Ольга СТЕФАНІШИНА: «Рішення про надання Україні статусу кандидата — найкраща інвестиція ЄС у стабільність регіону»

Після широкомасштабного вторгнення Росії перед Україною відкрилося вікно можливостей на євроінтеграційному треку. І Київ не забарився скористатися своїм шансом, подавши заявку на вступ до Європейського Союзу.

Про українські очікування від саміту ЄС у червні та позицію держав — членів Євросоюзу щодо надання нашій країні статусу кандидата ZN.UA поговорило з віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгою СТЕФАНІШИНОЮ.

Про прибічників і противників надання Україні статусу кандидата

— Україна завершила роботу над другою частиною опитувальника ЄС і очікує, що вже в червні отримає статус кандидата. Та чи піде Євросоюз на цей крок?

— Опитувальник має бути сьогодні переданий Європейському Союзу по офіційних каналах. І хоча можливий будь-який розвиток подій, але успіх попередніх років щодо інтеграції з ЄС і виконання Угоди про асоціацію дозволяють нам бути оптимістами і розраховувати на позитивне рішення у червні. Завдання уряду, влади на травень — забезпечити спільну роботу з Єврокомісією, яка готує висновок щодо відповідності країни Копенгагенським критеріям. Відповідно, в червні ми вже будемо працювати з лідерами країн ЄС, щоби сформулювати політичний консенсус щодо рішення по статусу кандидата.

Для нас важливо, щоб саміт або будь-яка інша зустріч лідерів Євросоюзу не перетворилася в червні на «Бухарест-2». Щоб ці рішення, які є наразі очевидними щодо статусу України як країни-кандидата, не потонули в різних бюрократичних дискусіях або в мікропитаннях, які виникають в окремих країнах.

— Чи погодиться Берлін на надання Україні статусу кандидата? Нещодавно канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що всі країни Західних Балкан повинні стати членами ЄС. При цьому він не згадав України. Чим зумовлено таку позицію Берліна? Відмовою Києва свого часу прийняти президента Штайнмаєра?

— Ми вже маємо гарну традицію взаємодії з Німеччиною. І розуміємо, що будь-яка пропозиція спочатку викликає певну негативну реакцію в Берліні, а далі починаються перемовини.

Ми розуміємо весь комплекс внутрішніх проблем, які є в Європейському Союзі. Це, зокрема, і питання того, як підходити до політики розширення, адже були певні обіцянки країнам Західних Балкан. Є Молдова, Грузія, Україна, щодо яких треба сформулювати певний підхід.

Однак у нас трошки інше бачення, коли говоримо про рішення щодо України.

Україна вже стала регіональним чемпіоном з точки зору європейської інтеграції. Наші громадяни вже неодноразово довели, що ми є нацією, яка є частиною європейської родини. Ми є дуже великою країною, яка впливає на розвиток ситуації в регіоні. Тому інтеграція України до ЄС у статусі кандидата на членство не має бути прив’язана до внутрішніх проблем Євросоюзу або відносин із Західними Балканами. Ми розуміємо, що ці питання потрібно вирішувати. Але дані проблеми жодним чином не прив’язані до статусу кандидата України.

— На вашу думку, історія із Штайнмаєром і Шольцем вплине на рішення Німеччини щодо надання Україні статусу кандидата?

— Вважаю, що ні. Адже Німеччина за ці одинадцять тижнів війни пройшла великий шлях трансформації. А ми маємо відходити від того постійного комплексу меншовартості та побоювань, що на нас хтось образиться або не захоче з нами говорити: нині ми є повноцінним гравцем у великій європейській і світовій політиці. На жаль, у нас сьогодні повномасштабна війна з РФ. Але ця війна створила певну ясність — як щодо прагнень України, так і щодо її ролі.

Ми впевнені, що зараз для Німеччини настає період певних можливостей, коли вона може позбутися свого тягаря минулого, комплексу вини виключно перед російським народом за Другу світову війну. Зауважу, що не перед народами СРСР, а чомусь саме перед російським народом. Зараз представники Старої Європи можуть закласти підвалини для побудови Нової Європи, нової економічної та безпекової архітектури. Ми хочемо підтримати цю можливість для Німеччини, ми готові цьому сприяти. І якщо іноді це призводить до непорозумінь і контраверсійних ситуацій, то це частина політики, частина процесу.

