Феросплави: шанс чи відстрочка...

У феросплавників невеличке свято. Після майже двадцяти місяців важких переговорів вдалося знайти компроміс із урядом. Згідно з постановою Кабміну з жовтня цього року українські феросплавні заводи отримуватимуть електроенергію за ціною 60 дол. за мегават-годину замість нинішніх 93.

Це, безсумнівно, полегшить критичну ситуацію на підприємствах, які раніше отримували енергію мало не удвічі дорожче, аніж зарубіжні конкуренти. Здоровий глузд начебто поки що переміг.

Передбачається, що електрометалургійні заводи, які споживали 2011 року щомісяця понад 60 млн. кВт∙год електроенергії при частці відповідних витрат у собівартості понад 30%, отримають струм за зниженою ціною.

Працівники заводів і обласна влада щиро вдячні президенту України (який, власне, і вирішив питання) і більш стримано - Кабміну. З одного боку, останні все ж вирішили питання, але з іншого - майже два роки зволікань боляче вдарили по економіці підприємств.

Однак, відверто кажучи, назвати подію манною небесною заважають кілька обставин. По-перше, нинішній пільговий тариф при найближчому розгляді не настільки вже «смачний». Експерти вже наводили такі розрахунки: після фінансово-економічної кризи енерготариф багато разів збільшували - 2010-го його підвищували в чотири прийоми на 30,9%, наступного року рухали ще вісім разів (сумарно на 21,4%). Та й цього року вже пройшли чотири хвилі підвищень, і всього він виріс на 10,8%. А рік іще не закінчився.

Інакше кажучи, ціни зросли більш як на три чверті, і нинішнє їхнє зниження не поверне їх навіть на рівень середини 2010 року. І це в середньому по галузі. На окремих же заводах є приклади і жорсткіші. У січні 2008 року ціна кіловат-години електроенергії для Нікопольського заводу феросплавів становила близько трьох центів в еквіваленті, сьогодні - утричі дорожче.

Власне, про це казав і перший віце-прем’єр-міністр України Валерій Хорошковський, який очолює комісію з вивчення тарифу для Запорізького заводу феросплавів (ЗЗФ). За його словами, нинішня ціна економічно обґрунтована і Запорізький завод за фактом отримав експортну ціну. «Ми прибрали тільки вартість так званого дотаційного сертифіката для того, щоб ці підприємства могли працювати», - зазначив віце-прем’єр. Від себе додамо, що нинішня експортна ціна української електроенергії ще на п’ять доларів за мегават-годину нижча. Інакше кажучи, чужу промисловість ми постачаємо дешевше, аніж свою.

Наприклад, Нацкомісія з електроенергетики (НКРЕ), яка встановлює тарифи і здійснює державне регулювання в галузі, стверджує, що їй важко знижувати ціну. Інакше різницю тих же дотаційних сертифікатів доведеться перекладати на інших користувачів.

Однак після того, як Запорізький завод через непомірні ціни на електроенергію зупиняється, це навантаження все одно доводиться перекласти на інших. В результаті маємо замість однієї проблеми дві - і зростання тарифів, і соціальну напруженість. На ЗЗФ і так уже довелося скорочувати персонал. Місто всерйоз прораховувало цілком реальну загрозу для Запоріжжя призупинення роботи заводу. Воно обійшлося б у більш як сотню мільйонів гривень щороку. Тільки витрати центру зайнятості на виплату допомоги з безробіття очікувалися на рівні 42 млн. грн. на рік.

Абсурдність ситуації підкреслювало те, що одночасно не знали, куди подіти електроенергію. Наприклад, нікопольський завод будували за кілька кілометрів від найпотужнішої в Європі атомної електростанції, і він з’єднаний з нею прямою лінією електропередачі. АЕС продає струм в Енергоринок за ціною
28 дол. за мегават, а розташований за десяток кілометрів споживач платить 93! При цьому один із шести блоків майже завжди стоїть - нема збуту. Укладати договір на пряму поставку зі станцією не можна - такий у нас Енергоринок. Так і живуть.

