Мертва хватка Каддафі

Лівійський лідер Муамар Каддафі, «джерело революційної законності» та «король королів Африки», невблаганно втрачає владу. А тим часом іще кілька тижнів тому маститі сходознавці й не припускали, що режиму Каддафі може щось серйозно загрожувати. Відносний матеріальний добробут населення, потужні сили безпеки дали полковникові змогу тримати всю країну в залізному кулаку. Але антиурядові виступи, які розпочалися з вимоги негайних реформ, накрили країну. І ось уже акції протесту переросли в криваві збройні сутички прибічників і противників режиму. Впродовж кількох днів схід Лівії опинився в руках повстанців. Вони контролюють Бенгазі, Ель-Байду, Місрату, Сірт, Тархун, Тобрук, кілька міст на заході країни. Хоча Тріполі й залишається в руках вірних Каддафі сил, бої точаться і на вулицях столиці: опозиція стверджує, що під її контролем - чотири райони міста.

Повстання в Лівії набагато жорстокіше й кривавіше, ніж у Тунісі і Єгипті. За різними даними, вже загинуло від трьохсот до тисячі людей. І кількість жертв тільки зростає. Для кожної зі сторін ставка в цій боротьбі - життя: противники Каддафі розуміють, що в разі поразки на них чекає неминуча смерть. За великим рахунком, сьогодні в Джамахірії триває справжня громадянська війна. Вірні лідеру сили безпеки безжально вбивають військових, які відмовляються стріляти по своїх громадянах, а по непідконтрольних владі містах урядові літаки завдають ударів з повітря.

На боці повсталих - частина підрозділів армії та сил безпеки. Низка арабських і берберських племен (територією яких проходять трубопроводи), не задоволених розподілом доходів від нафти, також стали на бік противників Каддафі. (Лідери деяких племен навіть погрожують перекрити поставки на НПЗ біля узбережжя Середземного моря, що відразу ж паралізує лівійську економіку.) Проти керівництва Джамахірії виступила й група мусульманських богословів, яка оголосила «священним обов’язком» всіх правовірних боротьбу з ним. Що важливо для майбутнього режиму - уже відбувся розкол правлячої еліти. Лівійські дипломати в Китаї, Малайзії, Індії, Швеції в ООН відмовилися виконувати вказівки керівництва країни. Слідом за представником Лівії в Лізі арабських держав у відставку через «надмірне використання сили проти протестувальників» подав міністр юстиції Мустафа Мохамад Абдель Джаліль. Пізніше оголосив про свою відставку й закликав війська і поліцію перейти на бік повсталих і один із найближчих соратників Каддафі - міністр внутрішніх справ Абдель Фаттах Юнес Аль-Абіді.

Пояснюючи причини повстання, арабісти кажуть про те, що для Лівії характерні серйозні внутрішні проблеми - племінні, географічні, соціальні, економічні. І ці проблеми не могла розв’язати вигадана Каддафі форма державного устрою - Джамахірія: незважаючи на «владу народних мас», відсутність посади президента, для Лівії, як і для інших арабських країн, характерний авторитарний режим, клановість і відсутність інститутів громадянського суспільства. І хоча країною управляють революційні комітети, у Лівії також процвітає неприкрита корупція. А колосальні багатства, отримані від продажу нафти і газу (ВВП на душу населення становить 13,4 тис. дол.), не вирішують проблеми безробіття, яке в країні просто-таки гігантське: воно становить близько 30%. Люди жили досить бідно, комусь допомагали вижити родичі, комусь - традиційний сімейний бізнес. За цих умов мінімальні соціальні виплати не могли розрядити ситуацію. Як зазначає Сергій Данилов із Центру близькосхідних досліджень, «на відміну від нафтовидобувних країн Перської затоки, режим Каддафі в останнє десятиліття мало ділився доходами від продажу нафти з жителями країни».

Тому не дивно, що хоча Каддафі й зберігав упродовж багатьох років високу популярність у суспільстві, невдоволення ним поступово наростало: 41 рік авторитарного правління, що супроводжувався постійними соціальними та політичними експериментами, просто не може не набриднути. До того ж бедуїнська та патріархальна Лівія - племінне суспільство, нещодавно урбанізоване. А чимало племен і кланів не були в захваті від того, як бедуїн Каддафі розподіляв доходи від продажу нафти і газу - основи місцевої економіки.

Ситуація в Лівії змінюється щохвилини, і ніхто не може спрогнозувати подальший розвиток подій. Нині країна розділена на дві частини. Але після того як арабська вулиця змела режими бен Алі і Мубарака, вже не віриться, що Каддафі зуміє втриматися при владі. Так свого часу і «народний» режим Ніколає Чаушеску, який спирався на страх і спецслужби, здавався вічним, аж поки розстріл протестантів у Тімішоарі не привів «генія Карпат» у Тирговіште.

Сам же Каддафі, схоже, щирий, коли каже, що не поїде з країни: скоріш за все, він боротиметься до останнього. Полковник вірить у свою винятковість і обраність. Він готовий заплатити за владу найвищу ціну - життями своїх громадян. Він готовий вивести з ладу нафтові об’єкти країни, а американці підозрюють, що він може використати й хімічну зброю. До того ж у нього вистачає прибічників і ще залишаються вірні армійські частини та сили поліції. Але навіть якщо Каддафі й зуміє втриматися при владі ціною жорсткого придушення повстання, він уже буде не тим, що колись. Не буде й колишньої Лівії: лідеру не вибачать пролитої крові співгромадян. І не тільки лівійці. Європейський Союз, Сполучені Штати уже зараз кажуть про санкції щодо режиму, а Ліга арабських держав заборонила Джамахірії брати участь у засіданнях організації доти, доки влада країни не перестане застосовувати насильство проти протестувальників.

Треба сказати, у світі, у тому числі й арабському, і до останніх подій ставлення до Муамара Каддафі було не надто хорошим: багато хто вважає його неадекватним, здатним на непрогнозовані дії. Харизматичний і ексцентричний політик, філософ і революціонер, який скинув у 1969 році короля, Каддафі тривалий час фінансував різноманітні терористичні групи. З його ім’ям пов’язують вибух американського пасажирського літака над шотландським містом Локкербі в 1988 році та в 1989-му - французького літака над Нігером. Каддафі займався роботою зі створення зброї масового знищення. Все це призвело до того, що в дев’яності роки проти Лівії запровадили міжнародні санкції. Лише після того як Тріполі виплатило компенсацію родичам жертв терактів і відмовилося від спроб створити ядерну зброю, санкції було знято, а лідери європейських держав зачастили в Джамахірію. Адже Лівія входить до першої десятки головних світових експортерів нафти і газу, і провідні європейські держави були зацікавлені в участі в розробці нафтогазових родовищ країни. (До речі, у світі ціна на нафту, перевищивши 100 дол. за барель, досягла максимуму з 2008 року.)

Не був винятком і Київ. Свого часу Леонід Кучма і Віктор Ющенко намагалися встановити тісні економічні зв’язки з Лівійською Джамахірією у нафтогазовій і авіаційній сферах, галузі військово-технічного співробітництва. Щоб поліпшити перспективи наших компаній у країні, де все вирішує лідер, українські президенти в числі небагатьох глав держав (Болгарії, Чехії, Венесуели) нагороджували Каддафі високими державними нагородами - орденами Ярослава Мудрого та Богдана Хмельницького. Попри ці реверанси, Україна не змогла закріпитися на лівійському ринку: лівійці все-таки віддавали перевагу контактам із західними компаніями. Цьому чимало сприяла й українська необов’язковість у виконанні
контрактів. Вона в результаті призвела до того, що під час недавнього візиту до Джамахірії Миколи Азарова перед його носом зачинили двері в президентський палац. Утім, у країні високо цінувалися наші лікарі, медсестри. Експерти кажуть, що в Лівії їх було близько трьох тисяч.

Зараз ситуація в Лівії така, що іноземні компанії евакуюють своїх співробітників. У свою чергу і Київ намагається вивезти українських громадян. У середу з Лівії нарешті вилетів літак Міноборони України, який вивіз понад сотню українських громадян. Чимало з них залишають країну на поромах інших країн. Евакуація утрудняється тим, що українські медики працюють по всій країні. Рішення про евакуацію українців у Києві ухвалили із запізненням як мінімум на добу. Сьогодні вжитих заходів недостатньо: наші громадяни стали заручниками в руках прибічників і противників Муамара Каддафі...

У міру посилення протистояння в Лівії світові політики та експерти переймаються запитанням: яка альтернатива Муамару Каддафі? Адже Каддафі зачистив політичний простір навколо себе та своєї сім’ї. Принаймні міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні вже висловив стурбованість проявами у цьому регіоні радикального ісламізму. А цього у Старому Світі хотіли б уникнути, з огляду на те, що Лівія - ворота не тільки в Африку, а й у Європу. У будь-якому разі, вже зараз до країн Євросоюзу намагаються втекти багато сотень лівійців. А в міру зростання насильства в Лівії їхня кількість тільки збільшуватиметься.