Поствоєнна економіка переможця

На жаль, у 2015 році цивілізований світ недооцінив важливість підтримки України. Замість адекватної програми інвестиційної підтримки ослабленої війною економіки, Україна одержала незначне боргове фінансування на поточні потреби та зашморг у вигляді ВВП-варантів, що стримував її подальший розвиток. Тому важливим елементом ефективної відбудови післявоєнної економіки є адекватне сильне політичне лідерство людей, готових відстоювати національні інтереси України. Нині дивує поява окремих колишніх топ-керівників країни в шорт-листі кандидатів на керівництво новим планом відбудови країни. Хочу нагадати міжнародним партнерам, що дискредитовані політики не матимуть широкої підтримки у бізнесу та населення. Це підриватиме довіру до всього плану післявоєнної відбудови.

Далі слід остаточно усвідомити, що підтримання економічної активності на території, якій загрожують бойові дії, буде можливим лише за активної ролі держави, що повинна і надалі здійснювати політику підтримки бізнесу та населення. Воєнна безпека як у період війни, так і після її завершення матиме домінантний вплив на економічні процеси. Воєнні загрози з території Росії не припиняться навіть після успішного завершення нинішньої війни за незалежність України.

Хотілося б нам того чи ні, але підвищення частки держави в економіці в таких умовах є неминучим. Для ефективного нівелювання воєнних ризиків державі доведеться або безпосередньо стати власником критично важливих виробництв, або ж опосередковано підтримувати приватний бізнес через відповідні програми. Частину критично важливих підприємств (зокрема, пошкоджених під час війни) доведеться націоналізувати.

Принциповими у програмі післявоєнної відбудови мають бути безповоротність (грантовість) переважної частини міжнародної допомоги та акцент програми на безпосередньому відновленні виробничих потужностей і робочих місць, а не на створенні умов для ринкового залучення інвестицій. Ринкове залучення досить масштабних інвестицій ще довго залишатиметься недосяжним для воєннонебезпечної території України.

Грантовий характер відбудови України забезпечить боргову стійкість майбутньої економіки та не пригнічуватиме вкрай необхідного економічного зростання. У плані Маршалла для Європи було 91% грантів, у плані відбудови Боснії і Герцеговини — 81%. Кредитну допомогу варто спрямовувати виключно на самоокупні інвестиційні проєкти.

Інституційні реформи в системі державного управління слід продовжувати, однак варто зрозуміти, що їхня значущість у воєнній економіці є вторинною відносно воєнно-політичних факторів національної безпеки. А саме ними і потрібно керуватися у післявоєнному відновленні економіки країни, якщо ми хочемо побудувати стійку, самодостатню та обороноздатну країну (щойно дозволять умови).

Іншим важливим аспектом програми післявоєнної відбудови України має бути її чіткий вектор на європейську інтеграцію. Україна спільно з міжнародними партнерами повинна розробити план конвергенції її економіки, фінальною точкою якого має бути надання повноправного членства України в Європейському Союзі.

Створення основ для довгострокового стійкого зростання є кінцевою метою програми післявоєнної відбудови економіки. Це передбачає макроекономічну стабільність, адекватний рівень зайнятості, прийнятний рівень забезпечення соціальними послугами, сильні інститути влади.

Однак першочергові завдання програми післявоєнної відбудови будуть більш прозаїчними:

• вирішення гострих гуманітарних питань;
• відновлення зруйнованих війною фізичних активів;
• швидкий запуск економіки на ринкових засадах функціонування.

Це допоможе повернути на Батьківщину біженців і переміщених осіб та адаптувати їх до нових умов життєдіяльності.

Для того щоб програма відбудови не перетворилася на повільний бюрократичний механізм, вона повинна мати якісну структуру управління. Надходження міжнародної допомоги бажано спрямувати в єдиний трастовий фонд, головний офіс якого повинен мати достатній ступінь автономності від донорів, однак працювати в тісній співпраці з урядом України та його профільними міністерствами. Галузеві напрями програми відбудови мають координуватися представниками ключових донорів, враховуючи їхню галузеву компетенцію. Однак загальна координація програми повинна мати чітку вертикаль підпорядкування головному офісу.

У процесі реалізації програми відбудови доведеться здійснювати управління чотирма типами потоків:

• гуманітарна допомога;
• промислове обладнання;
• сировина та матеріали;
• грошові кошти.

Гуманітарну допомогу (продукти харчування, елементарні предмети побуту, медикаменти) доцільно фінансувати виключно за каналами грантової допомоги. Фінансування закупівель промислового обладнання й устаткування для відновлення і модернізації виробництва варто здійснювати залежно від типу проєкту: для самоокупних проєктів — позики; для інших проєктів — гранти. Закупівлю сировини, матеріалів, палива на початкових етапах слід фінансувати за грантовими каналами, далі — за позики. Іноземну валюту для макроекономічної стабілізації економіки доведеться отримувати лише на основі позик міжнародних фінансових організацій.

