Чому для України важлива угода з МВФ і що заважає її досягненню

У співпраці з МВФ програма дій важливіша, ніж гроші

І наявність такої програми є найціннішим результатом співпраці з МВФ. Хоча зрозуміло, що в силу мандата фонду вона має здебільшого макроекономічний характер, водночас традиційно містить і цілу низку важливих структурних реформ (в енергетиці, соціальній і банківській сферах, приватизації, прозорості фінансових потоків державних монополій і т.ін.).

Тим самим задаються загальні, але дуже чіткі макроекономічні межі реформ, що, зрозуміло, потребує як ретельного виконання владою (Кабінетом міністрів, НБУ та іншими органами влади), так і розгортання цих дій у секторальних програмах.

Зрозуміло, що надзвичайно важливим у 2013-му і наступних роках є і фінансова складова співпраці з МВФ. Нинішнього року Кабінет міністрів і НБУ повинні повернути близько 9 млрд дол. США зовнішніх боргів. І це в умовах значного від'ємного сальдо поточного рахунку та недовіри до національної валюти. Можливість щонайменше рефінансувати виплати МВФ (майже 6 млрд дол. лише цього року) за низькими ставками (близько 3% річних, що значно менше за відсотки, за якими уряд може залучати на зовнішніх ринках, якщо вони ще будуть відкриті і лояльні до України) без програми з МВФ дуже малоймовірна. Водночас співпраця з МВФ відкриє можливості фінансування системних макроекономічних позик і з боку Світового банку, Європейського Союзу та інших міжнародних фінансових інституцій. А суттєво зменшивши попит на зовнішні запозичення на відкритих ринках, Україна зможе домогтися й значного зниження їх вартості.

Послідовна реалізація співпраці з МВФ забезпечить відновлення фінансової стабільності в країні і на цій основі - збільшення інвестицій (як внутрішніх, так і зовнішніх) та стійке економічне зростання.

Опір відмові від ручного управління присутній на всіх рівнях влади

Чи спроможні українці самостійно підготувати не гіршу за якістю економічну програму? Так, спроможні! Національний банк, міністерства економіки та фінансів, інші органи державної влади мають достатню кількість надзвичайно кваліфікованих фахівців із необхідними навичками і знаннями, розумінням наявних проблем і необхідних дій для їх подолання. Але всі їх попередні спроби щодо включення в урядові програми чітких реалістичних цілей і завдань у частині здійснення якісної монетарної фіскальної політики, забезпечення прозорості фінансових потоків і конкурентності при проведенні державних тендерів, відмови влади від адміністративного втручання в економічні процеси тощо не знаходили і не знаходять підтримки керівництва уряду та наражалися на шалений опір і протидію більшості середньої ланки державних органів. Бо і верхи (політики), і низи (чиновники) у своїй більшості хочуть і надалі мати можливість ручного управління економічними процесами і не бажають від цього відмовлятися.

Так, бувають ситуації, коли ті чи інші заходи, пропоновані МВФ, іноземними та українськими експертами, підтримують і високопосадовці. Вище керівництво НБУ пропонувало і підтримувало заходи та дії, що необхідно здійснити уряду в фіскальній площині для скорочення дефіциту бюджету і підвищення якості бюджетних видатків. При цьому вкрай мало робилося задля збільшення чіткості цілей монетарної політики, забезпечення її ефективності, прозорості та зрозумілості для суспільства і бізнесу, відмови від ручного адміністративного регулювання валютного ринку та рефінансування банків.

Аналогічна ситуація і з пропозиціями окремих міністерств до дій НБУ, але тільки не уряду. Хоча варто зазначити, що від вищого керівництва уряду в основному надходять пропозиції стосовно збільшення адміністративного розподілу фінансових ресурсів через надання рефінансування конкретним секторам економіки під пільгові ставки. У будь-якому разі, я не пам'ятаю жодної вимоги від уряду до НБУ, аналогічної тим, що відповідають рекомендаціям МВФ, Світового банку, міжнародних експертів.

Нинішня влада не зацікавлена в успішних реформах. Нинішня влада зацікавлена в збереженні України в "сірій зоні", коли вартість активів, особливо в національній валюті, є низькою. Тим більше коли є владні державні важелі її перерозподілу. Влада не зацікавлена в просуванні принципів і засад прозорої, передбачуваної економічної політики, що і є сутністю програм МВФ та Світового банку.

Звідси і постійні пошуки зовнішніх ресурсів із Росії, Китаю, арабських країн, останнім часом великих інвестиційних ресурсів із США та Європи. Нехай навіть вони дорожчі для держави, потребують тих чи інших поступок, у тому числі політичних. Але не потребують одночасно економічних реформ. Реформ, які підривають основу влади, побудованої на ручному адміністративному регулюванні економічних процесів, на контролі над фінансовими потоками на всіх рівнях.

Якщо влада і піде на непопулярні реформи, то тільки за рахунок простих людей, а не власних бізнес-інтересів. Зрозуміло, що влада готова і на певні зміни. Особливо коли вони не зачіпають найближчого кола, б'ють по чужих (у тому числі і по олігархах), є гарною дубиною для більш-менш своїх (те саме трансфертне ціноутворення).

Продовжується загравання із нужденним населенням щодо тарифів на газ, електроенергію, житлово-комунальні послуги, соціальних пільг. Бо є чітке розуміння, що подальше обкрадання бідних (а це практично більшість населення) за шаленого збагачення маленької купки "своїх" може швидко призвести до соціального вибуху.

Водночас державна машина абсолютно не готова до кардинальної зміни соціальної політики щодо перерозподілу десятків мільярдів гривень, які зникають у прірві "Нафтогазу" нібито на користь незахищених верств населення.

Посилюється політичний тиск зовні, достатньо згадати останні претензії "Газпрому" до НАК "Нафтогаз України". При цьому отримання значних фінансових ресурсів із Китаю та арабських країн неможливе без поступок щодо земельних ресурсів (дивись білоруський досвід) чи продукції АПК.

Зрозуміло, що влада не є згуртованою командою. Є політики, зацікавлені в максимальній інтеграції з Росією, і для них ослаблення України є найкращою можливістю реалізувати свої задуми. Тож вони і надалі намагатимуться уникати розробки та реалізації тих заходів, що допоможуть економіці України вистояти, а не впасти в обійми сусіда. В тому числі і відновлення співпраці з МВФ. Тим більше що серед нагальних завдань є і соціально непопулярні, після вирішення яких можуть і попросити з уряду. На жаль, політиків, які були б готові нести відповідальність за прийняття непопулярних рішень, робити щось для загального суспільного блага в країні, тим більше в віддаленій перспективі (українських Бальцеровичів), в українській владній команді поки що не видно.

Друга частина владної команди, що презентує групу "Техас можуть грабувати тільки техасці", шукатиме можливості досягнення угоди з МВФ, бо чітко розуміє політико-економічні наслідки відсутності такої співпраці, відповідно, і ослаблення своїх позицій перед російським тиском.

Чи готові вони принести в жертву свої бізнес-інтереси? Відповідь - ні. Тільки інтереси простих людей, чужих або не настільки "своїх" бізнес-груп. Тобто попереду складні переговори з МВФ і ще складніше узгодження у владній команді.

При цьому позиція МВФ відома - достатньо прочитати попередню програму співпраці між фондом і Україною, проаналізувати взаємодію цієї організації з іншими країнами, що потребують фінансової допомоги. Зрозуміло, що на будь-яких переговорах відбуваються певні зміни в позиціях сторін: послаблення чи посилення тих або інших вимог і зобов'язань, незначне зменшення/збільшення кількісних орієнтирів - дефіциту бюджету, обсягу валютних резервів тощо. Але загальна позиція МВФ відома і прозора.

У той же час втаємниченими лишаються справжня позиція і наміри української влади та окремих її груп як у нинішній ситуації, так і в перспективі.

Недосягнення згоди з МВФ, у тому числі і щодо виконання попередніх заходів (ще до засідання ради директорів МВФ), як на мене, тільки послабить позиції України, в тому числі і на зовнішніх фінансових ринках, і в її відносинах із Росією, аж і з можливою втратою незалежності (економічної, а згодом і політичної).

Без негайного тиску суспільства країна і надалі сповзатиме до кризи

Найболючішою в цій ситуації є відсутність власної програми економічних реформ у патріотичних політичних сил, українського бізнесу, профспілок. А також невикористовувані аналітичні можливості українських недержавних інституцій, кваліфікованих аналітиків, які працюють в українських інвестиційних компаніях, банках тощо. Це робить суспільство, бізнес сторонніми спостерігачами під час переговорів із МВФ, не дозволяє українській стороні виробити і відстояти перед фондом найефективнішу програму економічних дій, що одночасно мала би суспільну підтримку.

P.S. Особиста подяка Наталії Зінець, журналістові Агентства Thomson Reuters, чиї питання спонукали до написання цього тексту.