Хиткий цукровий баланс

Наприкінці серпня - на початку вересня стартував довгоочікуваний новий виробничий сезон у виробників цукру. Довгоочікуваний у тому числі й тому, що вперше за останні кілька років виробники розраховували навіть щось заробити, а не тільки заповнити склади солодким білим піском. Особливо це стосується тих, хто встигнув здійснити модернізацію і перейти на альтернативні види палива.

У решти ж справи йдуть гірше: попри відсутність дефіциту буряків, профільна асоціація "Укрцукор" уже пригрозила подорожчанням галузевої продукції на 25–27% до зими. Основна озвучена причина - подорожчання газу для виробників, а також високі ціни на необхідне для транспортування буряків пальне.

До початку активних бойових дій на Донбасі співвідношення попиту та пропозиції цукру в Україні наближалося до балансу. Війна внесла свої корективи. Падає споживання передусім у кондитерів. Однак і виробництво цукру може бути меншим, аніж планувалося раніше, - вперше за довгі роки закупити вугілля та інші "розхідники" у постачальників з Донбасу стало проблемою. Чи знизяться споживання і попит на порівнянну величину, стане зрозуміло ближче до кінця року.

Тоді ж виробників цукру може чекати ще одна небезпека - регуляторна. Поки аграрії та чиновники з'ясовують, скасовувати чи урізати субсидування аграрної галузі, як того вимагають міжнародні кредитори України, особливі умови роботи вітчизняних виробників цукру, захищених від імпорту, не обговорюються. Проте цілком імовірно, що це питання незабаром може з'явитися на порядку денному. Тоді урядовцям доведеться приймати соломонове рішення: що важливіше - робочі місця в галузі чи низькі ціни на цукор?

Цукру вироблять більше

Цукрові заводи цього сезону запустилися трохи раніше, щоб скористатися теплою погодою і спалити менше енергоносіїв, а також отримати природний газ, якого в країні що ближче до зими, то може бути менше. Вже працюють сім цукрових заводів у Вінницькій, Львівській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій і Черкаській областях. Усього планується запустити 45–52 заводи, а заявки на роботу подали 58 підприємств. Це майже в півтора разу більше, аніж минулого сезону.

Тоді на виробничі плани всерйоз вплинув надлишок продукції - перехідні залишки з попереднього сезону сягнули рекордного рівня в 0,7 млн т. Більше (0,9 млн т) залишалося лише передкризового 2008-го. Діяльність галузі торік була спрямована на те, щоб розвантажити зайві залишки. Аграрії 2013 р. засіяли і зібрали урожай цукрових буряків з площі в 293 тис. га, що на третину менше, аніж роком раніше. Виробництво цукру за підсумками сезону 2013/2014 (завершився в серпні) становило 1,2 млн т, що в 1,8 разу менше, ніж минулого періоду. Це й дало змогу розвантажити ринок від зайвих запасів. Поточного року перехідні залишки за підсумками 2013/2014 фінансового року не перевищили 0,3 млн т. Цукрових буряків засіяли 2014 р уже більше на 13% - 330 тис. га, завдяки чому селяни планують зібрати непоганий урожай у 13–14 млн т цукрових буряків. При очікуваній сухій погоді, як це обіцяють метеорологи, такі надії здаються реалістичними.

Таким чином, в асоціації "Укрцукор" прогнозують випуск солодкої добавки до чаю на рівні 1,7 млн т. При річному споживанні цукру в Україні трохи менше 2 млн т баланс попиту і пропозиції складається навіть без відвантажень на зовнішні ринки, розраховувати на які особливо не доводиться в умовах жорсткої конкуренції в світі. Перехідні залишки також повинні залишитися мінімум на рівні 100–200 тис. т, щоб наступного року не виникло непотрібного дефіциту і ажіотажного попиту, який тільки зашкодить усім учасникам ринку.

Сприятимуть нормальній роботі галузі хороші ціни на продукцію. Торік ціни опускалися нижче 5 тис. грн за тонну цукру при собівартості виробництва близько 6–7 тис. грн/т. Зрозуміло, що навряд чи виробники та оптові постачальники були щасливі працювати в умовах таких "ножиць". Але в окремі періоди вони скидали ціни до такого рівня, щоб отримати живі гроші і встигнути спрямувати їх знову в майбутнє виробництво.

Зараз ситуація змінилася на краще. Улітку 2014-го прогнози щодо вартості солодкого піску доходили до 10–11 тис. грн/т, а нині найбільші оптимісти називають ще більше - до 15 тис. грн/т. Щоправда, і собівартість виробництва, за оцінками експертів, також зросте. За оцінкою міністра аграрної політики Ігоря Швайки, вона становитиме 9,5–10 грн/кг. Таке зростання викликане тим, що значну частину виробничих витрат становлять імпортні енергоносії, передусім природний газ, але колишніх "ножиць" уже може не бути. Якщо ціни на цукор опиняться на рівні, якого очікують оптимісти, цукрозаводчики зможуть не лише працювати, а й заробляти.

Донбас вносить дисбаланс

Однак, як це завжди буває в реальному житті, не все так просто. Останні події на Донбасі вносять свою невизначеність у баланс попиту і пропозиції. За дивним збігом чи за заздалегідь затвердженим планом, сепаратисти захоплювали міста в Донецькій і Луганській областях по периметру, який покриває ключові вуглевидобувні регіони в Україні. Після боїв на Донбасі зруйновано велику кількість залізничних шляхів і перервано або порушено електропостачання, що призвело до зупинення більш як половини шахт.

За прогнозами експертів, вугілля в країні вистачить тільки до листопада, та й то лише виробникам електроенергії, які вже активно укладають імпортні контракти на поставку вугілля. Коли країна входить у зиму зі стрімко знижуваними запасами вугілля на складах, виробництво цукру може опинитися не в пріоритеті, і ті цукрозаводчики, які не встигли заздалегідь забезпечити себе твердим паливом, можуть бути змушені перенести свої виробничі плани на наступний сезон. Точна кількість таких підприємств буде відома через місяць-півтора. Насправді енергетичного вугілля у світі надлишок, і його можна завести по імпорту. Щоправда, це буде трохи дорожче за рахунок додаткових транспортних витрат і з певним часовим лагом. Очікувані віялові відключення електроенергії, які можуть знизити споживання електроенергії на 10–30%, теж можуть внести свою лепту в зниження виробництва цукру.

Друга частина рівняння - попит усередині України - не може не відчувати наслідків триваючої торговельної війни з країнами Митного союзу і війни реальної на Сході країни, а також весняних подій у Криму. Половина зі споживання цукру в Україні - близько 1 млн т - припадає на населення.

Окупанти Криму обмежили поставки українського цукру і перевели жителів півострова на російську продукцію, тим самим зменшуючи місткість роздрібного українського ринку на 85 тис. т на рік. До речі, за оцінками експертів, через дорожчий цукор у Росії кримчанам доведеться переплатити в гривневому еквіваленті приблизно 100–160 млн грн порівняно з тим, якби вони продовжували купувати цукор в Україні. Якщо Донецька та Луганська області чи навіть окуповані частини їхньої території "підуть" за кримським сценарієм, вітчизняні цукрові заводи можуть втратити споживачів ще мінімум на такий же річний обсяг.

Що стосується промислових споживачів цукру, передусім кондитерів, які закуповували більш як 0,7 млн т сировини на рік, то вони також очікують зниження попиту. У липні - ще до початку руйнівних бойових дій, які сталися в серпні, - галузева асоціація "Укркондпром" прогнозувала падіння ринку кондитерських виробів на 20% у 2014 р. порівняно з виробленими торік 909 тис. т цукерок і шоколадок. Тоді це пояснювалося закриттям свого ринку країнами - учасницями Митного союзу. Зокрема, Білорусь як умову для допуску на свій ринок визначила підвищення цін на 50–500%, що явно робило українську продукцію неконкурентоспроможною на білоруському ринку.

У нинішніх умовах прогноз щодо попиту з боку кондитерських фабрик може бути погіршений ще більше. Наприклад, через останні події потужності кондитерської компанії "Конті" Бориса Колеснікова, однієї з найбільших в Україні, за його власним зізнанням журналістам, завантажено на 40%.

Втім, дещо рятує ситуацію нормалізація відносин із Білоруссю наприкінці серпня, з якою Україні вдалося домовитися зняти взаємні торговельні обмеження. У відповідь на відверто дискримінаційні умови Мінська Київ запропонував запровадити мита в розмірі 50–60% на кондитерські вироби, молочну продукцію та інші товари північних сусідів, що відразу дещо вгамувало їхній запал і привело за стіл переговорів. Навіть попри недружній до України підхід лідера Митного союзу - РФ.

Захід нам допоможе, але не дуже

Зі зрозумілих причин, відновлення доступу на російський ринок цукру не є найактуальнішим питанням. Поза сумнівом, заборонні імпортні мита для української продукції буде збережено. Раніше українські виробники розраховували отримати у РФ квоту в розмірі 100–300 тис. т. Із весни географічний вектор переговорів щодо нового ринку збуту перемістився в прямо протилежний бік - на Захід. Тепер Мінагрополітики розраховує отримати квоту в 270 тис. т у ЄС. Поточний розмір дозволеного ввезення цукру, котрий не підлягає обкладенню митом, є мініатюрним - 20 тис. т, або 1% українського ринку, і особливої погоди не робить.

Поки особливого успіху переговори з європейцями про збільшення розміру квоти не мали. І, судячи з усього, Брюссель буде до останнього опиратися і знаходити аргументи не здавати позицій у цьому питанні, оскільки цукрова промисловість Європи зараз переживає не найкращі часи. Для підтримки економік слаборозвинених країн і країн, що розвиваються, ЄС і так ослаблював обмеження по імпорту, дозволяючи нарощувати завезення дешевого сирцю з різних країн Африки, Карибського басейну та інших. В Європі діє система мінімальних цін і квот, однак із 2017-го її буде скасовано, що призведе до падіння європейських цін до світового, нижчого рівня. До речі, світові ціни на цукор продовжують падіння. Із початку року вони знизилися на 6%, до 15,4 цента за фунт, а загалом за три останні роки - на 37%. Тому навіть якщо Україні виділять імпортну квоту, це буде хоч і позитивним, але тимчасовим рішенням.

Українського цукру можна більше постачати до Європи у вигляді продукції з більшою доданою вартістю - кондитерки. І недавнє потепління відносин з ЄС відкриває ринки багатьох країн, однак навряд чи місцеві компанії здадуть свій ринок без бою. Уже в серпні прозвучав перший дзвіночок від латвійської компанії Laima, яка почала протестувати проти скасування мит на українську кондитерську продукцію і зажадала натомість для Латвії будь-яких преференцій. Не варто плекати зайві надії, інші країни також не стануть особливо мовчати з приводу збільшення поставок цукерок із України, а на захисті свого ринку легальними методами європейці собаку з'їли. Наприклад, давно нав'язуваної США угоди про вільну торгівлю з ЄС, яка могло б завдати шкоди європейському сільському господарству, так і не було підписано, хоч як старалися Штати.

Схоже, надалі вітчизняним виробникам цукру доведеться розраховувати тільки на внутрішній ринок і на дію обмежувальних заходів, які захищають українські компанії від можливого масованого імпорту дешевого цукру. Однак існує значний ризик того, що захисні бар'єри, які діють стосовно ринку цукру, можуть бути зняті або ослаблені. Поки що уряд під тиском МВФ зробив кілька спроб скасувати пільги для сільгоспвиробників у вигляді скасування особливого режиму адміністрування ПДВ. Наразившись на шалений опір аграріїв, чиновники поки що відклали це питання. Проте дискусії тривають. Цілком імовірно, що як наступний крок візьмуться за ринок цукру, і під знаменами принципів вільного ринку ціла галузь цукроваріння може бути поставлена під загрозу зникнення.

Під шумок зимових подій в Україні, у лютому 2014-го регіонали зареєстрували було законопроект, яким пропонували зняти обмеження на імпорт цукру. Мовляв, половину його внутрішнього споживання повинна займати імпортна продукція із нижчою ціною. Тоді народні обранці зустріли жорсткий опір галузевого лобі. А незабаром політична кон'юнктура повернула в інший бік, і ініціатива не отримала подальшого розвитку.

Тим не менш, цілком імовірно, що охочі покерувати солодким ринком зайдуть із іншого, західного боку і знову порушать це питання. Слід розуміти, що собівартість виробництва українського цукру вища, аніж у зарубіжних аналогів цукру з тростини, і зняття бар'єрів може поставити під загрозу існування цілої галузі з тисячами робочих місць.

Зворотний бік медалі - зниження цін на цукор для населення, якому ще потрібно пережити інфляційний шок щодо цілої групи імпортних товарів після недавнього стрибка долара. Що важливіше: робочі місця за рахунок захисту від засилля імпорту чи інтереси простих споживачів - воістину соломонове рішення може знадобитися для визначення подальшої державної політики в галузі. До речі, різка девальвація гривні зіграла на руку вітчизняним виробникам - поки що в таких умовах вигідність переробки імпортної сировини дуже сумнівна. Таким чином, у цукрозаводів з'явився час для переобладнання і модернізації, щоб знизити собівартість і стати більш конкурентоспроможними, якщо ринок раптом стане вільним.