До істини веде одна дорога. Штрихи до портрета Володимира Горбуліна

У службовому кабінеті директора Інституту проблем національної безпеки України - фотопортрет академіка Андрія Сахарова роботи Юрія Роста. Вдома багато картин, серед яких виділяється пейзаж улюбленої Кончі-Заспи пензля народного художника СРСР Миколи Глущенка.

Власник цих шедеврів - не колекціонер творів мистецтва, його скоріш цікавлять неординарні особистості, люди обов’язку.

Коли Володимира Павловича добряче «діставали», він знаходив розраду в пейзажі Миколи Глущенка, а портрет Андрія Сахарова надихав на творчість, зціляв.

Володимир Горбулін народився в сім’ї інженера-будівельника і був другою дитиною в сім’ї. У школі до Володі ставилися не так, як зазвичай ставляться до круглих відмінників: він був міцним, спортивної статури хлопцем і міг постояти за себе.

Після закінчення середньої школи Горбулін мав намір вступати до знаменитого Інституту міжнародних відносин, але, як виявилося, у МДІМВ навіть медалісти не котирувалися - усе вирішували зв’язки і статус батьків. Ні того ні іншого його батьки не мали, тож син став студентом фізтеху Дніпропетровського держуніверситету. І йому пощастило: ракетна справа, яку він почав опановувати, у ті роки стала престижною і перспективною.

Особливе конструкторське бюро 586, куди Горбуліна направили на роботу, було однією з вершин радянської науково-конструкторської піраміди. Керував КБ академік Михайло Янгель, котрий на 1962 рік став визнаним лідером бойового ракетобудування.

Трудову діяльність у КБ Володи­мир Горбулін розпочав з неординарного вчинку: подав заяву із проханням направити його добровольцем на захист Острова Свободи. Замість Куби молодий спеціаліст потрапив до відділу проектування головних частин і космічних апаратів. Свій досвід він узагальнив у монографії про Янгеля - у розділі, присвяченому космічним апаратам, створеним на берегах Дніпра. Це була одна з перших публікацій на дану тему у відкритій пресі.

Запам’ятався Горбулін і публікаціями афоризмів у «Конструкторе», і «непричесаними думками» у неймовірно популярній тоді «Литературной газете», участю у всесоюзних турнірах команд КВК.

Енергійний інженер і громадський працівник став помітною постаттю в ієрархії ОКБ, його обрали в партком підприємства, очолюваний Леонідом Кучмою. Журналісти стверджують, що саме тоді утворилася зв’язка «Кучма-Горбулін». Це не зовсім так. У них справді було спільне завдання - створення ракетного щита, але вирішували вони його різними шляхами: Кучма своє майбутнє пов’язував із технікою, Горбулін - із роботою в оборонному відділі ЦК Компартії України.

Син інтелігентів, вихованець дніпровської школи ракетобудівників несподівано для себе зробив невтішний висновок: попри солідний стаж роботи в «оборонці», вчений ступінь, дер­жавні нагороди, блискучі характеристики - в ЦК у нього немає перспектив. Він не був «робітничою кісткою» - тобто не пройшов «робітничого гарту».

Зате піднявшись до рівня завідувача сектору оборонного відділу ЦК, В.Горбулін почав напряму працювати з міністерствами, Академією наук, головними та генеральними конструкторами, директорами заводів, НДІ та головними замовниками. За обов’язком служби він часто вирішував питання з авіаційниками, атомниками, ракетобудівниками та суднобудівниками - як відомо, внесок України в оборонний «котел» СРСР становив близько 40 відсотків.

У той час, коли партія була ще всесильною, В.Горбулін несподівано перейшов до Ради міністрів і створив там оборонний відділ, вважаючи, що проблемами оборони й безпеки країни повинен займатися уряд. У Кабміні вже незалежної України Горбулін прийшов до ідеї створення Національної космічної агенції України. Він оббивав пороги міністерств і відомств, доводив чиновникам усіх рангів, переконував президента, що тільки так можна зберегти високий ракетно-космічний потенціал України і врятувати галузь від розвалу.

Леонід Кравчук довго міркував, перш ніж підписав указ - це сталося 29 лютого 1992 року. Першим генеральним директором НКАУ призначили Володимира Горбуліна. Очоливши космічне відомство, він почав збирати воєдино ракетно-космічні підприємства України, відновлювати тісні контакти з Росією та Казахстаном. З ініціативи Горбуліна НКАУ розпочала розробку та реалізацію першої Національної космічної програми.

У ті роки в ракетно-космічній галузі склалася парадоксальна ситуація: багато космічних носіїв і супутників створювалося в Україні, але інформацію з космосу отримувала Росія (як відомо, інформація - найцінніший товар на світовому ринку), і Україна, виробляючи «чоботи», сиділа «без чобіт» - тобто мусила купувати космічну продукцію, аби знати прогнози на врожай, точно визначати зони радіаційного зараження, стани внутрішніх водойм, басейнів Азовського і Чорного морів тощо.

Володимир Горбулін почав тихо, але ґрунтовно створювати замкнутий цикл національної космічної інфраструктури. Бідність бюджету НКАУ не давала змоги широко розгорнути роботи, проте в Україні було створено п’ять регіональних космічних центрів, здатних приймати, обробляти та видавати оперативну інформацію споживачам (Дніпропетров­ський, Євпаторійський, Київ­ський, Харківський, Львівський).

Особливу увагу приділяли співробітництву з провідними аерокосмічними фірмами Росії, США, Європи, Китаю та Південно-Східної Азії. Прийнята стратегія цілком себе виправдала - Україні вдалося зберегти свій ракетно-космічний потенціал і ввійти до кола світових космічних держав.

Успішну діяльність генерального директора НКАУ оцінив новий президент України Леонід Кучма. 1994 року Володи­мира Горбуліна призначили секретарем Ради національної безпеки. Фактично йому доручили формувати вітчизняну систему управління національною безпекою.

Увійшовши у велику політику, новий секретар РНБО взяв під свій контроль усі силові відомства, розвідку та контррозвідку, реформи армії та «оборонки», торгівлю зброєю, питання внутрішньої та зовнішньої політики. Він налагодив найтісніші контакти з НАН України - при РНБОУ було створено Інститут стратегічних досліджень, Інститут проблем міжнародної безпеки, а пізніше й Інститут проблем національної безпеки. Потужний науковий потенціал дозволив розробити і затвердити у Верховній Раді Концепцію національної безпеки України. Конституція 1996 року закріпила за РНБОУ статус конституційного органу державного управління.

Нарощуючи вплив, набуваючи дедалі ширших повноважень, Володимир Горбулін став об’єктом пильної уваги ЗМІ. Збільшився потік статей та інтерв’ю: епізоди дружби з президентом, коментарі до найважливіших подій внутрішньої і зовнішньої політики країни, роздуми про реформу армії та «оборонки», монологи про демократію, коментарі резонансних справ...

Стрімкий злет В.Горбуліна збільшував і число різноманітних приліплених до нього ярликів: «сірий кардинал», «тінь президента», «ідеолог всіх інтриг», «жорна», «фактор національної небезпеки»...

Такі несхвальні оцінки зазвичай викликають «грім і блискавки», а Горбулін усе віджартовувався - із гумором у нього все гаразд. Свідченням того є рідкісна нагорода - золота медаль КВК-67, дружба із прославленими сатириками та гумористами Михайлом Жванецьким, Григорієм Горіним, Валерієм Хаїтом.

Володимир Горбулін - особистість творча, багатогранна. Серед його колег і друзів - видатні вчені сучасності Б.Патон, Р.Сагдєєв, Ю.Семенов, М.Згуровський, Я.Яцків, В.Кухар. Колишній президент Федерації баскетболу Ук­раїни В.Горбулін дружить з олімпійськими чемпіонами О.Волковим і А.Бєлостєнним. Багато хто знає Воло­димира Павловича як шанувальника театру і кіно, поціновувача поезії та літератури, він часто зустрічається з В.Коротичем, Б.Олійником, Ю.Ростом, Ю.Рибчинським, Б.Ступкою...

Не можу знайти відповідь, як лірик і «технар», ракетобудівник і учений опинився в кріслі секретаря РНБОУ. У своїй книзі «Держава і особистість» (Київ, 2006) Володимир Горбулін пише і про «позитиви», і про «негативи» своєї діяльності. Будьмо справедливі: таке рідко зустрінеш у політиків, наділених владою. Звісно, автор не сказав і сотої частки того, що він знає, наслідуючи мудре правило класичної дипломатії: казати правду, тільки правду, але не всю правду.

Підбиваючи підсумки п’ятирічної діяльності секретаря РНБОУ, «Дзерка­ло тижня» зазначало: «Хто нині пам’ятає про те, хто був секретарем Ради національної безпеки при Леоніді Кравчуку? Запитання риторичне. А така людина була. Якби при Леоніді Кучмі це місце посів не Володимир Горбулін, то й нині про цей орган і його керівника мало хто знав би...»

Президент Національної академії наук академік Борис Патон підкреслив: «...Я був і в старій РНБО - тільки тоді було без літери «О», просто Рада національної безпеки, при Горбуліні. Це була інша РНБО - вона справді займалася безпекою країни, причому предметно, я сказав би, кваліфіковано. Зараз РНБО значною мірою займається тим, що готує матеріали, які потім передаються в Кабмін для виконання. Однак я вважаю, що Кабмін - орган, котрий має виконувати свою функцію, ту, що записана в Конституції: так має бути. А сьогодні цього немає» («Главред», 2008 р.).

Останні роки академік В.Горбулін зосереджений на розробках та реалізації стратегії національної безпеки України. Керований ним інститут розробляє нові напрями в галузі національної безпеки: екологічний, природно-техногенний, ядерний, інформаційний, продовольчий, природно-ресурсний. Поступово інститут перетворюється на системно-аналітичний центр національної безпеки.

Досьє «ДТ»

Володимир Павлович Горбулін народився 17 січня 1939 року в м. Запоріжжі. Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського держуніверситету (1962). Трудову діяльність розпочав у КБ «Південне». Понад десять років працював в оборонному відділі ЦК КПУ і Раді міністрів України. Організатор і перший директор НКАУ (1992-1994). Секретар Ради національної безпеки та оборони України (1994-1999). Очолював Держкомісію ВПК України (2000-2002). Організатор і директор Інституту проблем національної безпеки (2003). Доктор технічних наук (1994). Професор (1995). Академік НАН України (1998).Член Міжнародної академії астронавтики (1995). Удостоєний багатьох вітчизняних і зарубіжних нагород, почесних звань і премій.