Миші - як дорослі, так і дитинчата - активно використовують звуки, не чутні людському вуху, для спілкування один з одним. Вивчення цих звуків показало, що вони багато в чому нагадують людський спів. На сьогодні у фахівців немає єдиної точки зору щодо природи мишачого «співу». Частина науковців уважає, що гризуни навчаються правильно видавати звуки у старших тварин, а інші дослідники впевнені, що ця здатність є спадковою.
Перша група дослідників працювала з однією лінією мишей. Науковці записували звуки, які видавали гризуни, і потім аналізували отримані дані. Автори з'ясували, що з віком «спів» мишей стає складнішим, і зробили висновок, що тварини вдосконалюють свої вміння, навчаючись у старших.
Інший колектив науковців досліджував дві лінії мишей, які видають помітно різні звуки внаслідок генетичних мутацій. Фахівці підкладали мишенят з однієї лінії батькам з іншої лінії, а після того, як тварини виростали, автори записували й аналізували їхній «спів». Контрольних мишенят виховували власні батьки. Науковці визначили, що мишенята з різних ліній видають звуки, характерні для конкретної лінії, незалежно від того, які миші їх виховували. Автори дійшли висновку, що визначальним чинником для вироблення характерного «співу» є генетика.
Дослідники також прокоментували роботи один одного. Науоквці з першої групи помітили, що експериментів, які провели їхні колеги, недостатньо для того, щоб виключити важливість навчання у розвитку вміння «співати». Представник другої групи, у свою чергу, заявив, що ускладнення звуків з віком не можна однозначно пов'язати з навчанням. Цей процес може бути пояснений і генетичними причинами.
За матеріалами Medical News Today