Ефективна та результативна

Фактично всі землі сільськогосподарського призначення, власниками яких є селяни, колишні колгоспники та їх спадкоємці, перебувають у користуванні інших осіб згідно з договорами оренди чи емфітевзису.

Користувальна форма земельних відносин вигідна тільки користувачам земель - орендаторам. Вона породила аграрних олігархів від сільського масштабу до світового, залишивши мільйони українців-селян за межею бідності, а головне, без доступу до належної їм землі. Чи цим шляхом ми хочемо йти далі?

З кожним роком попередні законотворці дедалі більше відмежовували селян від їхньої землі, ухвалюючи закони в інтересах орендарів, щоб власник землі ніколи не зміг "вислизнути" з обіймів орендаря, ставав злиднем і віддавав йому землю задарма.

Відмежування селян від власної землі триває і зараз.

Головними законодавчими дискримінаціями прав власників землі є такі:

- законодавче регулювання права власника землі щодо володіння та користування землею не в інтересах власника землі;

- надання прямих чи опосередкованих законодавчих преференцій і преференцій обставин користувачеві землі (орендарю);

- бюрократизація реалізації прав власника землі в земельних відносинах.

Так, до статті 19 Закону України "Про оренду землі" законом №191-VIII від 12.02.2015 було внесено зміни, якими було визначено, що строк дії договору оренди має бути не менш як сім років. Власники землі хочуть укладати договори на менші строки, що створює можливість існування певних ринкових відносин і, як наслідок, отримання більш ефективних умов орендних відносин - від вибору більшої ціни оренди до якіснішого поводження з землею її користувачів. Зобов'язання укладати договори не менш як на сім років - це не тільки відсутність ринкових механізмів у земельних відносинах, а також обмеження прав громадян в інтересах навіть не держави, а орендарів, які є бізнесменами і діють лише заради прибутку. Такі зміни, хоч як дивно, адвокатували відомі "землеїди" Олег Ляшко та Віктор Галасюк.

До статті 17 Закону України "Про оренду землі" законом №191-VIII від 12.02.2015 було внесено зміни, відповідно яких земля вважається переданою в користування не з моменту підписання акта прийому-передачі сторонами договору (орендарем та орендодавцем), а з моменту державної реєстрації права оренди. Таким чином, умисне нехтування державною реєстрацією договорів за таких законодавчих змін дає право орендарю вважати, що він користується земельною ділянкою не з моменту її фактичного отримання у володіння і користування, а з моменту державної реєстрації права оренди. Але за час, поки договір оренди землі реєструвався, земля не висіла в повітрі, а оброблялася орендарем і давала йому прибуток.

Окрім закону, на бік грошовитих орендарів став і Верховний суд, який своїми рішеннями (зокрема постановою ВСУ від 07.06.2017
№6-872цс17) визначає, що договір оренди землі діє з моменту державної реєстрації.

Отже, власники землі потерпають від такого свавілля, - вони віддавали землю на один строк, а в підсумку отримали оренду землі на 2–3 роки більшу, ніж передбачали.

Стаття 33 Закону "Про оренду землі" несе в собі суперечності, має складне застосування для власників землі, зобов'язуючи їх як власників проводити активні дії щодо захисту своїх прав у вигляді повідомлення орендаря перед закінченням договору оренди землі запереченням у поновленні оренди. За відсутності повідомлення від орендаря договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено договором. Тут робиться ставка і на складну процедуру припинення договору у зв'язку із закінченням строку його дії, і на необізнаність чи інші обставини, які спричинили пропущення термінів для "оголошення" орендарю про те, що термін дії договору оренди закінчився. Хоча законодавець мусив би поставити інтереси мільйонів громадян - власників землі вище за інтереси бізнесу, який мав би заохочувати власників землі до співпраці, а не отримувати привілеї через законодавство та судову корупцію, наслідком чого є закріпачення власників землі та формування їх залежності від орендарів.

Законопроектом №2194 від 02.10.2019, який було прийнято
14 листопада у першому читанні, вносяться зміни до статті
130 Земельного кодексу, доповнюючи її частиною 3, яка передбачає відсутність можливості у власника землі без орендаря продавати свою землю.

Саме по собі перебування землі в оренді знижуватиме ціну на неї у разі бажання власника землі її продати: оренда - це обтяження для покупця. І ця різниця в ціні може бути суттєвою або взагалі робитиме невигідною купівлю землі будь-ким, окрім орендаря.

Крім законодавчої дискримінації, власників земель дискримінують орендарі. Основою такої дискримінації є:

- сформоване у власників землі відчуття незахищеності та зверхності з боку орендарів;

- низький рівень доходів, відсутність роботи та соціального захисту.

Виходячи з фактів існування дискримінації власників землі та її формування, а також з метою унеможливлення подальшого розвитку дискримінації необхідно відновити права власників землі та сформувати можливості для реалізації зростання ефективності від володіння та користування землею в її власників.

Необхідно визволяти селян - власників землі з рабства орендарів. Треба впроваджувати ринкові механізми в земельні відносини, необхідні лібералізація та спрощення. Потрібно служити народу, а не надприбуткам.

Для цього потрібен не розпродаж землі під прапором земельної реформи, а відповідні дії, спрямовані на розвиток самостійного господарювання.

У ситуації, яка зараз склалася, незаперечним важливим і ефективним кроком з боку законотворців мають стати законодавчі зміни в інтересах власників землі, а не в інтересах бізнесу. Суть цих змін полягає в припиненні дискримінації власників землі з боку орендарів, наданні можливостей і преференцій власникам землі при переході до самостійного господарювання, формуванні умов для ефективного обміну землею, який передбачає появу в української землі ефективного власника виключно з громадян України.

Під можливостями і преференціями вбачаю таке:

- надання власникам земель можливості розривати договори користування (оренди) землею;

- надання прав виключно громадянам України за принципом соціально-економічної справедливості купувати землі сільськогосподарського призначення;

- інформаційна, навчальна й організаційна підтримка із започаткування самостійного господарювання, як індивідуального, так і через участь у товариствах власників землі;

- впровадити механізм преференційного кредитування самостійного господарювання: від переходу до самостійного господарювання до забезпечення створеного самостійного виробництва кредитним ресурсом для формування нової сільськогосподарської інфраструктури, забезпечення технікою та обіговими коштами;

- впровадити механізм преференційного кредитування громадян України для купівлі земель сільськогосподарського призначення;

- впровадити механізми споживчого кредитування учасників товариств власників землі для вирішення нагальних споживчих потреб, які виникли під час дії дискримінаційної аграрної політики;

- забезпечити дію механізмів із повернення селянам землі, незаконно придбаної в них під тиском матеріальних проблем.

Формування і реалізація запропонованих мною можливостей і преференцій для громадян України забезпечить перехід до самостійного господарювання на власній землі, визначить єдино можливий напрям відновлення і розвитку аграрної галузі, зніме суспільно-економічні суперечності в країні відносно земельних відносин.

Запропоновані можливості і преференції для українців - власників земель мають стати метою законодавчих змін для формування "ефективної землі" для українців і програмою дій для уряду країни. Дамо раду самі собі і своїй землі.