Податкові пільги для АПК: скасувати не можна модернізувати

Податкові пільги для АПК у їх нинішньому вигляді - одна з ключових причин того, чому малі та середні агропідприємства не в змозі конкурувати з великими агрохолдигами, а власники, зокрема, птахофабрик і великих тваринницьких комплексів сплачують до бюджетів усіх рівнів неадекватно малі суми. Яким чином перезавантажити пільгову систему, щоб і агросектор продовжив динамічно розвиватися, і бюджети всіх рівнів більш відчутно наповнювалися?

Діючий в Україні фіксований сільськогосподарський податок (ФСП) поставив у привілейоване становище вертикально інтегровані структури. Агрохолдинги, які об'єднують у собі повний операційний цикл (виробництво-заготівля-переробка-торгівля) в умовах чинного законодавства, можуть без будь-яких обмежень оптимізувати ціни між окремими своїми підрозділами, що перебувають на різних податкових режимах, і "перекидати" прибутки переробки та торгівлі на аграрний підрозділ, розмір податкових навантажень якого не залежить від обороту та рівня рентабельності. У держави ж нині відсутні можливості перешкоджати цьому.

Також великі агроформування можуть зловживати законодавчою прогалиною у вигляді відсутності відповідальності за порушення умов спецрежиму (згідно вз законодавством, платниками ФСП можуть бути господарства, в яких частка аграрного виробництва становить 75%) - за результатами звітного періоду (року) зобов'язання на загальних умовах не перераховуватимуться. Відповідно, суб'єкт може займатися впродовж року чим завгодно, а оподатковуватись у пільговому режимі як сільгосптоваровиробник. Єдине, що він втрачає, - це можливість сплачувати ФСП з наступного року, але для сплати ФСП холдингом буде створено нову структуру.

Слід звернути увагу, що ФСП у його нинішньому форматі забезпечує комфортне існування підприємствам, які не використовують угіддя у своїй діяльності, проте можуть оподатковуватися на основі земельної площі (птахофабрики, тепличні комбінати, тваринницькі комплекси).

Так, у підприємств, в яких дві третини в доходах займають доходи від птахівництва (для прикладу), площа угідь (база оподаткування) становить лише 300–400 га, а виручка в розрахунку на гектар в середньому перевищує 150 тис. грн (може становити до мільйона і більше). Прибуток цієї групи товаровиробників у розрахунку на гектар у середньому становить понад 40–50 тис грн (може доходити до сотень тисяч). При цьому з того ж гектара вони сплачують лише 6 грн ФСП.

Тобто де-факто доходи цієї категорії сільгоспвиробників не оподатковуються (оподатковується лише зарплата найманих працівників), адже вони беруть в оренду стільки угідь, скільки вважають за потрібне, знову ж таки, самостійно визначаючи рівень оподаткування власних доходів.

Чому в Україні не оподатковуються доходи птахофабрик? Економічно пояснити це складно: виробництво відновлено на рівні "взірцевого" 1990 р., галузь є рентабельною, про що свідчить і приплив інвестицій, у тому числі іноземних. Тобто усі чинники податкоспроможності тут наявні.

Вважаю, що для суб'єктів аграрного бізнесу, яких нелогічно оподатковувати на основі земельних площ, доцільно використати виручку як об'єкт оподаткування доходів. Оскільки рентабельність такого бізнесу є відносно невисокою, то й ставки мають бути низькими (зокрема, для тих же птахівничих підприємств вони не мають перевищувати 1,0–1,5%). Крім того, при оподаткуванні доходів від вирощування окремих видів тваринницької продукції (м'ясо великої рогатої худоби, виробництво молока) доцільно застосувати нульову ставку податку (ці підгалузі нерентабельні), адже відсутність оподаткування стимулюватиме приплив інвестицій.

Украй важлива річ у процесі реформування ФСП - підвищити значущість ставок податку, який надходить до бюджетів місцевого самоврядування і визначає їх можливості щодо фінансування розвитку сільських територій. Варто зазначити, що ставки ФСП (у частині, що належить місцевим бюджетам, - 30% від початкового розміру ФСП) не змінювалися з 1998 р.

Поточна практика оподаткування сільгоспугідь не влаштовує сільські громади, які, володіючи земельними масивами, позбавлені основного доходного джерела муніципалітетів. Частка ФСП у бюджетах сільських (селищних) рад не перевищує 1,5–2,0%. За кордоном же майнове оподаткування - основа місцевих бюджетів. Висновок такий: слід піднімати ставку ФСП і переглядати базу оподаткування.

Сьогодні спеціальні режими прямого оподаткування (зокрема, у формі єдиного сільгоспподатку) використовують практично всі країни пострадянського простору (Росія, Білорусь, Казахстан). При цьому грошова оцінка землі як база сільгоспподатку в пострадянських країнах не використовується: у Білорусі та Казахстані для цих цілей використовують виручку, у Росії - прибуток, визначений за особливою методикою розрахунку.

Оподаткування доходів сільгосптоваровиробників залежно від угідь (безвідносно до рівня доходів) здійснюється лише в Польщі. Базою оподаткування там є "розрахунковий" (кадастровий) гектар, а ставку податку встановлено у специфічній формі (2,5 ц жита). Проте ставка польського сільгоспподатку на умовний гектар як мінімум у 50 разів більша, ніж сплачується агропідприємствами в Україні (у 2013 р. - близько 0,045 ц жита).

ПДВ-тонкощі

Ситуація з пільгами по ПДВ для вітчизняного агросектора не така однозначна, як у випадку з необхідністю уточнити пільги по ФСП, і потребує більш виваженого підходу.

За умов, коли розвиток сільськогосподарського виробництва з бюджету фактично не підтримується, позбавляти виробників ПДВ-підтримки - єдиного ефективно функціонуючого інструменту допомоги, що повністю виключає вплив адміністративного чинника і пов'язаних із цим викривлень, та ще й у ситуації, коли цей інструмент відстояли у переговорному процесі із СОТ, - явно непродумане рішення, яке суттєво послабить конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників перед західними конкурентами.

За рахунок спецрежиму ПДВ формується близько 8–9% фінансових ресурсів аграрних підприємств (лише щодо рослинницької продукції сума акумульованого ПДВ становить понад 7 млрд грн), що значно менше за рівень підтримки у країнах - членах ЄС і сусідній Росії.

Тому централізація будь-якої частини (10%, 30% тощо) ПДВ-підтримки, що формується за рахунок застосування спецрежиму ПДВ відповідно до статі 209 ПКУ, в будь-якому фонді (загальному, спеціальному) поки що неприйнятна. Зміни можуть підірвати довіру інвесторів, що значно вплине на розвиток галузі та на виконання запланованих завдань (нарощування поголів'я, будівництво ферм і теплиць тощо).

Особливої уваги заслуговує ідея щодо застосування при оподаткуванні сільгосппродукції пониженої (7-відсоткової) ставки ПДВ.

Розрахунки показують, що загалом по сільському господарству частка матеріальних витрат, які зумовлюють виникнення вхідного ПДВ, становить у середньому не менш як 70% від загальних витрат. Рентабельність сільськогосподарської діяльності (рентабельність витрат) в останні роки коливається на рівні близько 20%.

Відповідно частка витрат, що зумовлюють вхідне ПДВ (частка вартості придбання), становить у середньому близько 60% від ціни/вартості продукції (все залежить від рентабельності діяльності).

