Співпраця з МВФ: виконати програму і відмовитися від кредиту!

З моменту здобуття Україною незалежності МВФ грає роль злого і багатого друга для української влади, з яким просто неможливо не співпрацювати! До речі, опозиція цієї співпраці просто не може не критикувати. Це дежавю вже давно набридло. Адже уряди в Україні довго не живуть, інституційної пам'яті у влади немає, до речі, як і стратегічних цілей. А що є завжди? Завжди є брак грошей, ідей, фахівців, але головне - дефіцит лідерства і стратегії у влади.

Зрозуміло, що влада з такими характеристиками просто не може існувати без зовнішньої допомоги, тоді як МВФ якраз і пропонує гроші, ідеї та фахівців, причому грошей - досить багато, ідеї відпрацьовано до якісних операційних і тактичних рекомендацій, фахівці - одні з найкращих серед існуючих у світі вузьких спеціалістів, зазвичай із великим досвідом. Чого МВФ дати не може, так це нової стратегії розвитку України та лідерства, іншими словами, політичної волі до стратегічних реформ.

Чи справді корисні рецепти?

Завдання МВФ - підняти країну з колін і допомогти йти в правильному напрямі, але він безсилий примусити країну бігти, щоб не лише наздогнати відстаючих, а й вирватися у лідери, наприклад, як це робить Польща, не кажучи вже про Сінгапур…

Якщо від метафор перейти до цифр, то співпраця або виконання всіх рекомендацій МВФ дасть можливість Україні не лише уникнути дефолту, тобто профінансувати як внутрішній дефіцит бюджету, так і зовнішній дефіцит платіжного балансу, але і з часом досягнути економічного зростання на рівні в середньому 3–4% на рік. Причому за умови сприятливої зовнішньої кон'юнктури темпи зростання можуть сягнути 5–7%, але за несприятливої (падіння попиту та цін на експорт) - знизитися до 1–2%.

Отже, співпраця з МВФ набагато краща за її відсутність. Без грошей і порад Фонду Україна, по-перше, вже давно була б у дефолті, а по-друге, якщо абстрагуватися від наслідків дефолту, могла б розраховувати на економічне зростання хіба що у 1–2%, суцільно залежачи від світової кон'юнктури. Здавалося б, вибір очевидний. Треба виконувати всі рекомендації МВФ і чекати поступового поліпшення, але є й третя альтернатива: провести реформи більш радикальні, ніж ті, що пропонує МВФ, причому у коротший термін. Далі викладу аргументи на користь третього варіанта розвитку України, який може прийти на зміну програмі співпраці з МВФ після виконання досить складних умов для отримання 1,3 млрд дол. наприкінці
2016 р., згідно з доопрацьованим Меморандумом економічної та фінансової політики від 1 вересня 2016 р.

У наш час появи великої кількості активних диванних експертів досить важко переконати читача в правильності твоїх висновків. Справа у тому, що 99,9% людей навіть з економічною освітою просто не здатні ознайомитися з великою кількістю рекомендацій і аргументів МВФ та Світового банку (це споріднені організації). Тому хотів би, щоб деякі мої висновки просто бралися на віру, враховуючи мій досвід співпраці з МФО (зокрема на посадахзаступника голови НБУ та міністра фінансів, де я завжди відповідав за зв'язки з МВФ). Цьому досвіду більш як два десятиріччя (ще в 1992 р. тодішнім президентом Л.Кравчуком мені було довірено розпочати процес приєднання України до числа акціонерів МВФ за рахунок квоти СРСР; а 2008-го на чолі делегації України разом з колегами з Міністерства фінансів та Міністерства економіки - переконати керівництво Фонду першій надати допомогу саме Україні), тому вважаю, що дещо (а може, і досить багато) знаю про цю організацію, її сильні та слабкі сторони. Так само дещо знаю про українську владу, а також ким і як у ній приймаються рішення. Тому маю право давати поради громадянському суспільству стосовно напрямів розвитку країни.

До речі, головна відмінність між структурами влади в Україні та в цивілізованих країнах полягає у тому, що до трьох класичних її суб'єктів (виконавчої, законодавчої та судової) у нас додається ще два суб'єкти - олігархи (в тому числі завжди олігарх-фаворит) і зовнішня сила (до Майдану головним чином Росія, після - ЄС і США разом з МВФ).

