Мовчання ягнят-2. Мандатом по конкуренту

Ще наприкінці січня цього року мій вельмишановний колега Юрій Бутусов зробив відчайдушну спробу достукатися до жертв корупції. У своїй статті «Мовчання ягнят» він волав, звертаючись до тих, хто став жертвами корупції, поборів і хабарництва можновладців: зрозумійте ж, нарешті, що все це не припиниться, доки ви мовчите!

«Коли пишеш про корупцію в Україні, вражає не стільки безсоромність і жадібність вітчизняних держслужбовців, скільки покірна смиренність простих людей, які не тільки дозволяють себе грабувати, а й вважають це єдино можливою формою порядку», - з певною часткою приреченості констатував Бутусов...

Сказати, що правильну й очевидну думку автора зрозуміли абсолютно всі, мабуть, поки що не можна. Надто задавнена хвороба, щоб вилікувати її однією-єдиною ін’єкцією совісті та здорового глузду. Але все ж таки до редакції почали звертатися ті, хто почув, зрозумів і вирішив спробувати не мовчати.

Ми постараємося дати слово всім, хто виявився здатним на громадянський Вчинок. Зрозуміло, тільки після того, як переконаємося в щирості співрозмовників і правдивості викладених історій.

Серед тих, хто вийшов на зв’язок був і колишній шахтар, а тепер - і колишній підприємець з Донецька Олексій Коваль, що одного разу (нехай і ненавмисно) порушив той самий порядок, наявність якого тотально не сприймають у Сінгапурі та одинично не хочуть бачити в Україні...

Усупереч легендам про високі заробітки і пенсії донецьких шахтарів, жити на ці гроші можна, але складно. Єдина перевага гірників, які вийшли на заслужений відпочинок, у тому, що на момент накопичення необхідного стажу вони ще відносно молоді - трохи за сорок, і є час спробувати себе в чомусь іншому.

Олексій, попрацювавши в кількох приватних фірмах, вирішив відкрити свою справу. «Я всі свої заощадження у це вклав», - каже він. У 2007 році екс-гірник вирішив попрацювати на благо своїх колишніх колег і відкрив у місті Торез (Донецька область) міні-завод з виробництва фільтрів для респіраторів «ТехФМ». Обладнання і технологію купив у Росії, де після розпаду Союзу залишилися основні виробництва та наукові розробки у сфері захисту органів дихання. Витратив на все це, за його словами, 250 тисяч євро. «Торез для розміщення виробництва я вибрав тому, що там усе дешевше - земля, виробничі площі. У мене працювали близько тридцяти осіб, я, на жаль, багато їм платити не міг, але за мірками цього міста навіть зарплата в півтори тисячі гривень здавалася людям пристойною, і на роботу до мене йшли охоче», - пояснив Олексій Коваль.

Власне, того ж 2007 року його кар’єра й завершилася. Підприємець-початківець не врахував одного - звірячих законів бізнесу по-донецьки...

Неприємності в Олексія почалися з того, що він виграв тендер на поставку 200 тисяч фільтропатронів до респіраторів для шахт «Павлоградвугілля» (корпорація ДПЕК Ріната Ахметова), обійшовши кількох традиційних гравців цього ринку, у тому числі завод «Фільтр» з Горлівки і Донецький завод спеціальних матеріалів. Підбадьорений першими успіхами, дебютант запропонував свої послуги і державним вугільним об’єднанням...

І саме в цей момент отримав від горлівського «Фільтра» претензії з приводу порушення авторських прав на виготовлений виріб. Посилаючись на те, що «право власності на промисловий зразок «Фільтруючий елемент респіратора»» засвідчено патентом», горлівські конкуренти вимагали «з метою визначення розміру збитків... а також для вирішення питання про видачу ліцензії або висновку ліцензійного договору» направити повноважного представника на переговори.

Одночасно із цим контрагенти торезького підприємства (включаючи ДПЕК) отримали від горлівського заводу «Фільтр» лист з промовистим заголовком «Увага! Контрафактна продукція!», в якому депутат Донецької обласної ради (фракція ПР) Віталій Поляков, він же співзасновник заводу з Горлівки, обвинувачував конкурентів у виготовленні неякісної продукції. «Ми маємо перевірену інформацію, що на ринку з’явився виробник підробних фільтрів», - стверджував горлівський бізнесмен.

«Я тоді значення цьому не надав, оскільки в мене було два патенти. Один - російський, куплений разом з технологією, другий - український. Плюс сертифікат відповідності Держстандартам. Я готувався пройти сертифікацію ISO. Тому просто попросив юриста дати їм відповідь, і все», - згадує цей епізод Олексій Коваль.

