Банкір сім’ї чи держави?

По-сірому буденно 23 грудня ц.р. Верховна Рада ухвалила одне з ключових кадрових призначень, яке, насмілимося стверджувати, може мати незворотні наслідки для майбутнього країни. За якісь півгодини коаліційно-сателітний парламентський пул встиг розглянути два подання президента - про звільнення з посади голови Національного банку України Володимира Стельмаха і про призначення на цю посаду Сергія Арбузова. Ніхто не спромігся заслухати не лише звітний виступ екс-голови, а й програмний - кандидата. Зате на табло висвітилися традиційні 280 плюс/мінус два голоси «за».

Ступінь абсолютизму влади Віктора Януковича досяг чергового апогею, про який найбільш могутній його попередник, Леонід Кучма, міг тільки мріяти. Замкнувши на собі вертикаль виконавчої влади, домігшись взірцево-показової слухняності парламентської більшості і контролю над правоохоронними органами і більшістю місцевих рад, президент відтепер забезпечив собі одноособовий контроль не тільки над грошовим верстатом, а й фактично над усією фінансовою системою країни.

У принципі, як цілком справедливо зазначили окремі спостерігачі, призначення С.Арбузова на посаду голови НБУ принципово нічого не змінило: він і так міг контролювати практично всі ключові сфери діяльності центрального банку на посаді першого заступника голови. До їх переліку входили грошово-кредитна політика, валютне регулювання і контроль, управління золотовалютним резервом та операції на відкритому ринку, а також макроекономічний аналіз і прогнозування.

Усі ці повноваження дісталися пану Арбузову у спадок від могутнього попередника - колишнього першого заступника Стельмаха Анатолія Шаповалова. Оскільки саме на Шаповалові, котрий працював у дуже тісній і довірчій зв’язці з екс-головою НБУ, у розпал економічної кризи було замкнуто ключові функції відомства. Ну а банківський нагляд одержав в управління Ігор Соркін, ще один донеччанин, призначений на посаду заступника голови НБУ практично одночасно з паном Арбузовим.

Сам Стельмах, строк повноважень якого на посаді голови НБУ закінчився ще у січні ц.р., перебував у цілковитій залежності від настрою глави держави. Отже, говорити про його неслухняність у серйозних і принципових питаннях не доводилося. Тому викликає сумніви версія про те, що приводом для відставки Володимира Семеновича стала його суперечка з главою держави з приводу виділення 15-16 млрд. грн., яких бракує для фінансування бюджетних потреб. Скоріше, цю легенду було запущено в маси, щоб підняти імідж екс-голови НБУ, який нібито зумів сказати найголовніше банкірське слово - «ні» - навіть главі держави (це при його могутності!) і постраждав за принциповість.

Головний мотив «зміни варти», як дуже влучно зуважив один з наших співрозмовників, полягав, швидше за все, в іншому. Хоч би яким слухняним був Стельмах, він ніколи не міг вважатися його, Януковича, людиною.

Варто нагадати, що послужний банкірський список Володимира Семеновича тягнеться ще з Москви, де він трудився в Держбанку СРСР. Посада радника в Національному банку Куби, як і деякі інші факти біографії, свідчать про можливу наявність великого досвіду співробітництва ще з радянськими спецслужбами. Крім того, Володимира Семеновича було запрошено з Москви в Київ 1992 року за ініціативою ще Вадима Гетьмана, і практично всі ці роки він працював у тісній зв’язці з Віктором Ющенком. Тож досвід, зв’язки і знання цієї людини завжди залишали за ним можливість у потрібний момент або зіграти свою гру, або комусь підіграти.

Чи могла влаштовувати президента невідповідність пана Стельмаха головному критерію нинішньої кадрової політики - особистої відданості? Навряд чи.

Цікаво, що звільнення, яке очікувалося майже весь рік, відбулося саме в той момент, коли, як усім здавалося, хмари над головою екс-голови НБУ розсіялися. Адже буквально напередодні приїзду місії МВФ питання звільнення Стельмаха виглядало практично вирішеним. Заковика була тільки в небажанні зайвий раз дражнити вашингтонських візитерів - надто важливий для влади другий транш нині діючої кредитної програми. Як відомо, близько 1 млрд. із загальної суми в 1,53 млрд. дол. мало піти на потреби українського держбюджету. А от надалі такої опції не очікується. Подальші транші не передбачають перерахувань безпосередньо Мінфіну, а тільки Нацбанку, обсяги резервів якого перебувають зараз на прийнятному рівні.

