Досліджуючи Землю: перемоги й біди українського космосу

В останні роки наші державні мужі, чи то вирішивши спочатку детально розібратися в стані речей в українських космічних дослідженнях (про що кілька разів заявляв прем'єр-міністр), чи то через злиденність державного бюджету, звели фінансування космічної галузі до мінімуму.

Загострилися дискусії, як у професійному середовищі, так і в засобах масової інформації, про майбутнє українського космосу, вносяться різні пропозиції щодо перегляду базових принципів організації космічної діяльності й управління нею з боку держави, обговорюється місце аерокосмічної науки й індустрії. Зокрема, цим питанням присвячено дві докладні статті в DT.UA (№21, 2017 р. і №24, 2017 р.).

Космічна галузь, через свою надзвичайно високу наукову й технологічну складність і вартість, сегментована. Кореневим сегментом є пускова індустрія (Launch Industry). Багато десятиліть проектування, виготовлення й запуск ракет здійснювали виключно державні підприємства, а кількість країн, що працюють у цьому сегменті, була дуже обмежена. Однак в останнє десятиліття держави втратили монополію, бо аналогічні послуги почали пропонувати комерційні компанії. У результаті конкуренції, що виникла в цьому хоча й важливому, але не дуже великому за фінансовими обсягами сегменті (для порівняння: 2015 року оборот світового ринку пускових послуг становив 5,4 млрд дол., при загальних доходах світової космічної галузі 208,3 млрд дол.), ціни на виведення об'єктів на орбіту почали знижуватися. Крім того, завдяки нано- й іншим сучасним технологіям вдалося істотно мініатюризувати бортове обладнання, і нині більшість КА-носіїв цього обладнання при запуску має сумарну масу, яка не перевищує кілька сотень кілограмів. Зокрема, з 202 виведених у космос 2015 року КА 128 апаратів (63,4%) мали масу не більше ніж півтонни. Прогнозується подальше збільшення при запусках частки малих (масою від 500 до 100 кг), мікро- і наносупутників (100–10 кг і 10–1,0 кг відповідно). Цей процес дає змогу зменшити кількість необхідних ракетних пусків, оскільки є можливість виводити в космос велику кількість невеликих супутників однією ракетою. Тому, хоча кількість КА при запусках стабільно зростає (за останні чотири роки - на 40%), зростання кількості заявок на пускові послуги, так само як і зростання доходів від них, далеко не очевидне. За останні сім років річний бюджет пускової індустрії оцінюється сумами від 4,8 млрд до 5,9 млрд дол., при цьому має місце як додатна, так і від'ємна динаміка доходів. Так, якщо 2014 року спостерігалося збільшення доходів світової пускової індустрії на 9% порівняно з попереднім роком, наступного, 2015-го, доходи приблизно на стільки ж зменшилися.

Україна здавна посідає одне з провідних місць серед світових виробників космічних ракет, і, безумовно, незмінно важливим для нас завданням є адаптування номенклатури й підвищення якості розроблювальних виробів відповідно до вимог часу й замовників. В умовах подальшої комерціалізації і посилення конкуренції потрібні креативні підходи й нові конструкторські рішення. Пропозиції в цьому напрямку, які заслуговують уваги й детального опрацювання, викладено, зокрема, у згаданих статтях в DT.UA.

Здатність держави, використовуючи свій науково-технічний і промисловий потенціал запускати КА, є ключовим чинником, що визначає її привілейоване становище на ринку космічних послуг. Тому практично всі країни, зайняті в пусковій індустрії (а їх приблизно 12), активно працюють і в інших утворюючих сегментах космічної галузі. Це такі сегменти, як виробництво супутників (Satellite Manufacturing), наземне обладнання (Ground Equipment) і супутникові сервіси (Satellite Services). Усі ці сегменти дуже динамічно розвиваються, технології постійно вдосконалюються, спостерігається постійне зростання замовлень і доходів.

Слід сказати, що Україна має певний досвід проектування й створення КА і наземного обладнання для космічної галузі. Цей досвід вітчизняні фахівці накопичували в процесі вирішення завдань, передбачених державними науково-технічними космічними програмами, а також при виконанні замовлень іноземних держав. Однак, на жаль, стан і можливості нашої промисловості нині не такі, щоб сподіватися на гарантований успіх у цих сегментах на міжнародному ринку.

Сегмент супутникових сервісів забезпечує функціонування програмно-технічних комплексів стаціонарного й мобільного зв'язку, систем теле- і радіомовлення, з його допомогою вирішуються завдання ретрансляції сигналів, приймання й обробки інформації метеорологічного призначення, а також інформації про Землю.

Функціонування супутникових сервісів дозволило організувати глобальний інформаційний простір, що є одним з найважливіших драйверів сталого розвитку світової економіки. У цьому просторі - міріади даних найрізноманітніших типів, і один з них - геопросторові дані. Це найповніший тип даних, що не тільки містить атрибутивну інформацію (характеристики) про об'єкт або процес, а й описує його місцерозташування (координати) у зафіксований момент часу і несе інформацію про нього у формі зображень. Ці зображення формуються аерокосмічними засобами дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), а відповідні сервіси (Earth Observation Services) забезпечують їх приймання й обробку.

Введення даних Earth Observation Services у глобальний інформаційний простір дало безліч переваг: дозволило істотно поліпшити метеорологічні прогнози; забезпечити моніторинг навколишнього середовища з унікальними характеристиками за масштабністю, повторюваністю й оперативністю; відкрило додаткові можливості при вирішенні завдань природокористування, контролю забруднень, запобігання розвитку катастрофічних процесів тощо. Досягнуті успіхи лягли в основу висновку Всесвітньої конференції з питань сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) про неможливість сталого розвитку світової економіки без використання аерокосмічних систем спостереження Землі.

Аналіз показує, що в сегменті супутникових сервісів сервіси, пов'язані з забезпеченням вирішення завдань спостереження Землі, розвиваються найбільш динамічно й послідовно. Так, якщо в останні п'ять років сумарні доходи в сегменті зростають на 4–5% за рік, то річний приріст доходів у сфері сервісів спостереження Землі становить 8–10%. Якщо 2010 року дохідний бюджет сервісів спостереження Землі становив 1,0 млрд дол., то 2016-го він упритул наблизився до 2,0 млрд, а до
2020-го, за прогнозами аналітиків Єврокомісії, цей ринок досягне суми 5,3 млрд дол. Називаються й причини такого швидкого зростання: коло потенційних користувачів інформаційних продуктів роботи систем ДЗЗ дуже широке, тут є дуже велика лінійка послуг, і вони легко масштабуються, а самі послуги можуть надаватися в часовому темпі, близькому до реального, аж до online. Важливо, що серед користувачів ДЗЗ-продуктів - як державні структури (реальний сектор економіки, служба геокадастру, силові відомства, наука тощо.), так і приватний сектор (агрохолдинги, фермери, ресурсовидобувні компанії тощо). Усе це разом узяте робить ринок ДЗЗ економічно дуже привабливим.

Дослідження в галузі ДЗЗ мають в Україні більш ніж півстолітню історію. Зі створенням у лютому 1992 року Національного космічного агентства України ці дослідження отримали новий імпульс. У серпні 1995 року українська ракета-носій "Циклон-3" вивела на орбіту перший вітчизняний КА "Січ-1", призначений для дистанційних досліджень Землі. Успішний запуск українського супутника продемонстрував наші високі можливості, які дозволили замкнути на національному рівні весь виробничий цикл космічної системи - від розробки й виготовлення до експлуатації й поширення отриманої супутникової інформації. Для розширення наукових і прикладних досліджень Землі рішеннями керівників Космічного агентства й Національної академії наук України було вжито необхідних організаційних заходів, зокрема створено кілька відомчих організацій для ведення науково-прикладних досліджень у сфері ДЗЗ: Центр аерокосмічних досліджень Землі НАН України і Науково-виробничий центр "Природа" (Київ), Центр радіофізичного зондування Землі (Харків), підприємство "Дніпрокосмос" (Дніпропетровськ - нині Дніпро).

Почало налагоджуватися міжнародне співробітництво у сфері ДЗЗ. За особистої участі засновника і першого керівника Національного космічного агентства України В.Горбуліна та фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) було створено Український центр менеджменту Землі та ресурсів, у якому пліч-о-пліч працювали українські й американські вчені та фахівці. Науковим центром аерокосмічних досліджень Землі НАН України разом з Німецьким аерокосмічним центром (German Aerospace Center - DLR) був виконаний великий міжнародний проект з вивчення екології й пожежонебезпеки лісів у Чорнобильській зоні. Тощо.

Системним був підхід у питанні підготовки кадрів для роботи в галузі ДЗЗ. Міністерство освіти і науки України затвердило відповідні навчальні спеціальності, і в кількох українських вишах почалася підготовка таких необхідних інженерно-технічних кадрів. З метою підготовки й підвищення кваліфікації наукових кадрів рішенням Вищої атестаційної комісії України було затверджено нову наукову спеціальність "Дистанційні аерокосмічні дослідження", і вже 1993 року в Центрі аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України відкрилася перша вчена рада з правом розгляду дисертацій за цією спеціальністю. Співробітництво керівної ланки космічної галузі й учених, увага та підтримка з боку держави досліджень у сфері ДЗЗ приносили свої плоди, допомагали просуватися вперед і здобувати різного роду перемоги.

Однак в останні десять років говорити про державну підтримку робіт у галузі ДЗЗ, розуміння й прийнятті керівництвом космічної галузі пропозицій, оцінок, потреб науки й учених можна говорити лише в минулому часі. Корінь такої ситуації, на наш погляд, у тому, що керівники українського космосу, які міняють один одного, досить слабко уявляють собі роль і значущість ДЗЗ-технологій у сучасному інформаційному суспільстві. А роль ДЗЗ, як було показано вище, зростає з кожним роком. Про значущість і перспективність ДЗЗ-технологій для нових і нових застосувань свідчить той факт, що провідні світові виробники апаратури для спостереження Землі постійно вдосконалюють свою продукцію, наукові колективи в різних країнах розробляють дедалі тонші й ефективніші методи добування потрібної інформації з аерокосмічних зображень.

Необхідно зазначити, що й в Україні також чимдалі більше завдань вирішується з використанням ДЗЗ-методів. Серед замовників і споживачів супутникової інформації - акціонерні й приватні компанії, які займаються пошуком родовищ природних копалин, агрохолдинги, консалтингові компанії у сфері землекористування та ін. У Національній академії наук України тривають дослідження зі створення нових методів і технологій ДЗЗ, а отримані при цьому результати вже використовуються для оцінки пожежонебезпеки лісів у зонах підвищеної радіоактивності, виявлення прихованих підземних осередків горіння торфовищ, побудови науково обґрунтованих прогнозних оцінок природних, соціальних та економічних наслідків можливих кліматичних змін, дистанційного одержання оцінок глибини промислово-економічної кризи на тимчасово непідконтрольних ділянках східних територій України тощо.

Наприклад, базуючись на аналізі матеріалів нічної інфрачервоної зйомки за 2014–2016 рр., яку було проведено за допомогою сенсора Visible Infrared Imaging Radiometer Suite (VIIRS), встановленого на супутнику Suomi NPP, отримано оцінки змін економічної ситуації на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей, що перебувають у зоні збройного конфлікту. Ці оцінки базуються на тому відомому факті, що одним з показників економічної активності є рівень споживаної електроенергії, який, у свою чергу, можна оцінити через світність території.

На рис. 1 показано, як протягом цих трьох років від'ємно змінювався рівень економічної активності в м. Горлівці й у м. Дебальцевому і змінювався її розподіл у межах міських територій (одиниця світності - nanowatts/cm2/sr, про наявність економічної активності свідчить червоний тон). Контури цих міст було взято з векторної карти "Ukraine 500".

Аналіз зазначених матеріалів дозволив зробити висновок про те, що економічна активність на Сході України для окупованих частин Донецької та Луганської областей навесні 2016 року становила 54% від рівня березня 2014-го (коли почалися бойові дії). Отримані оцінки дозволяють скласти уявлення про збитки, що їх зазнала економіка регіону в результаті воєнного конфлікту, а також можуть слугувати орієнтирами при плануванні майбутніх заходів щодо відновлення регіону.

Сьогодні усвідомлюється, що воєнний конфлікт на Донбасі створює нові екологічні загрози, що не мали аналогів в історії людства. На території промислово-міських агломерацій Донбасу розміщено понад 4000 потенційно небезпечних об'єктів: шахти, металургійні, хімічні, енергетичні виробництва, полігони високотоксичних відходів, терикони, шламонакопичувачі й шламосховища, руйнування яких створює додаткові загрози й ризики для безпеки життєдіяльності населення на цих територіях. Тому Донбас є регіоном з аномальним техногенним забрудненням усіх життєзабезпечувальних складників навколишнього середовища (приземного шару повітря, поверхневих і ґрунтових вод, ґрунтів, геологічного середовища).

Проведений нами аналіз показує, що зростання небезпеки екологічних наслідків бойових дій на підконтрольній і непідконтрольній територіях Донбасу головним чином пов'язаний зі збільшенням некерованого затоплення шахт, при цьому більшість наслідків має регіональний і необоротний характер. Водночас, попри активізацію небезпечних екологічних процесів у зоні проведення антитерористичної операції, Міністерство екології та природних ресурсів України реально не вживає ефективних заходів контролю над ними. Враховуючи, що воєнний фактор значною мірою обмежує можливості наземного моніторингу стану навколишнього середовища, виникає, на нашу думку, необхідність використання можливостей технологій ДЗЗ і засобів математичного моделювання при вирішення прогнозних завдань та обґрунтуванні першочергових захисних заходів.

Зазначимо, що на реалізацію таких заходів орієнтують також положення ухваленого 23 травня 2017 року Закону України №2059-VIII "Про оцінку впливу на довкілля". При цьому джерелом фінансування зазначених робіт, що мають, безперечно, важливе значення не тільки для країни, а й для міжнародного співтовариства, можуть стати як внесок української сторони, так і фінансова підтримка з боку Євросоюзу і США в рамках реалізації допомоги Україні. Подібна робота, крім очевидного екологічного результату, матиме також істотне політичне значення, оскільки отримані рекомендації з упровадження природоохоронних заходів стосуватимуться всієї території Донбасу, а їх реалізація стане можливою тільки за умови реального припинення воєнних дій і співробітництва всіх зацікавлених сторін.

Методи ДЗЗ, розроблювані українськими вченими, затребувані також в інших країнах. Так, за пропозицією керівництва Університету Токіо (Японія) виконано дослідження з оцінювання й картування на основі супутникових і наземних даних ризиків повторної емісії абсорбованих радіонуклідів через пожежі в зоні відчуження атомної електростанції Фукусіма-1. Протягом останніх п'яти років ученими НАН України надається науково-методична підтримка різним компаніям та організаціям у низці африканських країн (Об'єднані Арабські Емірати, Судан, Марокко) з пошуку родовищ корисних копалин, боротьби з опустелюванням, вишукування ресурсів питної води тощо.

Викладене показує, що рівень ДЗЗ у країні залишається досить високим, і вітчизняні вчені й фахівці можуть вирішувати й успішно вирішують найскладніші науково-прикладні завдання. Однак разом із тим необхідно зазначити, що дослідження у сфері ДЗЗ могли б розвиватися значно інтенсивніше, а результати швидше впроваджуватися в реальний сектор економіки й служити справі оборони країни, якби вдалося подолати низку існуючих негативних факторів і обставин.

1. У космічній галузі України з самого початку була прийнята стратегія виконання науково-технічних розробок, яка передбачає, що спочатку за гроші з державного бюджету, виділені Космічному агентству України, розробляється певний продукт, а далі цей продукт або його похідні у формі послуги пропонуються потенційним споживачам, переважно з числа державних органів і структур. Однак практика показала, що така модель створення й надання послуг у країнах з децентралізованою економікою нежиттєздатна, значно ефективнішою і націленою на розвиток є кооперативна модель.

В основі кооперативної моделі лежить принцип пайової участі зацікавлених сторін у виготовленні певного продукту та його подальшому спільному використанні для вигоди цих сторін. Таку модель використовує, зокрема, Європейське космічне агентство (ЄКА) у взаємодії з країнами-учасницями. Наприклад, витрати на космос у Польщі, котра є одним із 22 членів ЄКА, наполовину фінансуються з національного бюджету, другу ж половину коштів вносить ЄКА. Така практика дозволила цій державі всього за чверть століття долучитися до космічної діяльності, стати країною, що бере участь у ряді важливих європейських космічних проектів і запускає свої супутники. Таким шляхом ідуть сьогодні Румунія, Чехія, Естонія та деякі інші країни.

Із країн СНД модель пайової участі в космічних дослідженнях та практичному використанні їх прикладних результатів пропонує сьогодні своїм партнерам, у тому числі й Україні, Казахстан.

2. Одна зі світових тенденцій космічної діяльності - розширення застосування моделі державно-приватного партнерства, або комерціалізація. За даними 2015 р., до 77% загальної суми фінансових витрат у світі на космічну діяльність, яка становила 323 млрд дол., припадало на комерційні витрати, у тому числі 40% - на космічні продукти і до 37% - на створення та підтримку інфраструктури. При цьому останні кілька років найбільше зростання комерціалізації спостерігається саме у сфері ДЗЗ: до 15% на рік.

Лідирують у комерціалізації космічних продуктів та послуг США, і тут цей процес триває за активної підтримки та допомоги з боку держави. Хоча комерційні компанії США - практично, монополісти на світовому ринку космічних знімків високого та надвисокого розділення, їхню стабільність неухильно підтримує уряд США, який на постійній договірній основі закуповує для своїх потреб до половини всього обсягу таких знімків, вироблених американськими недержавними компаніями-операторами. Ці знімки використовуються переважно для вирішення завдань військового характеру і національної безпеки. Напрацьоване у США розмаїття форм кооперації держави та частки капіталу у сфері ДЗЗ забезпечує ситуацію, коли кожен вкладений долар повертається в десятикратному розмірі.

Слід сказати, що і в Україні є недержавні компанії, які працюють у сфері ДЗЗ, однак поки що їхня роль тут невелика, і співпрацюють вони з вітчизняним державним космосом переважно на особистісному рівні. В інтересах держави запустити процеси, спрямовані на розвиток і посилення кооперації державного, акціонерного та приватного капіталу в тих напрямах, які сприятимуть виходу на міжнародний космічний ринок і приноситимуть взаємну користь та економічну вигоду.

3. За минулі десятиліття у світі в галузі ДЗЗ розроблено високоефективні системи збирання та обробки даних аерокосмічних спостережень, нагромаджено величезні масиви унікальної геоінформації, створено потужні засоби архівування і зберігання геоданих. Необхідною умовою донесення даних до споживача є наявність інфраструктури у вигляді просторово розподіленої телекомунікаційної системи, яка б дозволяла організувати й підтримувати єдине (інтегроване) інформаційне поле для спільноти творців та користувачів даних, а також забезпечити входження їх у глобальний інформаційний простір. На жаль, такої інфраструктури супутникових геоінформаційних ресурсів в Україні немає, що серйозно утруднює обмін інформацією та її використання у ключових галузях економіки і для вирішення соціальних проблем.

Один із найреальніших шляхів вирішення проблеми лежить через участь України в розроблювальній із 2005 р. глобальній міжнародній інформаційній "системі систем" GEOSS (Global Earth Observation System of Systems) для спостереження Землі з космосу, і в її складовій частині - Європейській системі моніторингу довкілля GMES (Global Monitoring for Environment and Security), наразі перейменованій у COPERNICUS. З таким підходом, Україна бере на себе питання створення українського сегмента системи GMES, що дозволить об'єднати національні та європейські інформаційні ресурси й забезпечити точною, всеосяжною й надійною інформацією користувачів та осіб, котрі приймають рішення в Україні і Європі. Одночасно органічно і з найменшими витратами вирішується завдання побудови вітчизняної інфраструктури для ДЗЗ.

4. Сфера ДЗЗ, як і будь-яка інша інтелектуальна галузь людської діяльності, потребує припливу висококваліфікованих фахівців і наукових кадрів. Цьому сприяє функціонування в Україні низки учених рад, які мають право присуджувати вчені ступені за спеціальністю "Дистанційні аерокосмічні дослідження". Таким шляхом підготовлено більше десятка докторів і близько сімдесяти кандидатів наук.

Однак подальша підготовка вчених у сфері ДЗЗ під загрозою. Річ у тому, що стараннями "реформаторів" із МОН наприкінці 2015 р. близько 20 наукових спеціальностей були "злиті" (жаргон "реформаторів") в одну. Це - "науки про Землю". Тепер, згідно з прийнятим циркуляром, учений в галузі геології за визначенням вважається також спеціалістом із рекреації територій та туризму; учений, який займається проблемами обробки просторових даних, має бути одночасно спеціалістом із мінералів тощо. Загалом, як писав класик, "усе змішалося в домі Облонських..." Але дещо й загубилося: так, "дрібничка" у вигляді наукової спеціальності "Дистанційні аерокосмічні дослідження" з усіма нинішніми й майбутніми вченими. Наслідки цієї втрати неважко передбачати. На наш погляд, указ Міністерства освіти і науки від 6 листопада 2015 р., яким упроваджено це неподобство, потребує якнайшвидшого скасування, необхідно продовжити підготовку наукових кадрів у сфері ДЗЗ.

