Перспективи в авіаційної промисловості України є!

Нинішній стан авіапромисловості України інакше як кризою не назвеш. Створення 2007 року концерну «Авіація України» фактично призвело до припинення серійного виробництва літаків. Через системні помилки та непрофесійність виконавців цілком раціональна ідея інтеграції авіапідприємств дала цілком протилежний результат.

За останні роки різко погіршилася ситуація з основними фондами — вони сильно зношені. Галузь потерпає від дефіциту кваліфікованих кадрів. Ситуація на Харківському і Київському авіазаводах виглядає просто загрозливою: молодих перспективних фахівців переманюють в інші фірми, зокрема закордонні, високою зарплатою.

Про проблеми можна говорити ще довго, але загалом вони поділяються на дві категорії. Перші потребують розв’язання всередині галузі, другі, більш масштабні, необхідно розглядати на рівні парламенту, президента та уряду.

Держава-партнер

Як уже неодноразово доведено практикою, державна форма власності є стримуючим чинником розвитку підприємств. Бюджетних коштів для реалізації нових програм явно бракує, а інвестори не зацікавлені вкладати гроші в держпідприємства, та й кредити під гарантії держвласності одержати практично неможливо. Крім того, державна форма власності не дозволяє підприємствам створювати господарські товариства у вигляді спільних підприємств і т. ін., що істотно обмежує можливості розвитку бізнесу.

Ще одна проблема пов’язана зі слабкістю внутрішнього ринку, який не в змозі забезпечити реалізацію програм створення перспективної авіатехніки. Жодна українська авіакомпанія не може — та й не стане — кредитувати будівництво літаків. А бюджетне фінансування проектів виконується безсистемно. Наприклад, спочатку почали фінансувати розробку та виробництво літака Ан-70 для Міноборони, потім припинили, переспрямувавши бюджетні кошти на придбання літаків Ан-32П для МНС.

На відміну від Росії, наша держава не стимулює придбання авіатехніки вітчизняного виробництва. Лізингову програму щодо українських літаків фактично згорнуто.

Останніми роками практично відсутня державна підтримка створення нової техніки та впровадження сучасних технологій. В Україні освоєнням нових технологій намагаються займатися самі підприємства — наскільки дозволяють їхні можливості. Водночас у Росії, КНР, США, країнах ЄС подібні завдання фінансуються з допомогою бюджетних програм.

Отже, проблеми назріли. Їх необхідно терміново розв’язувати, інакше український авіапром просто не виживе. Тим паче що незабаром українським авіабудівникам доведеться конкурувати вже в рамках СОТ. Не встиг­немо оглянутися, як завершаться ті кілька років перехідного періоду для захисту внутрішнього ринку, які зуміли виторгувати українські переговорники.

Вихід з глухого кута

Що ж потрібно робити? Насамперед — визнати, що спроби адміністративного методу об’єд­нан­ня підприємств довели свою неефективність. Таким логіч­ним кроком має стати скасування постанови Кабінету міністрів України про створення концерну «Авіація України».

У 2007 році з усіх можливих варіантів розвитку галузі було обрано помилковий. Концерн створили механічним шляхом, об’єднавши успіхи одних із невдачами і боргами інших. Усупереч міжнародному досвіду і здоровому глузду, разом з літакобудівними підприємствами в концерн включили приладо- і двигунобудівні конструкторські бюро та заводи. Менеджмент концерну укомплектований непрофесіоналами за принципом земляцтва та особистої відданості генеральному директору. У результаті маємо нинішній стан із випуском авіатехніки в Україні.

Другим кроком міг би стати початок створення ринково орієнтованого об’єднання підприємств галузі у форматі господарської корпорації з обов’язковою поперед­ньою оцінкою їхнього нинішнього стану, санацією та реструктуризацією. До нової структури мають увійти АНТК ім. Антонова, Київський авіазавод «Авіант», ХДАВП і завод №410 цивільної авіації.

