Феросплави: «нульовим» курсом?

Як ви гадаєте, заради якої суми можна вгробити одну з небагатьох в Україні конкурентоспроможних галузей? Правильна відповідь - угробимо з доплатою.

Це не жарт, DT.UA уже писало, що в парламенті активно проштовхують закон, згідно з яким виробників феросплавів поділятимуть на два види. Люди нижчого сорту - це наші, українські, які проти обмеження інтересів національного виробника, забруднюють навколишнє середовище та, взагалі, якісь неправильні. І навпаки, є на планеті чудові люди, які все це роблять не в нас, а в Україну завозять готовий продукт. Ну як їх, дякуючи за це, не звільнити від мит?

Це не маячня, це переказ основної ідеї законопроекту про звільнення імпортерів феросплавів від ввізного мита. Державі це, на думку розробників даного документа, обійдеться в справжню дрібницю - у якихось 90 млн. грн. бюджетних недонадходжень, зате потім настане бурхливий розквіт вітчизняної металургії. Насправді ж, м’яко кажучи, це трохи не так…

Таке рішення обійдеться країні набагато дорожче. Взагалі сама ідея розоряти національного виробника настільки дика, що у світовій практиці й прецедентів подібних не відшукати. Зазвичай усе навпаки. От приклад із тієї самої галузі. На початку 90-х українські феросплави почали надходити на американський ринок. Коли американці вирішили, що це завдає шкоди місцевому виробництву, пішла реакція. Та ще яка - запровадили антидемпінгове мито в розмірі 163%. Причому не на рік-два, а на 15 років. Конкретно, зрозуміло, дохідливо. Логіка в американців була гранично простою - це наші робочі місця та податкові надходження.

У нас же пестити та плекати збираються імпортерів. Хоча в них і так нині все нібито гаразд. Ще торік більш як половина використовуваних феросплавів у країні (54%) були імпортними. Якщо згадати, що 2008-го цей показник становив усього близько 5%, маємо більш як десятиразове зростання частки ринку. Тоді як українські феросплави вибили з американського ринку, щойно їх частка стала наближатися до 5%.

Стан справ добре ілюструють дані таблиці.

Може, йдеться про якісь рідкісні види продукції, які в нашій країні не випускаються? Нічого подібного - всі сорти імпортованих феросплавів десятки років виробляються в Україні. Один із найавторитетніших металургів країни Сергій Грищенко зазначив: «Було б ще зрозуміло, якби хотіли скасувати мита на ті види феросплавів, які в нас не виробляють. Але пропонують зняти мита на всі без винятку феросплави, а це вже явно суперечить інтересам українських виробників. Ніхто так не робить».

У червні Українська асоціація виробників феросплавної продукції направила листа в Мінекономрозвитку і торгівлі та в Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі з проханням відкрити спеціальне розслідування відносно агресивного імпорту феросилікомарганцю в Україну.

Торік зростання імпорту цього сплаву в Україну порівняно з 2010-м становило 144%. У результаті національні виробники феросилікомарганцю були змушені скоротити обсяги його виробництва на 11%. При цьому рівень зайнятості працівників зменшився на 13%.

Темпи завезення інших сплавів продемонстрували ще більш вражаючу динаміку. Імпорт одного із сортів феромарганцю зріс майже вчетверо!

Якщо порівняти з 2008-м, коли вперше намітився потік імпорту, то картина взагалі катастрофічна. І коли виробники феросплавів кажуть, що зіштовхнулися з «безконтрольним агресивним імпортом, який руйнує вітчизняну галузь», вони не лукавлять. Можна просто знову подивитися таблицю з даними імпорту. Особливо останню графу.

До речі, законопроект про скасування мит з’явився через кілька тижнів після звернення феросплавників - мабуть, як реакція у відповідь задля зниження ефекту звернення.

Мито ж нині й так смішне - 2-5,5% (порівняємо з уже згаданими американськими 163%). Найшвидше, скасування мит є сигналом для імпортерів - усе гаразд, везіть далі, ми свого ринку не захищатимемо.

