Nabucco розладнує російський механізм абсолютного маніпулювання

Як у калейдоскопі, найменший рух - і вигадливий малюнок змінюється до непізнаваності. Так само змінюються і карта енергопотоків Євразійського континенту, їхній рух і наповнюваність. Відмінність лише в масштабі і часовому лазі. І в тому, що енергетичний калейдоскоп перебуває в руках прагматичних і обачливих людей, які прораховують, коли, скільки і яких рухів треба зробити, щоб склалася потрібна їм картинка. Потім вони розігрують п’єсу за власним сценарієм. У ній найчастіше імена героїв першого акту забуваються ще до початку другого. А глядачі не підозрюють, що вони - дійові особи. І замість одержання гонорару - платять за квиток.

Сучасний розклад на енергопросторі між Північним і Каспійським морями - результат дій і протидій зацікавлених сторін, розпочатих ще наприкінці минулого століття. Чотири десятки років «Газпром» оповивав газовим павутинням не стільки простір колишнього СРСР, скільки ту частину Європи, куди міг дотягтися. І в результаті став лідером на європейському ринку газу, вміло блокуючи появу на ньому конкурентів із числа Прикаспійських держав. Настав момент, коли лідер намірився стати абсолютним монополістом. Однак і європейські «глядачі» прозріли. Саме зараз настає час «Ч» для всіх учасників енергоринку. Як вони поводитимуться, що плануватимуть і чим це для всіх обернеться, - про це розмова з директором енергетичних програм центру «Номос» Михайлом ГОНЧАРОМ.

Nabucco покликаний стати проектом-символом успіху ЄС

- Михайле Михайловичу, давайте для початку пояснимо, що являє собою Південний газовий коридор? Які конкретно газотранспортні проекти він включає та яка їхня різновіддаленість від досягнення головної мети - можливості перекидання енергоресурсів до Європи?

- Південний газовий коридор розрахований на всі потенційні потоки газу, які можливо одержати і транспортувати через територію Туреччини до Європи. Йдеться про поставки газу з Азербайджану, Туркменистану, Ірану, Іраку, у більш віддаленій перспективі - з Єгипту, загальним обсягом 60 млрд. кубометрів.

До проектів у «обоймі» Південного газового коридору слід віднести Nabucco, інтерконектор Туреччина-Греція-Італія (ITGI) у зв’язці з Трансадріатичним газопроводом (TAP), «Білий потік», Транскаспійський газопровід, а також іранський та іракський конектори для поставок газу в Європу.

Базовим проектом Південного газового коридору слід вважати Nabucco як найбільш просунутий і підготовлений до подальшої реалізації, оскільки консорціумом Nabucco, заснованим у 2004 році, до цього часу проведено серйозну підготовчу та організаційну роботу. Одним із важливих чинників на користь цього проекту є досить послідовна підтримка з боку Європейської комісії. На сьогодні вона мобілізувала всі зусилля на підтримку саме Nabucco, тому що він покликаний стати пілотним проектом успіху Єврокомісії та розробленої нею концепції єдиної енергетичної політики Європейського Союзу.

- Хоча єдина енергополітика Євросоюзу, на жаль, усе ще існує поки що тільки на папері.

- В Європі немає single voice - єдиного голосу. У цьому й полягає основна слабкість і проекту Nabucco, і Південного газового коридору загалом.

Так, проект визначений як пріоритетний для ЄС. Але далеко не всі країни-члени підтримують його реально, а не декларативно. Ніхто не виступає проти, але при цьому ціла низка країн позиціонують себе одночасно і як учасники проекту Nabucco, і як учасники протилежного йому за ідеологією російського проекту «Південний потік» (South Stream). А Європейська комісія, на жаль, не має такого мандата, щоб усі її рішення та рекомендації автоматично ставали обов’язковими для виконання державами - членами Європейського Союзу. Тому Nabucco просувається групою компаній із країн - членів ЄС плюс Туреччина за підтримки Європейської комісії. Але в основних гравців із членів Євросоюзу є свої пріоритети.