Отже, майже 60% стандартної ставки ПДВ має спрямовуватися на компенсацію вхідного ПДВ (з 2014 р.: 17%*0,6≈10%). Відповідно, ставка фіксованого збору (вихідного ПДВ для сільгосппідприємств - суб'єктів спецрежиму ПДВ) лише для компенсації вхідного ПДВ повинна становити 10% (а не 7%, як це пропонується). В іншому разі товаровиробники не лише будуть позбавлені підтримки (8–9% від рівня надходжень (виручки), понад 15 млрд грн додаткових фінансових ресурсів у 2014 р.), а й понесуть витрати внаслідок недокомпенсації ПДВ - такий режим для них неприйнятний і такі пропозиції явно не на часі.

Позбавляти галузь такого значного обсягу додаткових ресурсів навряд чи доцільно - суб'єкти аграрного бізнесу й так втрачають не менш як половину зазначеної суми внаслідок відсутності відшкодування ПДВ при експорті зернових і технічних культур, що позначається на рівні внутрішніх цін на ці культури та доходності аграрного виробництва (норма діє до 1 січня 2014 р.).

При цьому слід визнати, що цей режим оподаткування (як і ФСП) використовується суб'єктами аграрного бізнесу (передусім вертикально інтегрованими структурами) з метою оптимізації податкових зобов'язань. Проте способом вирішення цієї проблеми може бути не централізація частини ПДВ-підтримки, а запровадження ефективного податкового контролю на основі прийняття законодавства про трансфертне ціноутворення.

Підсумовуючи

При аналізі доцільності перегляду податкових пільг для сільського господарства в Україні в жодному разі не можна забувати, що ця галузь виконує важливу соціальну функцію - забезпечує населення країни якісною дешевою сільгосппродукцією. І вже в цьому полягає її внесок у суспільний розвиток. Питання участі аграрних підприємств у формуванні держбюджету не може розглядатися ізольовано від інших завдань, що стоять перед галуззю.

Вести мову про суцільне скасування пільг поки що недоречно, адже на тлі бюджетної напруги в держави відсутні адекватні компенсатори втрат сільськогосподарських товаровиробників від зміни механізму оподаткування, при тому, що за кордоном галузь потужно підтримується з бюджету.

У країнах ЄС, наприклад, а також в інших аграрнорозвинених країнах функціонує ефективна система державної фінансової (насамперед бюджетної) підтримки, розміри якої набагато перевищують вітчизняні (і на гектар угідь, і щодо вартості продукції). Податкові преференції в Україні є чи не єдиним ефективно діючим інструментом фінансової підтримки.

Держпідтримка товаровиробників в європейських та інших країнах у світлі сучасних інтеграційних процесів (створення ЗВТ з ЄС, входження до Митного союзу з окремими країнами пострадянського простору) створює суттєві загрози для розвитку аграрної галузі в Україні.

Для нашої держави нині актуальним є питання не стільки перегляду податкових пільг, скільки їх уточнення для мінімізації непродуктивних втрат бюджету та створення рівних умов для ведення бізнесу різними категоріями суб'єктів господарювання.

У Європі оподаткування, як правило, диференційоване залежно від масштабів виробництва та організаційної форми ведення бізнесу. Для великого та середнього бізнесу (у т.ч. аграрного) застосовуються традиційні податкові інструменти - корпоративний прибутковий податок, універсальний акциз, майнові та соціальні податки. Для малого бізнесу (в сільському господарстві - фермерів сімейного типу) передбачаються альтернативні спрощені податкові механізми, метою яких є спрощення податкового адміністрування.

У пошуку ж шляхів вирішення проблеми оптимізації оподаткування з допомогою податкових пільг для агросектора слід пам'ятати, що мінімізаційні схеми застосовуються й представниками інших галузей (металургії, хімічної промисловості тощо). Відповідно, уряду варто вживати превентивних заходів не лише щодо аграрної галузі, щоб не було звинувачень у вибірковості дій. Як уже зазначалося, вихід вбачається в ухваленні змін до Податкового кодексу в частині регламентування повноважень податкових органів при контролі за трансфертним ціноутворенням афілійованих структур, які входять до складу вертикально інтегрованих структур.