Може, наші сплави гірше? Ні, з якістю все нормально - цілком світового рівня. Часто українська продукція навіть більш якісна, ніж імпортна. Тим паче, що за останні роки українські феросплавні заводи провели велику роботу з поліпшення складу початкової шихти, із сортування та розфасовки готової продукції тощо.

Є, правда, величезна проблема з вартістю електроенергії. Український Енергоринок в останні роки демонструє невтримне зростання цін. Наочний приклад: у січні 2008 року ціна кіловат-години електроенергії для Нікопольського заводу феросплавів становила в еквіваленті три центи, нині - утричі дорожче. Такі от дива вітчизняного енергозабезпечення.

Є й інші. НЗФ будували в 10 км від найпотужнішої в Європі атомної електростанції. Через водоймище до заводу тягнуться опори ліній електропередачі, якими надходить електроенергія. Однак завдяки «чудовій» структурі нашого Енергоринку на цій ділянці вартість електроенергії зростає на 300%. А укладати контракт на прямі поставки не можна - ринок у нас такий. Обіцяють вирішити питання років через два-три. Якщо, звичайно, заводи до того часу доживуть.

У результаті Нікопольський феросплавний одержує дорогу електроенергію, в атомників майже завжди простоює один енергоблок, і тільки в чиновників усе чудово.

Історія з Запорізьким заводом феросплавів, який було простіше поставити на межу зупинки, ніж вирішити найпростіше питання про передачу йому в оренду трансформаторної підстанції, уже стала хрестоматійною.

От тільки хрестоматія якась сумна виходить. Причому запорожцям не допомогла навіть пряма вказівка президента країни. Хитрі лобісти та байдужість чиновників виявилися сильнішими.

Заводи стрімко втрачають позиції. У 2010 році на вітчизняний ринок надійшло 294,4 тис. тонн українських феросплавів, а торік - усього 181 тис. Скорочення - більш як на 100 тис. тонн. Це половина нинішнього виробництва того самого Стахановського чи Запорізького заводу. Підприємства буквально знищують.

Про скорочення персоналу заговорили навіть на Нікопольському заводі, де традиційно була дуже сильна соціальна політика. Причина - феросплави нікуди було збувати, і торік нікопольчани випустили їх на 28% менше, ніж у кризовому 2008-му.

Цього року взагалі очікують падіння обсягів виробництва до 600 тис. тонн - так мало в поточному тисячолітті ще не виплавляли. Причому це може стати проблемою не тільки для заводу. У Нікополі до 60% надходжень у бюджети залежить від роботи феросплавників. До державного та місцевого бюджетів і цільових фондів за рік надходить понад 450 млн. грн. Це не враховуючи того, що щомісяця на Енергоринок іде понад 100 млн. грн. оплати за електроенергію.

І за таких умов ще й стимулювати імпорт?

Розписатися в прагненні вбити галузь усе-таки мало хто ризикне - вибори не за горами. Феросплавники (із суміжниками) забезпечують роботою багато десятків тисяч людей. Галузь формує більш як 1% ВВП країни. Отже, законопроект, найшвидше, не приймуть, зате, можливо, вдасться «зам’яти» розслідування з приводу вакханалії імпорту. Благо, успішний досвід тихого зриву спроб обмежити невтримне зростання імпорту в його лобістів і чиновників уже є.

У підсумку державі фактично пропонується нульовий варіант: мита не скасовуються, але агресивний масовий імпорт зростає. Те, що такі ігри ведуть до обнуління й робочих місць, чиновників не хвилює.

У Нікополі один із заводчан сказав: «Було б цікаво звозити авторів законопроекту про скасування мит на заводи - нехай вони самі все розкажуть і обґрунтують. Народ у нас вихований, отже, ризику взагалі-то ніякого. Ну, може, плюнуть разок-другий…»

Можливо, справді варто з’їздити, хоча б у рамках передвиборної програми?