Зведення рахунків

Рівно через два тижні - 1 липня - закінчиться термін, за який згідно з діючою Програмою співробітництва з МВФ мали завершити 3.

До цього ж моменту повинні були опублікувати достовірну оцінку його реального фінансового стану. Однак інформація з банку нині надходить украй скупо, а надії на те, що довгоочікуваний аудиторський звіт про його діяльність за минулий рік дасть відповіді на всі пов'язані з націоналізацією питання, - оманливі. Тим часом питань, на переважну більшість яких суспільство не одержує чітких відповідей, стає дедалі більше. І адресувати їх слід уже не тільки колишнім власникам, аудиторові банку або нагляду НБУ, а й першим особам держави. Оскільки вона - держава - дедалі більше ризикує бути втягненою у нову гігантську фінансову аферу, а програма МВФ - поповнитися ще одним псевдовиконаним пунктом.

Хто там ходить по городу?

Головні з пунктів, які лишаються без відповіді, звучать так:

1. У що вся ця витівка з націоналізацією Приватбанку виллється в остаточному підсумку бюджету та платникам податків (фінансисти вже б'ються об заклад, чи перевалить загальна сума видатків за 200 млрд грн)?

2. Хто буде нести за все це відповідальність, та й чи буде?

Почнемо з другого пункту, нагадавши принагідно, що ще до входження держави в капітал Приватбанку DT.UA розглядало можливі його варіанти, схиляючись до висновку, що найвигіднішою і найменш болісною для платника податків буде конвертація коштів власників банку в його акціонерний капітал із розподілом відповідних часток з державою (а не обнулінням однієї з них). З одного боку, це знизило б навантаження на держбюджет у частині докапіталізації, з іншого - стало хоча б відносною гарантією того, що екс-власники обслуговуватимуть раніше отримані в банку кредити.

Усі знають, як непросто перевозити вовків, козлів і капусту в одному човні. Але завдання цілком вирішуване за правильного підходу до організації процесу й виконання ще однієї важливої умови - неухильного дотримання інтересів держави. А от якщо чиновникам дуже хочеться водночас ще й поласувати "капустою", тоді логіка прийнятих рішень дуже погано співвідноситься не лише із законами здорової людської логіки, але й просто із законами…

Топ-особи держави вибрали другий варіант -100-відсотковго поглинання. У результаті виникло одразу кілька дуже серйозних викликів, упоратися з якими нинішній бюрократії вочевидь не до снаги (якщо взагалі хочеться).

По-перше, держава виявилася втягнутою у цілу серію малоперспективних для неї судових позовів, розплачуватися за програші в яких доведеться вгадайте за чий рахунок?

Узагалі, та непослідовність і непродуманість рішень як рядових, так і топ-чиновників, які призводять до повсюдного обмеження інтересів держави та її платників податків (і це при майже дворічній підготовці!), змушують дійти висновку, що цими інтересами ніхто особливо й не переймався. І що насправді країна стала заручником приватних інтересів першої особи держави та найближчого оточення цієї особи, а також прийнятих у ньому кулуарних рішень і укладених підкилимних домовленостей.

Адже якщо вже внесені державою в капітал Приватбанку 116,9 млрд грн (ще й не те буде!) було раніше в банку розкрадено, і підстав для його націоналізації було достатньо, то чому досі фактично не діють правоохоронці? Інакше це має вигляд банального з'ясовування стосунків головного нині олігарха країни з одним із його ключових політичних і бізнес-конкурентів.

По-друге, націоналізація в обраному її варіанті, на жаль, зовсім не вирішила "проблеми "Привату", остаточно розмивши відповідальність за те, що відбувається з банком і довкола нього. Адже в українських реаліях у власності в держави - це навіть не в "семи няньок", а фактично взагалі без догляду. Покерувати фінансовими потоками й активами (навіть дуже токсичними) не проти багато хто. А от реальних відповідальних знайти дуже непросто, ну хіба що з розряду "фунтів" або "стрілочників".

