Компенсація за зруйноване житло: що з нею не так

Лише на Київщині унаслідок бойових дій знищено понад 4 тисячі житлових будинків. Тому багатьом уже немає куди повертатися, і що довше триває війна, то більшатиме тих, чиє житло або зруйноване, або непридатне для нормального проживання. Україна повинна терміново вирішити, як виправити ситуацію, допомогти громадянам і підприємцям. І певні напрацювання з цих питань уже активно розглядають у Верховній Раді.

Що пропонують нардепи

Уже 24 березня, через місяць після початку повномасштабної війни, нардепи зареєстрували законопроєкт, яким пропонують визначити процедуру компенсації за зруйноване чи пошкоджене житло. Його розробила група депутатів на чолі з головою партії «Слуга народу» Оленою Шуляк. 1 квітня Верховна Рада прийняла цей законопроєкт у першому читанні і ще може суттєво його змінити або взагалі відхилити. Але існує ймовірність, що найближчим часом ця ініціатива може стати законом.

Автори проєкту пропонують, щоб право на отримання компенсації мали об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, управителі багатоквартирних будинків, а також громадяни України, які є:

• власниками пошкодженого чи знищеного житла;
• інвесторами будівництва, яке не прийняте в експлуатацію;
• членами житлово-будівельних кооперативів;
• спадкоємцями осіб, зазначених у попередніх пунктах.

Для того, щоб отримати компенсацію, громадянину необхідно буде подати заяву та документи щодо зруйнованого чи пошкодженого майна через «Дію» або ЦНАП. Їх вивчить Комісія з розгляду питань щодо надання компенсацій, яку повинне створити місцеве самоврядування. А виконавчий орган місцевої ради, на території якої розташоване пошкоджене житло, має забезпечити надання компенсацій.

Пріоритетне право на отримання компенсацій матимуть багатодітні сім'ї, особи з інвалідністю першої та другої груп, а також учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та сім'ї загиблих ветеранів війни.

Саму ж компенсацію можна отримати у формах:

• грошової компенсації;
• об'єкта нерухомого майна;
• фінансування ремонту та відновлення пошкодженого спільного майна у багатоквартирному будинку.

Найважливішою частиною законопроєкту є положення щодо компенсації у вигляді об'єкта нерухомого майна. Такий тип компенсації надаватимуть за знищене житло. У цьому разі держава обіцяє фінансувати будівництво нового житла з рівноцінними площею, типом і функціональним призначенням.

Граничний розмір компенсації не перевищуватиме 150 квадратних метрів за один об'єкт нерухомості. При цьому кількість таких об’єктів на одну людину не обмежено. Вартість одного квадратного метра обраховуватиметься за методикою, яку визначить Кабінет міністрів.

Таку компенсацію надаватимуть на підставі договору про фінансування будівництва об'єкта нерухомого майна. Документ укладатимуть між собою будівельна компанія, отримувач компенсації та виконавчий орган місцевої ради.

Саме на місцеве самоврядування покладається чимало зобов’язань у цьому процесі. Місцева влада повинна буде внести дані до реєстру, створити Комісію з розгляду питань щодо надання компенсації, затвердити її персональний склад і забезпечити надання компенсації. Тому саме мерів і місцевих депутатів зроблять відповідальними за виконання проєкту.

Для того щоб український уряд міг у подальшому аргументувати наші вимоги щодо обсягів репарацій, які буде накладено на Росію, важливими є створення і наповнення Реєстру пошкодженого та знищеного майна. У ньому збиратимуть і зберігатимуть інформацію та документи щодо пошкодженого і знищеного майна. Надалі ці дані можна буде використовувати для того, щоб вимагати через суди компенсації від РФ. Держателем цього реєстру буде Міністерство інфраструктури.

Підводні камені законопроєкту

Попри благородний намір і начебто якісно виписану процедуру, законопроєкт має низку вад, які не лише ускладнять його реалізацію, а й можуть загрожувати сталому функціонуванню державного бюджету та місцевого самоврядування.

По-перше, це масштаб компенсацій. Запропонований розмір — 150 квадратних метрів на один об’єкт нерухомості — на практиці перетворюється на мільйони квадратних метрів і сотні мільярдів гривень, які держава гарантує власним громадянам. Це величезні цифри, які наразі порахувати можна лише приблизно.

