Держава і мале підприємництво: як відновлювати фінансування?

Мале та середнє підприємництво через кризу було відрізане від життєво необхідного для свого існування та розвитку ресурсу - фінансування. Державна політика сприяння відновленню та розширенню доступу малих підприємців до фінансових ресурсів демонструє слабкі результати. Більш того, незначні суми прямої державної підтримки та занадто мала кількість підтриманих підприємств вказують на формальність і недоцільність такої підтримки. Насправді спрямування значних державних коштів на пільгові кредити чи відшкодування малим підприємцям на сьогодні не є ані можливим, ані бажаним. Створення умов для відновлення ринкового фінансування - кредитів та інвестицій - має бути головним незмінним середньостроковим пріоритетом, а спільні програми з міжнародними організаціями - короткостроковим.

Фінансова криза 2008–2009 рр. завдала удару і по банках - основному джерелу зовнішнього фінансування для малого й середнього підприємництва, та власне по підприємцях. У результаті банки отримали великі обсяги сумнівної кредитної заборгованості і в 2009–2010 рр. мало та неохоче кредитували малий і середній бізнес, зосереджуючи зусилля передусім на великих корпоративних клієнтах. Підприємці постраждали від економічного спаду, скорочення замовлень і залишилися без доступу до фінансування, а частина - з великим боргом перед банками, що значно подорожчав у результаті девальвації гривні на понад 60%. За роки повільного економічного відновлення поновити доступ малого та середнього підприємництва до кредитування не вдалося.

Відповідно до опитування банків, яке проводив Центр соціально-економічних досліджень - "СASE Україна" у травні-червні 2013 р., обсяг портфеля кредитів малому та середньому бізнесу в 2012 р. у більшості банків був більш як на 30% нижчий, ніж у передкризовому 2008-му. Банки підтверджують, що їх вимоги до фінансового стану та застави від малих і середніх підприємств-позичальників стали жорсткіші, вони частіше відмовляють таким клієнтам у наданні кредитів порівняно з докризовим періодом, при цьому частка кредитів на розвиток бізнесу зменшилася. Основними перешкодами для нарощення кредитування малих і середніх підприємців банки вважають неефективне судочинство, а отже, неможливість захистити свої права кредиторів у судах або домогтися швидкого виконання приписів виконавчою службою, непрозорий бізнес малого та середнього підприємництва і пов'язані з цим ризики кредитування.

Окрім цього, заважають відновленню кредитування несприятлива економічна ситуація, недостатня кількість фінансово сильних і стабільних позичальників, а також усе ще повністю не вирішена проблема накопичених проблемних боргів у банківській системі.

Для малих і середніх підприємців найвагомішими проблемами доступу до кредитів є, звичайно, високі відсоткові ставки, які для кредитів без застави з усіма комісіями та нарахуваннями можуть становити понад 30% річних, і банківські вимоги до застави.

Більшість із названих перешкод для банків і підприємців та їх причини є злободенними вже давно, і криза, яка позбавила міжнародний бізнес надлишкового оптимізму, зменшивши потоки дешевих позик та інвестицій, лише загострила ці проблеми. Мале та середнє підприємництво, яке в Європейському Союзі визнається хребтом економіки, в Україні, очевидно, не є пріоритетом державної політики. Втім, надії на те, що швидке економічне зростання повернеться разом із швидким відновленням світового попиту на сировинні товари великих українських підприємств, тануть. А значить, актуальність малого та середнього підприємництва, яке має сприяти структурній перебудові економіки та зробити її стійкішою, зростає разом із потребою в ефективній політиці розвитку цього сектора.

При цьому пропозиції збільшити пряме державне фінансування малого та середнього підприємництва для розширення їх доступу до фінансування є хибними. Ефективна державна політика має бути спрямована передусім на створення умов для відновлення ринкового фінансування та інвестицій, створення сприятливого бізнес-клімату та дієву дерегуляцію середовища для малого і середнього підприємництва. У короткостроковому періоді полегшити ситуацію з доступом до кредитних ресурсів для малих і середніх підприємств може співробітництво з міжнародними організаціями.

На сьогодні державна політика підтримки малого та середнього бізнесу реалізується насамперед через виконання місцевих програм розвитку малого підприємництва. Фактичні обсяги наданої прямої підтримки у вигляді пільгових кредитів та інвестицій на реалізацію бізнес-проектів, а також відшкодування відсотків за банківськими кредитами дуже малі та невідчутні для малого підприємництва, що вказує на недоцільність і формальність такої допомоги. В 2012 р. пряма фінансова підтримка була фактично надана 138 малим підприємствам на загальну суму 11 млн грн. При цьому в дев'яти регіонах - Волинській, Дніпропетровській, Закарпатській, Житомирській, Львівській, Сумській, Тернопільській, Миколаївській областях і м. Севастополь - підтримка не надавалася взагалі. Ще в десяти регіонах було підтримано лише від одного до п'яти малих підприємств. Максимальні суми підтримки були надані в м. Києві, Одеській, Луганській та Івано-Франківській областях і становили від 1 до 2 млн грн лише для 10–
13 малих підприємств. Окрім того, у реалізації державної політики щодо малого підприємництва бракує ефективної роботи та лідерства Українського фонду підтримки підприємництва, діяльність якого останніми роками так само невідчутна для малого бізнесу, як і обсяги наданої сектору фінансової підтримки.

Вочевидь занадто малі обсяги підтримки жодним чином не можуть розширити доступ малих і середніх підприємств до фінансування. Справді, чи можна в цьому контексті всерйоз розглядати, наприклад, надання в Харківській області в 2012 р. безвідсоткової позики одному (!) підприємцю на розвиток "сільського, зеленого, екологічного" туризму? Або підтримку двох підприємств у Чернігівській області на вдосконалення технології з очищення насіння та закупівлю сільськогосподарської техніки? Можливо, надані гроші допомогли б більшій кількості малих підприємств за умов організацій для них консультацій, навчань чи ярмарок і виставок на аналогічну суму. Але і заклики збільшувати пряме державне фінансування малих підприємств є хибними не лише тому, що державна скарбниця наразі не витримає такої щедрості, а й тому, що нерівний доступ до цих збільшених ресурсів спотворить можливу користь такої підтримки.

Дійсно, за існуючих умов економічного спаду, зростання бюджетного дефіциту, наближення виборів розраховувати на збільшення реальних обсягів державної підтримки малому підприємництву не варто. Більш того, за існуючого рівня корупції та тінізації бізнесу в Україні ризики, що збільшені обсяги допомоги малому підприємництву розподілятимуться за непрозорими правилами серед "своїх" чи "наближених", є надто великими. В країнах ЄС малий і середній бізнес підтримується наданням значних обсягів державних гарантій та прямою підтримкою. Наприклад, у Латвії за 2007–2011 рр. була надано кредитів 1237 малим і середнім підприємствам під державні гарантії на суму 165 млн євро, в Польщі за аналогічний період - 1651 підприємству на суму
691 млн євро. Надається і пряма підтримка, але, як правило, новозаснованим, інноваційним чи експортним підприємствам. Та водночас в Угорщині значні суми гарантій і державного
фінансування малого підприємництва підняли питання корупції та зловживань наданими ресурсами.

Отже, заклики до держави нарощувати пряму підтримку малому підприємництву є не лише марними, а й небажаними. Найбільше користі можуть принести активізація політики щодо створення умов відновлення ринкового кредитування, загальне поліпшення інвестиційного клімату та дієва й ефективна дерегуляція бізнесу, які матимуть великий, хоча і не миттєвий позитивний вплив. Для полегшення поточних труднощів у доступі до фінансування для малих і середніх підприємств важливу роль відіграє співробітництво з міжнародними організаціями, які надають значно більші ресурси для фінансування малого та середнього підприємництва. При цьому корупційні ризики нерівного розподілу цих ресурсів серед малих і середніх підприємств є меншими.

Так, Німецько-український фонд (НУФ), заснований у 1999 р. Німецьким банком розвитку (КfW), НБУ та Кабінетом міністрів України, з 2011 р. надав кредити 523 малим і середнім підприємствам на суму 42,7 млн євро та 30 млн грн. Наприкінці 2012 р. було погоджено надання ще 10 млн євро для кредитування малих і середніх підприємств. Програма кредитування мікро-, малого та середнього підприємництва, що фінансується Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), продовжує підтримку малого та середнього бізнесу шляхом надання 100 млн євро на кредитування цього сектора. Ці програми реалізуються шляхом надання ресурсів банкам-партнерам, які, в свою чергу, видають позики під нижчі за ринкові відсотки підприємствам малого та середнього бізнесу.

Окрім згаданих, існують програми Європейського інвестиційного банку, Міжнародної фінансової корпорації та Європейського Союзу. Вимоги міжнародних організацій для банків-партнерів, контроль виконання програми та ринковий механізм кредитування малих і середніх підприємств створюють менше можливостей для зловживань. Але при цьому значне та стійке поліпшення доступу малих підприємств до фінансування неможливе без створення державою належних умов для відновлення ринкового кредитування та інвестицій.

Створення таких умов передбачає, зокрема, посилення захисту прав кредиторів і відкриття та поширення достовірних даних про позичальників. Останніми роками приймалися і пропонувалися кілька законопроектів, що мають поліпшити ситуацію в цій сфері. Але більшість банків, опитаних "СASE Україна", вказують, що ситуація із захистом прав кредиторів залишилася незмінною з 2008 р., і, за словами самих банкірів, проблема лежить у полі судочинства та виконавчої служби. Отже, недієздатні суди в Україні не лише ставлять під питання дотримання індивідуальних прав людини, обмежують можливості захисту своєї власності та бізнесу, а й стримують надання малим і середнім підприємствам кредитних ресурсів під прийнятні відсотки. У напрямку поширення достовірних даних про позичальників існує ініціатива з відкриття для банків баз даних державних реєстрів (податкової служби, ДАІ, Пенсійного фонду, Мін'юсту) для отримання додаткової інформації про позичальників, але вона досі обговорюється та оформлюється.

Водночас дієва та ефективна, але не репресивна дерегуляція малого та середнього бізнесу разом із посиленням прав власності мають сприяти більшій прозорості та стабільності цих підприємств і, відповідно, їх доступу до кредитів та інвестицій. Труднощі полягають у тому, що така політика потребує тривалих, послідовних і цілеспрямованих змін, але, здається, у державних діячів наразі бракує розуміння, готовності, здатності, а головне, бажання їх втілювати.

Отже, значне пряме чи пільгове фінансування малого та середнього підприємництва з боку держави неможливе через обмеженість ресурсів і не є бажаним через високу ймовірність нерівного доступу до цих ресурсів. У будь-якому разі спрямування в сектор малого та середнього підприємництва великих обсягів пільгового фінансування, в тому числі від міжнародних організацій, не створить стійкого та значного розширення доступу таких підприємств до фінансування. Тому державна політика має передусім зосереджуватися на довгострокових позитивних змінах правового середовища для відновлення банківського кредитування (в тому числі на реформуванні судової системи), на створенні сприятливого бізнес-клімату та дієвій дерегуляції малого й середнього бізнесу.