— Свого часу президент Зеленський назвав Угорщину та Німеччину в числі тих країн, що голосують проти України в ЄС. Чи змінився цей список? Чи стало більше тих країн, які голосують за Україну?

— Так, таких країн стало більше. Але шлях до членства в ЄС не може бути простим. Тому ми домовилися з президентом, що будемо щотижня проговорювати динаміку процесу: перелік цих країн постійно змінюється, оскільки деякі держави (які я не хотіла б називати) усвідомлюють, що Україна — велика країна, яка стане конкурентом. Усвідомлення того, що Україна стане частиною ЄС, змінює позицію деяких країн.

— Невже зі знаку плюс на мінус?

— Ну, скажімо так, спостерігаються вагання.

Абсолютна більшість країн підтримує членство України в ЄС. Але щодо статусу кандидата у деяких з них є потреба проговорити якісь питання, хтось має бажання затягнути процес. У нас перелік цих питань складений, ми підготували контраргументацію. І ми — уряд, посольства, громадянське суспільство — працюємо з цими країнами.

Основний гейм-чейнджер — Німеччина, яка впливає на велику кількість країн. Тому на Німеччину, а також на Нідерланди (які свого часу не погоджувалися навіть на підписання Угоди про асоціацію) ми протягом цих двох місяців спрямуємо всі свої зусилля.

Ми також почали дуже предметний діалог з Австрією, яка має неоднозначну позицію щодо просування України в напрямку ЄС.

Є Угорщина… Ми маємо з Будапештом сумний досвід взаємодії в рамках НАТО. І навіть сьогодні, коли готується саміт у Мадриді, Угорщина не готова відступати і продовжує блокувати зустріч на найвищому рівні.

Є деякі країни, що не знають Україну добре. Це, наприклад, Іспанія та Португалія. З ними ми працюватимемо надінтенсивно.

Важливо, що є країни, в яких дуже радикально змінилася риторика, зокрема в Італії. Я бачу взагалі цю країну як нового лідера в ЄС поряд із Францією та Німеччиною. Сьогодні прем'єр-міністр Драгі є особистістю, що готова демонструвати лідерство.

І у нас з'явилася нова група країн, окрім Балтійських держав і Польщі, які стали нашими адвокатами, — це Чехія та Словаччина.

Про пакетний підхід ЄС і загрозу «Бухареста-2»

— Розглядаючи питання надання статусу країни-кандидата, Євросоюз звів в один пакет Україну, Грузію та Молдову. Тбілісі та Кишинів займають дуже обережну позицію щодо Росії під час російсько-української війни, не підтримуючи санкцій ЄС проти РФ. Те, що Євросоюз розглядає нас у цьому «троїстому» пакеті, прискорить отримання Україною статусу кандидата чи уповільнить? Чи взагалі жодним чином не впливатиме?

— Пакетний або непакетний підхід не впливатиме на швидкість нашого руху в ЄС, якщо тільки країни-скептики не використовуватимуть цього аргументу для затягування рішення щодо України.

Хочу наголосити: оскільки опитувальники було направлено і Україні, і Молдові, і Грузії, то коли ми говоримо про отримання статусу кандидата, то наша країна не проходить ніяких прискорених процедур. Хоча ми дійсно швидко впорались із заповненням опитувальників, оскільки послідовно працювали у минулі роки над виконанням Угоди про асоціацію та досягли суттєвого прогресу у секторальній інтеграції з ЄС.

Євросоюз повинен однаково об’єктивно підходити і до Грузії, і до Молдови, і до України. Коли я говорю за свою країну, то впевнена в тому, що сьогодні не треба писати додаткових висновків, щоб побачити, наскільки наші громадяни прагнуть до ЄС. Тобто є певні цінності, які вже є безумовними. А позиція Грузії і Молдови в частині приєднання до санкцій ЄС, приєднання взагалі до політики ЄС у сфері безпеки та оборони сьогодні має бути оцінена об'єктивно з точки зору готовності цих країн до членства.

Знаєте, коли до широкомасштабного вторгнення Росії я готувалася до Мадридського саміту НАТО, один з натовських генералів розказав, як в Альянсі приймаються рішення щодо членства: після трьох політичних циклів. Тобто коли три президенти, три прем'єр-міністри послідовно просувають курс європейської та євроатлантичної інтеграції, показують відданість цінностям, то на четвертий політичний цикл стає зрозуміло, що певна політична система вкорінилася.

Щодо України таке відчуття у мене є. А щодо інших країн, то я хотіла би подивитися на оцінку Європейської комісії і думаю, що кілька політичних циклів треба буде зачекати.

— Якщо ми говоримо про негативний сценарій щодо надання Україні статусу країни-кандидата, то що може призвести до «Бухареста-2»?

— Рішення, яке має бути ухвалене в червні цього року по Україні, не повинно стати черговою політичною помилкою, як це було в 2008 році, коли небажання дратувати Росію дало можливість виростити той авторитарний режим, який розв’язав три війни і зараз спонукає НАТО швидко прийняти рішення щодо приєднання Швеції та Фінляндії. Сподіваюся, що висновки з політичних помилок було зроблено, і в червні лідери не оперуватимуть мікроаргументами.

Офіс віце-премєра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції/facebook

Рішення в червні щодо надання Україні статусу кандидата — це найкраща інвестиція в стабільність нашої країни зокрема і регіону в цілому. Адже після нашої перемоги буде відновлення країни. І в інтересах усіх європейських держав, щоби кошти виділялися на країну, яка стане частиною ЄС. Щоби це були кошти на відновлення, а не пожертви для третьої країни.

Про трастовий фонд солідарності з Україною

— На міжнародній донорській конференції у Варшаві, яка започаткувала трастовий фонд солідарності з Україною, для підтримки нашої країни було зібрано 6,5 мільярда доларів. Однак, виступаючи на цій конференції, Урсула фон дер Ляєн говорила про те, що нашій країні починаючи з травня щомісяця потрібно 5 мільярдів євро. Де ми братимемо ці кошти? Як нам допомагатиме Євросоюз?

— Це буде не лише Європейський Союз. Наш прем’єр-міністр разом із міністром фінансів веде перемовини з абсолютно всіма гравцями — країнами «великої сімки», МВФ, Світовим банком, ЄС. І всі ці організації разом із політичними лідерами беруть на себе зобов’язання фінансової підтримки України протягом війни і покриття нашого дефіциту. Зокрема МВФ відкрив спеціальний рахунок, який передбачає накопичення коштів. Є кошти, які мобілізуються через Світовий банк, та індивідуальні кошти від країни.

Сьогодні ми ще ведемо перемовини, як скоординувати роботу між ЄС і МВФ у такий спосіб, щоб це був централізований процес щодо необхідного щомісячного фінансування всього обсягу — 5 мільярдів євро. Але сьогодні є усвідомлення, що вся міжнародна фінансова спільнота повинна об’єднатися для того, щоб покривати цей дефіцит України.

— Але як буде наповнюватися цей трастовий фонд? Досвід трастових фондів НАТО, які формувалися за рахунок добровільних внесків країн, говорить про проблеми з їхнім наповненням.

— Це не буде в чистому вигляді процес добровільних внесків країн.

Наприкінці травня Європейська комісія представить свою концепцію цього трастового фонду, над якою ми працюємо спільно. Наразі бачення таке, що робота фонду складатиметься з трьох елементів. Перший — це покриття поточного дефіциту ліквідності. Другий елемент — це підтримка поточного відновлення на територіях, які контролюються Україною. Третій — великий план Маршалла для України.

Президент України звернувся до всіх лідерів і міжнародних організацій, зокрема і до Європейської комісії, з тим, щоб Європейський Союз як довірений фінансовий партнер України допоміг скоординувати цей процес. Ми очікуємо також на патронат країн — членів ЄС над відновленням певних регіонів. До цього наш уряд сформує свої власні плани відновлення за регіональним принципом. Ми синхронізуємо плани України та концепцію ЄС і почнемо реалізовувати.

Я не можу розкривати всіх деталей, але ми бачимо, що цей фонд буде централізовано накопичувати кошти і розподіляти їх як прямо на Україну, так і окремим державам — членам ЄС, що фінансуватимуть відновлення в нашій країні. Це буде достатньо складний механізм, але це буде окрема фінансова програма ЄС, яку буде скоординовано з фінансовими програмами всіх інших фінансових установ, у тому числі і з МВФ.

— В українських умовах контроль над коштами не менш важливий, ніж їхній розподіл. Як відбуватиметься контроль над витратами?

— Ми розуміємо, що йдеться про величезний обсяг коштів. У рамках створеної президентом Національної ради з питань відновлення ми домовились окремо попрацювати над форматом підзвітності щодо освоєння коштів у цілому. Звичайно, коли буде створюватися певний фонд ЄС, то це буде окрема фінансова угода, яка включатиме всі ці елементи. Також ідеться про подальшу формалізацію ініціативи United 24, яку анонсував президент 5 травня.

Серед принципів, які ми поділяємо з європейською стороною, — це незалежний аудит, який у будь-якому разі здійснюється для всіх фінансових інструментів ЄС.

Про підтримку ЄС українських виробників

— Нещодавно Єврокомісія оголосила про скасування на рік мит і квот для української продукції, що надходить на європейський ринок. Які дії ще готовий зробити ЄС для підтримки наших підприємств?

— Так, сьогодні вся продукція, яка застрягла на українському ринку, може бути реалізована в ЄС. Відповідно, у наших підприємців з’являються додаткові можливості щодо отримання валютної виручки, щодо реалізації своєї продукції. Я впевнена, що це скасування мит і квот для української продукції матиме продовження.

Ми також говорили про те, що деякі країни ЄС або Європейська комісія можуть посприяти переробці сировинної продукції, яка сьогодні заблокована в портах. Ми, звичайно, наполягаємо на тому, що європейські підприємства можуть працювати на території України та забезпечувати переробку тут або сприяти цій переробці… Або країни ЄС можуть надавати можливості для наших компаній, забезпечувати переробку на території ЄС.

Очевидно, що зараз важко говорити про системні рішення щодо відновлення повноцінної роботи малого та середнього бізнесу, оскільки динаміка розвитку воєнної ситуації швидка. Тому ми сьогодні ухвалюємо ті рішення для лібералізації торгівлі з ЄС, які є можливими.

Зокрема, ведемо перемовини щодо транспортної лібералізації, щодо скасування митних бар’єрів. Фактично ми вже формуємо один економічний простір із ЄС.

— Через морські порти України йшло близько 90% українського експорту. Росія захопила азовські порти України і блокує чорноморські. Яким чином ЄС може допомогти українським експортерам вийти на зовнішній ринок?

— Передусім ми говоримо про можливість транспортувати продукцію, яка заблокована в портах, наземними шляхами через територію ЄС. Оскільки вивезення такого великого обсягу продукції наземними шляхом займає значно більше часу і це складніше з погляду логістики, ніж це було б морським шляхом, ми говоримо з Євросоюзом про те, щоб забезпечити «зелені коридори» для реалізації цієї продукції. Ці перемовини тривають, і вже є політична згода на це рішення.

— Чи обговорюється питання, яким чином ЄС може нам допомогти в закупівлях енергетичних ресурсів, зокрема природного газу на зимовий період, а також нафтопродуктів?

— Сьогодні країни ЄС насамперед сконцентровані на забезпеченні свого внутрішнього ринку і голосуванні за санкції проти російської нафти і газу. Тому ми до цього питання ще будемо повертатися. Поки що не можу більш детально говорити.

— Коли ми говоримо про якусь фінансову допомогу з боку ЄС чи про план Маршалла після закінчення війни, то виникає запитання: чи будуть готові інвестори вкладати гроші в Україну, якщо війна з Росією затягнеться на довгі роки? Власне, про затяжний сценарій війни, яка може тривати місяцями і роками, говорить і генсек НАТО Єнс Столтенберг. У таких умовах чи будуть готові інвестори вкладати гроші в Україну?

— Такі самі запитання виникали і в 2014 році, коли відбулась анексія Криму, почалася окупація частини Донецької та Луганської областей, були спроби захоплення Одеської та Харківської областей. Але навіть в умовах війни ми спромоглися відновити свою економіку, підписати Угоду про асоціацію та виконати її на понад 60%, а також відновити економічну стабільність менш як за чотири роки після початку війни. Тому ми не маємо сумнівів, що такі можливості ми знайдемо.

Я не думаю, що у наших міжнародних партнерів сьогодні є можливість обирати, чи допомагати Україні відновлюватись і в які часові рамки. Тому що ми вже не та країна, щодо якої можна вагатися.

Про військову допомогу ЄС, Мадридський саміт НАТО та глобальну архітектуру безпеки

— ЄС надає військову допомогу Україні, виділяючи кошти зі свого бюджету. Який порядок використання цих коштів? Вони приходять на рахунок українського уряду, який сам визначає, куди і як ці гроші використовувати? Чи ЄС виділяє кошти для європейських компаній, які вже потім надають потрібне нам озброєння?

— Механізм виглядає трохи інакше. Тут працює політично допоміжний інструмент для країн ЄС, щоби швидко ухвалювати рішення.

Дуже часто, коли досягають домовленостей щодо закупівлі або поставки певних видів зброї, постає питання оплати. Наприклад, оплачує українська сторона чи уряд відповідної країни? Для того аби мінімізувати час на перемовини щодо фінансових питань, ЄС виділив 1,5 мільярда євро, які передбачають відшкодування купівлі певних видів озброєння. Це означає, що якщо є принципова домовленість щодо постачання Україні певного виду озброєння або урядом, або компанією, то таке постачання відбувається, і ЄС компенсує ці кошти, щоби країна могла поповнити свої запаси і фінансово не страждати від цього процесу.

— До 24 лютого українська влада покладала великі надії на Мадридський саміт НАТО, наполягаючи на наданні Україні Плану дій щодо членства. Які цілі зараз ставить перед собою Київ щодо саміту Альянсу у Мадриді? Чи є все ще актуальним питання отримання ПДЧ?

— Наші очікування від Мадридського саміту було передано офіційно країнам Альянсу ще до широкомасштабного вторгнення Росії, і ми їх не відкликали. Більш того, ми не відкликали і заявки України на членство в НАТО, яка є чинною з 2008 року. Тому можна в пакеті розглянути заявки України, Швеції та Фінляндії.

Згадую все це тому, що послідовність українських прагнень було підтверджено протягом багатьох років. І сьогодні не ми не говоримо про НАТО, а країни Альянсу не говорять про Україну в НАТО. Власне, як і не говорили до 24 лютого.

Тому сьогодні або країни Альянсу в індивідуальному порядку надаватимуть гарантії безпеки Україні, або все ж таки настане той момент, коли НАТО прийме рішення про членство нашої країни в цій організації.

— Днями Володимир Зеленський згадав про ініціативу глобальної архітектури безпеки. Що мається на увазі?

— Після Другої світової війни антигітлерівська коаліція сформувала певні умови співіснування. Війна Росії проти України зруйнувала цю систему безпеки. Тому що після цієї війни світ уже не буде таким, яким він був. І ті зміни, ті нові формати, які напрацьовано, вони будуть новою архітектурою безпеки, тому що вони дуже практичні. Вони не пов’язані з якимись там самітами, бюрократією. Це формати, які дозволяють швидко, оперативно і практично відповідати на виклики сьогодення.

Усі механізми безпеки — чи то на майданчику ООН, чи то на майданчику НАТО — не були ефективними за ці 75 днів війни. Ефективною була двостороння взаємодія, прийняття швидких рішень, координація на рівні міністрів оборони — щодо обміну розвідданими, постачань зброї, пересування. Ефективними були ті нові формати, які напрацьовано сьогодні. Вони і стануть основою ефективних дій, тому що йдеться про те, що війна може розпочатися в будь-який момент і будь-де.

Нещодавня зустріч міністрів оборони в Рамштайні започаткувала нову систему безпекової координації, систему поза межами будь-яких організацій.

— Заява президента Польщі Анджея Дуди про те, що між Україною та Польщею не буде кордонів, викликала бурхливу реакцію в Москві, де Варшаву звинуватили в тому, що вона хоче анексувати територію Західної України. То нам готуватися до анексії Західної України з боку поляків?

— Російська пропаганда вирвала цю фразу з контексту і, виходячи з власних міфів, почала просувати її в Росії, орієнтуючись перш за все на російську аудиторію. Однак меседж Дуди не викликав у українців негативного резонансу. Для мене це була цілком природна заява, оскільки польський президент говорив про те, що у нас уже ці кордони стираються, про те, що оскільки Україна подала заявку на членство в ЄС, то навіть уже на шляху до членства між нами не буде кордонів. І ми бачили, як із першого дня війни лідери ЄС, особливо Польщі, відкрили свої країни для всіх українців, які рятувалися від війни. Тому у певному сенсі кордонів між нами вже не існує.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.