І це, як цілком справедливо зазначили вітчизняні спостерігачі, значно знижує мотивацію української влади до виконання вимог меморандуму з МВФ.

Примітно, що після від’їзду місії, котра оголосила про порозуміння з українською владою, Володимир Стельмах, який уже зовсім було занепав духом, як зазначали люди з його близького оточення, помітно збадьорився і навіть почав будувати плани на майбутнє. Настільки сміливі, що начебто навіть запропонував запровадити посаду ще одного першого заступника, повернувши на цю посаду Анатолія Шаповалова, кандидатуру якого підтримувала частина найближчого президентського оточення.

Ця ініціатива настільки не сподобалася іншим групам впливу, що невдовзі у Нацбанк наскочила прокурорська перевірка, більшість питань якої стосувалися обгрунтованості рішень про виділення рефінансування. А їх, як відомо, підписував колишній перший заступник голови НБУ. Втім, завдяки недолікам у документах про повноваження, перевіряльників удалося благополучно випровадити. Та незабаром вони повернулися.

Перевірка, як стверджують обізнані люди, мала відбутися «за будь-якої погоди». Тож виникають великі сумніви в тому, що заяву про відставку Стельмах писав за власною ініціативою.

Втім, украй сумнівною виглядає і версія про можливе заступництво за Стельмаха (або опір кандидатурі Арбузова) з боку експертів місії валютного фонду. Функціонери МВФ якщо і дозволяють собі коментувати такі речі, то тільки в кулуарах і пошепки. Вимоги точно не висувалися, а питання, якщо і ставилися, могли стосуватися лише відповідності кандидата законодавчим вимогам.

Формально, вимогам Закону «Про Національний банк» послужний список і біографія С.Арбузова (див. довідку) відповідають: більш як десятирічний стаж роботи на керівних посадах у банківській системі є. І навіть науковий ступінь кандидата наук.

Мало не найбільша проблема потомственого банкіра Сергія Арбузова - те, що він практично невідомий як у широких народних масах, так і у вузьких банкірських колах. Цікаво, що про цю людину не стало відомо істотно більше ні за вісім місяців відтоді, як прізвище Арбузова спливло у ЗМІ через його можливе призначення головою правління Ощадбанку, ні навіть чотири місяці по тому, коли його призначили на посаду першого заступника голови в Нацбанк.

До останнього часу Сергій Геннадійович усіляко уникав уваги ЗМІ і по можливості утримувався від публічних заяв. За свідченнями очевидців, навіть під час переговорів з представниками МВФ він зберігав мовчання, а переговори замість нього вів Ігор Соркін. Як пояснюють джерела в оточенні нового голови НБУ, ця мовчазність пов’язана з небажанням виносити передчасні судження до того, як глибоко вивчить суть питання.

«Банкір сім’ї» - от головна характеристика С.Арбузова, яку вже неодноразово встигли дати і журналісти, і спостерігачі. Свідчення такого статусу - керівництво протягом останніх семи років щільно зав’язаним на найближче президентське оточення Укрбізнесбанком (раніше - банком «Донеччина») і операції, пов’язані з місцями проживання і відпочинку глави держави (Межигір’я, Сухолуччя, про що багато і докладно розповідала не тільки «Українська правда»). Не приховався від уваги журналістів і той факт, що мати пана Арбузова очолює «Всеукраїнський банк розвитку», що його старший син Віктора Януковича Олександр недавно вирішив оформити безпосередньо на себе.

Проблемний пункт - наявність конфлікту інтересів через належність пану Арбузову акцій Укрбізнесбанку (пряма заборона міститься в законі про НБУ). Втім, хіба когось шокує існування такого конфлікту в країні, де олігархи і найбільші бізнесмени очолюють міністерства, відомства і навіть спецслужби?

Похвально, що С.Арбузов утримався від спокуси зображати з себе злидня, задекларувавши за минулий рік дохід у 150 млн. грн. Хоча при цьому і вийшов конфуз через незрозуміле джерело походження цих доходів, адже Сергію Геннадійовичу належать відносно скромні активи.

Не може, звісно ж, не бентежити і відсутність у нового голови Національного банку ідентифікаційного коду, навіть якщо це справді пов’язано з питаннями віри і релігійних переконань. Утім, ситуація потребує офіційних роз’яснень з боку податкового відомства (а не тільки пана Васильєва) - наскільки відсутність коду ускладнює моніторинг майнового і фінансового стану і платіжних операцій особи, яка відтепер обіймає одну з ключових посад у державі?

Хай там як, але багато наших співрозмовників, у тому числі й голова ради НБУ Петро Порошенко, зазначали, що призначення Сергія Арбузова - це законне право і президента, і нині чинної більшості Верховної Ради. Однак це і їхня відповідальність. При цьому, як сказав голова ради НБУ, не можна вважати, що молодий вік - це перешкода або недолік, у той час як про професіоналізм судити поки що зарано. Приводом для цього стануть тільки прийняті новим головою Національного банку рішення та його компетентність в управлінні монетарним відомством.

Як цілком резонно зазначив один із наших співрозмовників, відсутність довгого послужного списку - це не тільки мінус, а й плюс, це з якого боку подивитися. Оскільки на цій посаді президенту саме й потрібна людина, яка, крім нього, особисто нікому і нічим не зобов’язана. От тільки ключове питання - які завдання насправді буде поставлено новому главі банківського регулятора?

Загалом фінансисти, побоюючись гіршого, усе-таки намагаються сподіватися на краще. На думку одного зі співрозмовників «ДТ», нинішнє нашорошене ставлення ринку до ротації в НБУ може швидко змінитися цілковитою підтримкою ініціатив нового керівництва. Для цього достатньо сигналу, який чітко показав би намір менеджерів Нацбанку захищати інтереси і розвиток банківської системи. «Очевидно, що Сергію Арбузову на Банковій довіряють і готові дослухатися до його пропозицій і ініціатив. Таке становище відкриває колосальні можливості для активної роботи з розвитку банківської системи, її реформування», - говорить банкір.

На думку експерта, найкращим сигналом використання цих можливостей на благо системи могло б стати розв’язання однієї з актуальних банківських проблем - низького рівня захисту прав кредиторів. «Національний банк має право законодавчої ініціативи (відповідно до Конституції 1996 року), і за підтримки президента цю проблему можна вирішити досить швидко».

Як поділився в розмові з нами ще один авторитетний банкір, очікування банківського співтовариства від нового керівництва НБУ можна звести до трьох пунктів. Перший - прогнозованість і публічність ініціатив. «Стратегія роботи на грошово-кредитному ринку - це прерогативи регулятора, який коригує її відповідно до ситуації. Тому банки, звичайно, не мають диктувати НБУ, що і як робити. Однак при цьому важливо, щоб ми розуміли, що і як робиться зараз, і мали розуміння, що і як робитиметься завтра. Це надзвичайно важливо для нормальної роботи системи», - каже наш співрозмовник.

Пункт другий очікувань співтовариства - спільна з ринком робота зі створення довгої та недорогої гривні як головного ресурсу для кредитування економіки. «Ми вже розуміємо, що долар базою для розвитку економіки бути не може». Пункт третій - рівні принципи і підходи до нагляду за всіма без винятку банківськими установами.

Це - далеко не повний перелік викликів, які стоять зараз перед банківським регулятором, і чи впорається з ними молода команда, велике питання. Адже ми вже знаємо, чим в українській дійсності обертаються навіть найкращі наміри.

Ухвалені влітку цього року законодавчі зміни були покликані підвищити інституціональну незалежність Національного банку, у тому числі знизивши можливості кон’юнктурного впливу з боку ради НБУ. Нагадаємо, що рада - спеціальний колегіальний контрольний орган, статус якого свого часу було спеціально прописано у Конституції. Так, слідом за ст. 99, що називає основною функцією українського центробанку «забезпечення стабільності грошової одиниці», ст. 100 визначає, що «рада НБУ розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням».

Президент і парламент делегують у раду по сім своїх представників. Глава держави заповнив свою квоту ще квітневим указом, не чекаючи завершення встановленого законом семирічного строку повноважень ставлеників свого попередника - Віктора Ющенка (який свого часу точно так само порушив закон).

Примітно, що за дуже рідкісним винятком нинішні члени ради не відповідають нинішнім вимогам закону - не мати депутатського мандата і не обіймати високих посад на державній службі та у бізнесі.

Внесені під тиском МВФ цього літа зміни до закону про Національний банк (№2478-VI від 09.07.2010 р.) скоротили повноваження ради, одночасно підвищивши кваліфікаційно-посадові вимоги до її членів. Серед урізаних повноважень - можливість впливати на кадрові призначення в НБУ його голови і членів правління (хоча норма про затвердження радою заступників голови НБУ залишилася).

