ОЛЕКСАНДР ШЛАПАК: «ЕКСТЕНСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗА 2000—2001 РОКИ МИ ВИЧЕРПАЛИ. СЬОГОДНІ ПОТРІБНІ ІНШІ РІШЕННЯ»

Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України відповідає на запитання «Дзеркала тижня»

— Коментуючи стан української економіки, політики ставлять їй найрізноманітніші діагнози. Одні розмірковують про те, що темпи економічного зростання сповільнилися; інші наголошують, що зростання триває, але в цьому заслуга минулого Кабінету міністрів; треті кажуть майже винятково про заслуги нинішнього уряду. Як на це запитання відповіли б ви?

— Ну, по-перше, економічне зростання справді триває. По-друге, щодо того, чиєї заслуги в цьому більше, відповім так. Мені здається, що лише в ігрових видах спорту зрозуміло, із чийого паса забили гол. Розібратися ж у тому, де в забезпеченні економічного зростання заслуга нинішнього складу уряду, а де попереднього, досить складно. На мій погляд, такого роду змагання є надуманим, а представляти економічну політику цього і минулого складу Кабміну різною — це від лукавого. Тобто це політичні, але не економічні висновки.

Я вам скажу, що немає принципових відмінностей в економічній політиці цього і минулого складів Кабінету міністрів. Більше того, економічна політика нинішнього уряду послідовно і логічно продовжує минулу.

— Якщо можна говорити про спадкоємність економічної політики, то чому темпи зростання сьогодні поступаються торішнім?

— Безперечно, сьогодні темпи зростання нижчі. Але давайте не забувати про кілька речей. По-перше, у нас різна база порівняння. Одна справа — показувати темпи зростання на тлі не дуже вдалого, можна сказати, кризового 1999 року. Й інша — сьогодні додавати до рівня, досягнутого торік. По-друге, змінилася ситуація у світі. Оскільки ми на 50 відсотків інтегровані у світову економіку, а ВВП України на 50 відсотків формується за рахунок експорту, ми залежні від змін зовнішнього середовища. 2000 рік для світової економіки був найкращим за останні десятиліття. 2002-й — це час рецесії для світової економіки. Крім того, не забувайте, що вибори до Верховної Ради України також не є сприятливим часом для економічних реформ...

Ще раз повторюся: легко виправити явні порушення в економічному механізмі, але складно конкурувати з попереднім роком економічного зростання. Наведу приклад. Одна справа підняти рівень розрахунків за електроенергію з 13% на початку 2000 року до 90% і говорити, що це фантастичний результат. Інша справа зараз вирішувати, що робити з рештою — 10%, коли в них фактично входять борги неплатоспроможних верств населення, військових частин, що перебувають на бойовому чергуванні, і небезпечних підприємств, при відключенні яких може статися екологічна катастрофа. При цьому бюджетне фінансування замале для того, аби за цих споживачів платити.

Таким чином, є час радикальних і швидких рішень. Цей час минув. Екстенсивний потенціал за 2000—2001 роки ми вичерпали. Тепер потрібні інші рішення. До речі, у президентському посланні говориться про це ж: інструменти, що використовувалися досі, сьогодні вже не спрацьовують. Необхідні нові підходи.

— Отже, екстенсивний потенціал уже вичерпано, а нові рішення ще не до кінця очевидні. Тоді чим же, крім інерції, пояснюється продовження економічного зростання?

— Звісно ж, 2001 року був забезпечений гарний заділ. Ми досить успішно використовували позитивну експортну кон’юнктуру. У нас був значно слабший прогноз із експорту й імпорту, отримали ж дуже непоганий результат. Причому обвал світової економіки позначився на нашій економіці 2002 року, а не 2001-го. Що робилося урядом? По-перше, ми дотримувалися жорсткої монетарної конструкції. Уряд не припустив 2001-го великого дефіциту бюджету і не дозволив зірватися інфляції. Це усе досить правильна політика, її ж ми закладаємо і на майбутнє.

По-друге, в галузі структурних реформ ми, як могли, працювали на підвищення конкурентоздатності української економіки, причому в більшості її секторів. Хоч не прибрали пільгові режими повністю, але принаймні забезпечили адресне отримання пільг. Мені взагалі не подобається, коли пільги отримує будь-хто — і той, хто зайнятий внутрішньою перебудовою, необхідною, аби почати гасити борги перед бюджетом, і той, хто продовжує залишатися боржником бюджету, хто посилено «накопичує» заборгованість по оплаті за енергоресурси. Аби змінити таку практику, й було внесено зміни до порядку отримання пільг підприємствами гірничо-металургійного комплексу.

По-третє, ми працювали над лібералізацією зовнішнього ринку і над вступом до СОТ...