Наприклад, із 24 лютого унаслідок війни у Сумах постраждало 638 будівель житлового фонду. У Харкові станом на 28 березня зруйновано 1177 житлових багатоквартирних будинків. А у Чернігові через обстріли та бомбардування зруйновано 30–40% приватного сектору та 15–20% багатоквартирних будинків. Інші міста, села та селища, які потрапили під обстріли окупанта, теж мають значні пошкодження. Авторка законопроєкту Олена Шуляк стверджує, що станом на 14 квітня загальна площа зруйнованого житла становила 5,3 мільйона квадратних метрів, на яких проживали майже 220 тисяч громадян.

У грошовому вимірі це чималі суми. За оцінками О.Шуляк, ідеться про сотні мільярдів гривень. А за словами міністра економіки Юлії Свириденко, станом на 28 березня Росія завдала громадянам шкоди на 90,5 мільярда доларів США: житлу, автомобілям і продовольству. Державний бюджет навряд чи зможе потягнути такі суми навіть із міжнародною фінансовою допомогою та репараціями.

Ба більше, головна ініціаторка законопроєкту вже пропонує збільшити межу до 250 квадратних метрів на один об’єкт нерухомості, що призведе до ще значніших витрат.

По-друге, під удар потрапляє місцеве самоврядування. Саме на нього проєкт покладає основні обов’язки щодо формування комісії та виплати компенсацій. І, найважливіше, саме місцеве самоврядування, а не уряд чи будь-який інший орган державної влади, підписуватиме договір про фінансування будівництва.

Це означає, що всі ризики нестиме місцева влада. Тобто, якщо раптом держава не зможе чи не захоче фінансувати будівництво, відповідальними за це будуть мер і місцева рада. На практиці це може означати, що саме вони фінансуватимуть будівництво та відновлення пошкодженого житла. Або ж це створить місцевим депутатам мотивацію бути лояльними до влади, бо слухнянішим громадам виділятимуть фінансування, а менш лояльним — ні.

Подібна практика вже застосовувалася. На місцеві бюджети переклали виконання окремих пільг для учасників бойових дій. Серед них: право на безоплатні проїзд, зубопротезування, капітальний ремонт житла, знижки на комунальні послуги та квартирну плату. Держава мала б компенсовувати ці видатки місцевому самоврядуванню, але часто це лишається проблемою мерів і місцевих депутатів.

По-третє, законопроєкт ігнорує іноземців і бізнес. Мета зрозуміла: надати перевагу перш за все власним громадянам. Але так робити не можна. Якщо у законі ігноруватимуть ці категорії, це призведе до неприємних наслідків. Україні у будь-якому разі доведеться і їм виплатити компенсації.

Як член Ради Європи, Україна зобов’язалася захищати право на власність і громадян, і іноземців та підприємців. Тому, якщо вони звернуться до Європейського суду з прав людини, той, найімовірніше, стане на їхній бік і сам визначить суму компенсацій. Доведеться виплатити ще й немалий штраф. Традиційно всі ці витрати ляжуть на плечі платників податків.

Чого слід очікувати

Ідея президента та уряду відшкодувати громадянам втрату житла цілком слушна і стане надзвичайно актуальною після війни. У її реалізації мають бути зацікавлені як влада, так і підприємці та громадяни. Якщо держава самостійно не визначить механізм компенсацій, це зроблять національні суди або Європейський суд з прав людини. І перші, і другий уже мають відповідну практику.

Однак законодавчий механізм повинен передбачати всі ризики, з якими може зіштовхнутися країна після війни. Люди мають отримати компенсації. Але й держава не повинна давати порожніх обіцянок, яких не здатна виконати. Тим паче, критично несправедливо перекладати фінансовий тягар компенсації на місцеве самоврядування та місцеві бюджети. Мають бути чіткі фінансово обґрунтовані межі, у яких держава зможе вирішувати питання компенсацій без ризику дефолту та позовів до міжнародних інституцій.

На відновлення інфраструктури та країни піде не один рік. Післявоєнна відбудова потребує детального, обережного та зваженого підходу. Тому не можна допустити, щоб питання компенсацій стало черговим прикладом турборежиму, коли гарну ідею не встигають якісно підготувати.