Вступ України до СОТ: фінішна пряма чи крива?

Як радісно всією країною пролетіла звістка: парламент прийняв останній закон, необхідний для вступу України до Світової організації торгівлі! Але як тихо повернулася делегація українських переговорників з Женеви — з неформального засідання Робочої групи з розгляду заявки України щодо вступу до СОТ…

Переговори — річ цікава, бо вони завжди мають якийсь результат, навіть якщо його нема. Повернувся прем’єр-міністр Віктор Янукович із Сполучених Штатів, а на урядових сайтах — месидж: «Україна довела Америці свою готовність якнайшвидшого вступу до СОТ». А так хотілося хоча б про якусь підтримку з-за океану почути. Так само і в Женеві: 18 грудня вкотре розглядали проект звіту робочої групи, а ще спробували з Киргизстаном конструктиву досягти — скасує Україна антидемпінгове мито проти киргизьких лампочок, то, може, й останній двосторонній протокол буде, бо передостанній було підписано 14 грудня з Китайським Тайбеєм (Тайванем. — Ю.М.).

Та головне в тому, що з двох десятків героїчно ухвалених законів країни члени СОТ не розглядали жодного, а просто почули, що є такі. Адже розгляд за СОТівською процедурою настільки тривалий, що дай Боже, аби в лютому нас знову запросили в Женеву на черговий раунд переговорів. Тож омріяні Банковою строки вступу до СОТ на лютневому засіданні Генеральної Ради так і залишаться мріями, а СОТівська фінішна пряма чомусь набуває кривої траєкторії.

З огляду на одностайність, з якою депутати голосували за СОТівські законопроекти, можна дійти висновку, що вони вже повністю свідомі власного вибору на користь входження до світового торговельного клубу. Та насправді на законотворчому полі роботи непочатий край. Ще на парламентських слуханнях один з провідних експертів зі вступу України до СОТ, доктор економічних наук Ігор Бураковський зазначив: «Ми не повинні забувати, що й після вступу до Світової організації торгівлі уряду, парламенту необхідно буде прийняти ще щонайменше кілька законодавчих актів. На мою думку як експерта, одним із перших таких законодавчих актів має стати рамковий закон про механізми, принципи державної підтримки галузей економіки чи економіки в цілому, на основі якого можна розробляти відповідні програми, але робити це таким чином, щоб не потрапляти в антидемпінгові розслідування і не бути звинуваченими в недобросовісній конкуренції».

Дослухатися до цієї думки варто, бо одне з небагатьох комплексних досліджень на цю тему — «Проект аналізу економічних наслідків вступу України до СОТ» — було проведено консорціумом саме за співучасті очолюваного Ігорем Бураковським Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. До консорціуму також увійшли компанії «Копенгаген економікс» (Данія) та Інститут Східної Європи у Мюнхені (Німеччина). А фінансували дослідження для України коштом голландського гранта. Результати дослідження лунали з вуст посадовців, що представляли різні гілки влади, і увійшли до всіх матеріалів, підготовлених до парламентських слухань 1 листопада.

Хоча прогнози в Україні — справа доволі непевна (змінюються макроекономічні показники відносно базового, 2002 року, та й зміна світових цін на енергоносії, коливання курсів валют, кон’юнктура ринків загалом можуть датися взнаки), за розрахунками консорціуму, сукупне зростання від вступу України до СОТ може становити 10,2% обсягу споживання. Кумулятивне зростання реального ВВП лише завдяки вступу сягає 4,8% порівняно з базовим випадком. Можна очікувати, що кращий доступ до світових ринків, а також зменшення вартості імпорту обладнання та матеріалів приведе до збільшення експорту товарів і послуг на 9,2%, тоді як імпорт зросте на 11,8%.

