Трагедія євро

Єврозона приречена. І її творці знали це ще на етапі створення валютного союзу. Політикам він вигідний, бо дає можливість перекладати на плечі сусідів частину свого внутрішнього дефіциту бюджету. Але зі зростанням популізму в ЄС охочих скористатися цими перевагами єврозони стає дедалі більше, і коли-небудь це закінчиться кризою. Про її причини, наслідки й уроки для інших країн DT.UA поговорило з відомим німецьким економістом, автором книжки "Трагедія євро" Філіпом Багусом.

- Філіпе, ваша книжка про кризу єврозони і про те, що нині вона на межі краху. Чому ви упевнені, що єврозона - це не помилка, а продумана диверсія?

-Інституційно єврозона так побудована, що дозволяє незалежним урядам самим себе фінансувати через один центробанк. Будь-який уряд у єврозоні може використовувати Європейський центральний банк (ЄЦБ). Скажімо, грецький уряд видає якісь кредити, в результаті зростають ціни. І ціни зростають не лише в Греції, а й у Німеччині, й у Франції, і в Іспанії. Тобто частина "грецького" дефіциту переноситься назовні, на іноземців. Для політиків це цікава ситуація. Вони ж зацікавлені в тому, щоб перемогти на виборах, а не розвивати економіку ЄС. Їхня логіка проста: ми пообіцяємо й виконаємо, тим більше що частково це оплатять інші союзні держави. Політики підривають систему єврозони. І я називаю це "трагедією євро".

Усі уряди єврозони можуть експлуатувати спільний ресурс - купівельну спроможність євро. Вони начебто на риболовлю вийшли й намагаються зловити якомога більше риби. Всі уряди єврозони можуть за рахунок інших "рибалок" зловживати купівельною спроможністю євро, оскільки вони видають під це кредити. І насправді від цього можна одержати вигоду й прибуток, тільки якщо ви зловживаєте системою більше за інших.

- Наприклад?

-Наприклад, у Німеччині дефіцит бюджету - 3%, а в усій зоні євро - 10%. Ціни зросли в середньому на 8%. Виходить, ціни зростають швидше, ніж дефіцит, і всі друкують гроші якомога швидше. Це система, що знищує сама себе. І вони знали це від самого початку, навіть поставили якийсь ліміт цієї експлуатації. Так, можна мати лише 3-відсотковий дефіцит бюджету. Однак не було жодного варіанта, як впровадити ці обмеження в реальне життя. Намагалися, звичайно, але нічого не виходило. Це нібито добровільна угода рибалок, яка розвалюється, бо деякі рибалки однаково рибалять більше, ніж інші. Також передбачалося, що євро - це назавжди, і всі уряди допомагатимуть один одному, дотримуючись установлених правил. Але коли грецькі бонди завалилися, система також завалилася, і Грецію рятували не завдяки, а всупереч установленим правилам. От і результат.

- Нині світ стоїть на порозі нової глобальної кризи, є дуже тривожні сигнали, є рецесія, торговельні війни, політика протекціонізму в багатьох країнах. Чи готова єврозона до нової кризи?

-Чи зможе вона пережити ще одну кризу, ви це мали на увазі? Завжди складно говорити про майбутнє. Економіст не повинен про нього говорити, він має пояснювати, як функціонує економіка. Але, я гадаю, в наступну кризу, а це буде жорстка криза, треба буде прийняти остаточне рішення: або єврозона розвалиться, або ЄС піде далі, й ми одержимо одну централізовану європейську державу з однією валютою. І зобов'язання, і борги буде об'єднано під одним міністерством фінансів.

- Чи є небезпечним рівень суверенних боргів у Європейському Союзі як для самого ЄС, так і для світової економіки? Чи можна його пройти з мінімальними втратами?

-В Іспанії та Франції коефіцієнт заборгованості до ВВП 100%. А в Італії - 130% до ВВП. І хоча відсоткові ставки від'ємні, безробіття низьке, податкові надходження зростають, але уряди боргів не скорочують, навпаки, збільшують і їх, і витрати. Коли криза настане, банківська система може запросто завалитися разом із держфінансами, і це буде системна фінансова криза. Звичайно, ніхто не залишиться осторонь. Це буде рецесія на весь світ, якщо діло дійде до такої кризи.

- У своїй книжці ви часто порівнюєте Федеральну резервну систему США і Європейський центробанк. У чому принципова відмінність у їхніх практиках, і що можна було б запозичити на цей момент?

