорічно інвестує у виробництво та оплачує робочі місця і податки в інших країнах на суму понад 8,5 млрд дол. США.

Тим часом через відсутність промислової політики, у тому числі щодо ефективного використання публічних закупівель, у країні спостерігається катастрофічна ситуація у переробній промисловості. Найбільших втрат зазнав сектор машинобудування, зокрема, виробництво автотранспортних засобів 2019 року становило лише 31,0% від рівня 2012-го, продукції галузі вагонобудування — 29,7, продукції верстатобудування — 68,2, металургійної продукції — 70,8, продукції сільськогосподарського машинобудування — 68,4%.

Скорочення частки переробної промисловості супроводжується примітивізацією виробництва. Наприклад, якщо у докризовий період 2012–2013 років головною статтею виробництва й експорту вітчизняного автомобілебудування були власне готові автомобілі, то станом на тепер це комплекти проводів для свічок запалювання в транспортних засобах. У вагонобудуванні головна спеціалізація змінилася з готових вагонів на колісні пари для візків залізничних вагонів. У сфері сільськогосподарського машинобудування — з тракторів на різноманітні навісні механізми для тракторів. В авіакосмічній галузі — з літаків і космічних апаратів на двигуни до них.

Відповідні тенденції спостерігаються й у сфері зовнішньої торгівлі. Темпи зростання імпорту переважають відповідні темпи зростання експорту. За даними Національного банку України, від’ємне сальдо в торгівлі товарами в Україні впродовж 2015–2019 років збільшилося з 3,2 млрд дол. до 13,9 млрд.

При цьому структура торгівлі з 2007-го по 2019 рік також зазнала суттєвої деградації. Зокрема, за цей період у структурі експорту:

— частка сировини збільшилася з 8,8 до 30,7%;

— частка засобів виробництва зменшилася з 14,3 до 7,1%;

— частка продукції кінцевого споживання залишається приблизно тією ж — майже 17,2%;

— частка сировини і проміжних товарів збільшилася до понад 75%.

Тож за таких умов наміри парламенту запровадити обов’язковий критерій локалізації в публічних закупівлях виглядає більш ніж обґрунтовано. Як на мене, локалізація — це як імуноглобулін для економики.

Так, Центром розвитку ринкової економіки CMD-Ukraine разом із Державним науково-дослідним інститутом інформатизації та моделювання економіки було проведено численні дослідження та опитування як серед вітчизняних виробників, так і серед замовників. За результатами цих заходів установлено, що запровадження обов’язкового критерію локалізації в публічних закупівлях у середньостроковій перспективі забезпечить: зростання ВВП на 4%; Індекс продукції переробної промисловості збільшиться на 11,46 в.п., добувної промисловості — на 0,82 в.п., сектор послуг зросте на 2,34 в.п.

У результаті підвищення ділової активності обсяги податкових надходжень до бюджету збільшаться на 8,8%. При цьому вдасться уникнути зростання імпорту товарів, робіт і послуг на 14,2% (близько 9,1 млрд дол.).

Також передбачається, що саме законопроєкт про локалізацію забезпечить збереження близько 200 тисяч робочих місць, а у середньостроковій перспективі створить додаткові понад 62 тисячі робочих місць.

Схожі макроекономічні прогнози було отримано за результатами економічних досліджень профільних незалежних аналітичних центрів: «Укрпромзовнішекспертиза», GROWFORD Institute та Industry4Ukaine.

Важливо зазначити, що створення робочих місць передбачається переважним заходом у переробній промисловості, де заробітна плата стабільно перевищує середній рівень по всій економіці України та більшості секторів економки, за винятком ІТ, фінансового сектору, авіаційного транспорту та державної оборони.

А значить, локалізація — це свого роду щеплення від безробіття та бідності. І українські товаровиробники це дуже добре розуміють. За інформацією Федерації роботодавців України, понад 120 тисяч українських підприємств висловилися на підтримку законопроєкту №3739, підписавши відповідне звернення до президента України, спікера Верховної Ради України та прем’єр-міністра України.

Ідеологічним опонентам використання публічних закупівель з метою економічного розвитку, а також прихильникам вільного ринку варто нагадати, що локалізація запроваджується в умовах тимчасової анексії Криму та бойових дій на Сході країни, які тривають уже довше за Другу світову війну. Відповідно, локалізація — це один з небагатьох заходів макроекономічної стабілізації та захисту суттєвих інтересів безпеки країни, що вживаються під час війни та інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах.

Саме з такою комплексною аргументацією приймається закон про локалізацію. І саме з такою аргументацією мають відбуватися комунікації з міжнародними торговими партнерами. Тим більше що наступний рік передбачає надзвичайно важливі переговори, особливо з Євросоюзом, зокрема щодо п’ятирічного перегляду зони вільної торгівлі з ЄС, а також щодо Європейського зеленого курсу.

Щодо Європейського зеленого курсу, також відомого як European Green Deal, важливо відзначити, що офіційно це найбільш комплексна і масштабна стратегія в світі із досягнення Глобальних цілей сталого розвитку і захисту навколишнього середовища.

У рамках цієї стратегії передбачається безпрецедентна акція з модернізації та декарбонізації економіки країн ЄС абсолютно в усіх сферах. За різними оцінками, на European Green Deal заплановано бюджет у розмірі понад 2 трлн євро!

Частково ці гроші підуть на розробку нового законодавства та регуляторної системи. Левову частку буде витрачено на R&D і модернізацію виробництва в сфері сільського господарства, промисловості, енергетики, транспорту, будівництва, переробки відходів та інше.

За фактом це класичний неопротекціонізм. У рамках «зелених» реформ ЄС профінансує всі найбільш капіталомісткі етапи модернізації економіки, а також істотно обмежить імпорт небажаної продукції, зокрема шляхом запровадження карбонового мита.

Парадокс у тому, що Євросоюз для третіх країн такі заходи відносить до заборонених правилами міжнародної торгівлі. Яскравий приклад — рішення арбітражної панелі в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС щодо запровадження нашою країною мораторію на експорт лісу-кругляка. 

Тож входити в такі переговори варто не лише з емоціями, як у нас зазвичай трапляється, а з виваженими та економічно обґрунтованими переговорними позиціями.

У цьому контексті локалізацію слід розглядати як інвестиційний проєкт із капітального європейського ремонту України у win-win форматі. Наприклад, такі європейські компанії, як SIEMENS, Alstom та інші, вже публічно повідомили про готовність до активізації співпраці з Україною в умовах локалізації.

Потреби в оновленні рухомого складу громадського транспорту в містах України, залізничних вагонів і локомотивів, енергетичного обладнання та комунальної спецтехніки оцінюються в 150 млрд грн на наступні п’ять років. Саме ці товарні позиції охоплює законопроєкт №3739 «Про створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості».

І це лише десята частина потреб країни в оновленні та модернізації основних фондів, що на сьогодні зношені майже на 80%. Безумовно, така модернізація країни має відбуватись у тісній співпраці з міжнародними партнерами на взаємовигідних умовах.