У Запоріжжі ситуація складалася ще більш абсурдна. Там виявилося простіше поставити на межу зупинення ЗЗФ, аніж вирішити найпростіше питання про передачу йому в оренду трансформаторної підстанції. До речі, його так і не вирішили. За словами губернатора області Олександра Пеклушенка, питання про підстанцію «Феросплавна-2» входить у пропозицію облдержадміністрації щодо феросплавного заводу. Так само, як і розв’язання набридлих проблем повернення ПДВ.

Тож запитань багато. Не кажучи вже про те, що сам механізм поставок електроенергії досить короткий - поки його обмежено строком до 1 березня 2013-го, тобто менш як півроку. Передбачається, що за цей час підприємства повинні провести заходи зі зниження енергоємності.

Річ, безумовно, необхідна, хоча основні заходи зі зниження витрат енергоресурсів заводчани давно провели. Витрата електроенергії на тонну продукції у них одна з найнижчих у світі. На Запорізькому заводі феросплавів навіть вивчається питання будівництва власної електростанції, котра використовуватиме енергію відведених газів. Проведено тендер, укладено договір на виконання ТЕО проекту. Тільки це не справа кількох місяців, та й усіх питань все одно не закриє.

Щоправда, заводчани вже зіткнулися два роки тому з ситуацією, коли основна частка передбачуваних інвестицій і основні роботи з енергозберігаючих проектів планувалися в рамках реконструкції четвертого цеху ЗЗФ. Роботи вийшли на фінальну стадію, було освоєно величезні кошти... І в цей момент почалися проблеми з підстанцією, переведення підприємства на другий клас споживання. У результаті цех №4 стоїть разом із новим обладнанням.

Однак реалізація проектів триває. Зараз впроваджується проект з відбору тепла від рідких шлаків і відведених газів. Завод уже майже повністю опалювався і забезпечувався гарячою водою саме за рахунок утилізації тепла.

Загалом потрібно розуміти, що нова постанова - це крок у правильному напрямі, але тільки один із багатьох. Зокрема, давно назріла необхідність виділити енергоємні підприємства в окремий клас споживачів, так званий нульовий клас. Власне, у більшості країн світу великі споживачі отримують електроенергію помітно дешевше за інших. Українська ситуація, коли існують усього два класи споживання, майже унікальна. У країн-конкурентів кількість типів споживачів зазвичай більше десяти. Що і є однією з їхніх конкурентних переваг.

Наслідки ми спостерігаємо на своєму ринку. Нині понад половина феросплавів у країні - імпортні (хоча ще чотири роки тому таких було всього 5%). Маємо десятиразове зростання частки імпорту і різке звуження частки власного ринку для вітчизняних заводів. Торік в Україні продали 216 тис. тонн імпортних феросплавів. Це більше, аніж випустили Запорізький чи Стахановський завод феросплавів.

І в таких умовах імпорт намагаються ще й... простимулювати! Влітку в парламент було внесено відповідний законопроект про скасування ввізного мита на феросплави, який зараз активно просувається. Уявити подібне в США чи тій же Польщі неможливо. У нас - запросто.

У той час, коли уряд приймає постанову з назвою, котра непогано характеризує суть проблеми, - «Деякі питання забезпечення стабілізації роботи електрометалургійних підприємств України», інші «державні мужі» відкрито лобіюють інтереси чужих виробників.

Зате спроби провести розслідування щодо агресивного імпорту феросилікомарганцю в Україну поки з «похвальною» ревністю блокуються. Торік чиновники вирішили, що зростання за чотири квартали частки імпорту на внутрішньому ринку на 240% - це нормально! Нині Українська асоціація виробників феросплавів (УкрФА) знову звернулася з листом у Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі і Міністерство економічного розвитку та торгівлі з проханням розпочати розслідування імпорту.

Залишається подивитися, що є більшим пріоритетом для чиновників - стабілізація роботи електрометалургійних підприємств України та вказівки президента країни чи все ж таки інтереси лобістів імпорту. Те, що боротьба за ринок буде нелегкою, вже очевидно.

Однак хочеться вірити, що здоровий глузд і цього разу переможе. Постанова Кабміну створює передумови для відновлення феросплавної галузі. Реалізується цей її шанс чи це буде тільки відстрочкою кризи, залежить від якості прийнятих управлінських рішень. Ну а поки що на підприємствах знову готуються до запуску печей. Заводчани вірять у краще.