-Спочатку відмінність була більшою. Після останньої фінансової кризи вони почали копіювати один одного. Ставилися інші цілі - підтримка зростання економіки, зайнятості. Євроцентробанк більше сконцентрувався на стабільності цін. Але що стосується інструментів монетарної політики, то відмінність у тому, що Федеральний резерв США по суті міг через облігації фінансувати уряд, а Європейський центробанк такого не робив. Він створював нові грошові кошти й давав їх у борг банкам. Але банки мають надати якусь гарантію, якусь заставу для того, щоб одержати кредит від ЄЦБ. І в заставу воліли брати саме державні облігації.

- Різниця невелика.

- Цілком правильно. Федеральний резерв створює нові гроші й купує облігації, а ЄЦБ створює нові гроші й видає їх у борг під заставу облігацій.

Та коли настала фінансова криза, ФРС знайшла нові способи постачання коштами. Вона почала купувати інші активи та створювати кредити на основі заставних активів. Привіт Lehman Brothers. А ЄЦБ, своєю чергою, почав купувати урядові бонди. Після фінансової кризи ці дві системи стали більше схожими одна на одну.

- Ви багато уваги приділяєте відповідальності уряду за те, що відбувається в економіці, в монетарній політиці. Безвідповідальність у світі нині лише посилюється, популізм глобально зростає. Чим цей тренд може завершитися для ЄС і для світу?

-Погано те, що політики зазвичай не відповідають за свої дії, а населення насправді все це оплачує. Оскільки монетарна система така складна, люди часто не розуміють її. Вони не бачать зв'язку між кризою та безвідповідальною фіскальною політикою відповідного уряду, наприклад. Згадайте слова ексголови ЄЦБ Маріо Драґі: "Ми купуємо час для уряду за рахунок монетарної політики, ми даємо їм час провести свої структурні реформи". Однак сталося навпаки. Варто було 2012 року Драґі сказати, що ми врятуємо євро, хоч би що сталося, як уряди відразу всі реформи зупинили. Вони одразу почали думати про те, як би виграти найближчі вибори, а не продовжувати реформи. Гроші, які вони заощадили на низьких відсоткових ставках, витратили на урядові видатки. Якщо це триватиме, а борг збільшуватиметься, якщо дійде до кризи, то масштаб проблеми буде величезний. Я не бачу, як без дефолту вийти з цієї кризи.

- Наскільки слушними є слова Ангели Меркель про те, що якщо євро зазнає невдачі, зазнає невдачі ідея Євросоюзу?

-Насправді вона сказала, що якщо євро впаде, то і Європа впаде. Але ви праві, звичайно, вона говорила про Європейський Союз. Дивіться, традиційні цінності Європи - це децентралізація і свобода. Лібертаріанство. Європейський Союз у своїй основі ці цінності заперечує. ЄС - це централізація й повна протилежність лібертаріанським теоріям і теоріям свободи. І я погоджуся з Меркель: якщо ідея євро розвалиться, то і Євросоюз помре. Можливо, залишиться якась зона вільної торгівлі, але централізована держава на цьому закінчиться.

- Наскільки для країн Євросоюзу буде болісним, витратним, складним процес повернення власних валют, якщо до цього дійде? Чи може Євросоюз знайти заміну євро?

- Це не неможливо, але дуже складно - знову запровадити національні валюти. Потрібно буде заново впроваджувати контроль над капіталом, контролювати готівку, інше. І, звичайно ж, найбільші витрати - політичні. Бо це буде, загалом-то, кінець цього проєкту.

Моя пропозиція виходу із ситуації - щоб заставою євро було золото. Щоб грекам не треба було створювати нові гроші, вони мають відправити золото в заставу того євро, який вони хочуть отримати. Є друга платіжна директива: якщо греки купують більше німецьких товарів, ніж німці грецьких, то тоді вони вирішують це питання цільовим призначенням, і жодна застава за цим не стоїть. І на балансі німецького банку є кредити в рамках другої платіжної директиви. Коли мене запросили до німецького парламенту, то запитували: "А якщо Італія піде з єврозони, що станеться з цими кредитами в німецькому центробанку?". Це можна вирішити, якщо все базувати на золоті, щоб європейська валюта на цьому ґрунтувалася. Тоді можна мати таку валюту - "золоте євро", і тоді уряди не зможуть ще більше влазити в борги.

- Мені здається, уряди не погодяться на "золоте євро".

-Так, я знаю. Але це було б ідеальне рішення.

- Нині стає популярною нова теорія грошей. Як ви ставитеся до неї та її популярності серед політиків?

-Ця теорія абсолютно неправдива. Політики у Франції, комуністи в Іспанії, Сандерс у США просувають цю теорію, але я не вірю, що вона стане мейнстримом, я не бачу нічого за цією теорією. Вона пропонує кидати гроші з вертольота. Уряди не можуть увесь час залазити в борги й не мати жодних наслідків. Це неможливо.