Почну з ключових рекомендацій МВФ, нагадавши, що їх виконання може забезпечити середнє економічне зростання 3–4% за рік.

Перша рекомендація стосується банківської системи. Передбачається, що 19 найбільших банків до кінця листопада 2016 р. збільшать капітал до нуля (зараз більшість із них працює з мінусовим капіталом!) і доведуть адекватність капіталу до 5% уже до кінця лютого (за світовими стандартами, нормальною вважається адекватність капіталу у 8–12%). Наступний 21 банк має вийти на 5-відсоткову адекватність капіталу до кінця травня 2017 р., а решта - до кінця липня 2017-го.

Це дуже амбітна, але правильна вимога, для виконання якої, за моїми оцінками, необхідно загалом приблизно 150–170 млрд грн! Звичайно, не всі банки знайдуть необхідні кошти. На практиці це означає нові банкротства для середніх і дрібних установ чи націоналізацію.

До речі, в 2008–2009 рр. під час перемовин із власниками великих банків стосовно збільшення капіталу один із олігархів сказав мені: "Грошей немає, але візьміть ключі від банку - це вже буде ваша проблема його докапіталізації". Зараз цей банк потребує приблизно втричі більше коштів…

Друге завдання для українських банків полягає у тому, щоб позбутися кредитів пов'язаним особам (по суті акціонерам чи менеджерам банків). Це - теж дуже правильна вимога, але її виконання неможливе без жорсткого законодавчого та судового захисту прав кредитора. Власники банків кредитують лише себе не тільки тому, що їм це вигідно. Вони знають, що вся державна машина захищає позичальника і працює проти кредитора. Тому для більшості приватних банків є альтернатива: чи кредитувати лише своїх (пов'язані особи), чи не кредитувати взагалі! Я не торкаюся численних випадків простої крадіжки коштів вкладників менеджерами чи власниками банків. До речі, це стосується і держбанків - там ті ж проблеми. Тому рекомендація продати 20% капіталу Ощадного банку і Укрексімбанку у 2018 р., а решту держбанків продати цілком у 2017 р. є слушною. На ці установи держава вже ледь не щороку витрачає десятки мільярдів гривень замість того, щоб отримувати від них дивіденди! Звичайно, краще їх продати.

Якщо мова вже пішла про приватизацію, то одразу перейду до ще однієї рекомендації МВФ - якнайшвидше розпочати масову приватизацію держпідприємств включно з Одеським припортовим заводом (уже в жовтні поточного року) і майже всіх обленерго (до кінця 2016-го) і "Центренерго" (до березня 2017 р.). Позиція МВФ і тут абсолютно правильна. Річ у тому, що вже навіть у Вашингтоні зрозуміли, що в Україні за кожною державною структурою, з якої можна мати зиск, закріплений "смотрящий". Його мета - максимізувати тіньовий дохід від цього підприємства, розподіливши його між головними вигодонабувачами, серед яких держави зазвичай нема і близько. Цей тіньовий дохід в окремих випадках може досягати сотень мільйонів доларів на рік. Усі сподівання наївних людей, що держава зможе там навести лад, - марні! Держава - це призначені нібито для захисту її інтересів конкретні люди: маленькі і великі чиновники (переважно кабінетні паразити), справжньою метою яких є збільшити власний дохід, а не добробут інших українців! Цю аксіому треба прийняти…

Але завжди є але…

Справа у тому, що зазначені підприємства зазвичай є монополістами! Тому без справжнього, дієвого, агресивного і рішучого Антимонопольного комітету приватизація приведе лише до зміни бенефіціарів, а українці, малий і середній бізнес залишаться ошуканими через високі ціни і тарифи. Поставлю запитання: хто знає ім'я голови Антимонопольного комітету? І це в умовах тотальної монополізації економіки України…

З аналізу сучасного світу економіки випливає дуже важливий, на мою думку, закон: "Економічний світ складається з двох типів ринків. Перший - ринки товарів, які можуть бути досконалими і не потребують державного регулювання за умов відсутності монополій. Другий - ринки фінансових активів, які недосконалі за своєю природою і потребують жорсткого державного регулювання. Боротьба з монополізмом і створення прозорого конкурентного середовища має бути головною функцією держави на ринках товарів і послуг. Там, де не можна позбутися монополій, необхідно запровадити жорстке державне регулювання".

