Партій багато, земля одна

Але насправді монопольно владарює майже на всіх теренах України умовна еліта, споживаючи чужі високоліквідні природні багатства. І єдине, що заважає вседозволеності, - незавершеність так званої земельної реформи в агросфері, внаслідок чого кісткою поперек горла латифундистам стали, з одного боку, майже 7 млн власників земельних паїв, а з іншого - земельний мораторій, який діє впродовж 18 років, хоча насправді за мовчазної згоди й бездіяльності органів влади тіньовий обіг землі не зупиняється. Тому однією з найбільш гострих і дискусійних проблем, що хвилює суспільство понад два десятиліття, є відкриття легального ринку земель сільськогосподарського призначення.

Більшість кандидатів на посаду глави держави та їхні політичні партії хитрувато оминали наявну земельну проблему. Інші хоч і не відверто, але акцентували увагу на доцільності впровадження начебто регульованого ринку. Окрилившись перемогою Володимира Зеленського, який декларував "формування прозорого ринку землі", вже відбувся Всеукраїнський земельний форум, в рамках якого ряд народних депутатів презентували свої напрацьовані пропозиції. Інтереси організаторів і спікерів заходу показові. Зокрема, нічого не говорилося про першочергову необхідність введення здійснюваної в Україні дотепер земельної реформи в чинне конституційне поле і невідкладне врегулювання наявних проблем, включно із судовою реформою та здійсненням заходів з упорядкування розпайованих земель сільськогосподарського призначення. Натомість нас запевняли у наявності якихось абстрактних концепцій і навіть готової дорожньої карти майбутньої земельної реформи.

При цьому суспільству нав'язується думка, що існуючі страхи власників землі вже розвіяні, оскільки "концепція впровадження ринку землі", що передбачає необхідність втілення чотирьох законодавчих блоків і обговорена з представниками МВФ, Світового банку, була представлена громадянам-власникам паїв та аграріям, знайшовши серед них загальну підтримку.

Що цікаво, такі "експерти", вмонтувавшись у списки різних політичних проєктів, трактують необхідність якнайшвидшого впровадження прозорого і комплексного ринку землі як начебто узгоджену з основними, на їхню думку, учасниками реформування земельних відносин позицію. Але серед цих "учасників" досі відсутні справжні власники землі та її природних ресурсів - усі громадяни України.

Натомість саме цього вимагає ст. 13 Конституції України, яка декларує: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу… Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону".

Ця, на перший погляд, буцімто незначна помилка, а фактично невідповідність нормам Конституції України вказує на те, що такі команди із задзеркалля мають на меті прибрати родючу землю до своїх рук, оскільки свідомо відкидають переважну більшість громадян України, які де-юре і є основними учасниками реформування земельних відносин у державі.

Основою успішного завершення земельної реформи є повноцінна реалізація конституційних норм щодо абсолютної власності українського народу на землю та її природні ресурси. І насамперед кожен має усвідомити, що вести мову в усіх аспектах і відносинах треба про землю та її природні ресурси як про природні об'єкти права власності українців, основне національне багатство, загальнонаціональний капітал усіх громадян, який не може бути предметом купівлі-продажу, застави і не підлягає відчуженню в будь-який спосіб. Але слід говорити про земельну ділянку як об'єкт цивільних прав, що перебуває у власності (державній, комунальній, приватній), є капіталом її власника і, навпаки, може бути предметом купівлі-продажу та підлягає відчуженню.

Важливо усвідомити, що вартісна частка природного об'єкта не може бути меншою від вартісної частки земельної ділянки. Ця дійсність (контрольний пакет вартісної складової природного об'єкта як чужої власності) спонукатиме природокористувачів до правопорядку, оскільки ст. 13 Основного Закону говорить: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству".

Саме на такій основі конституційно гарантується громадянам, юридичним особам і державі набуття та реалізація прав власності на відповідно сформовані земельні ділянки, що виступають відповідними об'єктами не лише цивільних прав, а також обов'язків і вимог природокористування і гарантій соціальної спрямованості економіки. Суб'єкти права власності на земельні ділянки є рівними між собою і перед законом, вони не можуть конкурувати з правом власності українського народу на природні об'єкти.

