Земельна реформа і права людини

16 квiтня, 2021, 12:28 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про що мають пам’ятати реформатори на шляху ринкових перетворень

Земля — це спільне багатство, яке продукує необхідні для виживання засоби: воду та їжу, місце проживання і ресурси для рекреації. Вона є гарантом збереження біорізноманіття, здоров’я, екологічної безпеки і місця для життєдіяльності. Вона нерухома, невідновлювана і невід’ємно пов’язана із людьми та живими спільнотами. Протягом усієї історії людства земля розглядалася не лише як фактор виробництва, а й як унікальне соціальне благо для її власника.

У 1940-х роках земельні реформи у багатьох країнах світу були зумовлені необхідністю відновити суспільну справедливість і права людини, зневажені політикою колоніалізму. Ці реформи, підтримувані сильною політичною волею, мали велику спільну мету — швидке скорочення масштабів бідності та нерівності, звільнення селян від політичної влади поміщиків та їхньої монополії на ринках землі, праці та капіталу. В наукових колах такі земельні трансформації мають назву егалітарна (перерозподільна) соціально орієнтована земельна реформа. Егалітарна природа земельної реформи базується на створенні суспільства з рівними можливостями в управлінні та доступі до земельних ресурсів та отриманні від цього матеріальних благ усіма його членами. Перерозподіл землі розглядається як перерозподіл купівельної спроможності та можливостей для розвитку сільського населення, виступає регулятором, використовуваним державою, для усунення збоїв у роботі ринкових механізмів у сільській місцевості.

З початку 1980-х років у багатьох країнах курс земельних реформ став змінюватися відповідно до проголошеної нової концепції земельних трансформацій: ринок — це найефективніший механізм розподілу землі та визначення ефективного власника. Перехід цей відбувався під зовнішнім тиском, тому що на міжнародній арені виокремилася значна частина країн (особливо серед країн, що розвиваються), які через тривалий економічний спад накопичили значні борги перед економічно розвиненими промисловими державами світу. Країни-боржники не могли отримати нових запозичень без підписання угоди з Міжнародним валютним фондом і Світовим банком щодо повернення боргів на основі тимчасової лібералізації ринку. Країнам-боржникам було запропоновано пакети програм, які передбачали абсолютну дерегуляцію ринків, у тому числі ринку землі.

Обстоюючи такого роду політичні та економічні реформи, кредитори і міжнародні організації й у XXI столітті авторитетно стверджують, що ринок є найефективнішим механізмом розподілу землі та засобом нівелювання закономірностей її нерівного розподілу. Необхідність виконувати положення програми МВФ у частині здійснення девальвації валюти та скорочення бюджету супроводжується скороченням обсягу державних витрат на комунальні послуги, охорону здоров’я, освіту, соціальне забезпечення, інвестицій у будівництво сільських доріг, розвиток іншої сільської інфраструктури. Натомість такі послуги передаються приватним структурам. Хоча прихильники ринкового підходу висловлюють певне занепокоєння щодо зростання показників бідності, в подальшому вони прогнозують їхнє зниження завдяки поступовому підвищенню реального середнього доходу.

Для реалізації ринкової земельної реформи активно впроваджуються технічні програми з аграрного кредитування та юридичні процедури з реалізації земельних операцій, які базуються на пануванні приватного сектора, вільного від контролю з боку держави. Малозабезпечені селяни, фермери та безземельні працівники, що мають бажання придбати земельну ділянку, прирівнюються до всіх інших учасників ринку землі. Вони мають знайти продавця, погодити ціну продажу, подолати конкуренцію з боку перекупників і великих землевласників задля отримання кредиту та взяти участь у відкритих торгах на аукціонах з продажу землі. Зрозуміло, що цей підхід є дискримінаційним щодо тих людей, які мають засоби існування від використання землі і місце проживання на ній.

Таким чином, два підходи до земельної реформи різняться їхніми цільовими установками. Егалітарна реформа основним пріоритетом визначає швидке зменшення масштабів бідності в сільській місцевості та розвиток здібностей набувачів землі для нарощення їхнього потенціалу для імплементації у загальносуспільний контекст. Ринково орієнтована земельна реформа ставить за мету економічну ефективність розподілу ресурсів на ринкових засадах, щоб забезпечити зростання орієнтованого на експорт сільського господарства. Іншими словами, в центрі егалітарного підходу — людина, а в центрі ринкового — економіка.

Серед великої кількості країн, які в кардинальний спосіб змінювали систему земельних відносин у минулому столітті, Китайська народна республіка (КНР) була однією з небагатьох, яка вибрала свій власний шлях земельних трансформацій, з якого її не змусили зійти численні зовнішні і внутрішні перешкоди і навіть світові фінансові установи. Будучи однією з найбільш обмежених у плані землезабезпеченості країн, Китай здійснив у XX столітті чи не найуспішнішу в світі егалітарну земельну реформу. У Піднебесній станом на 2020 рік зосереджено лише 6% від загальної земельної площі суші та 19% світового населення (1,4 мільярда осіб). Рілля становить близько 13% загальної площі (121,5 млн га). За оцінками, наразі китайське сільське землекористування налічує мільярд земельних ділянок, якими володіють більш як 200 млн сімейних фермерських домогосподарств середнім розміром 0,65 га.

У Китаї земля не є об’єктом купівлі-продажу. У земельному законодавстві КНР практично немає такого терміна, як «купівля-продаж землі». Система господарювання базується на соціалістичній суспільній власності на землю, яка функціонує у двох формах — державної та колективної власності. Запровадження масштабної земельної реформи, в основі якої було відновлення системи сільського господарювання на базі селянських господарств, супроводжувалося стрімким зниженням рівня бідності в країні, оскільки дало можливість дрібним селянсько-фермерським господарствам використовувати землю для власного продовольчого забезпечення, а надлишки продовольства вільно продавати на ринках. У результаті земельних трансформацій земля стала доступна для всіх соціальних груп. У дослідженні OECD зазначено, що, завдяки егалітарному розподілу прав на землю, Китай зміг уникнути великого обезземелення сільських працівників, уразливих до голоду або інших економічних потрясінь. Програма земельної реформи також убезпечила сімейних фермерів від можливої втрати землі, бо регулюючими законодавчими актами заборонялося продавати землю, здавати її в суборенду чи використовувати як заставу.

Досвід Китаю довів, що суть земельної реформи не можна зводити лише до поділу землі на ділянки для передачі її у приватну власність; її кінцева мета полягає у справедливому та реальному розподілі контролю над процесом виробництва, а потужна підтримка держави є вирішальною у сприянні зростанню дрібнотоварного сільського господарства. Китай ніколи не дотримувався вимог «перехідного підходу», який пропагували міжнародні фінансові організації. В цій країні і нині відсутні абсолютно вільні ринки сільськогосподарської продукції. Економічне диво, яке відбулося в Китаї за останні 40 років, перетворило його з бідної аграрної країни, що розвивається, на другу за величиною економіку світі.

Іншим свідченням суспільних наслідків реформи вільного ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення є досвід країн Глобального Півдня. Рівень концентрації земель у країнах Латинської Америки зараз значно вищий порівняно з аналогічним показником 1960-х років — періодом реалізації егалітарних підходів, які базувалися на усвідомленні того, що надмірне накопичення земельних ресурсів є не лише необґрунтованим, а й руйнівним для загального економічного піднесення і гарантування прав селян. Результати аналізу національних аграрних переписів 15 країн Латинської Америки свідчать, що 1% найбільших підприємств регіону акумулює у користуванні понад половину площ сільськогосподарських угідь. Більшість родючих земельних угідь концентрується у власності впливових угруповань, тоді як дрібні господарства витісняються на маргінальні ділянки. Проаналізувавши бюджети різних країн Глобального Півдня, можна побачити, що сприяння розвитку великих сільськогосподарських підприємств зумовлює призупинення дії програм з аграрного страхування, надання державних послуг із кредитування, забезпечення технологічної й комерційної підтримки корінного населення та дрібних фермерських господарств.

На території всіх країн регіону, за винятком Бразилії та Болівії, істотне скорочення масштабів інвестування у зростання дрібних фермерських господарств стало елементом структурних економічних реформ; у більшості держав припинили функціонувати інституції, відповідальні за надання послуг фермерським господарствам. Водночас обмежений доступ до капіталу, виробничих ресурсів, інформації зумовлює низьку продуктивність наданих земельних угідь, поступове припинення їхнього використання, зростання ризику захоплення суміжними, більшими за розмірами, господарюючими суб’єктами (ефективними власниками).

Боротьба за земельні ресурси в країнах Латинської Америки стала передумовою суспільного регресу, виникнення внутрішніх конфліктів і переміщення населення багатьох держав регіону. Більш того, контроль над територією нині залишається джерелом економічної та політичної влади, яка реалізовується переважно шляхом порушення прав людини, здійснення репресій і вчинення насильств. Сільське населення вимушене вдаватися до захоплення вільних земель та інших форм протистояння, щоб захистити свої права на земельні угіддя, з представниками великого бізнесу, які мають потужне представництво у політикумі. Такі дії стають підґрунтям систематичного порушення прав людини у регіоні, зростання ризику нападів і переслідувань на селян із боку державних структур, служб приватної безпеки, злочинних угруповань тощо.

Перерозподіл землі завжди обумовлюється ідеологічним контекстом, потребує політичних рішень і супроводжується певною суспільною напругою. Крім цього, у XXI столітті земля перетворилася на «сховище» особистого багатства та визначення соціального статусу для тієї частини людей, які нагромаджують значні фінансові активи. Саме тому в умовах сучасних фінансових, екологічних і кліматичних криз і невизначеностей суспільствам активно нав’язується концепція ставлення до ринку землі, як до будь-якого іншого товарного ринку, приміром, добрив, мобільних телефонів, житла тощо, і що земля — це товар, який може вільно купуватися і продаватися на ринку на відкритих торгах, і це сприятиме нарощуванню економічної могутності країни. Такий шлях земельних реформ неминуче приведе суспільство до ще більшої поляризації доходів, порушення базових прав людини, а отже, до соціальних протистоянь і значних суспільних потрясінь.

Очевидно, що Україна не зможе скористатися наслідками егалітарних земельних трансформацій, оскільки вибір за неї було зроблено 31 березня 2020 року з ухваленням Закону«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення».Що може очікувати нашу країну від такого вибору, неважко передбачити вже зараз. Чи зможуть українці скористатися можливостями світових правозахисних стандартів у сфері прав людини та положеннями Декларації ООН про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості, для обстоювання своїх законних прав на землю, їжу, воду і місце безпечної життєдіяльності, покаже час.

Больше статей Олени Бородіни читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК