Земельна правда і конституційна кривда

13 листопада, 2020, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи примирить КСУ противників та адептів земельної реформи?

Земельна правда і конституційна кривда
© Pixabay/jimmyxrose

4 листопада цього року було оприлюднено проєкт рішення, який взято за основу Конституційним судом України (КСУ) у рамках провадження за поданням 46 народних депутатів України від 13 листопада 2019 року щодо офіційного тлумачення положень статей 13 і 14 та інших норм Конституції України. Цей проєкт, зчинивши переполох серед можновладців, оновив діалог про земельну реформу і розмови про те, що КСУ готовий своїм рішенням поховати цю реформу. Можна було б із цим твердженням погодитися, якби ця справа не стосувалася прийняття Верховною Радою України антиконституційних законодавчих актів.

Утім, завдячуючи відкритості редакції «Дзеркала тижня», через яку суддя-доповідач КСУ, кандидат юридичних наук Сергій Сас звернувся до українців, зробивши справедливі акценти на чинних конституційних земельних нормах, і показав проєкт рішення, ми побачили також громіздку канву аргументів викривленого, як на мене, тлумачення ряду зрозумілих земельних статей Основного Закону України. І стало зрозуміло, що в разі прийняття в цій редакції рішення КСУ як остаточного безповоротно поглибиться прірва між справжніми правочинами декларованих норм КУ, уже діючим законодавством та законами, які прийматимуть у майбутньому.

Щоб цього не відбулося, суддям доцільно ґрунтовніше і всеохоплююче розкрити правову сутність чинних конституційних земельних норм, орієнтуючись на реальні механізми здійснення бажаної земельно-ресурсної реформи з позиції національних інтересів України в існуючому просторі глобальних змагань. Не обмежуючись при цьому лише переліком прохань авторів подання. Бо ж трюк із проведенням «референдуму» за існуючого стану заполітизованого гібридного «роздирання» громадянського суспільства стосовно конституційності правового статусу «землі» як основного національного багатства виглядає надто небезпечним.

Навпаки, зараз як ніколи слід допомогти суддям обґрунтовано виправити відхилення, розбіжності й неоднозначності, що, на мій погляд, прошивають усе тіло проєкту рішення і є базовими для справедливого тлумачення його мотивувальної частини та висновків. Якщо цього не зробити, громадяни України не зможуть законно реалізувати на практиці конституційне право на одержання реальної економічної вигоди від землі та її природних ресурсів, які й генерують головний непозичений капітал нації.

Що ж у проєкті не так і чого бракує? Зупинюся лише на головному.

По-перше, можна бачити шкідливе і довільне трактування чинних конституційних норм на основі старих прорадянських знань, що звужує сутність конституційної норми «земля» переважно до розуміння її як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві тощо. На жаль, також є окремі «українські» вчені, особливо юристи, і спритні радники-адвокати та «експерти», які «допомагають» суддям, підливаючи масла у вогонь.

З метою нівелювати абсолютне право власності українського народу на землю та її природні ресурси разом із надрами вони виділили ґрунти та інші природні об’єкти агросфери в окремий поверхневий шар, в якому домінують землі сільськогосподарського і лісогосподарського призначення. При цьому протиправно доказують належність цих категорій землі до об’єктів цивільних прав, виводячи їх із конституційного поля власності.

Доказом цього є очевидне перекручення декларованої в першому реченні частини першої статті 13 КУ норми «земля, її надра… та інші природні ресурси…» шляхом безпідставного вилучення з неї ключового імперативного чинника «її», внаслідок чого проявився антиконституційний прорадянський рудимент однорядності «земля, надра, ліси…»

Вирвавши конституційний імперативний чинник «її», знехтувавши нормою «ґрунти», які справді є природним ресурсом, і замінивши їх на конституційну норму «земля», нам штучно нав’язали також антиконституційні терміни «земля та інші природні ресурси», «земельні ресурси» тощо. На жаль, у проєкті згаданого рішення КСУ повсюдно застосовуються саме ці терміни.

При цьому я не заперечую існування над «надрами» поверхневого ґрунтового шару, що є основою ландшафту, базисом і простором життєдіяльності людей, у тому числі в агросфері. Водночас припускаю, що в неюридичній літературі, поза законодавчо-правовим полем, а також при землевпорядкуванні, прогнозуванні і проєктуванні можна виокремлювати і моделювати різноманітні «земельні шари», «земельні масиви» тощо.

Натомість переконаний, що в конституційному тлумаченні і законодавчо-нормативних актах ніхто не має права застосовувати конституційну норму «земля» стосовно об’єктів цивільних прав. Для цього існує логічна і законна норма «земельна ділянка», в межах якої здійснюється природокористування. Саме на цій основі Конституція України однозначно декларує право кожному громадянину — лише «користування» природними об'єктами права власності народу (ч. 2 ст. 13), а не «володіння» і не «розпоряджання».

Якщо навіть припустити, що «юристи-всезнайки» праві, і «земля» — це лише поверхневий шар над «надрами», то за їхньою логікою виходить, що «надра» не є складовими «землі» як природні об’єкти права власності українського народу, а тому «надра» також не «є основним національним багатством», як це зазначено в першому реченні частини 1 статті 14 КУ.

Наші обґрунтування положень першого речення частини 1 статті 14 КУ доводять, що узагальнене поняття «земля» необхідно розуміти у контексті першого речення частини 1 статті 13 КУ: «Земля, її надра… є об’єктами права власності Українського народу». І земля уособлює весь «земельний простір держави» разом з її надрами, ґрунтами, лісами, природними ландшафтами, атмосферним повітрям, водними та іншими природними ресурсами.

Ці норми разом з імперативними нормами: «Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству» (ч. 3 ст. 13 КУ) — у проєкті рішення КСУ не згадуються.

По-друге, існуючий антиконституційний «вірус», який уже добряче роз’їв основу конституційного права власності як запобіжника розбазарювання української землі, також не потрапив у поле зору ні народних депутатів, ні суддів…

Земельний кодекс України (ЗКУ), не згадуючи про конституційну норму (ч. 1 ст. 13) щодо права власності народу на землю та її природні ресурси як на природні об'єкти, справедливо унормував: «Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками» (ст. 78) як об’єктами цивільних прав (ст. 79-1). Однак законотворці по-шулерськи замінили конституційну норму щодо права лише «користуватися природними об'єктами права власності народу» (ч. 2 ст. 13 КУ) іншим словом «поширення». Дослівно: «Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб» (ст. 79 ЗКУ).

Таке перекручення конституційного права «користуватися» шляхом підміни його сутності подібними термінами «поширюється» призвело до спотворення уявлення про сам об'єкт можливої купівлі-продажу, оренди, дарування.

При цьому Цивільний кодекс України (ст. 324), на відміну від Земельного кодексу, акцентуючи увагу на наявності абсолютного права власності народу на природні об'єкти і права на «користування» ними, також підмінив цю сутність «користування», застосувавши слово «поширення».

Злочинною аферою є й те, що досі, з 28 червня 1996 року, державні органи не забезпечили прямих вимог чинних норм КУ, зокрема не розробили і не ухвалили на вимогу частини 2 статті 13 КУ спеціальний закон України про право користування природними об’єктами права власності Українського народу.

Такий антиконституційний вакуум сприяє бутафорному і безкарному віднесенню природних об’єктів до об’єктів цивільних прав, плавно і підступно позбавляє всіх нас основного національного багатства, спричиняючи критичний стан життєдіяльності, особливо в сільській місцевості.

Ці та інші афери на догоду глобалізованим аграрним олігархам уже проявилися, зокрема, в назві скандального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31 березня 2020 року №552-ІХ, особливо яскраво — у статті 130 цього закону. Як бачимо, готуються продавати «землі сільськогосподарського призначення», що є об’єктами права власності народу, замість «земельних ділянок» (меж), які фактично є об’єктами цивільних прав.

Звичайно, остаточне рішення за суддями КСУ. Переконаний, що спроба інституційного забезпечення здійснення земельної реформи в Україні — в інтересах усіх громадян країни, але занепокоєний тим, чи зможе рішення КСУ доповнити і підсилити лише правильні напрацювання влади в цій царині.

Ми неодноразово розповідали про причини, наслідки та шляхи виходу з існуючої «земельної халепи». Тепер лишилося, щоб аргументи почули у КСУ, бо насправді лише конституційна правда про «землю» помирить усіх.

Інші статті Олександера Коваліва читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК