Афганістан: вихід може бути передчасним

Головнокомандувач збройних сил США і НАТО в Афганістані генерал Девід Петреус не виключає, що виведення американських військ з Афганістану в 2011 році — передчасне. Про це він сказав в інтерв’ю американській телекомпанії NBC. Він зазначив: «Президент чітко назвав дату (2011 рік), коли розпочнеться процес виведення військ, але вона залежатиме від низки умов. Якщо умови дозволять, то буде здійснено перехід управління від міжнародних сил безпеки до наших афганських партнерів та уряду». Генерал наголосив, що залишає за собою право повідомити президентові США Бараку Обамі про рекомендації щодо виведення військ, які випливатимуть із потреб безпеки.

Д.Петреус також зазначив, що схоплення або знищення лідера «Аль-Каїди» Усами бін Ладена залишається пріоритетним завданням американських збройних сил. На його думку, Усама бін Ладен — «знакова фігура», тому його арешт — «дуже важливе завдання для всіх, хто залучений до контртерористичної діяльності по всьому світу».

Питання виведення американських військ і військ НАТО з Афганістану — дуже непросте рішення для США. Адже після дев’яти років затяжної війни багато хто в Америці і дехто в Демократичній партії починають бачити перемогу США як щось невизначене. Липень поточного року став місяцем найбільших втрат для військовослужбовців США. Про це заявив сенатор Джек Рід, виступаючи у програмі Fox News Sunday. «Я думаю, місія змінюється, — сказав сенатор, — і є відчуття істотних змін».

Можна зробити припущення, що сьогодні генерал Петреус готовий ставити питання якщо не про перегляд афганського плану президента Барака Обами, то принаймні про його істотну корекцію. Адже поспішне виведення американських військ з Афганістану може викликати ефект доміно і ще більше радикалізувати ісламістських фундаменталістів усього регіону. На даний час існує висока ймовірність того, що після виходу військ США з Афганістану в країні знову може спалахнути повномасштабна громадянська війна, як та, котра руйнувала Афганістан з лютого 1989 року (часу виведення радянських військ) по жовтень 2001 року (початок військової операції США та їхніх союзників).

Припущення, буцімто виведення військ — найкращий вихід для всіх, — помилкове. Можливо, в цьому сенсі треба говорити про те, що має бути найкращим для афганського народу? Коли «Талібан» був при владі, то це була влада над однією третиною всього населення Афганістану. Решта або померли, або ж перебували в таборах біженців у Пакистані чи Ірані.

Виведення американських військ здатне спричинити гуманітарну катастрофу для 11 мільйонів людей, що автоматично підніме хвилю нових біженців, проте ні Іран, ні Пакистан наразі не готові до такого напливу нових людей. До цього слід додати, що, зважаючи на природні здібності та знання його кадрів, «Талібан» (і це він довів раніше) просто не здатний керувати на рівні сіл, міст, районів чи провінцій, — то що говорити про всю країну? В такому разі хто годуватиме Афганістан? Не кажучи вже про необхідні техніку чи промислові товари.

Тому, якщо навіть відкинути всі негативні військові аспекти поспішного виходу Сполучених Штатів з Афганістану, то він, безперечно, здатний спровокувати одну з найбільших гуманітарних криз у світі, яка за дуже стислий період може призвести до катастрофічних наслідків для всієї країни.

Адже якщо говорити про обезголовлення «Аль-Каїди», то цієї мети так і не було досягнуто. Як і забезпечення стабільності та передачі реального контролю над країною афганському урядові.

Гадаю, варто звернути увагу не лише на військову афганську дійсність, варіанти й позиції сторін протистояння, а й на можливі сценарії розгортання подій в Афганістані після початку виведення військ США і НАТО з країни. Крім того, необхідно визнати, що в Афганістані США та їхні союзники зіштовхнулися з війною ідей, яку нав’язали їм таліби і «Аль-Каїда». Адже таке жорстоке протистояння з ісламськими терористами було б неможливе, якби ісламісти не вірили у свою моральну вищість над «невірними» та релігійну обраність.

Операція в Кандагарі, перенесена на вересень, покаже, яку підтримку має «Талібан» на місцях, що є необхідною передумовою для успішного продовження ведення партизанської війни, а тим більше для тривалого протистояння регулярній армії. Крім того, це буде не тільки бій за планування подальшої політики США і Заходу в Афганістані, а й битва за громадську думку щодо афганської кампанії, яка втрачає народну підтримку в Америці.

Слід звернути увагу на те, що західні військові невдачі в Афганістані знайшли відображення в доповіді генерального секретаря ООН Пан Гі Муна. У ній відзначено, що за перші чотири місяці 2010 року кількість вибухів із застосуванням саморобних пристроїв, закладених на узбіччі доріг, збільшилася на 94 відсотки, порівняно з аналогічним періодом минулого року. У доповіді генерального секретаря ООН також зазначається, що напади терористів-смертників відбуваються з періодичністю до трьох випадків на місяць, і половина з них — у південних областях Афганістану. При цьому саморобні бомби становлять до однієї третини всіх випадків порушення безпеки в країні.

Ситуація може розвиватися за сценарієм, схожим на той, який реалізувався по закінченні радянсько-афганської війни. Особливо коли немає механізму переходу до нового етапу, коли коаліція нездатна забезпечити професійну підготовку та створення сильних афганських збройних сил і поліції, достатніх для того, аби протистояти натискові з боку «Талібану». Можна сказати, що «Талібан» уже бачить себе переможцем, і, в разі поспішного виведення американських військових сил та сил НАТО з Афганістану, це матиме дуже негативні наслідки також для Таджикистану, Узбекистану, китайського Туркестану, Пакистану та Ірану.

Крім того, передчасне виведення військ США і НАТО дозволить «Аль-Каїді» повернутися до використання Афганістану як плацдарму для нападів і може призвести до виникнення нових конфліктів між етнічними групами в країні. При цьому не виключено, що афганська нестабільність перекинеться на сусідній Пакистан, який володіє ядерною зброєю, і підштовхуватиме місцевих пакистанських ісламістських екстремістів до намагання отримати ядерні боєголовки.

Якщо розглядати далекосяжні стратегічні цілі Америки та її союзників, то на цей час вони явно виходять за рамки заявленої США політики в Афганістані. У такому разі найближчою метою мало б стати блокування поширення впливу «Талібану» і зменшення ісламістської загрози до рівня, який би дозволив афганському урядові самостійно керувати своєю країною. Необхідно створити стабільну й дієздатну систему безпеки та управління, аби афганський уряд мав на кого спиратися у своїй діяльності.

Власне, перш ніж виходити з Афганістану, Сполучені Штати мали б розробити політичну стратегію для налагодження мирного врегулювання, яка задовольнила б усі сторони протистояння, включно з поміркованими представниками противників режиму, який панує в країні. Адже лише ефективне афганське урядування на місцевих і національному рівні та всеосяжне політичне врегулювання матимуть вирішальне значення для встановлення надійного миру в Афганістані.

Ключовим для забезпечення стратегії уряду США в Афганістані може стати необхідність, аби афганська влада змогла взяти на себе відповідальність за підтримку внутрішньої стабільності шляхом ефективного розгортання військ і поліції. Але, як вважають афганські експерти, взяти повністю ситуацію під контроль за такий стислий термін як один рік — майже нездійсненна місія. До того ж можна не сумніватися: встановлення такого жорсткого графіка лише розв’яже руки талібам, які після цього стверджуватимуть, що Сполучені Штати не можуть продовжувати війну в Афганістані. І наслідком цього буде не лише зміцнення морального духу противника Америки, а й послаблення престижу збройних сил США.

Як вважає колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер, необхідно забезпечити механізм відмови від плану уряду вивести війська з Афганістану в липні наступного року. При цьому треба підготувати громадську думку до можливості продовження війни в Афганістані, яка є найдовшою з тих, котрі вели Сполучені Штати. Кіссінджер сказав, що президентові Обамі конче слід переглянути дату, встановлену для виведення американських військ з Афганістану, і підхід, який спирався на стратегію, сконцентровану на афганському уряді в Кабулі, що мав обмежений вплив на решту територій країни.

Позиція головнокомандувача збройних сил США і НАТО в Афганістані генерала Девіда Петреуса, що має підтримку як у сенаті США, так і серед визначних політичних аналітиків, свідчить: сьогодні еліта Америки цілком і повністю усвідомлює складну ситуацію, яка склалася в Афганістані і в навколишніх регіонах. Американська еліта розуміє, що нині набагато важливіше не популістське прийняття рішення про виведення військ з Афганістану, а рішення, котрі дадуть можливість виграти найближчим часом цю не лише регіональну, а й глобальну операцію.

Не виключено, що найважливішою підставою для такого більш зваженого рішення стане урок, який Сполучені Штати винесли з подій більш ніж двадцятилітньої давності: тоді після виведення радянських військ з Афганістану Америка по суті «умила руки» й, відмовившись допомогти, дала можливість знищити світську і, певною мірою, цивілізовану державу, яка на той час почала складатися в Афганістані, руками фанатичного «Талібану».

Вихід сьогодні США з Афганістану призведе до таких самих наслідків і може спровокувати створення екстремістського «талібансько-алькаїдського» регіону в Афганістані й частково — в Пакистані. Відтак, відтермінування виведення військ з Афганістану дає якщо не можливість миттєвого виграшу, то принаймні шанс не програти. А це вже на сьогодні дуже багато.