5. Безумовно, діяльність у сфері ДЗЗ, як і космічна діяльність загалом, має здійснюватися відповідно до законів України та інших нормативно-правових актів. Нині ця діяльність визначається прийнятим у 1996 р. профільним Законом "Про космічну діяльність". Уже кілька років триває обговорення проекту закону України "Про державне регулювання у сфері дистанційного зондування Землі", однак, як видається, проблема узгодження імперативу державного регулювання та правових механізмів функціонування ринку космічної інформації в ньому належним чином так і не вирішена.

Потребує вирішення ще одна проблема. У планах Державного космічного агентства України - розробка і виведення на орбіту космічних систем серії "Січ" для дистанційного моніторингу довкілля. Однак успішний вихід із продукцією систем "Січ" на міжнародний ринок космічної інформації практично неможливий без валідації її на наземних тестових полігонах за стандартизованими правилами, розробленими міжнародним Комітетом із супутникового спостереження Землі CEOS (Committee on Earth Observation Satellites). Тому одне з актуальних завдань - узгодження (гармонізація) української нормативно-термінологічної бази з міжнародними стандартами.

Отже, підіб'ємо підсумки і зробимо висновки.

1. Україна має певні досягнення у сфері ДЗЗ, і, за умови державної підтримки, цей сегмент космічної діяльності може бути одним із драйверів її посилення. Державна підтримка має використовувати кооперативну модель, в основі якої лежить принцип пайової участі зацікавлених сторін у виготовленні геоінформаційного продукту та його подальшого спільного використання. Потрібно напрацювати форми кооперації держави та приватного капіталу у сфері ДЗЗ і запустити процеси, спрямовані на розвиток кооперації державного, акціонерного й приватного капіталу в тих напрямах, які сприяють виходові на міжнародний космічний ринок.

2. Одне з актуальних завдань - створення просторово розподіленої інфраструктури ДЗЗ, що дозволятиме організувати й підтримувати єдине (інтегроване) інформаційне поле для спільноти творців і користувачів аерокосмічних даних, а також забезпечити входження їх у глобальний інформаційний простір. Це завдання може бути вирішене шляхом розширення обсягів участі України в побудові глобальної міжнародної інформаційної "системи систем" GEOSS та її складової частини - Європейської системи моніторингу довкілля GMES ( COPERNICUS). Щоб у прийнятний термін і з найменшими витратами вирішити завдання побудови вітчизняної ДЗЗ-інфраструктури, Україна має взяти на себе створення українського сегмента системи GMES, що дозволить об'єднати національні та європейські інформаційні ресурси й забезпечити запити найширшого кола користувачів та осіб, котрі приймають рішення.

3. Оскільки Україна виводить на орбіту свої супутники ДЗЗ і планує поширювати космічні знімки та продукти на їх основі на внутрішньому й міжнародному ринках, актуальними є питання врегулювання прав оператора та споживачів, охорони інтелектуальної власності на інформаційні продукти, питання ціноутворення тощо. Потребують свого вирішення проблема узгодження нормативних правил державного регулювання і правових механізмів функціонування ринку космічної інформації, завдання гармонізації української нормативно-термінологічної бази з міжнародними стандартами.

4. Внаслідок непродуманої реформи системи підготовки наукових кадрів в Україні і, зокрема, необґрунтованої зміни переліку галузей знань та спеціальностей виникають серйозні проблеми з підготовкою наукових кадрів із ДЗЗ. У зв'язку з цим необхідно переглянути наказ Міністерства освіти і науки України від 6 листопада 2015 р. у частині скасування спеціальності "Дистанційні аерокосмічні дослідження", що дасть можливість продовжити повноцінну підготовку наукових кадрів у галузі ДЗЗ.

5. Час, нарешті, керівництву країни визначитися і, зібравши думки експертів, прийняти конкретні рішення (як це вже давно зроблено у країнах Євросоюзу та інших розвинених країнах світу) щодо цільової предметної підтримки вітчизняних робіт із використання аерокосмічної інформації для ефективного вирішення актуальних, життєво важливих завдань економіки та безпеки України.