Лічилка від прем’єра: знайти крайнього?

Вітчизняні металурги пали жертвою світової кризи ліквідності. Відмовившись від будівництва ГЗК, кілька металургійних компаній зазнали збитків на мільярди доларів. Тепер вони хочуть, щоб Юлія Тимошенко компенсувала їм недоодержаний прибуток.

Чужим коштом...

Чекали-чекали та дочекалися. Замовлення на продукцію низки металургійних комбінатів катастрофічно знижуються кожного дня, тарифи на різні види послуг зростають нечуваними темпами. Металурги вдарили на сполох і відправилися прямо в Кабінет міністрів. Шукати правди. Вони сподівалися на розв’язання багатьох проблем, зокрема, з залізничними тарифами, портовими зборами, коксом і коксівним вугіллям, цінами на електроенергію. Про це і йшлося 28 серпня в Кабінеті міністрів на нараді з проблем гірничо-металургійного комплексу України під головуванням прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

Зокрема, гендиректор ММК ім. Ілліча Володимир Бойко поскаржився, що завод знову опинився на межі зупинки. Тяжко доводиться цьому комбінату, тому що такі загрози перед ним постають з періодичністю в три-чотири місяці.

За словами Володимира Семеновича, меткомбінат може зупинитися через два-три дні. «Я підкреслюю, комбінат зупиниться повністю», — сказав Бойко. Він також зазначив, що нині в підприємства зовсім немає замовлень на його продукцію.

Представники українських меткомбінатів заявили, що через падіння цін на метал на світових біржах рентабельність їхньої роботи знизилася з 25—30 до 7—10% і найближчим часом виробництво більшості видів продукції може стати збитковим.

У результаті зустрічі, на якій були присутні й представники металургійних, гірничо-збагачувальних комбінатів, Мінвуглепрому, Мінтрансу, Мінекономіки, Мінпаливенерго, було вирішено піти назустріч металургам. Зокрема, планувалося прийняти розпорядження Кабміну, відповідно до якого на два місяці буде знижено фінансове навантаження на металургійні комбінати.

Тому на цьому етапі фахівцям галузі й державних відомств потрібно зробити розрахунки, які ляжуть в основу розпорядження уряду. Обговорювалися, зокрема, можливість скасувати на зазначений термін цільову надбавку на газ, яка становить 12%, здійснити розрахунки за газ за курсом НБУ, питання про скасування аукціонів з продажу вугілля протягом двох місяців і реалізації його дер­жавними вугільними підприємствами за фіксованою ціною.

Крім того, розглядалася можливість привести тарифи на залізничні перевезення у відповідність із російськими, які, за словами Володимира Бойка, нижчі від українських на 15—20%.

До лісу передом

У четвер, 28-го, Юлія Тимо­шенко погодилася з вимогами представників меткомбінатів щодо тарифів на газ і залізничні перевезення, що є нечуваною щедрістю з її боку.

Виходило, що держава готова піти на жертви заради вітчизняних металургів. Таке буває нечасто.

Проте вже в п’ятницю переговори зайшли в глухий кут. Виявилося, що держава йти на жертви поки що не готова.

У залізничників, на думку чиновників, немає причин втрачати мільйони доларів у разі зниження тарифних ставок. У результаті, за словами заступника гендиректора ММК ім. Ілліча Сергія Матвієнкова, всі доручення було дано фактично у формі рекомендації, зокрема й Мінтрансзв’язку — утриматися від підвищення тарифів.

Тим часом із початку року тариф на вантажні залізничні перевезення зріс на 37% і до кінця року має збільшитися ще на 3%, тобто приблизно вдвічі перевищивши рівень інфляції.

Юлія Тимошенко заявила, що донором металургів мають стати гірничо-збагачувальні комбінати. Саме від них металурги спочатку мають домогтися зниження ціни на залізорудну сировину. А вже після цього слід розглядати зниження залізничних тарифів і цін на газ.

У разі ж, якщо ГЗК не підуть назустріч, держава готова простягнути «руку допомоги» металургам, запровадивши регулювання цін на ЗРС.

Проблема в тому, що, по суті, йде перекладання з хворої голови на здорову. Меткомбінати повністю згодні з ціною на ЗРС і саме цього року вперше уклали контракти з ГЗК на поставку сировини терміном на три роки. Тому металурги, які були присутні на тій нараді, заперечили: у них укладено довгострокові договори з ГЗК, і ціни на цю продукцію, за їхніми даними, і так на 20—25% нижчі від світових.

Загалом у результаті обговорення ситуації на нараді було підписано протокольне рішення не втручатися в питання ціни та обсягів поставок ЗРС на 2008 рік.

Проте у третьому пункті цього протоколу ГЗК і металурги пообіцяли обговорити з урядом можливість знизити ціну на ЗРС ще раз.

Правда, сумнівно, що ГЗК підуть на умови Кабміну. У них немає особливого бажання й можливостей ще більше дотувати металургів.

Приміром, «Метінвест» нині продає концентрат за ціною 115—125 дол. за тонну, водночас металурги Європи й Китаю платять за ЗРС по 200—250 дол. Навіть з урахуванням гірших видаткових коефіцієнтів, через невисоку якість української сировини, і з огляду на добряче застаріле металургійне устаткування складова ЗРС у собівартості українського металу більш як у півтора разу нижча за цей показник у металі китайських чи європейських виробників.

Тим більше що навіть після зниження цін на ЗРС очікувати зниження цін на газ не доводиться. Та й залізничники зменшуватимуть тарифи тільки у разі прямих директив, а не рекомендацій...

У майбутньому можливий пошук металургами нових постачальників сировини, а ГЗК — нових споживачів. Проте в цьому разі виграють ГЗК, тому що на світовому ринку проблем зі збутом ЗРС нині немає.

Металургам же доведеться важ­че: знайти сировину за прийнятними цінами на ринку стає дедалі складніше.

То скільки ж коштує ГЗК побудувати?

Зниження обсягів продажу і попиту на продукцію вітчизняних меткомбінатів багато в чому пов’язане з тим, що продукція окремих з них неконкурентоспроможна. Неодноразово говорилося, що сталеливарні монстри потребують чималих інвестицій у модернізацію виробничих потужностей.

Однак якщо акціонери ГЗК вклали колосальні кошти в купівлю й модернізацію комбінатів, то в металургів усе не так просто.

Фактично зниження цін на ЗРС лобіюють комбінати, які не мають власних ГЗК: ММК ім. Ілліча, «Запоріжсталь», підприємства «Індустріальної спілки Донбасу». Хоча ніщо не заважало цим компаніям побудувати власні ГЗК. Більш того, такі плани постійно анонсувалися.

Саме співвласники ІСД уже неодноразово ініціювали державне регулювання цін на руду. Зокрема, віце-президент «Індустріальної групи» Олександр Пилипенко заявив, що ІСД повністю підтримує ініціативу прем’єр-міністра щодо зниження цін на ЗРС. З огляду ж на те, що співвласник групи Віталій Гайдук посідає й посаду керівника групи радників прем’єр-міністра, його голос на Грушевського дуже вагомий.

Свого часу ММК ім. Ілліча, «Запоріжсталь» і корпорація ІСД, усупереч усім тенденціям ринку, відмовилися будувати ГЗК. Вони вважали вигіднішим купувати чужу сировину й час від часу вибивати дотацію від держави.

У випадку з ІСД розрахунок виходить такий. Якщо взяти до уваги мінімальну ціну на ЗРС у 115 дол. за тонну, то витрати на закупівлю протягом трьох років 21 млн. тонн сировини становлять 2,415 млрд. дол. А якби група мала власний ГЗК (із собівартістю видобутку сировини максимум 40 дол. за тонну), її витрати становили б протягом трьох років лише 1,575 млрд. дол.

На сьогодні корпорація «Індустріальна спілка Донбасу» володіє ліцензіями на розробку двох родовищ — Гуляйпільського (із вмістом заліза приблизно 20%) і Васинівського. Проте фактично так і не приступала до будівництва ні Гуляйпільського, ні Васинівського ГЗК.

Ще один претендент на пільги — ММК ім. Ілліча — володіє ліцензією на розробку рудного родовища разом із «Запоріжсталлю». І судячи із заяв, рити в Приазов’ї кар’єр для видобутку руди головний «іллічівець» Володимир Бойко збирався ще з 2002 року.

До слова, проект Приазовського ГЗК передбачає розробку четвертого за запасами в Україні Куксунгурського родовища з проектною потужністю рудника 10 млн. тонн. При цьому балансові запаси оцінюються в понад 237 млн. тонн, а всі передбачувані — приблизно в 2500 млн. тонн. Вміст заліза в руді становить 27—31%, що потребує спорудження гірничо-збагачувальної фабрики для виробництва концентрату.

Рудні пласти розміщуються близько від поверхні, що дає змогу розробляти їх відкритим способом. Саме родовище розташоване доволі зручно — відносно недалеко від залізниці.

На сьогодні вартість будівництва Приазовського ГЗК становить близько 1 млрд. дол., хоча ще три роки тому ця цифра не перевищувала 340 млн., а ще на два роки раніше — 200 млн. У результаті нині «Запоріжсталі» і ММК ім. Ілліча потрібно вкласти по 500 млн. дол.

У «Запоріжсталі» витрати на ЗРС, не враховуючи собівартості її видобування, становлять 825 млн. дол. за три роки. От із цієї суми й треба відняти потрібні витрати на будівництво нового ГЗК. Виходить, що, побудувавши ГЗК, комбінат був би у великому виграші.

Тут, звичайно, варто врахувати витрати на утримання комбінату, але вони зазвичай входять у собівартість видобутку ЗРС.

З іншого боку, якщо взяти до уваги, що «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча могли запустити ГЗК чотири роки тому і при вкладеннях приблизно по 100 млн. дол. кожен, то переваги будівництва ГЗК очевидні.

Більш того, спільний ГЗК міг не тільки покривати потреби комбінатів у сировині, а й частину її відправляти на продаж. Тоді як трирічний контракт із «Метінвестом» укладено на неповний обсяг потрібної сировини, а частину потрібної ЗРС комбінати купують в інших постачальників.

Що ж заважало компаніям побудувати власні ГЗК? Брак фінансових ресурсів не може бути причиною: ці підприємства демонстрували хороші фінансові показники, а в нездатність такого гіганта, як ММК ім. Ілліча, узяти кредит просто не віриться.

Висновки напрошуються самі собою. Причини нинішньої кризової ситуації полягають, швидше за все, не в підступах ГЗК, а в недостатній кваліфікації власного менеджменту, який помилився з прогнозом зростання цін на залізорудну сировину.

Тепер металургійні компанії розраховують, що держава допоможе їм компенсувати власні помилки за рахунок інших учасників ринку. Питання тільки в тому, чи сподобаються такі дотації іншим? Зокрема, власники ГЗК — компанії Evraz Group і «Метінвест холдинг» — мають намір оспорювати це рішення в суді.

Хоча б для того, аби з’ясувати — чому ГЗК нині мають своїм коштом виправляти помилки чужого менеджменту.