Наступного разу з Горлівки приїхали вже не представники фірми-конкурента, а міліціонери з постановою про проведення обшуку в рамках кримінальної справи за ст. 177 КК України (порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію). Установчі документи підприємства, комп’ютери, а також невідвантажену продукцію на складі було вилучено, майно заарештовано, завод зупинився...

На територію свого заводу Олексій Коваль відтоді жодного разу не потрапив. Його туди більше не пускали... Тільки пригрозили: не сіпайся, мовляв, якщо не хочеш неприємностей, операцію щодо твого знищення санкціонував не хтось, а сам Борис Вікторович Колесніков!

Якими шляхами заарештоване майно потім змінило власника, наш герой не знає. Не вдалося цього з’ясувати і нам.

Спроби домогтися правди в судах так ні до чого і не привели. «А потім у мене просто скінчилися гроші, і далі позиватися мені не було за що», - пояснив Коваль.

Проте перед президентськими виборами підприємець, у якого, по суті, «відтиснули» завод, зумів прорватися на депутатський прийом до Колеснікова. Борис Вікторович (за словами Коваля), був страшенно розлючений, коли дізнався, що прикрилися його ім’ям. І доручив розібратися з цією справою своїм помічникам по партійній лінії - апарату Донецької обласної організації ПР.

Помічники, проте, справу благополучно «поховали». Коли в процесі підготовки матеріалу Олексій Коваль, на прохання кореспондента DT.UA, нагадав про себе в ДОО ПР, там ледь пригадали його прізвище і попросили «зайти наступного тижня».

Замість прибутків від вигідного вкладення коштів Олексій залишився зі своєю шахтарською пенсією. І з тяжко хворою донькою, на лікування якої сподівався заробити, відкриваючи свою справу... «Де тепер брати гроші на ліки, я не знаю. Я навіть до Полякова ходив просити: ви відібрали все, то допоможіть хоча б у цьому, мені самому нічого не треба»...

«Так, приходив. Звичайно, я йому відмовив. Я сказав: Олексію Івановичу, доки я не зможу переконати вас у тому, що не маю до цього жодного стосунку, грошей я не дам», - визнав у бесіді з кореспондентом DT.UA Віталій Поляков, нині депутат Горлівської міської ради (фракція ПР, постійна комісія з питань сприяння малому і середньому бізнесу). За словами депутата, він у тій історії боровся виключно за дотримання своїх прав на патентований виріб. «Мені завдали збитків на півтора мільйона, я висунув претензії. Мені грубо відмовили - я звернувся до міліції. Що там було потім і як вони примудрилися продати заарештоване майно, я не знаю. Кримінальна справа не закрита, вона зараз у суді... А в правоохоронні органи я звернувся тому, що в нас у країні така система із цими патентами, що в цивільному суді нічого не доведеш - на той самий виріб видають різні патенти, і кожен робить начебто свій», - запевняє Поляков. Проте додав, що іншим своїм конкурентам подібних претензій не висував: «Все одно не доведеш...».

На запитання, чому захистом його прав займалася саме горлівська міліція, співвласник заводу «Фільтр» навіть здивувався: «А яка ж іще? Я перебуваю в Горлівці, от я за місцем перебування і звернувся»... Але тут він, м’яко кажучи, трохи злукавив: раніше звертався і до міськвідділу Тореза, тільки там йому відмовили в порушенні справи. А в Горлівці - не відмовили, а, навпаки, оперативно відреагували.

І в сутичці двох фірм-конкурентів перемогла та, в якої керівник - з мандатом...

Навіть з цієї простої історії (а скільки їх і сьогодні відбувається щодня - хто скаже?) очевидно, що проблема корупції глибша і багатогранніша за дуалістичне: «влада грабує - бізнес терпить». Корупція - процес обопільний. Не обов’язково тільки влада робить бізнес на бізнесі. Буває і навпаки: бізнес сам розбещує владу, привчаючи до надання послуг під замовлення, до вибіркового застосування закону. Замість декларованої рівної конкуренції створюються умови, коли всі рівні, але дехто рівніший.

І не важливо, що первинне - курка чи яйце: влада «кришує» комерцію або бізнес наймає держапарат на службу до себе. Важливо, що по обидва боки бар’єра є рух назустріч одне одному. Стенати, що влада продажна і вичавлює соки - це як дивуватися тому, що вигодуваний людським м’ясом пес кидається і на хазяїна...