Напевно, участь у раді в результаті виявилася настільки «нецікавою» для учасників, що цей орган жодного разу не збирався за минулий рік в очному режимі, хоча законом передбачені його щоквартальні засідання. Які вже тут контрольні функції, якщо досі так і не опублікований головний документ - «Основні засади грошово-кредитної політики» на наступний рік, хоча бюджетний закон уже ухвалений. Чи можна в такій ситуації говорити про підвищення прозорості в роботі НБУ?

На жаль, надто велика спокуса підрядити Національний банк під обслуговування ключових грошових потоків в інтересах президента та його найближчого оточення. Складно утриматися і від спокуси улаштувати масштабний переділ власності на банківському ринку або використовувати НБУ як «емісійну кубушку» не тільки для латання бюджетних дір, а й для скуповування активів, які «погано лежать» або, навпаки, надто «круто стоять». Влада, як відомо, на подібні вигадки хитра: зовсім нещодавно джерела «ДТ» повідомляли про задум використовувати емісійні можливості НБУ при приватизації «Укртелекому» в інтересах однієї з найвпливовіших бізнес-груп.

Тому хоч би хто і що зараз говорив, а залежність від кредитів МВФ та інших МФО для України зараз - це благо. Оскільки підписи під меморандумами та іншими угодами про виділення позик змушують офіційний Київ звітувати не тільки про прийняття/неприйняття тих чи інших законів, а й реальний стан справ у державних фінансах і кредитно-грошовій сфері.

Очевидно, що приватні кредитори та іноземні контрагенти у найближчому майбутньому вивчатимуть вчинки і дії українського центробанку під мікроскопом. Перша реакція буде вже в найближчі дні - про неї можна буде судити за котируваннями українських цінних паперів на зовнішніх ринках.

Тоді цілком меркантильний розрахунок підкаже, що Віктору Януковичу потрібен саме міцний, самостійний і незалежний Національний банк, а не просто емісійна кубушка. Бездумна і марнотратна економічна політика, як свідчить не такий вже і далекий досвід, у тому числі й України, призводить до жалюгідних наслідків. Бути стовідсотковим хазяїном і збирати данину з васалів у багатій і квітучій країні все-таки розумніше і далекоглядніше, ніж намагатися бенкетувати на руїнах.

Проте в ситуації, коли вже можна сказати «держава - це я», дуже складно не втратити відчуття реальності. Втім, як і не втратити, загравшись у владу, державу.

Нинішньому президенту украй важливо вберегтися від головної помилки свого основного політичного опонента - Юлії Тимошенко. Яка полягає в тому, що й економіку, у разі потреби, можна зробити слухняною, підпорядкувавши своїй волі, - треба тільки взяти під контроль усі ключові владні вертикалі і головні грошові потоки в країні.

Слухняною зробити можна, от тільки якими методами? Вже точно не адміністративними командами «валюта, до мене!», «податкова, фас! » або «ціни, лежати!», а постійною та неухильною турботою про її фіскальну і цінову стабільність разом зі структурними реформами. Причому їх реальним змістом, а не тим, що малюється для галочки або звітності перед Міжнародним валютним фондом.

Довідка «ДТ»

Сергій Геннадійович Арбузов народився 24 березня 1976 року в Донецьку. У 1993 році закінчив СШ №97, у 1998-му - Донецький державний університет за фахом «Фінанси і кредит».

Трудову діяльність розпочав у 1995 році. Обіймав посади економіста валютного відділу, начальника відділу неторгових операцій валютного управління, начальника управління міжбанківських
операцій в іноземній валюті в Донецькій філії КБ «Приватбанк», директора Костянтинівської філії КБ «Приватбанк».

З 2003-го по 2010-й - голова правління Укрбізнесбанку.

У червні 2009 року здобув ступінь кандидата економічних наук, захистивши дисертацію на тему «Фінансові механізми розвитку іпотечного ринку».

З травня 2010 року - голова наглядової ради державного Укрексімбанку. З 1 вересня 2010-го - перший заступник
голови НБУ. З 23 грудня ц.р. - голова правління Національного банку України.

Р.S. Коли верстався номер, у розпорядження «ДТ»надійшов текст «Основ грошово-кредитної політики на 2011 рік ». Документ був направлений у Верховну раду і Кабінет міністрів України 15 грудня ц.р. від імені Голови Національного банку України Володимира Стельмаха.

З текстом документа можна ознайомитись тут.