Орієнтовні галузеві напрями програми післявоєнної відбудови економіки можуть виглядати так:

• відновлення безпекового середовища для виробничої діяльності та проживання людей (розмінування та обеззараження територій, утилізація боєприпасів тощо);
• першочергова гуманітарна допомога (надання притулку, продовольства, медикаментів і медичних послуг, палива);
• відбудова критичної інфраструктури (транспортні шляхи, водопостачання, електромережі, тепломережі);
• відбудова виробничих об’єктів, сприяння залученню іноземних інвестицій і сучасних промислових технологій;
• відбудова житлового фонду та соціальної інфраструктури (медичні, освітні, реабілітаційні заклади, а також соціальні послуги);
• технічна допомога на посилення спроможності органів влади реалізовувати проєкти відбудови країни, підтримку розвитку громадянського суспільства, інституційні реформи, посилення верховенства права;
• розв’язання проблеми боргового навантаження (ВВП-варанти в сукупності з борговими зобов’язаннями держави можуть спровокувати боргову кризу, бажано отримати достатні обсяги дешевого рефінансування боргу або здійснити його реструктуризацію);
• посилення обороноздатності країни, розвиток вітчизняного ВПК.

Окремо хочу відзначити формування принципово нової системи наукових досліджень і наукових інституцій. Діяльність існуючих наукових структур типу академій має бути суттєво реформована і спрямована передусім на забезпечення обороноздатності і систем життєзабезпечення країни. Аналогічно потрібно модернізувати і систему освіти з ліквідацією зайвих паразитуючих структур, які інтенсивно почали формуватися у передвоєнний час.

На першому етапу відбудови економіки окрему увагу варто звернути на такі аспекти:

• швидкість надання допомоги (для усунення гуманітарної катастрофи);
• надання переваги відновленню об’єктів з великою кількістю робочих місць;
• підтримка приватних підприємств МСБ шляхом надання пільгових кредитів на закупівлю обладнання, технологій, сировини і матеріалів, що сприятиме широкому включенню людських мас в економічний оборот країни;
• мінімізація витрат на технічну допомогу. На початкових етапах важливо просто відновлювати економіку, а не витрачати час на навчання, яке до того ж може з’їдати до 20% проєктного фінансування;
• встановлення мінімальних вимог до критеріїв ефективності освоєння коштів: на перших етапах достатньо підзвітності та видимості результатів.

На пізніших етапах відбудови на окрему увагу заслуговують:

• технологічна модернізація підприємств, що відбудовуються. Це дасть можливість створити більш продуктивну економіку, здатну легко інтегруватись у світові (зокрема, європейські) ринки;
• надання переваги відбудові економіки індустріального типу (якою була національна економіка до війни). Досвід відбудови Боснії та Герцеговини довів, що розвиток сфери послуг замість індустріального сектора (який був основою довоєнної економіки цієї країни) не зміг компенсувати втрату робочих місць;
• імпортозаміщення та локалізація промислових виробництв, що дасть змогу максимізувати створення робочих місць і сформувати місткий внутрішній ринок;
• субсидування державних закупівель товарів і послуг, що вироблятимуться відбудованими в Україні підприємствами (надання субсидій як для державного бюджету України, так і для бюджетів інших країн світу);
• посилення критеріїв ефективності освоєння коштів, встановлення складніших структурних маяків;
• забезпечення макроекономічної стабільності — низької інфляції та стабільності обмінного курсу — не має стати абсолютним догматом державної економічної політики.

Стратегічно важливим для економіки післявоєнного часу є відродження таких галузей національної промисловості, як нафтопереробка; залізорудна і металургійна промисловість; видобуток нафти і газу; машинобудування (особливо в частині обладнання для енергетики, транспортного машинобудування та виробництва озброєнь).

Слід без надмірного ентузіазму опрацьовувати питання побудови декарбонізованої промисловості чи відновлюваної енергетики. Існує небезпека того, що це забиратиме час і ресурси, не створюючи достатньо ні виробничого потенціалу, ні робочих місць. Згодом, коли ці інноваційні технології будуть дешевшими, можна повернутися до їхнього широкого впровадження в національній промисловості.

Монетарна політика не має стояти осторонь процесів відбудови післявоєнної економіки. Основні зусилля монетарної політики слід спрямувати на підтримку розвитку фінансового посередництва з метою якомога ширшого включення грошово-кредитних ресурсів у роботу реального сектора економіки. Варто звернути увагу на питання пом’якшення вимог фінансового регулювання кредитної діяльності та розвитку інструментів цільового пільгового рефінансування банківських кредитів, оскільки в зруйнованій війною економіці не буде ані адекватних предметів застави, ані надійних позичальників.

***

Успіх післявоєнного відновлення залежить від ряду детермінант, ключовими серед яких є: виключний раціоналізм у прийнятті рішень, прагматичні цілі та спрямованість відбудови на підвищення ступеня безпеки країни (економічної, соціальної, воєнної).

Політичними детермінантами ефективної відбудови є: сильне політичне та професійне лідерство національної еліти, спільність дій міжнародних партнерів та уряду, надійна підтримка міжнародних партнерів і послідовна політика ЄС щодо набуття Україною членства у Євросоюзі.

Для створення основ довгострокового сталого зростання важливо достатню увагу приділяти інвестиціям у соціальний капітал, завершити структурні інвестиційні реформи, однозначно стати на євроінтеграційний шлях розвитку. Інституційна зрілість — найважливіший компонент успішної ринкової економіки. Та якщо країна межує з озброєним до зубів сусідом, який не полишає планів заволодіти її майном і позбавити суверенітету, то пріоритет усе ж має надаватися питанням безпеки.

Усі статті Богдана Данилишина читайте тут.