- І проект Nabucco до них не належить…

- Для одних Nabucco - не головний, інші до нього байдужі, ще хтось - заангажований у російські проекти. Зрозуміло, що превалюватиме проект, ініційований і підтримуваний компанією - власником газу, з якою є більший обсяг відносин, - маю на увазі «Газпром». Тому Nabucco так складно й просувається.

Що ж до інтерконектора Туреччина-Греція-Італія і Трансадріатичного проекту, то хоча ці газопроводи технологічно утворюють логічний ланцюжок поставки газу до Південної Європи, вони не мають такого мобілізаційного рівня готовності до реалізації, як Nabucco. Щоправда, нині певні зацікавлені сторони намагаються форсувати саме адріатичний вектор розвитку Південного газового коридору. Чому так відбувається, поговоримо трохи пізніше.

- Далі - «Білий потік» (або White Stream). Останнім часом про нього чути дедалі менше.

- На жаль, його статус не підвищився. Багато в чому це пов’язано з тим, що часто цей проект розглядають як конкуруючий із Nabucco, хоча це не відповідає дійсності. Насправді він є доповнюючим, своєрідним північно-західним відгалуженням Nabucco. Через перманентно невизначену позицію України реалізацію цього проекту в українському напрямку по суті заморожено. Міжнародна компанія White Stream Pipeline Co. перенаправила проект у бік Румунії. А це означає найбільшу протяжність морської ділянки газопроводу (1105 км) порівняно з «Південним потоком» (900 км) або «Блакитним потоком-2» (444 км), максимальні глибини укладення труб (2 км) і, відповідно, ускладнення економіки проекту та подальші його неясні перспективи.

«Південний потік» - кілер для Nabucco!

- При цьому ахіллесовою п’ятою Південного газового коридору є ресурсна база.

- Звичайно, найуспішніше цей інтегрований проект і насамперед його авангардний елемент Nabucco наближався б до реалізації, якби було вирішене питання з поставками іранського газу. Але зважаючи на те, що ЄС, як і США, зайняв особливу позицію щодо Ірану в плані припинення з ним співробітництва в енергетичній сфері через його ядерну програму, активізувалося просування інших проектів, не пов’язаних з Іраном. Іранський газ міг зіграти роль пришвидшувача для розвитку Південного газового коридору в цілому, але, на жаль, іранський політичний чинник відіграв протилежну, гальмівну роль для Nabucco.

- Але ж це не означає, що іранський газ назавжди відійшов на другий план?

- Він може потрапити в Nabucco з допомогою двох проміжних операцій. По-перше, за схемою заміщення туркменського газу. Туркменський газ і раніше поставлявся в Іран, і добре відомо, що Туркменистан і Іран торік збільшили пропускні потужності газопроводу, який з’єднує обидві ці країни. По-друге, іранський газ може поставлятися в Nabucco через Азербайджан і Грузію існуючим з 1971 року, від часів шаха Мохаммеда Реза Пехлеві, газопроводом Іран-Астара-Газах спочатку в Азербайджан, а потім із переключенням на діючий Південнокавказький газопровід Баку-Тбілісі-Ерзерум. Тим паче що азербайджанська сторона доклала зусилля для реанімації трубопровідної системи, побудованої в 70-х роках минулого століття. Газопровід існує і може використовуватися.

Принаймні обсяг газу, який поставлятиметься для Nabucco, міг би становити до 10 млрд. кубометрів на рік, що є цілком адекватним розміром для першого етапу цього проекту загальною потужністю 31 млрд. кубометрів газу на рік. При цьому всі зберігають політичне обличчя. ЄС не працює напряму з Іраном, не відступаючи від своєї позиції несприйняття ядерної програми Тегерана, не вступає в протиріччя зі США. Азербайджан і Грузія не купують іранського газу, а лише надають транзитні послуги. До речі, слід звернути увагу, що відносини в трикутнику Тегеран-Баку-Тбілісі в 2010 році вирізнялися зростанням інтенсивності контактів на високому рівні.