- Але ця теорія дуже співзвучна політичному порядку денному у світі. Мейнстримні економісти готуються до цього?

-Ні, я не думаю, що вони до цього готуються. Ідея грошей, які просто роздають людям, - дуже небезпечна теорія. Але й без неї в ЄС достатньо як невичерпних джерел популізму, так і ризиків, із ними пов'язаних.

- Чим, на вашу думку, все може скінчитися?

-Японською пасткою. Ключова ставка близька до від'ємної, через що структурні реформи зупинено. Підтримуються компанії, які насправді мали піти в банкрутство. Інфляції немає, але при цьому немає й стійкого економічного зростання. І все це триває дуже-дуже довго.

- І от, коли єврозона стоїть на порозі кризи, Україна бажає поглиблювати інтеграцію із Союзом. Чи перспективно це, з погляду економічного майбутнього України, і чи варто нам як мінімум утриматися від участі у валютному союзі?

-Навіть якщо ви збережете курс на інтеграцію в ЄС, ніколи не треба приєднуватися до єврозони, не робіть цього. Хоч би що сталося, в кожному разі вам треба зберегти свою валюту.

- Оцініть, будь ласка, ситуацію. Банківський сектор пережив кризу. Центральний банк заради зміцнення банківської системи дав банкам безризикові інструменти заробітку: депозити в центробанку й державні облігації. Банки так захопилися цими інструментами, що перестали кредитувати реальний бізнес і в цей момент кредитують винятково споживачів. Бізнес залишився без грошового ресурсу. На ваш погляд, чи правильно зробив і робить центральний банк, підтримуючи цю політику?

-Це дуже схоже на те, що я говорив про єврозону, але, можливо, ви говорили про Україну.

- Звичайно.

-Так, дуже схоже.

- А ми завжди копіюємо європейські практики.

- Так, ті ж інвестиції в урядові бонди, немає попиту на реальні кредити. Я вважаю, проблема навіть глибша. Це пов'язано і зі структурними проблемами зокрема. Я так припускаю, що якщо економіку буде лібералізовано, дерегульовано, уряд витрачатиме менше грошей, знизяться податки, і банки також почнуть давати кредити для цікавих бізнес-проектів. Фіскальна й монетарна політики дуже часто значно між собою пов'язані, це два боки однієї монети. На жаль, дуже часто через монетарну політику страждає фіскальна. Ніколи - навпаки. Єдиний спосіб якось більше обмежувати монетарну політику - змусити політиків здійснити правильні реформи, щоб вибратися із цієї пастки.

- Нині йдуть дискусії в Польщі й Угорщини про приєднання до єврозони. І, до речі, деякі політики проти, бо участь у єврозоні означає часткову втрату управління економікою. Чи вірите ви, що настане день, коли вони приєднаються до валютного союзу?

- Здається, 2012 року мою книжку переклали польською мовою і запросили мене там виступити. Звичайно, я говорив полякам не приєднуватися до єврозони. Є певні критерії приєднання. І грецький уряд підтасував свою статистику для того, щоб приєднатися до валютного союзу. А я радив полякам, і те ж саме раджу Україні: треба підробляти статистку так, щоб не приєднуватися. І в середньостроковій перспективі я не бачу, щоб Польща й Угорщина приєдналися до єврозони. Будь-який раціонально мислячий економіст розуміє, що єврокриза може настати в будь-який момент. І якщо є політична воля не вступати до єврозони, а в Польщі та Угорщини вона є, країни цього й не зроблять.

- Обіцянки деяких політиків в Італії повернутися до національної валюти - це блеф чи шантаж?

-Блеф, не шантаж. Вони розуміють, що щойно вони вийдуть з єврозони, їх валюта й добробут італійців одразу впадуть на 20%. Вони відразу стануть біднішими. Але ніколи не знаєш до кінця. Греція 2015 року теж блефувала. Греція одержала відповідні умови, певні реформи, і уряд сказав, що запитає в населення, чи погодиться воно на ці реформи. І поки оголошували референдум, ЄЦБ зіграв роль злого поліцейського й перестав греків фінансувати. Що в результаті? Населення проголосувало проти реформ, але уряд ці умови все одно прийняв. Вони розуміли, що вихід з єврозони й повернення до драхми - це моментальне зниження добробуту греків. Так, для Італії це буде не так важко, як для Греції, але однаково непросто.

- Але, можливо, наслідки виходу будуть меншим злом для економіки, ніж наслідки глобальної кризи єврозони?

- Політики завжди думають у короткостроковій перспективі. Для них єврокриза - це якась далека ймовірність. Завжди є надія, що вона станеться не в їхню каденцію.