Ізраїль—Палестина: мораторій на мораторій?

Хитку рівновагу у відносинах між Ізраїлем і палестинцями було порушено після закінчення 26 вересня десятимісячного ізраїльського мораторію на нове будівництво на Західному березі. Втім, до останнього палестинці сподівалися, що цей мораторій буде подовжено прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу.

Якщо плани ізраїльтян побудувати нові поселення на палестинських територіях реалізовуватимуться, то це може означати серйозний збій процесу мирного врегулювання на Близькому Сході. Це також може призвести до істотного порушення планів мирного врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту, оскільки адміністрація президента США Барака Обами сподівалася, що сам факт проведення прямих переговорів зобов’яже Ізраїль ще на три-чотири місяці подовжити термін замороження будівництва.

Якої мети хотіли досягти ізраїльтяни, коли приймали рішення щодо відновлення будівництва? Можливо, що це був психологічний тиск на палестинців, аби змусити їх більш реалістично підходити до проблеми мирного врегулювання. Адже коли відбуватиметься остаточний розподіл земель між Ізраїлем і Палестиною, ці поселення обов’язково фігуруватимуть у процесі обміну територіями. Тому чим довше палестинці триматимуться за свої традиційні позиції під час переговорів, тим менше в підсумку вони зможуть отримати від Ізраїлю.

З другого боку, для ізраїльтян психологічно дуже важко змиритися з тим, що серцевина їхніх історичних земель — Іудея і Самарія — в повному складі опиняться під контролем арабів. Хоча палестинці давно могли б мати свою державу, якби головною метою арабів було не знищення єврейської Держави Ізраїль, а створення своєї палестинської.

На цьому тлі позиція президента Палестинської автономії Махмуда Аббаса не є неочікуваною. Аббас закликав прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу до подовження мораторію на три-чотири місяці і сказав, що він дасть свою остаточну відповідь про можливість продовження переговорів після засідання Ліги арабських держав (ЛАД), яка збереться 4 жовтня.

Між тим, міністр закордонних справ Ізраїлю Авігдор Ліберман заявив, що Ізраїль не буде чекати рішення ЛАД. На його думку: «Ліга арабських держав ставить під сумнів виклики, які постають перед арабським світом. Коли сотні людей гинуть щотижня внаслідок терористичних актів, бідності та відчаю. Замість того, щоб вирішувати ці проблеми, лідери ЛАД вважають за краще усунутися від них і звинувачувати Ізраїль у всіх своїх внутрішніх проблемах. Замість діалогу вони вважають за краще — підбурювати народи проти євреїв».

Говорячи про перспективи мирних переговорів, варто зазначити, що час сьогодні працює не на ізраїльтян. Адже коли раніше непоступливість арабського світу призвела до втрати палестинцями територій, то нині демографічний арабський чинник у самому Ізраїлі здатен років приблизно через 20 перетворити ізраїльтян на меншість у своїй же країні. Насильство не принесло палестинцям бажаних дивідендів, але політична, економічна, військова і демографічна ситуації в Ізраїлі не дають ізраїльтянам такої домінуючої переваги, яку вони мали у попередні десятиліття.

Таким чином, як і для ізраїльтян, так і для палестинців переговори є найкращим варіантом розв’язання проблеми. Адже вже багато хто в Палестині розуміє, що без переговорів вони нічого зробити не можуть, оскільки воєнні варіанти досі завдавали самих збитків. Інтифади не принесли бажаного критичного тиску на Ізраїль і лише стали гальмом на шляху до позитивного розв’язання палестинської проблеми. Водночас, хоча після домовленостей в Осло не був завершений процес мирного врегулювання, палестинці все ж здобули деякі права, яких вони не мали раніше.

При цьому, як вважають палестинські аналітики, Махмуд Аббас пішов на переговори, не маючи авторитету в усього палестинського народу. Бо для успішної відбудови Палестини конче потрібно розв’язати внутрішню проблему — боротьбу за владу між ФАТХом і ХАМАСом. Так само, на думку аналітиків, не можуть бути скасовані палестинською стороною такі питання, як поділ Єрусалима і проблема біженців. Якщо ж ізраїльтяни відмовляться розглядати їх, це може призвести до провалу переговорів. Про це свідчить досвід попередніх років.

Коли ж говорити про проблеми «біженців», то очевидно, що Ізраїль не може погодитися на їх повернення. Адже в такому разі потрібно також говорити про тяжке становище 150 тисяч євреїв, котрих було вигнано із своїх будинків арабськими режимами після проголошення Держави Ізраїль.

Яким є можливий подальший сценарій розгортання подій? Видається, що уряд, очолюваний Біньяміном Нетаньягу, виявився неготовим зробити необхідний крок в мирних переговорах. Адже як можна очікувати на поступки від іншої сторони, коли сам займаєш при цьому таку ж непоступливу позицію?

Біньямін Нетаньягу проігнорував можливість, яка могла привести до історичних результатів. І навряд чи обом сторонам конфлікту буде приємно визнати той факт, що продовження протистояння та постійне балансування на межі війни 365 днів на рік не здатне принести стабільності у їхні суспільства.

Своєю чергою, для звичайних людей, котрі вимушені проживати на території «гарячих точок», як завжди буде дуже складно день за днем намагатися жити, працювати і торгувати із сусідами за ситуації постійного протистояння. Позаяк ці пересічні громадяни не викликали цих труднощів, але водночас почуваються безсилими щось змінити.

Відмовою від мораторію Біньямін Нетаньягу більше працює на улещання свого потенційного електорату, ніж на зміцнення рівня безпеки своєї країни, оскільки очевидно, що після 26 вересня можна чекати на нову появу терористів-смертників і активізацію обстрілу ракетами території Ізраїлю. Сам прем’єр Нетаньягу і його партнери по коаліції не здатні відмовитися від ідеї «Великого Ізраїлю», тобто того, що сучасна Держава Ізраїль має займати територію «біблійного Ізраїлю». Хоча на сьогодні ця ідея видається абсолютно нереалістичною.

Багаторічна дипломатична гра обох сторін протистояння не змогла вирішити головних питань для палестинців — землі, води і їжі. Палестина й надалі залишається невирішеним болючим питанням для світової спільноти. В кожної зі сторін протистояння виявилася своя правда, і незмога знайти істину призводить до конфронтації біблійного масштабу. Адже невирішеність проблеми підштовхує ісламський світ до створення рукотворного апокаліпсису.

Важко сказати чого домагаються ізраїльтяни, продовжуючи рух у бік «Великого Ізраїлю». Так само, як і палестинці, плекаючи надію, що Ізраїль можна знищити силою. Адже і той і інший варіант видається майже фантастичним. Хоча в цей фантастичний варіант чомусь хочуть вірити лідери ХАМАСу, коли покладають свої сподівання на те, що поява Ірану як регіональної держави може стати вирішальним чинником знищення Ізраїлю.

Слід визнати той парадоксальний факт, що Ізраїль усі ці десятиліття протистояння служив чинником консолідації арабського світу. І якби не було конфлікту ізраїльтян з арабами, то без наявності спільного ворога арабські режими боролися б між собою. І підсвідомо багато лідерів арабських країн просто не готові відмовитися від близькосхідного конфлікту як чинника консолідації арабської нації.

Сьогодні обидві сторони протистояння потребують допомоги іззовні, аби визнати легітимність одне одного та почати розуміти біль і історію іншого. Щось на зразок того, що Де Клерк і Мандела спромоглися зробити з допомогою і за підтримки глобального співтовариства. Очевидно, що мирне вирішення близькосхідного конфлікту вимагатиме значних поступок усіх його учасників. і тому хтось таки нарешті мусить зробити перший крок назустріч.