На думку експертів, найважливішим чинником буде поліпшення доступу до ринків, зокрема для підприємств металургії, хімічної промисловості та сільського господарства, що приведе до кумулятивного зростання добробуту на 6,4% та зростання реального ВВП на 2,7%. Це відбудеться завдяки зростанню експорту та, відповідно, підвищенню попиту та цін на фактори виробництва всередині країни. Чималою мірою Україна вже сьогодні функціонує в умовах СОТ, тому вимоги щодо лібералізації доступу до внутрішнього ринку впливатимуть в основному на обробну галузь промисловості, сільське господарство, оптову та роздрібну торгівлю, транспорт і зв’язок, тобто на ті галузі економіки, частка яких становить близько 60% ВВП.

Очікується, що серед усіх галузей промисловості членство в СОТ буде найбільш корисним для металургії та хімічної промисловості, зростання загального випуску яких перевищить 20% для кожної галузі. Для цих галузей найбільше значення матимуть кращий доступ до ринку, а також реформа тарифів та, відповідно, більш доступні обладнання та матеріали.

На сьогодні щодо української металургійної продукції діють 24 антидемпінгові заходи в 11 країнах світу, а в хімічній промисловості — вісім антидемпінгових заходів у чотирьох країнах. Вступ до СОТ не означає автоматичного скасування таких заходів, але надає правовий інструментарій для оскарження відповідних рішень, про що свідчить той факт, що протягом 1998—2005 років орган урегулювання торговельних суперечок СОТ розглянув 30 звернень країн, металурги яких зіткнулися з обмеженнями з боку імпортерів.

Та не слід забувати, що в довгостроковій перспективі ситуація на ринку чорних металів і виробів з них визначатиметься такими чинниками, як, по-перше, наявність надлишкових виробничих потужностей внаслідок розширення виробництва в багатьох країнах з економікою, що динамічно розвивається, по-друге, динаміка реструктуризації металургійного сектора в розвинених країнах, по-третє, модернізація виробництва як такого.

Як вважають експерти консорціуму, найбільшою мірою вступ України до СОТ вплине на рівень заробітної плати працівників (+5,7%), дещо менше — на дохідність капіталу (+1,1%). Це при тому, що саме нагромадження основного капіталу зросте на 3,7%. Завдяки зниженню торгових бар’єрів споживачі отримають доступ до більш різноманітної продукції, що дасть змогу споживати якісніші товари та послуги за нижчою ціною.

Соціальні наслідки вступу до СОТ розглядаються в дослідженні у вигляді змін добробуту (у відсотках споживання) чотирьох категорій домогосподарств, а іншими словами — сімей. Міські сім’ї користуються майже всіма телекомунікаційними та фінансовими послугами, а отже, значно виграють від зменшення цін на ці послуги завдяки іноземним інвестиціям у ці сектори. Бідні сім’ї витрачають більшу частку наявних доходів на продовольчі товари, а отже, виграють передусім від зменшення тарифів на ці товари. Більше того, оскільки міські сім’ї споживають більше вироблених продовольчих товарів, ніж бідні, бідні міські сім’ї найбільше виграють від вступу до СОТ за умови, що витрати на здійснення реформи буде правильно розподілено.

Хоча в середньому споживачі стануть більш заможними зі вступом України до СОТ, існують важливі причини для занепокоєння. Результати моделювання показують, що доходи бідних сільських домогосподарств зростають найповільніше, а доходи сільських домогосподарств у підсумку не наближаються до середніх по країні. Зі вступом до СОТ це відставання може навіть посилитися. Звичайно, сам вступ до СОТ не є причиною бідності у сільських районах, однак він все ж залишається надзвичайно важливим аргументом на користь здійснення структурних змін на селі. Це, в свою чергу, потребує розробки концепції розвитку, яка фокусувалася б не лише на сприянні розвитку сільського господарства як галузі, а на розвитку сільських районів взагалі.