Другий чинник, який може завадити реалізації Nabucco, - це спроби лобістів від газових монополій «проштовхнути» ITGI і TAP перед Nabucco. Цьому сприяє позиція норвезької компанії Statoil, яка разом із ВР розробляє азербайджанське родовище Шах Деніз і входить до складу акціонерів ТАР, куди, до речі, побажав ввійти і німецький E.ON Ruhrhas. Норвежці, які успішно розширюють свій газовий ринок у Європі й міцно посіли друге місце після «Газпрому» серед постачальників у ЄС, використовуючи промахи російського монополіста, намагаються не допустити появи «надлишкового» газу в центрі континенту. Кінцева точка Nabucco - це хаб Баумгартен в Австрії, що посідає одну з ключових позицій для торгівлі газом у Європі. Поява там додаткової пропозиції ресурсу з Nabucco може серйозно збивати ціни на газ.

З інтерв’ю голови правління ВАТ «Газпром» Олексія Міллера журналу Der Spiegel (Німеччина, 18 січня 2011 року).

Der Spiegel. - Нас навчали, що ціна визначається співвідношенням попиту та пропозиції.

О.Міллер. - Того, що ми побачили під час фінансової кризи, ніхто нікого ніколи не навчав. Світ, і зокрема Європу, струснуло так, що дотепер оговтатися не можуть. Вочевидь, не надто хороші були у вас учителі.

- Це добре для споживачів, але, вочевидь, цього хочуть уникнути постачальники та продавці газу, у тому числі й німецькі.

- І третій чинник, чинник ризику, пов’язаний із тим, що траса газопроводів, які мають забезпечити поставки газового ресурсу в Nabucco, проходить через не досить стабільну зону Південного Кавказу, тобто через Азербайджан і Грузію, де присутні серйозні заморожені конфлікти, які мають властивість «раптово» розморожуватися. Це, у свою чергу, збільшує політичні ризики проектів Південного газового коридору. Досить згадати в цьому контексті події серпня 2008 року.

Звичайно, не варто драматизувати цей чинник ризику, проте й применшувати його недалекоглядно. Тому що ціла низка діючих і запроектованих маршрутів транспортування енергоносіїв проходить територією країн і регіонів із високими політичними та воєнними ризиками. Можна в цьому сенсі згадати Західну Африку, іраксько-турецький нафтопровід Кіркук-Джейхан…

Четвертий чинник впливу на Південний газовий коридор загалом і Nabucco зокрема - прихована протидія з боку Російської Федерації та «Газпрому», які «проштовхують» реалізацію власного диверсифікаційного проекту - «Південного потоку» (South Stream).

- При цьому свої відносини з «Газпромом» має кожна з компаній та кожна з країн - членів ЄС. Причому обсяг їхніх відносин із «Газпромом» у грошовому еквіваленті перевищує, умовно кажучи, той рівень енергонезалежності, який вони могли б досягти у разі реалізації проекту Nabucco. Це є серйозним внутрішнім гальмуючим чинником для ЄС. Звідси й таке повільне сприйняття політики Європейської комісії стосовно Nabucco.

- Хоча останнім часом російська сторона не заявляє про своє несприйняття проекту Nabucco, а говорить лише про те, що нібито Nabucco не має ресурсної бази і тому безперспективний. Хочу звернути увагу на той факт, що «Південний потік» є кілером для Nabucco!

Навіть якщо дивитися на ключові дати, то «Південний потік» з’явився після заснування в 2004 році консорціуму Nabucco, який до 2007 року одержав хорошу початкову динаміку. 23 червня 2007 року «Газпром» та Eni підписали Меморандум про порозуміння щодо «Південного потоку». Це можна вважати точкою відліку. А 18 січня 2008 року у швейцарському кантоні Цуг (саме там, де з 2004-го функціонує добре відоме й «дороге» кожному українцю «РосУкрЕнерго») італійською Eni і російським «Газпромом» була створена компанія South Stream AG для реалізації проекту будівництва «Південного потоку».

І тепер - найголовніше: Nabucco розладнує російську стратегію, спрямовану на створення механізму транснаціонального маніпулювання напрямками, потоками та цінами експортованого газу.