Це дає можливість законно й відповідально, на конкурентній основі користуватися в межах земельної ділянки як уособленої господарської одиниці певними природними об'єктами, з метою сталого здійснення рільництва, садівництва, житлового, промислового та громадського будівництва, лісівництва, транспорту, зв'язку, енергетики, гірничо-видобувної промисловості, оборони, водно-господарської, природно-заповідної, природоохоронної, оздоровчої, рекреаційної, історико-культурної та іншої діяльності.

Для цього, як і в усіх цивілізованих країнах, центральне місце має займати просторове прогнозування й моделювання розвитку всіх територій і всіх категорій земель одночасно по всій території держави. Такий цілісний державний землевпорядний та архітектурно-будівельний процес має здійснюватися за безпосередньої участі місцевих громад та інститутів громадянського суспільства. Від початку звершення земельної реформи має проводитися в часі й просторі тотальна діджиталізіція всіх її кроків і наслідків.

Цей обов'язковий загальнонаціональний захід дасть змогу перш за все ідентифікувати і сертифікувати всі природні об'єкти, які мають некомерційну природно-заповідну, природоохоронну, оздоровчу, рекреаційну, історико-культурну та іншу цінність, виправляючи помилки здійснюваної колгоспно-радгоспної "реформи" й одночасно впорядковуючи розпайовані землі сільськогосподарського призначення.

Оскільки некомерційні категорії природних об'єктів є своєрідними й неповторними в усіх без винятку природно-кліматичних зонах України, їхнє використання має максимально узгоджуватися з відповідним статусом (національного, регіонального, місцевого значення), для чого безперешкодно набувається право власності на відповідні нерукотворні природні об'єкти, що мають духовну, природно-заповідну чи історичну цінність.

Надважливо невідкладно розпочати оздоровлення сільських територій шляхом формування в сільській місцевості умов комфортної життєдіяльності молодих сімей, які одночасно були б ефективними і заможними господарями.

Цьому процесу має передувати створення нової позавідомчої національної земельної установи України, аналогічної до Національного банку. Вона виконуватиме роль утримувача капіталізованого національного багатства і гаранта прав власності на сформовані земельні ділянки. В її основі діятиме достовірна і прозора багатофункціональна цифрова геоінформаційна система, що включатиме повноцінні кадастрові та реєстраційні системи.

Така установа як інститут, на відміну від інших, матиме свій бюджет і складовий рентний банк і виконуватиме багатоцільові функції та завдання, не притаманні НБУ чи іншим установам. Зокрема, супроводжуватиме фінансову підтримку здійснення земельної реформи, а також сприятиме збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів, забезпечуватиме продовольчу безпеку, відповідатиме за збереження цілісності території тощо.

Реалізація цих та багатьох інших заходів звершення земельної реформи в Україні дозволить через два роки від початку їх повноцінного впровадження залучити до економіки України доступні капіталізовані природно-ресурсні багатства.

Внаслідок раціонального використання природних ресурсів щорічно надходитимуть до Національної земельної установи України кошти у вигляді рентної плати чи земельного податку в середньому на рівні 1% від їхньої загальної капіталізованої вартості. Частина коштів надходитиме на особисті рахунки кожного громадянина. Участь цього не позиченого капіталу, разом із стрімким зростанням економіки України та регіональним розвитком також стимулюватимуть стабільність національної валюти, зниження облікової ставки НБУ, доступність кредитування.

І лише після введення здійснюваної дотепер земельної реформи в чинне конституційне поле України, а також після виконання окреслених першочергових заходів як особливих передумов інституціонального розвитку земельних відносин і природокористування можна вести розмову про подальшу участь упорядкованих земель сільськогосподарського призначення в ринкових відносинах і про місце сьогоднішнього великого аграрного бізнесу в цьому процесі.