От і перекладається ця відповідальність поки що переважно з хворої голови на здорову. Благо, правоохоронці не роблять практично нічого, крім гучних заяв. Екс-власники вішають усіх собак на регулятора, який посилив вимоги, мотивуючи це тим, що НБУ спочатку не прийняв у банку застави під рефінансування, а потім зажадав переоформити наявні активи з юрисдикції англійського права в українську, де правий не суд, а той, хто судом управляє. У свою чергу, Нацбанк, окрім зустрічних обвинувачень, киває на аудитора, який нібито несумлінно проаналізував ситуацію з кредитами й заставами. Заяви, до речі, були досить гучними - тепер уже екс-голова НБУ В.Гонтарева вимагала якщо не закрити українське представництво PwС, то як мінімум оштрафувати. За нашими даними, у Нацбанку були настільки обурені "приватівським" аудитом PwС, що надіслали офіційного листа в Ощадбанк і Укрексімбанк з рекомендацією утриматися від подальшого співробітництва з цією компанією.

Однак запал чомусь швидко згас, і після гучних заяв нічого не відбулося - регулятор не поспішає підтверджувати свої обвинувачення в судах. Що виглядає дуже дивно, особливо коли згадати, що згідно із заявою Гонтаревої перед націоналізацією ситуація в банку прискіпливо вивчалася й аналізувалася регулятором мінімум з квітня 2015-го. Виходить, що результати власних перевірок/розрахунків у Нацбанку не вважають досить надійними, щоб оскаржити висновки "прайсівського" аудиту? А величезні суми (близько 70 млн грн) на аналіз інсайдерського портфеля Приватбанку через спеціально найняті міжнародні агентства теж, виходить, було витрачено Нацбанком марно? Знову питання без жодних виразних відповідей. Зміцнюється відчуття, що вже стало традиційним, - нас усіх (і головним чином держбюджет і платників податків) знову дуже красиво "розводять". Так-так, саме "на бабки", причому дуже великі.

"А …упа росте"

На жаль, уже виділеними на рекапіталізацію Приватбанку майже 117 млрд бюджетних гривень справа вочевидь не обмежиться. З надр Нацбанку просочується інформація, що за націоналізаційну затію вже готується новий рахунок. І виставлять його на підставі розрахунків компанії E&Y, що враховують два сценарії - оптимістичний з потребою в докапіталізації на рівні 36–
38 млрд грн і песимістичний, у якому ця цифра збільшується до 50 млрд.

Джерело в Мінфіні нам цю інформацію підтвердило, зазначивши, що головний розпорядник бюджетних грошей сумнівається в обґрунтованості цих вимог і вважає, що держскарбниця вже й так достатньо витратилася на націоналізацію Приватбанку. І нові вливання не потрібні. Ця думка, до речі, може мати вагомі підстави. Судіть самі, з уже випущених 116,9 млрд грн ОВДП на його докапіталізацію монетизували поки що лише 27,2 млрд (з яких 26,7 млрд було витрачено на погашення зобов'язань банку перед НБУ з рефінансування). Таким чином, реальні видатки держави на Приватбанк становили поки що тільки 0,5 млрд грн! А решту - намальовані з повітря через емісію ОВДП - щедро й без мук совісті відвалюють на формування резервів. Настільки щедро, що згідно з варіантом річного звіту Приватбанку, з копією якого вдалося ознайомитися кореспондентові DT.UA (уже скріпленого підписами представників E&Y, нинішнього голови правління А.Шлапака і головного бухгалтера з печатками обох організацій), у фінустанови нині від'ємний капітал (мінус 713 млн грн). Тож при зобов'язаннях на суму 206 млрд грн для виконання нормативів НБУ й норм закону розщедритися мінімум на 20–30 млрд точно доведеться.

Заплатять до бюджету і платники податків, а от топ-менеджери банку, розформовуючи згодом багатомільярдні резерви, зможуть малювати й показувати фантастичні прибутки, одержуючи в нагороду за цю "творчість" значні бонуси. Так уже практикувалося, наприклад, у випадку з Укргазбанком, от тільки в менших на порядок масштабах.