Якщо «Газпром» матиме «Північний потік» і «Південний потік», а до існуючого газопроводу Ямал-Європа і 50% у хабі Баумгартен додасться контроль над ГТС України, - він одержить ідеальну систему для пан’європейських газових маніпуляцій. А Nabucco, не контрольований «Газпромом», із виходом в австрійському хабі забезпечить високий рівень конкуренції. Ресурс «Газпрому» із великою часткою ймовірності виявиться неконкурентним, з огляду на його традиційну політику максимізації експортних цін.

Однак Nabucco із ресурсами газу, неконтрольованими «Газпромом» (азербайджанський, туркменський тощо), означає, що європейські покупці одержать можливість грати не за правилами «Газпрому», а за правилами конкурентного ринку.

Тому зовнішня протидія «Газпрому» і РФ спрямована на те, щоб за будь-яку ціну завадити реалізації проекту Nabucco, навіть якщо словесно висловлюються нейтральні чи ігноруючі оцінки.

- У контексті сказаного вище виходить, що саме чинник зовнішньої протидії «Газпрому» і РФ - основна загроза Південному газовому коридору загалом і Nabucco зокрема.

- Так. І до чинників зовнішньої протидії слід віднести не тільки вплив «Газпрому», який небезуспішно намагається впродовж останніх трьох років закупити за максимумом газ із родовища Шах Деніз, а й протидію норвезької Statoil, про що йшлося вище. Саме ця компанія активно лобіює розвиток ITGI і ТАР - замість Nabucco.

На перший погляд, це виглядає дивним, але мотивація Statoil подібна до газпромівської - не допустити на європейському ринку якогось «надлишкового» газу. Тому норвежці розпочинають спроби «забрати» потенційно надлишковий газ із Nabucco у Південну Європу, на Балкани, в Італію, не допускаючи його в Австрію, звідки він автоматично зможе потрапляти на ринки країн Центральної Європи. Це ще одна інтрига останнього періоду протидії Nabucco, яка стає дедалі очевиднішою. Норвежцям тут навряд чи можна в чомусь дорікнути, адже Норвегія не є членом ЄС і не зобов’язана здійснювати енергетичну політику за вказівкою з Брюсселя.

- З урахуванням норвезького чинника Nabucco опинився в дуже непростій ситуації. І для його порятунку знадобилося екстрене втручання Єврокомісії та безпрецедентний візит глави Єврокомісії разом із єврокомісаром із питань енергетики в Баку та Ашгабат.

- Це правильний, хоча й дещо запізнілий крок, тому що в таких ситуаціях необхідно діяти швидко, рішуче та жорстко. Чим європейці, на жаль, ніколи не вирізнялися.

На відміну від періоду реалізації трубопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан і газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум, які мали потужну підтримку з боку США, завдяки чому й були реалізовані, Nabucco не має такої підтримки з огляду на відсутність єдиного голосу в енергетичній політиці ЄС. І Європейській комісії доводиться самій робити все можливе і неможливе, щоб не тільки врятувати проект, а й просунути його.

Боротьба титанів, чи Перетягування «газового» каната

- Давайте розберемося, чому саме на початку 2011-го активно заговорили про можливість конвергенції і навіть заміни Nabucco проектом «Південний потік», який активно пропагується росіянами? Чим це, на ваш погляд, зумовлено? І що це може означати для основних сторін, які підтримують названі проекти: для Росії, ЄС, для потенційних покупців газу в Європі? І окремо - для України?

- Про можливий сценарій конвергенції двох проектів - Nabucco і «Південного потоку» - уперше було сказано ще 2009 року. Активно про нього заговорили 2010-го, тому що обидва проекти наразилися на серйозні проблеми. Сили підтримки кожного з цих проектів нерівні. Спроби росіян домогтися від Європейської комісії того, щоб «Південний потік» було визнано пріоритетним для Євросоюзу, не мали успіху. Незважаючи на те, що з осені минулого року такі спроби робилися дуже часто і на різних рівнях - уряд, «Газпром», переговори різноманітних робочих груп. Російська сторона хотіла б одержати такий самий статус для «Південного потоку», якого свого часу домоглася для «Північного», що став пріоритетним у рамках Енергетичного діалогу Росія-ЄС. Але позиція Брюсселя щодо пріоритетів залишилася незмінною - Nabucco. Тому «Південний потік» по суті залишається двостороннім російсько-італійським проектом, у який втягуються слабші країни Південної Європи, оскільки їхньою територією мають пройти відповідні магістралі, перш ніж трубопровід досягне Італії.