Доречним у цьому зв’язку буде процитувати виступ міністра аграрної політики України Юрія Мельника на парламентських слуханнях: «На сьогодні 60% продукції сільського господарства виробляється в особистих селянських господарствах. Відтак, при вступі до Світової організації торгівлі саме цей сектор економіки буде найбільш вразливим. В аграрному секторі економіки на сьогодні до 30% сільськогосподарських підприємств та до 40% підприємств харчової промисловості або збиткові, або не мають стабільних позитивних фінансових результатів. Очевидно, таким підприємствам у разі вступу України до Світової організації торгівлі буде важко витримати конкуренцію. До цього слід додати, що широка експансія імпортної готової продукції, виробленої на рівні міжнародних стандартів якості, може спричинити масове закриття дрібних та певної частини середніх переробних підприємств, з одного боку, а з другого — необхідність забезпечення якості продукції призведе до збільшення виробничих витрат тих виробників, які можуть гідно конкурувати з імпортною продукцією.

Щодо сукупного виміру підтримки сільського господарства. Ще раз наголошую, що це головне питання для формування державної аграрної політики на довгострокову перспективу... ми повинні відстояти рівень сукупного виміру державної підтримки на рівні не менш як 1,2 млрд. дол... оскільки протягом ще досить значного часу державна бюджетна підтримка сільського господарства залишатиметься важливим і надійним фінансовим ресурсом галузі».

Як зазначалося в урядових матеріалах, станом на 1 листопада рівень сукупного виміру державної підтримки (СВП) аграрного сектора як база для прийняття зобов’язань по сільському господарству ще остаточно не погоджений. Нагадаємо, що в рамках переговорного процесу Україні нав’язують рівень СВП 0,06 млрд. дол. на рік. Втім, слід зауважити, що навіть прийняття цього низького показника не означає, що в такому разі держава фінансуватиме аграрну галузь у 20 разів гірше, ніж за 1,2-мільярдного СВП. Просто політика аграрного відомства щодо фінансової підтримки сектора стане ще менш гнучкою, що має неабияке значення за нинішніх умов дикого капіталізму.

З іншого боку, в рамках Програми розвитку ООН в Україні проведено аналіз цінової конкурентоспроможності за десятьма основними сільськогосподарськими товарами: пшениця, кукурудза, ячмінь, насіння соняшнику, цукор, яловичина, свинина, молоко, продукція птахівництва (м’ясо птиці та яйця). На ці продукти припадає майже 70% валового виробництва продукції сільського господарства, у виробництві цих видів продукції зайнято 4 млн. осіб, тобто більше половини працездатного населення, яке проживає в сільській місцевості. Порівняння цінової різниці між зовнішніми цінами (з урахуванням ввізного мита) та цінами вітчизняних сільськогосподарських виробників, які залишаються низькими, доводить, що Україна є нетто-експортером більшості первинної продукції сільського господарства та харчової промисловості. Тому можна зробити висновок, що рівень граничних тарифів після вступу до СОТ не супроводжуватиметься додатковим тиском на виробників: основні види сільгосппродукції за ціною є більш конкурентоспроможними за імпортні.

Єдиним винятком є галузь птахівництва, де задля вирівнювання внутрішніх і зовнішніх цін на м’ясо птиці діє імпортний тариф. У перерахунку на адвалорне мито (на базі 2004 року) він становив 300%, а Україна зі вступом до СОТ мусить зменшити його в 25 (!) разів, до 12%. Тож галузі безумовно потрібна підтримка українського споживача...

Залишається сподіватися, що наступне офіційне засідання Робочої групи з розгляду заявки про вступ України до СОТ стане першим і останнім у 2007 році. Бо із затягуванням процесу опоненти на переговорах, головним чином — США та Австралія, просто нав’язуватимуть українським переговорникам свою позицію щодо підтримки агросектора. Як уже зазначалося, не меншу роль у підведенні риски в засіданнях Робочої групи з розгляду заявки України щодо вступу до СОТ відіграє Киргизстан.

Як відомо, шість країн колишнього СРСР — Таджикистан, Латвія, Естонія, Литва, Молдова, Україна — заборгували Киргизстану понад 31 млн. дол. Наявність боргу перед Киргизстаном визнав Таджикистан. Латвія, Литва та Естонія існування заборгованості не визнають. Свого часу міністр економіки Володимир Макуха заявив: «Я спеціально дізнавався: борг існував тільки на час виходу України з рубльової зони, а потім був погашений українськими юрособами».

Власне, щоб вимоги не виглядали далекими від СОТівських, Бішкек почав вимагати від Києва безмитного доступу до аграрного ринку. І це при тому, що країна забезпечує себе агропродукцією на 40%. Але це до вступу до СОТ доступ буде безмитним лише для Киргизстану. А зі вступом до СОТ, відповідно до умов національного режиму, найсприятливіші правила поширюються на всі країни.

За словами заступника міністра економіки Валерія П’ятницького, Робоча група не має повноважень затвердити звіт за результатами переговорів доти, доки остання країна не зніме своїх претензій до претендента на вступ. Тобто, з Киргизстаном зовсім не обов’язково підписувати двосторонній протокол з доступу до ринків товарів і послуг. Достатньо отримати усне «добро», а до того Україні викручуватимуть руки всі, кому не ліньки, в рамках багатосторонніх переговорів. Таке добро, як домовилися в Женеві, Україна зможе отримати десь у січні у разі скасування антидемпінгового мита на киргизькі лампочки.

А ще ж треба і просуванню Росії до СОТ якось допомогти в ролі повноправного члена цієї організації. Принаймні під час вересневої урядової години в російській Держдумі міністр економрозвитку РФ Герман Греф по-добросусідськи заявив, що Росія після приєднання до СОТ має намір максимально сприяти вступу до цієї організації Білорусі, яка зараз веде активні переговори з цього приводу...

А допомога Росії таки потрібна. Якщо на початку літа Герман Греф бачив Росію членом СОТ у кращому разі на початку 2007 року, то вже у вересні в рамках тієї ж урядової години міністр заявив: «Не факт, що навіть у наступному році приєднаємося до СОТ».

Втім, Росія таки підписала надважливий протокол про доступ до ринків товарів та послуг із США. Хоча цьому й передували малоприємні сигнали з-за океану від торговельного представника США Сьюзан Шваб: «Мені складно уявити Росію членом СОТ із сайтом, який порушує інтелектуальні права всіх і вся».

До закінчення двосторонніх переговорів росіянам залишилося небагато — «пройти» Коста-Ріку, Гватемалу, Сальвадор та Молдову. Щоправда, про відновлення переговорів попросила Грузія. Перед самітом СНД у Мінську вона розповсюдила спільну заяву міністерств закордонних справ та економічного розвитку, де зазначалося: «Головна та принципова вимога Грузії перед Росією у питаннях її вступу до СОТ — це легалізація та належне функціонування нелегально діючих в Абхазії та Південній Осетії митно-пропускних пунктів».

Але результативним саміт СНД у Мінську став для Молдови, а не для Грузії, бо президенти двох держав — Владімір Путін і Владімір Воронін — під час двосторонньої зустрічі домовилися про відновлення поставок до Росії молдавської сільгосппродукції. Тож молдовській стороні нічого не залишилося, як згодом заявити про готовність підписати протокол з доступу до ринків товарів і послуг з Російською Федерацією до кінця 2006 року, що, згідно із заявою молдавської сторони, і відбудеться 28 грудня.

Ну а нам, перш ніж думати про допомогу сусідам, необхідно хоча б на найближчий час зберегти одностайність у питанні щодо завершення вступу України до світового торговельного клубу. Як вважає Ігор Бураковський, уже сьогодні можна уявити труднощі, що можуть виникнути при ратифікації парламентом рішення про вступ до СОТ і відповідного пакета документів...