Олігархи зрадіють монопольній реформі АМКУ

І Джо Байден, і Володимир Зеленський називали антимонопольну політику пріоритетом президентства. На цьому схожість закінчилася, та розпочався рух у протилежних напрямках.

Перша відмінність — кадри. Байден призначив керувати антитрастовим напрямком трьох відомих американцям опонентів монопольній владі. Це:

Джонатан Кантер — помічник генерального прокурора Мін’юсту, відповідальний за нагляд за антимонопольним відділом. Практикує антимонопольне законодавство більш як 20 років. Був гучним критиком великих технологій і виступав за посилення антимонопольного застосування.

Ліна Хан — голова Федеральної торгової комісії (FTC). Працювала радником комісара FTC Рохіта Чопра, потім у юридичному підкомітеті Палати представників Конгресу США з питань антимонопольного права. Відомий критик BigTech.

Тім Ву — спеціальний помічник президента з питань технологій і політики конкуренції в Національній економічній раді Білого дому. Один із найбільш відвертих критиків BigTech. Був професором Колумбійського університету. Обіймав посаду старшого радника генерального прокурора Нью-Йорка.

Володимир Зеленський 2019 року поставив керувати АМКУ своїх друзів та афілійованих з олігархами осіб. Жоден із них не працював в антимонопольній сфері, не мав жодних знань і досвіду, не висловлював своїх пріоритетів на цій посаді.

Друга відмінність не забарилася. Пандемічні виклики з інфляцією та спекулятивними явищами Байден почав долати з допомогою активізації антимонопольних інструментів.

Наприклад, у США концентрований ринок переробки м’яса: чотири компанії мають 85% потужностей переробки яловичини, 70% — свинини та 54% — птиці. Вони перетягнули на себе більшість грошей у ланцюжку прибутків. FTC почала розслідування на ринку, а адміністрація Байдена презентувала пакет заходів, що мають привести до справедливих цін. З бюджету виділяється 1 млрд дол. на створення незалежних від монополістів потужностей з переробки, з яких 375 млн — гранти незалежним переробникам і 100 млн — державні гарантії за кредитами, що надаватимуться незалежним переробникам м’яса через приватні банки.

Володимир Зеленський, маючи в такий спосіб сформований склад АМКУ, очікувано пішов іншим шляхом — державного регулювання цін.

В Україні 2022 року повертається державне регулювання цін на продукти харчування, скасоване 2018-го як неефективне. Регулюється не ціна виробників-монополістів, а рівень роздрібної торговельної надбавки. Тепер ритейл з оптовиками до ціни виробників продуктів можуть додати лише 10% з урахуванням рекламних, маркетингових, логістичних послуг, послуг з підготовки, обробки, пакування, інших послуг, пов’язаних з реалізацією кінцевому споживачу. АМКУ роками не вирішує проблеми монополій на цих ринках.

А значить, американці вийдуть із кризи з конкурентними ринками, на яких залишаться найефективніші гравці. Українці, навпаки, втратять ефективних та отримають ринки, сформовані з олігархів і великих, але неефективних у конкурентному бізнесі гравців.

Третя відмінність стала цілком логічним результатом перших двох. В антимонопольній реформі команда Байдена зробила акцент на таких важливих моментах:

1. Потерпілі.

Американці активно працюють над удосконаленням законодавства, що дасть змогу потерпілим ефективніше захищати свої права. І це при тому, що за їхніми законами шкода, спричинена антимонопольними порушеннями, вже відшкодовується в потрійному розмірі, а щорічні суми компенсацій становлять мільярди доларів.

2. Ускладнення процедури отримання дозволу на злиття гігантами ринку.

Простіше не допустити створення монополії, ніж потім витрачати ресурси платників податків на її приборкування та компенсацію шкоди. Тому другий пріоритет —змінити норми так, щоб монополія не могла бути створена з активної чи мовчазної згоди конкурентного відомства.

3. Активізація примусового поділу та ретроспективної оцінки наданих гігантам дозволів на злиття.

Гігантів, яких не обмежиш і не переможеш у чесному конкурентному змаганні, потрібно просто поділити. І перші такі справи американська антимонопольна інфраструктура настільки активно запустила, що керівництво FTC отримало від найбагатших компаній США понад десяток заяв про відвід.

У Володимира Зеленського вирішили піти своїм шляхом. Стратегію запропонованої депутатами «Слуги народу» псевдореформи я охарактеризувала б так: Зеленський вирішив дозволити монополістам усе та позбавити їх максимально від тиску, щоб вони самі лопнули від величі та «переїдання». Можливо, це суперхитрий план, який назвуть українським антимонопольним дивом. Але, маючи обґрунтовані сумніви, як крайній шанс спробую переконати депутатів, котрі найближчими днями збираються голосувати в другому читанні законопроєкт №5431, і доступно опишу, що з ним не так, і що потрібно зробити, щоб було так:

1. Законопроєкт зменшує відповідальність для порушників антимонопольного законодавства вдвічі.

Так, у статті 55 розділу закону «Відповідальність», яка передбачає, що порушники мають компенсувати потерпілим шкоду в подвійному розмірі, депутати пропонують слово «подвійному» замінити на «одинарному».

Публічно жоден із представників «Слуги народу», які є авторами цього законопроєкту, такої пропозиції не прокоментували. Деякі навіть дивувалися, що в підписаному ними проєкті вона є. Але наближена до Володимира Зеленського керівниця АМКУ такі зміни захищає, мотивуючи тим, що інакше потерпілі можуть довести порушників антимонопольного законодавства до банкрутства і навіть почати заробляти на своїх збитках від монопольних зловживань.

Враховуючи те, що ми з вами живемо в Україні, мабуть, не варто довго пояснювати, чому швидше Ахметов або Коломойський стане президентом, ніж українці доведуть їх до банкрутства, завдяки передбаченому законом праву на подвійне відшкодування. Та й за всю антимонопольну історію України ви не знайдете жодного подібного прикладу. Зате випадків, коли монополісти довели до банкрутства малий і середній бізнес, — тисячі. Не кажучи вже про те, що американські закони передбачають потрійний розмір відповідальності, і ніхто наразі через це не збанкрутував.

Тому, аби не фантазувати на тему, як допомогти монополіям жити вічно, ми просто пропонуємо депутатам проголосувати за поправки №1245, або 1246, або 1248, або 1250, або 1253, або 1254, кожна з яких залишає бодай наявний подвійний розмір без змін. Ми навіть не наполягаємо на його збільшенні до потрійного за американським прикладом, хоча треба було б.

2. Права потерпілих.

Не здивуюсь, якщо більша частина з вас уперше з цієї колонки дізналася про право на компенсацію шкоди з порушників у подвійному розмірі. Глобальна причина — олігархічно-монопольний уклад економіки, в якому ті, хто пише правила, та ті, хто потім їх застосовує, роблять це в такий спосіб, щоб такому укладу ніщо та ніхто не загрожував.

Нормативна причина — АМКУ разом із судами читають і застосовують норми так, що потерпілі не можуть нікуди поскаржитися та не мають жодних прав у антимонопольному процесі. Як наслідок, безправні потерпілі залишаються ні з чим.

Натхнені прикладом США, низка депутатів подали свої поправки до другого читання, в яких пропонують удосконалити норму закону так, аби ні в АМКУ, ні в судах не було можливості ігнорувати потерпілих. Що дозволить кожному, хто переплатив свої кровні через порушення антимонопольного законодавства, заявити про це в АМКУ, захищати себе не на вуличних акціях протесту, а правовим шляхом, і в подальшому змусити порушника компенсувати спричинену шкоду.

Автори закону не коментують, чому вони проти того, щоб дати українцям право поскаржитися на Ахметова чи Коломойського. Призначене Зеленським керівництво АМКУ пояснює це так: якщо у вас буде багато прав, то у нас буде багато роботи, ми і так усіх вас безправних захищаємо, невже вам нашого «чесного слова» мало, і ви просите ще якихось прав?

Так, права потрібні.

Неефективність АМКУ у захисті наших прав і судові процеси, які він хронічно програє монополістам та олігархам, — наочний доказ того, що його «чесне слово» нічого не варте. А досвід тих же американців, австралійців, європейців, канадців, британців свідчить про те, що конкурентне відомство апріорі не спроможне самотужки розібратися зі «слонами». І лише коли на боці конкурентного відомства воювали потерпілі з арміями своїх юристів, сили вирівнювалися. Інакше юридичний департамент АМКУ має складатися з сотень людей, аби мати бодай якусь змогу зрівнятися з юридичними відділами учасників рейтингу Форбс. Але жодного подібного успішного прикладу в світі ви не знайдете.

Отже, якщо ми таки про «їхати», а не про «шашечки», то права потерпілих треба визнати. Адже навряд чи хтось думає, що українців від зловживань монополій захистить намір депутатів підняти зарплату голові АМКУ втричі.

Для цього депутатам потрібно підтримати поправки №794, 795, або 806, або 830, 856, 857.

Це не все, звичайно. Є ще низка дуже правильних поправок, які зроблять цей законопроєкт більш схожим на реформу, а не на збереження статус-кво або навіть погіршення. А саме:

• у частині строків розслідування — №847, або 848, або 851, або 852, або 853;
• у частині прозорості діяльності — №357, 604, 756, 769, 789, 1137;
• щодо порядку розрахунку штрафу — №1198;
• щодо концентрацій — №617, 674.

А поки що законопроєкт №5431 — це ніяка не анти-, а справжня монопольна реформа на радість олігархам, які зацементують свою недоторканність і нашу безправність.

Усі статті Агії Загребельської читайте тут.