З іншого боку, очевидними були і проблеми Nabucco - не все йшло гладко. Тому не випадково, що вперше про злиття Nabucco і «Південного потоку» заговорили саме італійці у березні 2010 року, що було сходу відкинуто «Газпромом».

Однак за всієї неоднозначності ситуації певну фору отримує Nabucco. «Південний потік» після газової кризи, влаштованої Росією у січні 2009-го, викликає багато сумнівів у європейців.

До речі, зверніть увагу, цей проект не підтримує такий важливий партнер «Газпрому», як Німеччина. Берлін не заперечує проти «Південного потоку» публічно, але неофіційно не підтримує його.

- На перший погляд, це виглядає дивно, адже Німеччина - співвласник «Північного потоку» разом із «Газпромом». Проте…

- Якщо буде тільки «Північний потік» і не буде «Південного», то сценарій називатиметься «Росіяни в полоні у німців». Тому що в цьому разі газ може поставлятися у Німеччину і країни Центральної і Західної Європи трьома маршрутами - газопроводами «Північний потік», Ямал-Європа і за українсько-словацьким напрямком. А якщо з’являється ще й Nabucco, який може доставити альтернативний російський газ в австрійський хаб Баумгартен, то цей газовий потік знижуватиме ціни ринків у країнах регіону і в Німеччині в тому числі. Тож виходить, що всі названі маршрути так чи інакше ведуть у Німеччину. За такого сценарію правила гри диктуватимуть ринок і споживчий попит у Німеччині, оскільки він найбільший у цьому регіоні. Не стільки «Газпром» зможе диктувати свої умови, скільки його вірні німецькі партнери.

У разі появи в Росії на додачу до «Північного потоку» ще і «Південного» сценарій називатиметься «Європейці в полоні у росіян». Тому що в цьому разі росіяни створюють грандіозну транснаціональну систему маніпулювання газовими ринками країн ЄС і насамперед найбільшим із них, з усіма відповідними наслідками.

Тому ідея конвергенції Nabucco і «Південного потоку» теоретично дозволяє обом сторонам зберегти обличчя і погодитися на нічию в «битві трубами». Більш того, продемонструвати, що знайдено компроміс інтересів тощо, щоб кожна зі сторін змогла достойно виглядати (або вийти з гри, це вже як у кого вийде). І в цьому сенсі конвергенція антагоністичних проектів означала б імовірну реалізацію другої черги російського «Блакитного потоку», до злиття з трасою Nabucco на території Туреччини, а далі - передбаченим ним маршрутом.

Сьогодні такий варіант конвергенції Nabucco і «Південного потоку» виглядає віртуальним. Але в кожному малоймовірному сценарії є відмінна від нуля можливість його реалізації.

На цьому тлі характерна поведінка Італії - основного партнера «Газпрому» з реалізації «Південного потоку». Протягом минулого року вони активно збільшували закупівлі неросійського газу. Що ставить під сумнів їхню готовність іти до кінця в реалізації російсько-італійського проекту, перспективи якого аж ніяк не поліпшаться у разі звільнення з посади прем’єр-міністра С.Берлусконі. І навіть якщо він, наслідуючи дії колишнього німецького канцлера Г.Шредера, очолить проект, це навряд чи простимулює його розвиток.

- Безумовно, італійців цікавлять гроші з бюджету «Південного потоку». А кого вони не цікавлять? Як правило, основними лобістами подібних проектів виступають не стільки самі газові компанії, скільки підрядники (будівельники, виробники труб, інжинірингові компанії).

- Відомо, що італійці добре спрацювали в партнерстві з «Газпромом» у реалізації і «Північного», і «Блакитного потоку». Основним підрядником з укладання морської частини була італійська «дочка» Eni. Вона також займатиметься і «Південним потоком». Тобто не так газовий, як фінансовий інтерес через будівельні підряди присутній в італійців. Цю обставину треба брати до уваги.

