Хроніка пікіруючого гаманця

За минулі три місяці Кабмін затвердив більше рішень про підвищення тарифів у різних регульованих галузях економіки, ніж за три останні роки разом узяті. З одного боку, це дало привід звинувачувати уряд Єханурова у неповазі до свого народу і в роботі за принципом «після нас хоч потоп». З іншого — економічна необхідність у приведенні тарифів на цілий ряд послуг у відповідність із собівартістю назріла давно. І тільки політична кон’юнктура (дві передвиборні кампанії одна за одною) й зумовлена ними необхідність уникати непопулярних рішень не давали це зробити. До початку наступної кампанії ще три роки, і в тарифній політиці у чиновників розв’язані руки.

Більшість найзначніших підвищень тарифів зведено в таблицю. Вони стосуються ринків, регульованих Кабміном.

Оскільки регульовані тарифи входять у собівартість значної кількості товарів і послуг, ці рішення можуть спричинити лавиноподібне підвищення цін у всіх інших секторах економіки і стимулюють інфляцію. Хоча, на думку ряду експертів, помірна інфляція була б корисна для української економіки, а вітчизняна валюта зміцнюється штучно, докладне дослідження питань монетарної політики виходить за рамки цієї публікації. Так само, як і те, що одним із головних «тарифоутворюючих чинників» є ціна на російський газ, установлювана волюнтаристськими методами керівництвом сусідньої країни.

Рішення про збільшення тарифів на деяких інших ринках (комунальних послуг, міського транспорту, продуктів харчування, вироблених підприємствами комунальної власності тощо) мають прийматися іншими органами влади. Так, буквально днями Міністерство будівництва заявило про необхідність підвищення тарифів на теплопостачання населення на 60—63%, на послуги з водопостачання та водовідведення — на 20—25%. Столична влада також стверджує про необхідність нових цін на комунальні послуги. Мусується тема ціни на хліб і на транспорт (останній у великих містах давно працює збитково).

Як видно з таблиці, в 2003 і 2004 роках уряд так і не пішов на жодне хоч скількись серйозне рішення, яке могло б бути негативно сприйняте електоратом. Зі свого боку, парламент кілька разів ухвалював резолюції, котрі запроваджують мораторій на підвищення тарифів. Останній такий мораторій, до речі, було прийнято не далі як у січні 2006-го.

Уряд, який прийшов до влади після помаранчевої революції, принаймні почав розглядати можливості перегляду цін. І навіть пустив пробну кулю, ухваливши непопулярне рішення про підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення, котре викликало чимало протестів. Тоді ж почало обговорюватися підвищення цін на електроенергію та послуги зв’язку. Однак восени склад Кабінету міністрів змінили на «передвиборний», і підготовку непопулярних рішень було заморожено.

Втім, причина цього — не бажання конкретних осіб, а сама логіка управління економікою в передвиборний період: не факт, що на підвищення тарифів на такі соціально значущі послуги, як енергопостачання і зв’язок, наважився б і кабінет Тимошенко. Інша річ — після виборів. Привертає увагу той факт, що за розкручування цін охоче взявся той самий уряд, який півроку тому всі ці процеси заморозив.

Нарешті, слід відзначити характерну для України управлінську тактику під умовною назвою «ні кроку вперед, два кроки назад». Ряд рішень попередніх кабмінів про підвищення тарифів чинності так і не набули — були скасовані або переглянуті. Наприклад, торік восени так і не впровадили єдиний тариф на електроенергію, який м’яко, на 5%, підвищувався б місяць у місяць. На весь минулий тиждень «зависло» вже прийняте урядом рішення про підвищення тарифів на послуги зв’язку...

Не виключено, що новий уряд, який прийде на зміну нинішнім «в.о.», відкоригує їхні дії на ниві підвищення цін. Хоча логіка прийняття непопулярних рішень свідчить про те, що зараз для них саме час. Найближчі вибори у 2009-му, і новий кабінет має шанс показати, що на зміну політичному популізму в державному управлінні прийде економічний реалізм.