Фермер спить, а земля родить

Надто своєрідною і відчутною проблемою для України є існуюча ситуація в аграрній сфері. Невиробничі, посередницькі чи фінансово-олігархічні структури використовують у різноманітний спосіб родючі ґрунти та монопольно контролюють товарні й фінансові потоки, пов'язані з найбільш ліквідною сільськогосподарською продукцією, присвоюючи природно-ресурсну ренту. Функціонує держава в державі…

Беручи до уваги сьогоднішній попит грошових мішків на негайне привласнення земель сільськогосподарського призначення, які є незамінними постійно відновлюваними природними ресурсами та які при раціональному використанні угідь дають значні щорічні чисті надприбутки, доцільно акцентувати увагу на унікальних особливостях саме цих об'єктів з позиції інтересів усього українського народу, а не лише їх нинішніх власників.

Таку потребу підсилює відсутність правдивої інформації про фактичний стан у секторі, особливо про боротьбу олігархів, включно з рейдерством і беззаконням, не лише за право використовувати родючі угіддя, а й за володіння ними через різноманітні схеми начебто в законний спосіб і немовби на користь простих селян. Насправді така діяльність не має нічого спільного з конституційними вимогами і вказує на особисту зацікавленість причетних до цієї боротьби корумпованих чиновників державної влади та місцевого самоврядування.

Ще більшу тривогу викликає мовчазна згода народу, який є єдиним і справжнім власником земельного капіталу і водночас єдиним джерелом влади в Україні.

Логіка, що спонукає до пошуку і запровадження вмотивованих рецептів здійснення справжніх реформ, підтверджує нерозривність економічного буття людини з навколишнім природним середовищем, законами його розвитку, зокрема наявністю матеріально-енергетичної складової біосфери у вимірюванні кінцевих результатів діяльності людини, особливо в процесі землеробства. У зв'язку з цим важливо враховувати щорічну циклічність відновлюваних властивостей земель сільськогосподарського призначення (родючості ґрунтів), що є основним засобом виробництва продуктів харчування і решти продукції по всьому харчовому ланцюгу, починаючи від конкретної земельної ділянки до споживача.

Тому маємо відверто запитати себе, чи можливо одержати відповідний продукт землеробства (садівництва, лісівництва), що виражатиме об'єктивну вартість і цінність його, яка виявляється в справедливій ціні, без таких основних чотирьох чинників:

- природного об'єкта агроекосистеми - основного засобу землеробства (садівництва, лісівництва), що функціонує разом із родючими ґрунтами, водою, повітрям та іншими чинниками як природний ресурс;

- уособленої земельної ділянки як об'єкта власності громадянина, що дає йому повноцінне й гарантоване право в її межах користуватися наявними природними об'єктами і вести землеробство;

- господаря і засобів обробітку ґрунту, збирання врожаю, його транспортування до господарства тощо, які забезпечуватимуть одержання і збереження врожаю;

- логістики і маркетингу на основі кооперації самих господарів, включаючи чесне партнерство, для транспортування, зберігання, переробки, реалізації вирощеного врожаю, а також наявності реальних покупців на такий товар.

Напевно скажемо - неможливо!

У такому разі об'єктивні та збалансовані чисті прибутки як інтереси, що визначатимуться на новій рентоузгоджувальній основі, мають становити різницю між сукупним доходом від реалізації врожаю з одиниці площі та всіма мінімально необхідними матеріальними витратами, включно з мінімально необхідною працею землероба при вирощуванні врожаю, що адекватний якості наявних родючих ґрунтів на цій площі.

Очевидним є й те, що землероб раз на сезон готує ґрунт, сіє і збирає врожай, вкладаючи відповідні матеріальні і трудові ресурси. Однак упродовж усього вегетаційного періоду - від досходового розвитку рослини аж до часу дозрівання врожаю - працюють енергетичні, біологічні та інші складові чинники біосфери, які, формуючи рослини, перетворюються на відповідну вартість і цінність як незамінний ресурс і капітал.

В Україні через неможливість безпроблемного розвитку і функціонування невеликих сімейних селянських господарств фермерського типу (малого і середнього підприємництва) і пасивну роль державної монополії на регуляторне право верховенства національних інтересів стосовно земель сільськогосподарського призначення як основного національного багатства спостерігається великий дисбаланс між розміром прибутків (доходів), розрахованих за діючими методиками на існуючій рентній основі, та розміром реально можливих і фактично оцінюваних ресурсів у процесі їх використання, включаючи орендовані земельні ділянки як нерухомість.

Ці показники порівняно із розвиненими країнами світу різняться в рази, що пояснюється незбалансованістю відносин у сфері природних монополій, тіньовою економікою і функціонуванням схем відмивання та конвертації валюти, дорожнечею кредитних ресурсів тощо. Як наслідок, на їхньому тлі економіка України за рівнем внутрішнього валового продукту на душу населення та на одиницю площі й величину наявних природних багатств виглядає парадоксальною.

Наприклад, за приблизно однакових цін на сільськогосподарську продукцію та продукти на ринках України і Європи, куди українські виробники мають вільний доступ (Україна посідає перше місце в світі з реалізації соняшникової олії і третє - зерна), нормативна грошова оцінка (за даними Держгеокадастру України) одного гектара ріллі (79% від площі сільгоспугідь) з урахуванням індексації на початок 2016 р. у середньому по Україні становила 25773 грн
(1040 євро за курсом на той час у
24,78 грн/євро), що в 13,2 разу нижче від середньої ціни на сільськогосподарські угіддя в Іспанії, в 9,8 разу - у Німеччині і в 4,6 разу - у Франції.

Це вказує на те, що в нормативній грошовій оцінці земельної ділянки як об'єкта цивільних прав не враховано власності наявного природного об'єкта (ріллі). Зауважимо, що величина рентоузгоджувального прибутку від власності на основне національне багатство як природний об'єкт не може бути меншою за величину рентоузгоджувального прибутку від власності на земельну ділянку, що використовується як об'єкт нерухомості.

Наприклад, результати розрахунків свідчать, що прогнозне співвідношення між цими вартісними частками в одному гектарі сільськогосподарських угідь (ріллі) середньої якості й продуктивності в Україні становить відповідно 0,65 і 0,35. За таких умов абсолютна вартість одного гектара ріллі середньої якості й продуктивності в Україні має становити 2934 євро (1723 (0,65) + 1211 (0,35), а на час виконання основного обсягу програми звершення земельної реформи в Україні зросте до 6412 євро проти середньої величини в країнах ЄС -
8000 євро/га.

От чому сумарна величина (з усієї площі сільгоспугідь держави) такого незамінного природного капіталу, який створює додану вартість упродовж усього періоду вегетації рослин, є неоціненно важливою і сягає досить великого розміру порівняно з матеріальними і трудовими витратами господарів.

Для підсилення цих тверджень доцільно розглянути в дещо спрощеному вигляді справжню економіку родючих земель через призму чотирьох інтересів у прибутках як основи їх балансування, про які не дуже розказують, а натомість лякають людей якщо не податками на землю, то ринком землі або неможливою вільною працею на ній без начальства агробізнесової структури посередника чи ще якогось агрохолдингу.

1-й прибуток - за природні властивості землі. Якщо, наприклад, ви маєте один гектар ріллі, який дає 30 ц зерна, то виникає запитання: чи в цьому зерні є тільки енергія праці, техніки, солярки, гербіцидів, чи якась іще інша? А яка частка в цьому зерні енергії сонця, ґрунту, води? Україна це не піски Африки чи холоди Сибіру, тому ця енергія втілена в продукцію та є часткою капіталу. Цю частку прибутку повинен сплачувати кожний, хто використовує це благо: і власник, і орендар землі. Розмір плати повинен визначатися пропорційно до родючості ґрунтів, природно-кліматичних умов тощо.

2-й прибуток - за власність на земельну ділянку як нерухомість. Нехай у вас один гектар землі і в мене один гектар. Потенційна родючість однакова - по 30 ц зерна. Ви і я повинні сплатити першу ренту, але ви цей гектар маєте у власності, а я - орендую. Ви не платите нічого, а я повинен сплатити ще й орендну плату орендодавцю. Ця плата має бути не нижчою від ставки банківського відсотка. Бо якщо ви купили земельну ділянку, то вона повинна давати прибуток не менший, ніж банківський депозит. І тільки ця плата визначає ринкову вартість ділянки. Наприклад, щорічна плата за 25 чи 50 років становитиме купівельну вартість гектара земельної ділянки (нерухомості), і лише в цій частині держава як власник на даному етапі "реформ" передала безплатно у власність тому чи іншому громадянину земельний пай (ділянку), позбуваючись орендної плати державі.

3-й прибуток - за господарське ставлення до землі. Наприклад, ви і я маємо той самий гектар землі. Ви і я сплачуємо першу ренту. Ви є власником ділянки, а я орендарем. Я ще повинен платити орендну плату, а ви - ні. Але ви кращий господар і цілковито дотримуєтеся вимог екологічного землеробства. Ви одержали по 50 ц зерна, а я - лише 30 ц. Одержані додатково 20 ц зерна повністю повинні залишитися вам як працюючому товаровиробнику за додаткову працю - це і є третій інтерес. Цей додатковий прибуток за господарське інноваційне ставлення до землі не підлягає жодному оподаткуванню, але екстраполюється на всі інші прибутки.

4-й прибуток - за монопольну діяльність (стимулюючі стягнення і преференції в процесі реалізації продукції й продуктів, у тому числі експортні). Цей прибуток допомагає формувати монопольне право на захист вітчизняних товаровиробників та їхніх інтересів шляхом експансії внутрішніх і зовнішніх ринків високоякісними конкурентоспроможними товарами власного вітчизняного виробництва. Для цього має функціонувати вільний внутрішній ринок лише на конкурентних засадах, і водночас застосовуватися відповідні регуляторні механізми (квоти, мита, стандарти тощо) стосовно імпорту.

Головне, щоб це "капіталістичне" дійство відбувалося в тандемі. Наочно цю вимогу задекларовано у двох постулатах успіху працюючого господаря: Якщо земля не засіяна, то омріяного врожаю не буде. Якщо вчасно не реалізувати одержану продукцію, вона пропаде.

Саме тому філософія нової парадигми звершення земельної реформи в Україні побудована на пріоритетному праві використовувати основний національний капітал лише дбайливим громадянам-господарям.

Для цього також передбачається ліквідувати прояви антидержавної діяльності, що виявляється у гальмуванні справжніх реформ, які сприяли б професійно підготовленим молодим громадянам організувати власне господарство. У створенні штучних перешкод для можливого конкурентного виробництва і реалізації на внутрішньому і зовнішніх ринках самими господарями високоякісної продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва, особливо продуктів поглибленої переробки. А також у сприянні вільному доступу через кордон України, особливо під час реформ, іноземної продукції, аналоги якої можна і необхідно без проблем вирощувати і виробляти в Україні, та у нераціональному використанні землі, що спричиняє ерозії та деградації ґрунтів.

З огляду на це пропоную повноцінне звершення комплексної й системної земельної реформи, а не просто завершення чогось нелогічно здійсненого на орендній основі, що зцементовує існуючий стан землекористування в умовах мораторію і продовжує його деформувати переважно шляхом безсистемної переуступки прав на оренду, емфітевзису та інших комбінацій із віртуальними земельними паями.

Надважливим і дієвим способом оздоровлення сільських територій, відновлення природних агроландшафтів і нагромадження місцевого капіталу є невідворотний процес формування в сільській місцевості згаданих ефективних землеволодінь і землекористувань сімейного типу, які стали б невіддільним організмом живого природного середовища і основним джерелом з вирощування й одержання натуральних продуктів харчування насамперед для всіх громадян України. Такі господарства як складові природно-господарської системи в конкретних природно-кліматичних умовах мають орієнтувати свою функціональну діяльність також на виконання біологічних, агроекологічних, технологічних, водо-регулюючих, інженерно-технічних та інших вимог і регламентів.

За результатами наших прогнозних обґрунтувань, у сільській місцевості вважається за можливе й необхідне створити і впорядкувати:

- понад 250 тис. приватних сімейних селянських господарств (родові, сімейні маєтки, які створюють молоді сім'ї переважно без найманих працівників, на умовах довічного успадкованого володіння) загальною площею майже 10 млн га малих масивів орних земель та інших (4–5 млн га) прилеглих угідь, активи яких загалом оцінюватимуться на початку їх функціонування приблизно в 950 млрд грн, а на завершальному етапі - у понад 2 трлн
350 млрд, що відповідатиме їхній ринковій вартості на відповідний час;

- майже 5 тис. спеціалізованих господарств (об'єднань, кластерів тощо) різної форми господарювання (переважно з найманими працівниками і орендованими земельними ділянками) загальною площею близько 10 млн га високоцінних і високотоварних великих масивів ріллі та інших (2–3 млн га) угідь як складових агроландшафтів;

- майже 7 млн га мають бути залужені, залісені, забудовані, використані для гірничо-видобувної та іншої несільськогосподарської діяльності тощо;

- решту придатних угідь будуть використовувати існуючі дрібні, особисті селянські та фермерські господарства (без найманих працівників), яких налічується в державі близько 4 млн.

Діяльність господарств має орієнтуватися на виробництво екологічно чистої продукції. Однією з головних передумов має бути вільне господарювання, дешеве довгострокове кредитування та гарантії збуту виробленої продукції за стабільними цінами.

Очевидним є й те, що активізація господарської діяльності потребуватиме насамперед здійснення (ведення) законного прогнозованого і збалансованого природокористування. Передумовою й одночасно безапеляційною потребою яких є визначення, оцінка і реєстрація всіх природних об'єктів як складових цілісних природних комплексів у межах агролісоландшафтів. Для цього, здійснюючи комплексні і системні заходи подальших земельних реформувань, необхідно першочергово прийняти відповідний закон України "Про право користування природними об'єктами права власності Українського народу", як цього вимагає стаття 13 Конституції України. У цьому випадку - стосовно земель сільськогосподарського призначення.

Реалізація пропонованого алгоритму земельних інтересів як складової механізму звершення земельної реформи сприятиме зростанню добробуту українського суспільства. Реалізація національних інтересів у конституційний спосіб потребує комплексного і досить неординарного, але системного і виваженого підходу.