Економічний рестарт України. Час діяти рефлексивно

12 травня, 2022, 15:08 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Варто перейти від готових рецептів до переосмислення ролі України у світовій економіці

Сьогодні лунає багато рецептів відновлення економіки вільної України. Своє бачення вже представили і уряд, і НБУ, і чимало експертів. На тлі викликів, спричинених війною, питання економічного відновлення є екзистенційним — йому немає альтернатив. Водночас до рецептів є питання. Зокрема, з огляду на їхню імперативність. Наразі програмні принципи від уряду передано на розгляд до Верховної Ради. І на всі ці напрямки-принципи — одна Нацрада з відновлення України від наслідків війни із аж двома співголовами. Але тут питання не в політиці, воно глибше. Чи ми дійсно маємо перейти до відновлення економіки, оминаючи стадію, так би мовити, економічної рефлексії?

Тож якою, власне, є економічна модель відновлення?

Пропозиції шановних уряду та Нацбанку наразі озвучено як готові рецепти. Відверто кажучи, це трохи тривожить. Адже їм відверто бракує розуміння економічної моделі, для будівництва якої ці кроки збираються втілювати. Будь-які кроки, дії є корисними тоді, коли вони спрямовуються на досягнення цілей за певною моделлю, уявною чи вербалізованою. Якщо ми, не дай Боже, відновлюємо відкриту сировинну економіку, яку мали, то будуть одні рішення. Якщо ми робимо ставку на виробництво товарів із високим ступнем доданої вартості, — інші. Якщо ми націлилися на економіку послуг і плануємо стати східно-європейською Швейцарією, — ще інші. Але ми досі не визначилися, що ж саме будуватимемо, яку економічну модель беремо за основу, але вже підготували готові рецепти до незрозуміло чого.

Тому ані повністю ліберальний шлях від уряду, ані воєнно-консервативний (із домінантним становищем держави) від НБУ не можуть вважатися повноцінними моделями і претендувати на фундамент майбутньої економічної архітектури. На додаток вони ще й взаємовиключні. Умовно кажучи, уряд підготував рецепт куті, а НБУ — борщу, при цьому ми досі не визначилися, чи це буде різдвяна вечеря, великодній обід або ж узагалі пікнік.

Розуміння майбутньої економічної архітектури та естетики — це не забаганка, це екзистенційна необхідність. Бо якщо його немає (а його немає), то чи будуть релевантними окремі кроки задля відновлення? Наприклад, відновлюючи на старій інституційній базі нову економіку, чи не станемо ми заручниками ще більшої інституційної пастки? Пам’ятаймо, що з моменту здобуття незалежності ми існували саме в умовах великої інституційної пастки. Не будемо ставити під сумнів правильність запропонованих принципів. Якщо мова про лозунги, то вони гарні. Але звичними мантрами про індустріалізацію/гранти/залиття грошима (звідки?) усього і рештою відомих усім рецептів, за якими жив світ минулого століття, чи зможемо ми вирішити питання економічного прориву? Радше, будемо вічно наздоганяти.

Можливо, саме на часі застосувати траблшутерські рішення, а не тільки скликати наради? Модель відновлення не можна замінювати на принципи. Її складання є відкритим питанням, це справедливо. Як його вирішувати, спробуємо розібратися на конкретних прикладах, бо метод є вирішальним. Вважатимемо цей текст штрихами до ескізного проєкту, подекуди з принциповими реперними точками, щодо відбудови України.

Читайте також: Поствоєнна економіка переможця

Європейський Союз: логіка вступу зумовлює результат

І уряд, і НБУ кажуть про стрімкий вступ до ЄС. Президент — про швидке набуття статусу кандидата. Це вже сумнівний розрахунок і от чому.

У логіці відновлення це має означати підпорядкованість усіх економічних кроків вимогам економіки ЄС. Бо економіка в ЄС не сама по собі, це інституції у поєднанні з регулюванням.

Однак є два запитання. Що, якщо план посунеться на рік-два? А уряд каже про 2024 рік.

І що, якщо економічні цілі нової України не збігатимуться (а вони і не мають збігатися, до речі) із цілями ЄС?

Отже, ми не маємо права прив’язувати наше відновлення ані до часу, ані загалом до вступу у ЄС. Це стане пасткою. Але ж ключове при вступі зазначила днями Урсула фон дер Ляєн: «Мільярди&реформи».

Офіс президента

Тож будемо мислити максимально утилітарно. Реформи для надолуження інституційних відмінностей із ЄС є всі шанси провалити саме через їхню наявність. Це замкнене коло.

Після закінчення війни, природно, Україна перестане бути номером один на порядку денному, процес цілком може розтягнутися знову на роки.

І якщо вже наша неіснуюча модель відновлення не може обійтися без ЄС (а ми все ж маємо визначитися, чи це так), краще, аби Євросоюз створив процедуру ad hoc, що могла б забезпечити прийняття України до ЄС з тим багажем інституцій, що є. Не тільки на етапі надання статусу кандидата, а й при вступі. Треба пропонувати логіку за принципом win-win. Спочатку прийняття до ЄС із одночасним взяттям зобов’язань щодо реформ у домовлені строки. Потім їхнє виконання. Саме так — справедливість треба конвертувати в закон. Закон ЄС.

Тож, верстаючи план до отримання конкретики, треба принаймні розглядати два сценарії: перший, що передбачає вступ до ЄС, другий, що втілює модель інтегрованої у глобальну економіку України, без прив’язки до ЄС. А вже потім обговорювати принципи відновлення. А заразом і стратегію перемовин із ЄС. Це буде складною справою. Бо сьогоднішню пораду очільниці Єврокомісії не можна недооцінювати. ЄС наполягатиме на реформах щоразу.

Читайте також: Ольга СТЕФАНІШИНА: «Рішення про надання Україні статусу кандидата — найкраща інвестиція ЄС у стабільність регіону»

Участь у глобальних ланцюгах доданої вартості vs часткове зняття мит

Далі. Вживання урядовцями імперативу «мають» щодо країн G7 і ЄС в аспекті відкриття ринків і скасування мит є сміливим і прогресивним кроком уряду. І, безумовно, коли так станеться, ми будемо раді за нашу видобувну та створювану переробну промисловість. Водночас чи не звужує це штучно наші можливості? Річ у тім, що у глобалізованій економіці такими самими глобальними є ланцюги доданої вартості. Про них забули?

Вимагаючи скасування мит з тим багажем продуктів, що їх наразі може постачати Україна світові, чи не залишиться Україна надовго у сировинній парадигмі? Іншими словами, що буде, якщо попит на сировину з України з будь-яких причин упаде?

Якщо виходити з природного розуміння поняття «трансформація», то робити крок уперед треба від сировинної та переробної економіки до економіки, яка опановує нові еволюційні сектори — фінансові ринки, IT, послуги, криптовалютну інфраструктуру, а також шукати нові. Ті сектори, які не зосереджено в руках монополістів, які є динамічними, автономними, пристосовуються до вимог часу. Тож чи не саме на часі розширити власні уявлення щодо гарантій від G7 та ЄС?

Ми можемо формулювати питання значно ширше — включенням до глобальних ланцюгів доданої вартості, а не тільки про скасування мит у добре відомих галузях економіки. Це буде стратегічний крок.

І тоді, можливо, домовлятися треба не так про скасування мит, як про гарантії присутності України з власними ланками у глобальному ланцюгу доданої вартості?

Читайте також: Скасування мита на український імпорт до ЄС. Що це означає?

Метод є вирішальним

Тут узагалі без політики. Є лише питання фізіології. Дійсно, чи може одна людина бути одночасно ефективною у цілком різному адмініструванні — операційному та проєктному? Над цим питанням колись, у середині минулого століття, замислилися у США: чому не спрацьовують звичні методи, коли треба досягнути мети у стислі строки? І винайшли, що поєднувати звичайні поточні справи та бажати досягнути чогось, що є незвичайним, чогось, що рухає уперед, неможливо. Це і фізіологічні закони роботи головного мозку, і менеджмент, і здоровий глузд. Винайшли метод проєктного менеджменту, а потім створили PMI (Project Management Institute), який досі опікується стандартами PM. Це ж не питання того, що очільник офісу чи прем’єр поганий або ні. З іншого боку, як у такому разі працюють соціальні ліфти? Чи вже закінчилися кадри? Можливо, саме на часі декомунізувати адміністрування відновлення посткомуністичної економіки, оптимізувавши спочатку роботу Національної ради з відновлення України від наслідків війни. Підстава проста — у положенні про неї йдеться про вироблення планів як продуктів діяльності. В цьому сенсі, наприклад, чи не на часі переглянути роботу повністю нереформованого (лише підлаштованого) Міністерства економіки й колишнього держплану, — переорієнтувати його на автономну проєктну роботу? Будь-який проєкт повинен мати строки, бюджет, відповідального виконавця, формулювання та критерії до продукту.

Capital markets: відверто лякає відсутність у планах

Зразу запитання: де функція ринків капіталу в оголошених принципах? Її там немає. Чому? Нікому не потрібна справедлива ринкова вартість? Економіки, відновленої чи бодай якої, окрім здичавілої, немає без розвинених ринків капіталу. Якщо розвиток ринків капіталу у новій економіці не є однією з головних речей, пріоритетом, то це сумно. Ні, це лакмусовий папірець нашої ефективності. Взагалі незрозуміло, у який спосіб відбуватиметься фінансування розвитку, — це будуть лише прямі інвестиції та кредити? І це в кращому, ліберальному, випадку. Гранти та безповоротна фінансова допомога, як ідеться у пропозиції від НБУ, — це, звісно, добре. Водночас їхнє надання залежить від доброї волі грантодавців і донорів. Чи можна на цьому будувати план із відновлення? Чи буде економіка, збудована на грантах, конкурентоспроможною на світових ринках? Чи уряд із Нацбанком самі все фінансуватимуть? За рахунок чого? Саме фондовий ринок є місцем сполучення фінансових ринків з об’єктами інвестування. Визначає справедливу ринкову вартість. Зазвичай, й особливо в ліберальному варіанті економіки, інвестори самі віднаходять об’єкти інвестицій. Якщо про ринки капіталу забули, то це вкрай поганий сигнал. Відверто сумно.

Однак це можна виправити. Спробуймо ринок капіталу зробити драйвером, одним із центрів відновлення. Це допоможе сполучити та синхронізувати всі економічні процеси, до цього трохи занадто індустріальні, та підпорядкувати їх ринковій логіці.

Світ також рухатиметься уперед. Якщо ми будемо відновлювати чи будувати економіку минулого, то обов’язково відставатимемо. Видається, саме час перейти від надання готових рецептів до переосмислення ролі України у світовій економіці. Так, дійсно, за мирних часів складно було наважитися на радикальні зміни — і рівень комфорту не дозволяв, і корупція, і багато чого іншого. Але сьогодні все це ніщо порівняно з викликами, що з’явилися. Саме час поставити питання про рестарт самого економічного ладу України і відповісти на нього, насамперед уникнувши попередніх помилок.

Більше статей Олександра Кошового читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК