На порозі — олігархічний ренесанс?

Тенденції та перспективи відновлення економічного зростання в Україні.

У популярній нині чорно-білій палітрі громадських оцінок національна економіка досі сприймається як така, що перебуває у глибокій кризі. На повідомлення про позитивні тренди реагують здебільшого з іронією або принаймні з недовірою, що й не дивно: їхній вплив на якість життя пересічного українця залишається практично невідчутним.

Між тим слід зважати на те, що нова хвиля економічного зростання вже не надійде ззовні, як це було у 2006-му чи 2010 р., умови для його відновлення потрібно буде ретельно вибудовувати. Тому для фахівців ці тренди мають важливе значення: вони дають змогу побачити картину майбутнього зростання, коригувати його якість, вчасно підхопити вплив сприятливих чинників. І найближчими роками саме державна політика зростання визначатиме довгострокові, на наступні десятиліття, характеристики розвитку національної економіки та суспільства в цілому.

У 2016 р. у вітчизняних економістів уже практично не залишилося сумнівів: економіка України дісталася дна кризи. Проте й відновлення економічного зростання відбувається досить повільно. За даними національних рахунків (наразі вони доступні лише за півроку), у першому та другому кварталах поточного року приріст ВВП становив у постійних цінах
0,1 і 1,4% відповідно, а за півроку загалом - 0,8%. Приріст у третьому кварталі, за попередніми даними, дорівнюватиме вже 1,8%.

Прискорення динаміки цінне вже саме по собі, оскільки в першому півріччі 2015-го спостерігався тренд послаблення економічного спаду (-17,0% у першому кварталі, -14,7 - у другому та -7,2% - у третьому), а отже, через базу порівняння досягти прискорення зростання було складніше. Проте набагато цінніше те, що статистика першого півріччя засвідчила: приріст ВВП забезпечено насамперед зростанням валового нагромадження основного капіталу на 11,4%, причому у другому кварталі цей показник суттєво прискорився (до 17,6% проти мінус 13,8% рік тому). Неперервний приріст валового нагромадження основного капіталу, який триває третій квартал поспіль, виник уперше після середини 2012 р., що можна розглядати як передумову утвердження тенденції зростання у подальшому.

Цей тренд підтверджується статистикою капітальних інвестицій, які за три квартали зросли на 16,4%, причому в сільському господарстві - на 64,3, оптовій і роздрібній торгівлі - на 27,6, транспорті і зв'язку - на 22,9, промисловості - на 15,5%. Загалом у реальний сектор економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт і будівництво) надійшло 68,4% капітальних інвестицій, а 45,5% інвестицій становить придбання машин, обладнання і транспортних засобів. Інвестування в активну частину основних фондів реального сектору економіки засвідчує нарощування процесів структурної перебудови економіки.

У структурі джерел фінансування капітальних інвестицій власні кошти становлять 71,8%, це на 2,5 відсоткового пункту більше, ніж рік тому. Причому обсяг отриманого суб'єктами господарювання прибутку (дані за перше півріччя) збільшився лише на 9,3% у номінальному вимірі, а в основних галузях реального сектору зменшився: у промисловості - на 4,6%, транспорті та зв'язку - на 11,0, у сфері торгівлі - на 5,1%.

Частка державного та місцевих бюджетів серед джерел інвестування за підсумками трьох кварталів помітно збільшилася (на 1,5 в.п.) і становить 5,9%. Частка банківських кредитів знизилася на 1,6 в.п. Очевидний, проте дуже важливий висновок полягає в тому, що навіть в умовах складного фінансового становища підприємств у останніх суттєво збільшилася мотивація до інвестування, яка змушує їх спрямовувати на нагромадження більшу частину доходу, незважаючи на неспроможність залучати додаткові позичкові кошти.