Процес створення об’єд­нання необхідно зробити відкритим і прозорим. Важливо не допустити в нове об’єднання випадкових і недобросовісних людей. Для цього треба виявити та покарати відповідальних за зрив виконання контрактів на поставки літаків українського виробництва до Єгипту, Лівії, Судану та Казахстану. Крім того, слід встановити винних у нагромадженні величезних боргів ХДАВП (близько 1,3 млрд. грн.), а також оцінити ефективність використання бюджетних коштів держпідприємством «Завод «Авіант» (у період 2004—2007 років для нього в держбюджетах України перед­бачалося фінансування робіт з Ан-32П, Ан-70 і Ан-148 у сумі до 1 млрд. грн.).

Необхідно внести зміни до законодавства, дозволивши держпідприємствам створювати СП та інші об’єднання, які відповідають ситуації на ринку. Однак перед тим, як об’єднувати, доцільно здійснити корпоратизацію та акціонування підприємств для підвищення їхньої інвестиційної привабливості. А згодом корпорація може бути перетворена на холдингову компанію «Антонов».

Антикризовий план також має включати дієві механізми забезпечення виконання всіма учасниками своїх зобов’язань з виробництва та продажу авіатехніки, програму державних закупівель цієї продукції, що є обов’язковою умовою успішного просування на міжнародний ринок.

Потрібно розробити комплексну систему стимулювання придбання комерційними організаціями української авіаційної техніки, сформувати та реалізовувати у взаємодії з Національною академією наук України державну програму розвитку нових технологій. Великою підмогою стане й поновлення чинності Закону України «Про державну підтримку літакобудівної промисловості України».

Провідні фахівці АНТК готові взяти особисту участь у цих перетвореннях. Однак відповіді на найважливіші запитання має дати держава. Перше з них — а чи в змозі вона в довгостроковій перспективі забезпечити існування об’єднання в авіабудуванні винятково в дер­жавній формі? Адже разом із правом затверджувати статут, призначати керівників, визначати склад учасників і напрями діяльності держава має й обов’язок забезпечити діяльність об’єднання у вигляді держзамовлення, законодавчого та податкового стимулювання, підтримки на зовнішніх і внутрішніх ринках.

Якщо відповідь буде позитивною, то на рівні уряду слід визначити ресурси, які потрібно вкласти в статутний фонд і забезпечення діяльності об’єднання. Ті напрями діяльності, які не потрапляють під держзамовлення, не повинні належати до сфери відповідальності об’єднання.

Та чи буде така форма привабливою для залучення інвестицій, для входження в міжнародні програми? На жаль, ні.

Саме тому, як ми вважаємо, необхідно підтримати пропозицію про створення об’єднання у формі господарської корпорації. Така форма інтеграції дасть змогу залучати нових учасників у перспективні програми, причому не примусово, а на основі їхньої економічної зацікавленості. Тільки в цьому разі спільні проекти будуть інвестиційно привабливими. Крім того, це дасть можливість уникнути ризиків на кшталт арештів літаків «Руслан» у Канаді та Бельгії кілька років тому.

Знаходити партнерів слід не за принципом національної належності, а виходячи з того, чи спроможні вони додати спільному проекту нову якість, додати йому вартість, підвищити віддачу від вкладеного капіталу. З урахуванням цього й мають розподілятися права та обов’язки у межах об’єднання. До конкретних програм потрібно залучати промислові та фінансові структури Росії, Китаю, Європи...

Звичайно, з урахуванням стратегічного значення авіабудівної галузі держава має зберегти у своїх руках ефективні важелі впливу на діяльність об’єднання. Тому держкорпорацію «Антонов» доцільно сформувати у вигляді відкритого акціонерного товариства з обов’язковим закріпленням за державою контрольного пакета акцій.

«Наповнення» корпорації партнерами та ресурсами незалежно від їхньої форми власності дасть змогу залучити кошти акціонерних і приватних компаній, збалансувати державні інтереси та пріоритети з ринковими принципами. Ефективність саме такого підходу найяскравіше підтверджено успіхами європейського консорціуму Airbus.

Я цілком переконаний, що «співати відхідну» нашому авіапрому ще зарано. Галузь, у якій зосереджені фахівці світового рівня — інженери та вчені, яка користується підтримкою суспільства і є національною гордістю України, — безумовно, має майбутнє. Треба тільки старанно розробити та ефективно реалізувати програму її подальшого розвитку, запропоновану держкорпорацією «Антонов».