Найбільше рекомендацій МВФ надав стосовно державних фінансів України. Головний лейтмотив - збирати більше податків за рахунок розширення бази оподаткування (кількості людей і підприємств, які платять податки), більш раціонально витрачаючи державні кошти, особливо на охорону здоров'я (відмовитися від фінансування ліжко-місць), освіту (закрити неефективні, надмалі школи), науку (скоротити кількість неефективних інститутів). Раціоналізувати оподаткування малого бізнесу з метою уникнення арбітражу (коли великий і середній бізнес використовує податкову систему малого бізнесу) з метою мінімізації податків.

Особливий резонанс серед політиків-популістів викликали досить м'які рекомендації МВФ стосовно уніфікації всіх пенсійних систем, коригування пенсійного віку, а також скорочення умов, які дають підставу для виходу на пенсію до 60 років чоловікам і до 58 років - жінкам. Підтримуючи ці рекомендації, зазначу, що вони занадто м'які і не вирішують глобальної проблеми зайнятості в Україні, коли один працюючий утримує вже навіть більш ніж одного пенсіонера, тоді як у більшості країн ЄС один пенсіонер утримується приблизно трьома працюючими!

Тому треба завжди казати людям правду: хочете такі ж пенсії, як у Європі, тоді і працювати треба більше - мінімум до 65 років без будь-яких винятків.

Тісно з державними фінансами пов'язана проблема субсидій. МВФ рекомендує їх монетизувати до кінця березня 2017 р. Це також правильна рекомендація, адже діюча система веде до марнотратства, корупції, забезпечуючи пряму державну підтримку бюрократії та українських і російських бізнесменів-монополістів, які надають ці послуги, на суму 51 млрд грн у 2017 р.!

Найкращим шляхом монетизації цих субсидій вважаю підвищення мінімальної зарплати і пенсії до 3 тис. грн і виключення з тарифів корупційної складової (≈15%) та нераціональних технологічних витрат (≈25%) при збереженні рекомендованих МВФ тарифів (з урахуванням їхньої лібералізації з 1 квітня 2017 р.), за умови забезпечення конкуренції, а там, де її немає, - жорстких дій Антимонопольного комітету.

Звичайно, не можна не погодитися з рекомендаціями МВФ стосовно боротьби з корупцією через інституційне посилення вже діючих інституцій (НАБУ) і створення нових - спеціалізованого антикорупційного суду та інституту бізнес-омбудсмена.

МВФ надав ще дуже багато корисних порад уряду і НБУ. І насправді, за умови їх належного і безумовного виконання, нові транші нам будуть уже не дуже потрібні…

Звичайно, у мене є сумніви, що політичні популісти, п'ята колона, обережні клерки, олігархи та "смотрящие" здадуться без бою. Програма може бути заблокована. Тоді залишається третій варіант розвитку України, який базується на притаманних українцям базових рисах характеру: індивідуалізмі, підприємництві, і головне, небажанні платити високі податки. Я глибоко переконаний, що пересічний українець готовий віддати від свого доходу не більш як 10%. Ця сакральна десятина має стати наріжним каменем нової економічної системи. Перш ніж запропонувати її основні положення, зазначу, що для запровадження такої системи потрібен лідер. Уже неодноразово зазначалося, що брак лідерства та стратегічного бачення весь час не дає українцям підвестися з колін. Українці ніколи не стануть багатими, доки будуть голосувати за лакеїв, блазнів, демагогів, критиканів, популістів, а не за раціональних, освічених і чесних людей. Отже, без появи рішучого диктатора-реформатора третій шлях залишається фантастикою.

Фантастика. Третій шлях

Завдання уряду - запровадити таку фіскальну систему, яка навіть за умов продовження існування загроз і ризиків (у тому числі навіть агресії Росії) буде притягувати інвестиції і кредити спочатку від українських, а далі і від іноземних бізнесменів. Прибутковість бізнесу в Україні має бути в три-чотири рази вищою, ніж у стабільних країнах! Потрібна така прибутковість, яка спонукає український і іноземний бізнес працювати в Україні, незважаючи на величезні ризики…

Очевидно, що головним фактором збільшення прибутковості бізнесу і інвестицій є зменшення податкового тиску. Податкову систему треба спростити, а самі податки - радикально зменшити. За моїми розрахунками, податковий прес треба зменшити приблизно на 10% ВВП, а це означає, що і державні втрати необхідно зменшити на 10% ВВП.

Отже, почати необхідно з радикального зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет і соціальні фонди (не більш як 45% ВВП). Такий крок суттєво збільшить обігові кошти бізнесу і доходи українців, що створить додатковий попит для зростання економіки і забезпечить його відповідним фінансовим ресурсом.

Другим кроком реформування бюджетної політики має стати перерозподіл доходів на користь молоді - тих, хто створює національне багатство. Успіх цього кроку залежатиме від того, чи наблизить він такий стан українського суспільства, де панує реальна соціальна справедливість, а не звичний для української "еліти" соціальний популізм. Українці після двох Майданів уже просто нутром відчувають соціальну нечесність. Я впевнений, наприклад, що вони підтримають пенсійну реформу, в тому числі і збільшення віку виходу на пенсію, за умови її справедливої диференціації - збільшення мінімального розміру пенсій за рахунок обмеження максимальних пенсійних виплат. Розумно проведена пенсійна реформа також повинна створити стимули для тривалої і напруженої трудової діяльності українців (40–45 років) і легального одержання доходів. Більш того, вона - реформа - повинна започаткувати накопичення фінансових ресурсів для довгострокових інвестицій в економіку України.

Третім кроком має стати перерозподіл доходів на користь місцевих бюджетів до 60%.

Держава живе на податки. Податки мають платити усі громадяни. Податковий тиск зменшується. Податки не змінюються протягом десяти років за винятком їх зменшення. Це прописується в змінах до Конституції.

Соціальний внесок ліквідовується разом з Пенсійним фондом.

Податок на доходи фізичних осіб:

- 10% - на доходи, які менші 10 мінімальних зарплат;

- 20% - на доходи, що перевищують 10 мінімальних зарплат, з них 50% надходить до бюджету, а решта 50% надходить на індивідуальні накопичувальні пенсійні рахунки чи в приватні пенсійні фонди.

Податок на прибуток підприємств (який розраховується за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку) - 20%.

Податок на виплату дивідендів - 10%.

Податок на продаж землі, житла та іншої нерухомості, транспортних засобів - 2%.

Податок на продаж іноземної валюти та цінних паперів - 1% (для бірж діють інші правила оподаткування).

Податок на додаткову вартість - 20%. Якщо ПДВ повертається з бюджету, то держава утримує за цей сервіс 20%!

Підприємство, яке належить до малого бізнесу (валовий дохід менш як 1 млн євро), може замінити податок на прибуток податком з обороту на рівні 2%, а податок на додану вартість - податком з обороту на рівні 3%.

Акцизи на бензин, тютюн, алкоголь, а також рентні платежі протягом п'яти років від початку проведення реформи зростають - до середнього рівня країн - членів Європейського Союзу.

Податки на землю, нерухомість, депозити та все інше скасовуються.

Максимальна зарплата держслужбовців не може перевищувати мінімальну у 10 разів, а працівників державних комерційних підприємств (з часткою капіталу держави більш як 25%) - 20 разів. Бонуси керівництву держкомпаній та організацій, які генерують дохід, виплачуються лише у разі їх прибуткової діяльності як відсоток від виплачених державі дивідендів.

Максимальна пенсія, яка виплачується за рахунок держбюджету, не може перевищувати мінімальної більш як у 5 разів. Розмір пенсії за рахунок приватних пенсійних фондів та індивідуальних накопичувальних рахунків не обмежується.

На моє переконання, стабільна і проста податкова система приведе до економічного зростання більш як на 10% на тривалий час (5–7 років), але головне - вона стимулює владу збільшувати зарплату. Впевнений, що ця система дозволить збільшити мінімальну зарплату і пенсію до 3 тис. грн уже у 2017 р. і довести її до 6 тис. грн уже 2020-го! Хоче, наприклад, міністр фінансів заробляти 100 тис. грн - нема проблем, але за умови, що пенсіонер отримає мінімальну пенсію 10 тис. грн.