Немає переможців і немає переможених

- Сьогодні точно можна сказати одне - що успішніше просуватиметься реалізація Nabucco або сполучених із ним проектів Південного газового коридору, то більша ймовірність провокування різного роду конфліктів і навіть воєнних інцидентів у межах цього транспортного коридору. Оскільки така ситуація породжує серйозну протидію з боку газового монополіста.

- І тому варіантами вирішення питання конкуренції проектів є або примус з боку ЄС до відмови Росії від реалізації економічно витратного «Південного потоку», або конвергенція з Nabuccо, за якої задіяна стратегія win-win: немає переможців і немає переможених. Проте... Росію ніколи не влаштовувала така стратегія, для неї важливе просування тільки своїх інтересів.

Звичайно, цілий ряд ризиків уже надійно прораховані і можуть бути компенсовані. Але це те, що лежить на поверхні. Існує і кілька інших, не настільки очевидних сценаріїв можливого зовнішнього впливу на існуючі вразливі об’єкти трубопровідної інфраструктури, щоб зірвати плани будівництва нової. Та це тема окремої розмови.

- Отже, яке значення усього вищесказаного для України? Що ми повинні зрозуміти і як діяти? І що нам дасть реалізація одного з двох сценаріїв - «росіяни в полоні у німців» або ж «європейці в полоні у росіян». У разі розвитку будь-якого зі сценаріїв Україна опиниться у зоні «бойових дій» і тих, і інших. Та тільки в одному випадку вона може виграти.

- Чому я досить песимістичний у питанні ефективності функціонування обох потоків - «Північного» і «Південного». Тому що якщо вдасться реалізувати всі проекти - і «Північний потік», і «Південний», і Nabuccо, то, по суті, перевагу в умовах конкуренції газових поставок отримає той маршрут, який гарантуватиме мінімальні витрати. А це буде український маршрут. Щоб переконатися в цьому, достатньо подивитися на карту. З цього погляду Україна однозначно зацікавлена в реалізації проекту Nabuccо, оскільки поставки по ньому балансуватимуть невгамовні апетити газових монополістів та їхніх картелів, що ставитиме у виграшне становище саме традиційні маршрути - через Україну і Словаччину.

- Одночасно це пояснює, навіщо Росії і «Газпрому» потрібні «іржаві» українські газопроводи. Якщо вони такі «іржаві» і непотрібні, то чому вони так за них борються?!

- Саме так. Тому що, звісно, «Газпром», використовуючи свій монопольний статус, може домогтися від Російської держави скасування експортного мита на газ, який транспортується «Північним» і «Південним» потоками. Але... Боюся, що цього буде недостатньо: навіть у разі скасування експортного мита транспортний тариф буде вищим, ніж при транспортуванні газу в Європу українською ГТС або газопроводом Ямал-Європа. Цим і пояснюється підвищений інтерес «Газпрому» до газотранспортних систем Білорусі та України: вони теж необхідні для створення транснаціональної системи маніпулювання поставками. А маніпулювати можна тоді, коли ти контролюєш усі входи на газовий ринок ЄС, який не є інтегрованим.

У цьому сенсі Nabuccо корисний для України, тому що він змушуватиме постачальника газу вибирати найекономічніші маршрути транспортування, щоб не потрапити «у полон до німців». А найбільш економічні саме ті, які проходитимуть вже існуючою системою газопроводів, де вже давно компенсовані всі інвестиційні витрати та достатньо лояльні транзитні тарифи. Тому «казки» про те, що Nabuccо виводить або виведе від і в обхід України в Європу якісь ресурси центральноазіатського газу, - це щось у стилі пропаганди а ля «Газпром». Тому що, по-перше, якщо подивитися на географічну карту (і опубліковану схему), то очевидно, що найкоротший маршрут між Каспійським регіоном і Європою пролягає приблизно по трасі Nabuccо, в її європейському варіанті. А по-друге, у результаті впровадження схем імені «РосУкрЕнерго» свого часу Україну просто позбавили транзиту центральноазіатського газу.

- А якщо усе ж таки Nabuccо не буде реалізований, а обидва обхідні «потоки» з’являться?

- На тлі серйозних проблем таких титанічних проектів ЄС, як єдина європейська валюта євро, система глобальної супутникової навігації «Галілео», Єврокомісія не має права на провал Nabucco і Південного газового коридору. Неуспіх Nabucco може стати не тільки і не стільки символом краху європейської енергетичної політики, а й символом нефункціональності Євросоюзу як такого. Також ЄС не повинен допускати потрапляння української ГТС під контроль російського монополіста, оскільки це створить загрозу ескалації цінової політики експорту сибірського газу в Європу.

Для України і ЄС важливо усвідомити ще одну проблему, про яку мало говорять, зводячи її тільки до безсумнівно важливого, але не вичерпного питання відсутності гарантій обсягів транзиту газу з РФ у Європу. Низький рівень транзитного завантаження може призвести до дисфункціональності ГТС України. Недостатність обсягів транзитного газу не дасть змоги транспортувати газ власного видобутку з районів Харківської, Полтавської і Сумської областей територією України, не буде забезпечений і достатній тиск для поставки газу на Словаччину і далі через хаб Баумгартен у країни ЄС. Оперування українським газовим «краном» російським монополістом дасть можливість створювати штучні дефіцити (не провокуючи без потреби газових криз) із тим, щоб самим їх заповнювати через інший маршрут за вищою ціною.

З інтерв’ю голови правління ВАТ «Газпром» Олексія Міллера журналу Der Spiegel (Німеччина, 18 січня 2011 року).

Der Spiegel. - Для чого на додаток до «Північного потоку» ви паралельно будуєте «Південний потік» - ще один трубопровід між Сходом і Заходом - вартістю до 24 млрд. євро, яким із 2015 року планується постачати газом південь Європи через Чорне море?

О.Міллер. - Обидва трубопроводи повністю вписуються в рамки нашої стратегії, яка, до речі, відповідає і стратегії Євросоюзу - йдеться про диверсифікацію газотранспортних маршрутів. «Північний потік» і «Південний потік» спрямовані на створення додаткових газотранспортних коридорів у Європу. Поки що 80% російського газу йде через територію України. Є хороша російська приказка: не можна складати всі яйця в один кошик.

Der Spiegel. - У нас вона теж є. І тому європейці підтримують альтернативний проект Nabucco, задуманий у тому числі й на противагу «Газпрому».

О.Міллер. - Ми зовсім не проти Nabucco.

Der Spiegel. - Однак ви робите все, щоб зірвати його реалізацію. Передбачається, що «Південний потік» і Nabucco поставлятимуть газ із того самого регіону, з таких країн, як Туркменистан і Азербайджан. «Газпром» купує азербайджанський газ дорожче, ніж вам обходиться його виробництво в Росії. Схоже, ви намагаєтеся завчасно не допустити наповнюваності Nabucco.

О.Міллер. - Ні, ми робимо це, щоб забезпечити поставки газу на південь Росії, у регіони, суміжні з Азербайджаном. Газ із Ямалу, з півночі Росії нам вигідніше поставляти не на південь країни, а до Європи.

Der Spiegel. - Консорціуму Nabucco буде нелегко наповнити свій газопровід, якщо ви викупите з-під носа в європейців весь газ для «Південного потоку».

О.Міллер. - Як і у випадку з «Північним потоком», ми газ спочатку продаємо і тільки потім видобуваємо і транспортуємо. По цих 63 млрд. кубометрів для «Південного потоку» ми ні з ким не конкуруємо. Ми лише задовольняємо попит наших споживачів на російський газ. Адже ми спочатку не будемо будувати трубу, а потім думати, що робити з такими обсягами газу.

Der Spiegel. - Для «Південного потоку» і «Газпрому» це непогано. Але Nabucco залишається ні з чим.

О.Міллер. - Якщо європейці хочуть, нехай будують Nabucco. Ми не проти. Це їхня проблема. Наше завдання - поставити газ нашим споживачам за своїми ж контрактами.