На жаль, активізація інвестиційних процесів не стала належним стимулятором для зростання національної економіки й насамперед проявилася зростанням імпорту: виробництво в машинобудуванні за дев'ять місяців зросло лише на 0,2%, натомість відзначено приріст імпорту машин і обладнання на 27,0%, на цю статтю припала п'ята частина всього товарного імпорту в Україну. Впливом збільшення інвестицій і супутнього зростання у будівельній галузі (продукція якої за дев'ять місяців збільшилася на 13,2%) може бути значною мірою пояснено також приріст імпорту металургійної продукції за вісім місяців на 13,1%. При цьому вітчизняне виробництво будівельних металевих конструкцій і виробів за цей період зменшилося на 0,5%.

Динаміка споживчого попиту пасе задніх, тому кінцеві споживчі витрати не можуть поки що розглядатися як рушій відновлення економічного зростання. Це пояснюється значним падінням реальних доходів населення протягом 2014–2015 рр. (на 25,4%) і вельми повільним відновленням їх зростання: на 5,8% у першому півріччі 2016-го порівняно з минулорічним аналогом. При цьому оборот роздрібної торгівлі зріс за дев'ять місяців лише на 3,3%. Тим часом економіка сповільнено реагує навіть на слабке зростання споживчого попиту: імпорт готових харчових продуктів за три квартали збільшився на 7,1% при зростанні вітчизняного виробництва лише на 1,6%.

На цьому тлі привертають увагу позитивні показники динаміки виробництва у секторах, представлених переважно малими й середніми підприємствами. Так, приріст продукції у текстильній промисловості за дев'ять місяців становив 4,9%, виробництві взуття - 2,6%. Важливо, що ці галузі в зазначений період демонструють також збільшення експорту (8,7 і 5,7% відповідно).

Додала свого політика обмеження бюджетних видатків. Хоча видатки на потреби оборони та безпеки зросли за три квартали (у поточних цінах) на 25,8%, а в галузі соціального захисту та соціального забезпечення - на 50,8%, вони не змогли перекрити негативний вплив на сукупне державне споживання різкого зниження видатків на освіту та охорону здоров'я, причому втрати доданої вартості за цими двома секторами економіки за півроку в 2,5 разу перевищують загальне збільшення ВВП у порівнянних цінах. Це засвідчило деструктивність надмірного стиснення бюджетних видатків для економічного зростання.

Не може розглядатися як рушій відновлення економічного зростання й експорт. Економічне пожвавлення супроводжується погіршенням балансу зовнішньої торгівлі (експорт за дев'ять місяців зменшився на 8,7%, імпорт відновив минулорічний рівень), через що негативний показник чистого експорту як складової ВВП за півроку зріс майже на третину. Цей тренд має чітко зумовлений структурний характер. З одного боку, у структурі експорту збільшується частка сировинної та низькотехнологічної продукції, якій на світових ринках притаманна слабка або й низхідна цінова динаміка. Зокрема, експорт аграрної та харчової продукції (групи 1–24 ТН ЗЕД) зріс за дев'ять місяців на 2,1% насамперед за рахунок олійно-жирової промисловості, а частка цієї продукції збільшилася до 40,2% товарного експорту. Натомість експорт продукції машино- та приладобудування зменшився на 10,5%, а частка цієї продукції - до 12,1% товарного експорту. З іншого боку, спостерігається ускладнення структури імпорту: в той час як імпорт мінеральних продуктів зменшився на 40%, а його частка - до 20,0% товарного імпорту, частка продукції машино- та приладобудування зросла до 29,1%. Зрозуміло, що період прискорення інвестиційної динаміки супроводжуватиметься в Україні подальшим погіршенням стану торговельного балансу.

Отже, наразі в Україні склалася досить неординарна для нашої країни ситуація. Відбувається відновлення економічного зростання, яке не має міцних макроекономічних передумов у вигляді збільшення зовнішнього чи внутрішнього попиту, ще й в умовах збереження утрудненого доступу до фінансових ресурсів. Власне, могло би скластися враження, що спрацьовує класична модель циклічного оновлення економіки, якби не відсутність ключових драйверів такої моделі - здешевлення основних фондів і зниження відсоткових ставок. Таким чином, головними рушіями економічного пожвавлення слід вважати інституційні чинники, які полягають насамперед у стабілізації очікувань економічних суб'єктів щодо перспектив національної економіки: внаслідок відносного усталення макроекономічної стабільності, адаптації до перманентно високих ризиків воєнної агресії та внутрішньополітичної невизначеності, силових втручань і порушень правового поля.

Поліпшення підприємницьких та інвестиційних настроїв підтверджується результатами проведених Держстатом опитувань щодо оцінок перспектив розвитку ділової активності. Так, серед підприємств реального сектору економіки показник ділової впевненості відновив зростання з третього-четвертого кварталів 2015 р. Більшість показників ділової активності зберігають хоча й кволий, проте позитивний тренд протягом усього
2016 р. Причому провідна роль валового нагромадження засвідчує, що йдеться не про звичайне відновлювальне зростання, зумовлене відновленням на основі поліпшення настроїв стисненого кризою попиту, а про здійснення бізнесом свідомих стратегій структурної модернізації. І шляхи подальшого розвитку національної економіки визначатимуться тим, під яким впливом надалі опиниться цей модернізаційний вектор.

Найімовірнішим поки що, на жаль, залишається розвиток у напрямку так званого олігархічного ренесансу, варіанти якого Україна вже проходила у 2003–2004, 2006–2007 і 2010–2011 рр. Його модель полягає у створенні преференційних умов для випереджаючого розвитку великого бізнесу, який створює підґрунтя для макроекономічної (насамперед валютно-курсової) стабільності, тоді як втрати фіскального ресурсу компенсуються за рахунок посилення навантаження на дрібні та середні компанії. Це, до речі, не виключає ротації кола так званих олігархів, до якого варто відносити представників великого бізнесу, які зацікавлені накопичувати свій "політичний капітал", аби впливати на формування вигідної для себе моделі економічної політики держави. Тому ключова вада такої моделі, яка, до речі, органічно несуперечлива збереженню значного поширення корупції, - в її неінклюзивності, тобто у вилученні з числа суб'єктів, які отримують вигоду від зростання, досить численного прошарку економічно активного населення. Відтак, з позицій впливу на електорат позитивний ефект подвоєння мінімальної зарплати буде з лишком перекритий негативним ставленням до урядового нововведення дрібного, малого й середнього бізнесу. Саме тому у попередні періоди "олігархічний ренесанс" завершувався швидким формуванням підґрунтя для "дрібнобуржуазної революції". Зрозуміло, що за таких "політичних гойдалок" про стратегічний вектор структурної модернізації годі й думати.

Аби уникнути чергового повторення неприємних моментів новітньої історії, уряду необхідно у першочерговому порядку створити поки що майже відсутнє макроекономічне підґрунтя економічного зростання, яке має підкріпити дієві, проте короткоживучі інституційні чинники відновлення зростання. Для цього слід зосередитися на таких векторах:

- цілеспрямованої підтримки експортної діяльності вітчизняного бізнесу, в тому числі кредитної та страхової, яка має прискорити перебудову експортних секторів і використання позитиву ЗВТ з ЄС;

- відновлення сегмента "довгих" інвестиційних грошей через відповідну регуляторну політику щодо комерційних банків, активізацію бюджетних інвестицій, поліпшення привабливості економіки для іноземних інвесторів;

- сприяння якнайповнішій реалізації підприємницького потенціалу на основі подальшого поліпшення умов для розвитку малого бізнесу шляхом поглиблення дерегуляції, поширення інструментів дрібного кредитування, надання методичної та правової підтримки започаткуванню, веденню бізнесу, виходу на зовнішні ринки тощо;

- активна конкурентна політика, досягнення обґрунтованості ціноутворення для природних монополій, сприяння розбудові інфраструктури та інститутів споживчого ринку;

- зміцнення інституційних чинників економічного зростання шляхом підтримки ведення громадськими об'єднаннями підприємців відкритого суспільного діалогу з актуальних соціально-економічних проблем, які потребують нагального розв'язання, та з приводу стратегії суспільного розвитку, формування дієвого механізму залучення об'єднань підприємців до розробки, прийняття та виконання рішень органів державної влади усіх рівнів, відновлення у повному обсязі громадських рад при міністерствах і відомствах.