— Коли говоримо про СОТ, виникає таке запитання. У світовій торгівлі нам дістанеться роль «сировинного донора»? Чи вдалося хоч скількись змінити структуру експорту на користь високотехнологічної продукції?

— Гарне запитання. Минулого року, при збільшенні на 8% загального обсягу експорту, ми отримали зниження продукції з низьким ступенем переробки й одночасно на 24% наростили експорт машин і механізмів. Навіть сільгосппродукція експортувалася у вже переробленому вигляді. Дійсно, українські підприємства почали вивозити більше продукції з доданою вартістю.

— Продовжуючи тему, хотілося б нагадати, що експортери скаржаться на ревальвацію гривні. Чи збирається уряд змінювати стан справ? Зокрема, чи можуть металурги очікувати м’якої девальвації національної валюти?

— Ми досить докладно проаналізували причини, що нині призводять до економічних проблем у гірничо-металургійній галузі. Отож, ревальвація стоїть в їхньому списку на п’ятому місці. Значно більше металурги потерпають від того, що валютним регулюванням не вирішується. Наприклад, метзаводи більше страждають від падіння цін на світових ринках або підвищення цін на енергоносії.

До речі, існує ще й суб’єктивний чинник. Хоч би на яке металургійне підприємство ми приїхали, спостерігаємо одну й ту ж картину: сировина закуповується або за завищеними цінами порівняно з ринковими, або навпаки — готовий метал продається за заниженими розцінками. Одним словом, скрізь існують проблеми менеджменту.

Якщо оцінити прибуток, недоотриманий металургами торік, то чинник неякісного менеджменту призвів до 70 відсотків утрат, а чинник ревальвації — до 5 відсотків. Тож коли ми захочемо за рахунок валюти оптимізувати роботу металургів, то нам доведеться підняти її курс до шести-семи гривень за долар, що неприйнятно.

— Це хороша новина для імпортерів, зокрема компаній, котрі завозять в Україну автомобілі. Але законодавче поле, що регулює авторинок, викликає масу нарікань як у виробників з одного боку, так і в імпортерів — з іншого, і постачальників уживаних автомобілів — із третього. Чи не вважаєте ви, Олександре Віталійовичу, що прийняті торік закони опосередковано позначилися на зниженні обсягів продажів автомобілів, тобто від законодавчої чехарди страждає споживач?

— На мій погляд, із нинішнім законодавчим регулюванням авторинку миритися не можна. Йдеться про те, що ринок автомобілів став менш зрозумілий і прозорий з одного боку і більш монополізований окремими підприємствами — з іншого. Ми намагалися підправити існуючий закон «Про регулювання ринку автомобілів» «дрібним ремонтом». Але, як то кажуть, не склалося. Зараз пропонуємо досить серйозний ремонт законодавства. Готові запропонувати депутатам істотні зміни в документі.

Та це не означає, що завтра відкриються кордони, щоб запустити в країну імпортні автомобілі. Коли на те пішло, рівень тарифного захисту на українському ринку авто набагато нижчий, аніж, наприклад, на російському, румунському чи польському. Там кумулятивний податок на ввезення автомобілів близько 60% і вище. У нас він набагато нижчий, а коли взяти мита на готові автомобілі, то вони взагалі смішні — 2—3%.

Подарувавши пільги вітчизняним підприємствам, ми були змушені до смішного понизити ставки ввізного мита на машини, аби не закрити остаточно імпорт і не позбавити споживача можливості вибору. У новому ж законопроекті йдеться про те, аби повністю відмовитися від надання підприємствам пільг з непрямих податків, з акцизу та ПДВ. Ці збори мають платити всі, інакше ми просто ламаємо систему оподаткування. При цьому ми будемо наполягати на тому, щоб зняти грошове обмеження — я маю на увазі 150 млн. дол. — для тих інвесторів, які вже мають пільги або отримають їх. Наша кінцева мета — прихід серйозних автомобілебудівників, які змогли б налагодити в Україні складання своїх машин, аби автомобілі світових марок не ввозилися до нас готовими.

— Наскільки відомо, цього року вітчизняні НПЗ збільшили виплату в бюджет акцизного збору з вироблених нафтопродуктів у п’ять-шість разів. Однак комітет з аграрної політики Верховної Ради наполягає на запровадженні пільг для імпортерів нафтопродуктів. Причому передбачається, що нафтопереробні підприємства платитимуть акциз і ПДВ, а імпортери — ні. З урахуванням того, що частка імпорту нафтопродуктів невелика, може, є сенс піти на ці пільги: бюджет майже не постраждає, а пального в Україні стане більше?

