Де взяти грошей Пенсійному фонду

Конструктив - трохи нижче, а спочатку - про те, де Пенсійний фонд України (ПФУ) грошей точно не знайде. Так от, не знайде він їх у процесі придушення приватних підприємців (у тому числі нещасних ПриПЄПів, тобто приватних підприємців на єдиному податку), чиї ніким не гарантовані доходи (замість яких взагалі може бути вліт!) - ніякими приємними соціальностями (відпускні, лікарняні тощо) не супроводжувані - раптом ні з того ні з сього з метою обкладання пенсійним та іншими зборами, які входять до єдиного соціального внеску, прирівняли до зарплати, вирішивши зробити їх джерелом наповнення ПФУ.

Цікаво, що підприємницькі дивіденди, отримані від юридичних осіб, ніхто обкладати нічим подібним не наважився (це ж, мовляв, доходи від роботодавчої ініціативи, а не від найманої праці!). А доходи без створення юридичної особи, що мають ту саму дивідендну природу (теж, по суті, роботодавчі - тих, хто знайшов роботу і собі, і своїм найманцям!), вирішили обкласти!

Тобто великий бізнес - не чіпають (за нього є кому заступитися!), а маленьких - ображають. Тільки за те, що за масштабами своїми вони не доросли до створення юрособи: щодо іншого ж суть їхньої діяльності на свій страх і ризик без найменших соціальних гарантій - точнісінько така сама, як і в тих, хто під ЄСВ не потрапляє, тільки «розміри» поменше.

«Ну гаразд - нате вам гарантію: отримуватимете пенсію!»

Вибачте.

По-перше, її дуже багато підприємців і так уже заробляють - за основним місцем роботи (де вони ж - найманці, а не підприємці), але ж законодавець винятків для них не робить і лізе без мила зі своєю гарантією (яка в них і так уже є!), вимагаючи за неї додатково гарненько порозплачуватися.

По-друге, навіть якщо підприємницький дохід у них єдиний, ну чому до великих (які з юрособою) із цим непрошеним комплектом («ви платіть зараз, а ми вам - потім, якщо доживете») і підступитися бояться, а «усіляко підтримуваному» малому бізнесу (якщо він без юрособи) законодавчо його нав’язують?!

От він, малий, і втікає куди може, відкрито й відверто плюючи і на ПФУ, і на його обіцянки, ціну яким знає з досвіду старшого покоління.

І тут починається кіно. З метою повернення ПриПЄПів та інших, що втекли в тінь від грошелюбних соціальників, у цивілізоване русло - виношують проекти: ми вам знизимо соцвнесок, а ви - повертайтеся.

І знову - вибачте.

По-перше, щодо «знизимо» - це бабка надвоє ворожила. Точніше - начетверо, бо ЄСВ підлягає поділу між ПФУ і ще трьома соцстрахами (які вціліли, незважаючи на єдиний внесок) - Лікарняним, Безробітним і Нещасним (це не один і той самий, це, повторимо, три різні). І ніхто з них свою частку в абсолютних цифрах зменшувати не збирається, зате збирається докладно розповісти та обгрунтувати, чому саме якраз цей соцстрах абсолютно не можна чіпати, причому першим це розповість (із цілковитими на те підставами!) соцстрах №1 (який крім трьох маленьких), тобто Пенсійний.

А по-друге, хто сказав, що ефект від чийогось нібито повернення буде більшим, ніж втрата від зниження ставки? Хто це серйозно розраховував? І на честь чого взагалі стануть повертатися з тіні ті, хто там уже облаштувався та знає всі правила?

Не треба було заганяти туди від початку, адже дорога в тінь - це дорога в один кінець! Навівши всі мости і знаючи всі ходи, ніхто заради чистоти і світла змінювати життя вже не буде: про це треба було думати ДО того, але ламати - не будувати.

Між іншим, дію знаменитої кривої Лаффера достовірно досліджено лише в один бік - зліва направо! Тобто коли податкові ставки зростають, надходження після якоїсь критичної точки зменшуються внаслідок тінізації бізнесу. Із чого аж ніяк не випливає, що при русі у зворотний бік (зниженні ставок) він, бізнес, буде виходити з тіні так само охоче, як заходив, і по тій самій кривій! 20% (умовно) - платили, 30% - не захотіли й утекли хто куди, повернули 20% - а ніхто не повернувся, усім уже й так добре, от у чому проблема! Тим більше що реальне сумарне податкове навантаження - навіть після обіцяних у найліберальніших проектах знижень ставок! - все одно більше (це ми вже, зрозуміло, не тільки про підприємців!). Причому більше і ніж 20%, і ніж 30%, якщо вести мову про всю сукупність платежів (чи то «зверху», чи то «зсередини»), які припадають на податкощедрі розсекречені людські доходи, якщо вони не заховані в офшорі й не перевищили за місяць 14 із лишком тисяч гривень, понад які оподаткування (для багатих!) різко припиняється.

Це останнє - тема окрема. Крізь дзижчання щодо прогресивного оподаткування (до приблизно 10 тис. грн. на місяць ставка податку з доходів фізосіб становить 15%, а з перевищення - цілих 17%, тобто аж на 2% більше!) не кожен зміг почути, що при цьому доходи понад місячні близько 14 тис. грн. уже не підпадають у частині перевищення під єдиний соціальний внесок (ставка якого приблизно в 20 разів більша, ніж ці «прогресивні» 2%)!

Отут-то ми й переходимо до конструктиву (поки що, на жаль, умовного!) - стосовно де взяти. Прийнято вважати (точніше - прийнято відповідати), що якщо олігархів оподаткувати за тими ж ставками, що й бомжів, позбавивши їх права на нульове оподаткування (при якому зараз із 1 млн. грн. на місяць не підпадають під ЄСВ майже 986 тис.!), то тоді їм і пенсії доведеться нараховувати виходячи з повної суми доходу, а на це, мовляв, не вистачить ніяких фондів.

І знову - вибачте. А чому, власне?

Адже убога країна, яка до того ж­ перманентно перебуває у кризі, цілком має право з допомогою демократично обраної народної влади встановити іменем цієї влади порядок, за яким єдиний соціальний внесок не перестає, як зараз, сплачуватися взагалі, починаючи з деякої суми, а просто береться (починаючи із цієї суми) у менших розмірах. І тоді - в обмін на це зменшення внеску (порівняно з тим, що було б за рівних для всіх умов, а не з тим, що зараз!) - пенсія зростає не нескінченно, а до певної максимально можливої величини (може, навіть більшої, ніж сьогоднішня). Тобто слід було б узаконити, що у пенсії олігархів межа таки є, а в нарахування ЄСВ (хоч і за регресивно змінною ставкою) межі немає. Чи настільки це - за наших-то умов! - недемократично?

Ах, чіпати недоторканних - кишка тонка, це за межами реальності? Так, вочевидь, за межами. Тож прямо це й сказали б - замість стогонів «де взяти гроші?» (нібито не знають, де!)...

Але тоді - коли для «позамежних» сум існують особливі умови, які ніким не скасовуються, - треба дотримуватися неписаного закону «вам - офшори, нам - єдиний податок», у якому нічого про ЄСВ, між іншим, не йдеться, і не розхитувати, пробуджуючи сплячого собаку, засновані на цьому законі соціально-фінансові засади нашого неповторного суспільства…

Не будемо, однак, відволікатися, а зазначимо, що реальна причина обкладання ЄСВ дивідендів мікробізнесу при непотраплянні під нього ж дивідендів великих - зрозуміло, абсолютно аналогічна. Хоча, якби по справедливості, то, коли вже малят не пощадили, обкласти дивіденди не тільки маленьких, а й крутих - сам Бог велів. Але Його ніхто не чує. Виходить негарно: справедливість має межі, які обчислюються в тисячах гривень і встановлюються правлячим класом. Здається, все, що нам 70 років брехали комуністи, виявляється правдою.

Перейдімо, проте, до конструктиву справжнього (вже не умовного). Тобто до такого, коли можна і великих не чіпати (а то лячно!), і маленьких не ображати (а то - несиметрично-несправедливо і, головне, загрожує соціальними протестами: маленькі бідніші, але їх більше). Та ще непогано б при цьому не займатися попсою зі зниженням ставок (що стосується, до речі, не тільки ЄСВ: зниження, приміром, ПДВ із 20 до 18% спричинить просто зменшення збираної податкової маси на 10% - стільки 2-відсот­кове зниження становить щодо початкової ставки; а щоб такого не допустити, закрутять іще більше гайки адміністрування - усі це розуміють, тому зниження ставок ніхто й не просить!)

Але в такому разі доведеться зайнятися найбільш незручною для наших чиновників справою, а саме - заглибитися в суть проблеми (що, звісно, неприємніше, ніж урочисто декларувати тупе зниження податкових ставок, нишком при цьому загвинчуючи й підкручуючи).

Точно так само, як «кролики - это не только ценный мех», нормальна пенсійна реформа - це не тільки обрізання пенсій і підвищення жіночого пенсійного віку. А це ще й реальний розвиток недержавного пенсійного страхування.

Тим часом імпортні пенсійні фонди, які заводяться на пострадянському просторі, визнають свої зобов’язання тільки перед власними клієнтами, діючи за все тим самим принципом «одержуємо гроші сьогодні - віддамо потім» (а поки що щедро ділячись отриманими внесками з агентами, які залучили майбутніх пенсіонерів). Зобов’язання ж перед тими, хто на пенсії вже зараз, залишаються тільки за державою: от їй, бідолашній, і не вистачає.

Навіть якщо не враховувати дикої демографічної ситуації (хоча куди від неї подітися: кількість пенсіонерів майже дорівнює кількості працюючих і незабаром може її перевищити!), не може вважатися нормальним, коли одні (це недерж) поки що тільки отримують гроші (в них - «етап набору»!), а інші (точніше - інший: багатостраждальний ПФУ) - і отримує, і сплачує. Причому сплачувати доводиться набагато більше. Хтось, виходить, «працює» за принципом фінансової піраміди, а держава, бідолашна, повинна трудитися чудотворцем - реалізуючи цю функцію чи то через позики, чи то через малювання грошей, чи то через пограбування - «ми потім вас захистимо!» - звичайно ж, лише тих, хто не в змозі цьому грабіжницькому захисту опиратися.

Тут багато що вирішило б таке ліцензування діяльності недержавних пенсійних фондів (не виключено, що «в обмін» на якісь податкові пільги), за якого видача їм ліцензій була б можливою тільки за умови, що вони вже зараз приймають на себе частину зобов’язань перед сьогоднішніми пенсіонерами. Тобто працюють одразу так, як обіцяють працювати в майбутньому: і отримуючи, і віддаючи. (Ті ж, хто вже встиг проскочити, можуть одержати тут якесь відстрочення-розстрочення.) Безумовно, такої лафи, як зараз, у них тоді не буде: простіше відтягати внески (за рахунок ПФУ!) на себе, приймаючи страхплатежі тіньовиків, а розплачуватися потім - за рахунок внесків нових. При цьому майже все одержуване сьогодні - чистий прибуток найприємнішого першого («набірного») етапу, коли прибуток уже є, а пора видатків ще не настала. От цим би прибутком - за право на отаку діяльність - і поділилися. Чим ділитися - явно є, було б у держави бажання правильно порушити питання.

І, звісно, дуже серйозним резервом є спрощення оподаткування (повертаємося до податків - здається, знову «втрачаючи почуття реальності»). Розрахунки, зроблені за фактичними даними Радою підприємців при Кабміні, показали: за простоту (а отже, зменшення штрафів і ризиків, витрат на перевіряючих і суддів) бізнес готовий розщедрюватися, вносячи більше при спрощеній системі, ніж платив би на «нормальній». От на це - поведеться багато хто. А держава нехай єдиний платіж з обороту вже ділить сама - і між бюджетами, і між фондами, включаючи Пенсійний. Так хоч буде що ділити, а то поки навіть об’єднання соцстрахів у ЄСВ ніякого реального спрощення не дало - тож і «ефект» такий.

Тим часом, коли прибуток накручується (чи то при калькулюванні ціни, чи то особисто Ринком - це неважливо) на всю собівартість, включаючи минулу (тобто не цього підприємства!) працю, це вважають нормальним. Коли ж і податки теж пропонують визначати з урахуванням минулої праці, тобто з усієї вартості, з усього обороту, нічого не віднімаючи й не породжуючи цим відніманням численних маневрів, - здіймається голосне скиглення «матеріаломістких» - не хочемо, мовляв. От «спрощення для всіх» (або хоча б для не дуже великих - місце виняткам знайдеться завжди) і гальмується.

Чому багато хто, до речі, потай радіє - і робота є, і та сама «каламутна водичка». Адже набагато простіше робити те, що всім невигідно, - неквапливо знижувати ставки (і країні збиток, і ніхто не оцінить), ніж проводити те, що і не варте нічого, і дорого цінується (як ввічливість), - просто спрощувати. Авжеж, простіше, ніж просто спрощувати, - займатися шкідництвом. Простіше й прибутковіше. І пфу на ПФУ...