Практично напевно потреба в новій докапіталізації банку обґрунтована ще й тим, що через неналежне дотримання законодавчих норм доведеться повернути як мінімум частину з тих 29,4 млрд грн, які були примусово списані з клієнтських рахунків (із зарахуванням у капітал) під приводом їх пов'язаності з акціонерами й менеджментом банку. Нагадаємо, що більше половини з озвученої НБУ суми, або
18,5 млрд грн, припадає на євробонди (10,7 млрд) і субординований борг (7,8 млрд) банку, відстояти правомірність фактичної експропріації яких у Лондонському суді, що свято дотримується прав приватної власності, державі Україна буде вкрай проблематично. Та й щодо тих 10,9 млрд грн коштів клієнтів, які в процесі процедури bail in було віднесено до пов'язаних з колишніми власниками, справи йдуть ненабагато краще. Багато хто з них активно користується тривалою реструктуризаційною паузою, досить успішно через суди оскаржуючи правомірність списання. Прецедент у випадку братів Суркісів уже створено, і примітивним вилученням відповідної постанови із судового реєстру справ навряд чи серйозно допоможеш…

Тим часом і колишні власники, теж через суди, не лише оскаржують особисті гарантії й поручительства, а й говорять про намір оскаржити і саму націоналізацію.

На жаль, дуже слабка юридична позиція НБУ означає дуже слабкий захист інтересів держави. Регулятор буквально завалений позовами, підставою для яких є його ж бездіяльність і не надто педантичне дотримання законодавчих норм. Судіть самі, аудит PwС, що не підтверджує значних обсягів інсайдерських кредитів (названих основною причиною націоналізації), після внутрішнього розслідування в головному офісі компанії так і не був відкликаний. Звіт нового аудитора - E&Y за 2016 р. досі не оприлюднено. Джерела в НБУ запевнили DT.UA, що звіт буде об'єктивним, і до 1 липня ц.р. його точно опублікують. Причина затримки нібито у визначенні суми докапіталізації банку, яка на цей час узгоджується наглядовою радою Приватбанку, Мінфіном і регулятором.

Між тим від Приватбанку практично не надходить інформації, а що ж насправді відбувається з його горезвісними інсайдерськими кредитами? Чи обслуговуються вони і як саме? Якщо ні, то якими успіхами може похвалитися створений ще в січні департамент роботи з проблемною заборгованістю, про результати діяльності якого нічогісінько не чутно. Невже нове правління Приватбанку вирішило взагалі "не паритися" щодо "токсичної проблемки", воліючи під зручним приводом підгорнути під себе якомога більший рекапіталізаційний бюджетний потік (куди вже більше)? Довгоочікуваний аудит начебто мав усі ці питання зняти, підтвердивши заяви чиновників. Але якщо судити з тексту поки що попередньо вивченого нами річного звіту й аудиторського висновку, цього не відбудеться.

З неофіційних і офіційних джерел

Тим часом по мережі розповзаються проектні варіанти цього звіту. І найчастіше вживана в них фраза "не змогли отримати прийнятні аудиторські докази". Стосується це навіть 155 млрд грн резервів, сформованих під знецінювання кредитів за підсумками 2016-го. Виходить, уже нове керівництво Приватбанку й сам регулятор не змогли надати аудиторові достатньо доказів необхідності озвученої раніше колосальної потреби в докапіталізації банку. Що, до речі, почасти може пояснити й непрості переговори НБУ та наглядової ради з Мінфіном з цього ж питання.

В E&Y проекти звіту, які спливли в мережі, не спростовують, але й не підтверджують. Козирем у рукаві НБУ міг би стати реальний доказ того, що попередній аудитор - PwС дійсно несумлінно поставився до перевірки фінансового стану банку. Схоже, що там сильно розраховували на те, що результати аудиту E&Y це підтвердять. Однак тривала пауза наштовхує на нехороші думки…

Офіційна відповідь регулятора на наш запит говорить таке: "Національний банк України дійсно має низку питань щодо якості аудиту фінансової звітності ПАТ "Приватбанк" за 2015 р., який був проведений компанією ТОВ "Прайсвотерхаускуперс (аудит)"… Існує стандартна процедура із застосування заходів впливу до аудиторських компаній, незадовільна якість аудиту яких призвела до приховання реального фінансового стану банків… Однак для того, щоб остаточні висновки були зроблені максимально неупереджено, ми очікуємо офіційних результатів незалежного аудиту фінансової звітності ПАТ "Приватбанк" за 2016 р., проведеного компанією E&Y".

Відповідно до отриманої DT.UA неофіційної інформації, регулятор тривалий час готував позов на PwС, однак у результаті схилився до мирного врегулювання питання й переговорів, які, за задумом НБУ, мали привести до визнання PwС помилок у звіті. Однак звіт E&Y, за словами нашого джерела, не дає НБУ доказової бази для судового позову з PwС.

Досить важливі деталі

Звісно, ми не могли не запитати й у самого PwС, із чим пов'язані претензії до якості його роботи. І от що говорить отримана нами відповідь: "Аудит фінансової звітності Приватбанку 2015 р. здійснювався в повній відповідності з найкращими міжнародними практиками й вимогами НБУ. У нашому аудиторському висновку за фінансовою звітністю Приватбанку за 2015 р. було зроблено кваліфікаційне застереження про пов'язаних осіб. Як розкривається у фінансовій звітності Приватбанку за 2015 р., НБУ погодив план реструктуризації з Приватбанком і його мажоритарними акціонерами. На зустрічі з PwС за день до підписання аудиторського висновку НБУ підтвердив, що цей план виконувався відповідно до погодженого графіка".

Ключове в усіх цих висловлюваннях - кваліфікаційне застереження. Висновок аудитора справді був умовно-позитивним. Причиною для "умовності" стало придбання в 2015–2016 рр. права власності на заставне майно для врегулювання заборгованості за кредитами і авансами клієнтів. І нібито станом на дату звіту керівництво банку не завершило оцінки можливого впливу цих операцій на перелік пов'язаних сторін групи. Через що в аудиторів "не було достатньої кількості доказів повноти розкриття інформації про залишки за операціями і операціями з пов'язаними сторонами за 2015 р.".

Зв'язок між "придбаними правами власності" і неможливістю сформувати перелік пов'язаних осіб притягнутий за вуха. Якщо заяви тепер уже екс-голови НБУ В.Гонтаревої про 97–100-відстокову пов'язаність корпоративних кредитів "Привату" відповідають дійсності, то придбання 2015-го не мали принципово впливати на картину, за ідеєю, вона вже була поганою на той момент. Банкіри вже не тільки в приватних розмовах, а й під час судових розглядів частенько скаржаться, що критерії визначення інсайдерів за міжнародними стандартами (МСБО24) відрізняються від критеріїв, використовуваних НБУ згідно з його чинною постановою №315. І фактично в Нацбанку нині керуються "презумпцією винуватості", оскільки під обвинувачення у пов'язаності підпадають усі особи, якщо протилежне не доведено. Насправді ж в українських реаліях ведення бізнесу (точніше, його практично тотальної непрозорості) це є можливим далеко не в усіх випадках, навіть якщо "порочних зв'язків" насправді й немає. І тут, як і в багатьох інших сферах компетенції НБУ, - величезний простір для свободи трактувань і інтерпретацій чиновників.

З іншого боку, навіть публічна звітність Приватбанку свідчила про кредитування здебільшого тих секторів економіки, в яких зосереджено бізнес його колишніх власників. Що й дає підстави для висновку про інсайдерський характер його кредитного портфеля (бо не кредитував же він насправді бізнес конкурентів своїх власників!).

"Навіть без прив'язки до кредитів, виданих пов'язаним особам, з публічної звітності Приватбанку було видно, що його відсоткові доходи надто малі. За структурою кредитного портфеля банку аудитор повинен був побачити, що в нього щонайменше дивні характеристики, - пояснює DT.UA Віталій Шапран. - Для мене як для кредитного аналітика байдуже, це були кредити з пов'язаними особами чи ні, якщо більшість позичальників не тягне обслуговування кредитів за звітністю, аудитор зобов'язаний задуматися про якість цього кредитного портфеля". Як, утім, і про те, якою саме мірою це пояснюється жалюгідним станом економіки й позичальників, а якою - так званою фінансовою хімією.

На жаль, установити остаточні факти при попередньому ознайомленні зі звітом, щонайменше поки що, важко. У будь-якому разі як сам звіт, так і висновки аудиторів підтверджують далеко не всі ранні декларації НБУ. Наприклад, якщо вірити звіту й висновкам аудиторів E&Y, зазначена в річному звіті банку цифра інсайдерських кредитів до націоналізації становить лише 8,8 млрд грн (примітка 30 "Операції з пов'язаними сторонами до зміни власників Групи", стор. 80 звіту). Що все ж таки дуже погано стикується з озвученою Гонтаревою цифрою інсайдерських кредитів у 97%. Украй симптоматичним, на наш погляд, є та обставина, що аудитор у своєму висновку відмовився висловити думку про звіти "про прибутки та збитки" і "про рух грошових коштів". Виходить, що все, що міститься у цих звітах, не підтверджене аудитом? Окрім того, E&Y не змогли визначити, коли виникли зафіксовані у звіті збитки на суму 150 млрд грн, що теж як мінімум дивно, адже сума д-у-у-же значна, і період її виникнення мав зацікавити аудиторів.

Свобода інтерпретацій, як бачимо, широка. Можливе пояснення вже наводилося, зокрема, у раніше цитованому DT.UA коментарі рейтингового агентства Fitch. І полягає воно в наявності в законодавчій базі "обмежень у розкритті бенефіціарних прав власності в Україні". Звідси ж випливає й та сама фундаментальна проблема для формування цивілізованих правил роботи кредитного і, відповідно, усього банківського ринку країни - відсутність якісних позичальників. Не тільки в контексті рентабельності бізнесу, але і з погляду критеріїв достатньої прозорості для відповідності загальноприйнятим міжнародним стандартам.

Причин "не світитися" в Україні безліч (починаючи з податкової "оптимізації" і закінчуючи захистом від рейдерів, щоправда, досить умовним). Тому система з гігантським тіньовим сектором усіляко опирається своєму посвітлінню. Причому топ-політики й чиновники, як і народні обранці - у перших її захисних лавах. Наскільки реальні у зв'язку з цим шанси на реалізацію в недалекому майбутньому відповідної реформи, здогадатися нескладно. Цивілізовані правила гри в Україні досі не затребувані. Головним чином тому, що вони не в інтересах можновладців, поки вони цю владу мають. Заглядати далі політики в нашій країні не звикли й не хочуть, щоразу, очевидно, розраховуючи залишитися у владі навічно...

До чого йдемо?

Отже, ми маємо нібито недостовірний звіт попереднього аудитора й чекаємо офіційної публікації достовірного звіту нового аудитора. Перший із застереженнями й формулюваннями, що дають змогу легко уникнути відповідальності за необ'єктивність, навмисну чи випадкову. І другий, як видно, в аналогічному ключі (якщо він кардинально не різнитиметься від його проектних варіантів).

У результаті платники податків, за чий рахунок уже був і, ймовірно, ще неодноразово буде докапіталізований банк, так і не зрозуміють, наскільки виправдані і націоналізація в обраному її варіанті, і ті суми, які були озвучені наприкінці минулого року. Втім, як і нові потреби, про які ми офіційно почуємо вже після публікації звіту E&Y. Йдеться про десятки й сотні мільярдів гривень з бюджету. Бажання зрозуміти, що це - експропріація банку у конкурента з одночасним "дерибаном" чи необхідність рятувати економіку настільки високою ціною, погодьтеся, виправдане. Особливо якщо не за горами ймовірність того, що націоналізацію буде оскаржено в суді. Що, крім пошуку стрілочників, буде, якщо Нацбанк, а разом з ним і держава, програє численні "приватівські" спори?