— Я чудово розумію комітет із аграрної політики Верховної Ради — тривога депутатів викликана реальним станом справ, а не бажанням розхитати човен. Але, якщо вже продовжувати це порівняння, то мені здається неправильним, коли комітет із ПЕК і Мінекономіки перебувають в одному човні, а комітет з аграрної політики — в іншому. У аграрному комітеті не розуміють, що сьогодні дати пільги імпортерам нафтопродуктів — це, по суті, угробити всю роботу з розвитку власного виробництва нафтопродуктів, яку Мінекономіки проводило протягом декількох останніх років.

Ми домоглися відчутного результату у забезпеченні належних умов для роботи галузі. Причому сформувати ринок на вироблених в Україні пально-мастильних матеріалах було складно, на це знадобиться багато часу і зусиль не одного складу урядів, а поламати його дуже просто. І задля чого? Задля того, щоб запустити в країну дешевші нафтопродукти з Росії та Білорусі? Гадаю, нафтопродуктотрейдери із задоволенням зайнялися б ввезенням бензину в Україну. Але в тому, що ми потім не зможемо швидко відновити наші підприємства, я ні секунди не сумніваюся. І ще відразу отримаємо цілком законні претензії від інвесторів наших НПЗ і дестабілізацію ситуації на ринку нафтопродуктів.

— Ваша позиція щодо пільгового імпорту нафтопродуктів зрозуміла. А яким із Мінекономіки бачиться подальший розвиток нафтопереробної галузі? Вимальовуються два варіанти. Або залучення нових великих інвесторів, зокрема через тих, хто вже працює в Україні. Наприклад, при планованому стратегічному партнерстві British Petroleum із Тюменською нафтовою компанією перша через дочірню «ТНК-Україна» повертається й у нашу країну. Другий варіант — побудова конкурентоспроможної національної вертикально-інтегрованої компанії «Нафта України». Чи ці рішення не суперечать одне одному?

— Щодо стратегічного співробітництва British Petroleum і Тюменської нафтової компанії, то я був би радий, якби це відбулося. Оскільки в Україну приходить компанія, відома в усьому світі, що є «прапорцем» для іноземних інвесторів. British Petroleum вже один раз залишила український ринок, і це для нас серйозна втрата, оскільки відхід таких інвесторів негативно позначається на іміджі країни. Не можна забувати, що BP — корпорація з висококласним менеджментом, і якщо вона почне працювати на ВАТ «ЛиНОС», корпорації напевно домовляться про те, як вести успішний спільний бізнес.

Що стосується створення «Нафти України», то можна обговорювати те, що ти бачив. Наприклад, я не бачив реальних розрахунків по цій компанії — ініціатори просто не подавали їх. Якщо створення цієї вертикально-інтегрованої компанії принесе прибуток державі кумулятивно більший, аніж сьогодні приносить «Укрнафта», я впевнений, що ми цю ідею підтримаємо. Бентежить лише одне — коли в розвинених країнах ідеться про створення подібних структур, ніколи не говорять, що державі належить лише 25% відсотків акцій...

—Повернімося до макропроблем. Поділіться, будь ласка, вашими прогнозами на нинішній рік і міркуваннями стосовно того, що може перешкодити їм збутися.

— Прогноз у нас хороший: зростання внутрішнього валового продукту в розмірі 6% і зростання виробництва не менш ніж на 6%. Прогноз інфляції не змінювали — 9,8%, за середньорічного валютного курсу 5,43 грн./дол. Ми хочемо залишити показники стабільними, і за рахунок цієї стабільності забезпечити підприємствам нормальні умови роботи.

Шестивідсоткове зростання — це детальний розрахунок і з точки зору галузевого виробництва, з урахуванням балансу попиту і пропозиції. Є, безумовно, ризики — як зовнішні, так і внутрішні. До останнього належить неприйняття Верховною Радою ряду законодавчих актів із реформування податкової системи, що може ускладнити нашу роботу. Тоді ситуація розвиватиметься за песимістичним сценарієм.

— Ви нічого не сказали про наповнення бюджету. Чи виконуються сьогодні планові завдання і наскільки великими є проблеми з надходженнями, наприклад, від приватизації?

— Уряд незадоволений надходженнями до бюджету у першому півріччі, попри те, що вони на 12% вищі від торішніх. Однак ми разом із Верховною Радою поставили собі дуже високу, можна сказати, амбітну планку і тому до неї не дотягуємося. А якщо хоча б на 1% не виконати бюджет, то задоволеним бути не можна. Реально ж невиконання, на жаль, більше.

Що стосується надходжень від приватизації, то поки це не ті гроші, на які розраховували. Очікуємо більшого, особливо з урахуванням того, що в бюджет закладено 5,9 млрд. від продажу держмайна, а надійшло поки що трохи більше 350 млн. грн. Так, триває підготовка головних тендерів — із продажу обленерго, працює комісія з приватизації «Укртелекому», оскільки саме від цих об’єктів планувалися основні надходження коштів. Однак і в цій галузі ми собою не задоволені — рухаємося повільно...