Біблія для акціонерного товариства

17 вересня 2008 року в Україні сталася подія, якої через постійні політичні чвари так і не помітили. Однак ця подія з розряду тих, що можуть відіграти важливішу очищувальну роль, ніж будь-які вибори чи переформатування коаліцій. 17 вересня Верховна Рада 358 голосами ухвалила, мабуть, один із найбільш брендових на сьогодні законів — про акціонерні товариства.

Десять років по тому

Із законом не складалося довго — понад десять років. І не шукайте перших згадок про нього в Інтернеті. У далекому 1997-му, коли первісний, дуже не схожий на нинішній, проект було презентовано у Києві на одній із міжнародних конференцій, Інтернет був доступний окремим щасливчикам, а не мільйонам користувачів. То були зовсім інші часи: в Україні повним ходом ішла сертифікатна приватизація, а газетні шпальти день у день не рясніли розповідями про свавілля рейдерів.

Першою реакцією на законопроект було нерозуміння — то що, він дублюватиме прийнятий у 1991 році закон про господарські товариства? Потім законодавча думка зосередилася на прийнятті Господарського та Цивільного кодексів, які теж певною мірою регулюють відносини в АТ. Коли ж, нарешті, основні ідеї «акціонерного» законопроекту викристалізувалися (принаймні в експертному середовищі), настав період «відфутболювання» у Верховній Раді, яка перебувала під сильним впливом директорського корпусу.

Закон був незручним для консолідації власності, скуповування, перекуповування, рейдерства. Він був також своєрідним викликом великим власникам, які не бажали рахуватися з правами якихось дрібних акціонерів і витрачатися на цих прав забезпечення. І поки український бізнес не позбувся дитячих хвороб, шанси на прийняття документа залишалися мінімальними.

Тим часом країна діставала уроки того, до чого призводять нецивілізовані корпоративні відносини. Відверто кидкова схема «укрупнення» акцій Миколаїв­ського глиноземного заводу, коли дрібних акціонерів пошили в дурні; масові виведення майна з відкритих акціонерних товариств у закриті, на догоду менеджменту підприємств; ганебні історії з купів­лею реєстраторів і подвійними-потрійними реєстрами акціоне­рів; «альтернативні» акціонерні збори та судові заборони на кожен «чих»... Снігова куля проблем росла і росла, поки парламентарії не спробували цьому перешкодити, дружно натиснувши 17 верес­ня кнопки «за».

— Прийняття закону про акціонерні товариства — одна з найбільш значущих і давно очікуваних економічних реформ, — говорить директор Фонду «Ефективне Управління» Наталія Ізосімова. — Дуже важливо, що цей закон не є програмним документом жодної з політичних партій. Це продукт спільних зусиль багатьох сторін: уряду, юристів, україн­ських та міжнародних експертів, незалежних організацій і бізнес-асоціацій. Саме такий підхід до роз­робки законів відповідає найкращим демократичним практикам. Фонд «Ефективне Управлін­ня» сприяв цьому процесу, залучаючи кваліфікованих експертів і надаючи можливість використання найкращого світового досвіду.

— Головне — у цьому законі знайдено баланс між інтересами дрібних акціонерів, великих акціонерів та керівництва підприємств. І, за великим рахунком, він був потрібен Україні ще до початку масової приватизації, щоб виробити прийнятну для країни систему корпоративного управління і відносин, — вважає член Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Сергій Бірюк, який протягом семи років був куратором підготовки та проходження законопроекту. — Якби такий закон діяв від самого початку, не було би постійних конфліктів через кворум, ширшими були б можливості для інституційного інвестування, не стали б масовим явищем конфлікти між мажоритаріями та міноритаріями.

Перевірити істинність останнього твердження ми, на жаль, не зможемо. Як і розпочати все з чистого аркуша. Втім, є робота цікавіша — лише за два роки перевернути систему корпоративних відносин із голови на ноги, максимально наблизивши її до європейських норм.

Якщо казати коротко, то закон навчить великого власника поважати міноритарія і будувати цивілізовані відносини з менеджером підприємства, а рейдера якщо не обставить червоними прапорцями, то принаймні змусить вгамувати свої апетити. А ще очікується серйозна переоцінка цінностей — як у прямому, так і в переносному значенні.

«Пігулки» від рейдерства

Якщо вірити фахівцям фондового ринку, період хижацького переділу власності в нашій країні загалом завершено. У тому сенсі, що переважна більшість українських бізнес-груп купують зарубіжні активи, виходять на міжнародні ринки капіталу, переймають практику соціальної відповідальності бізнесу і взагалі — хочуть працювати в цивілізованому законодавчому полі. Ну, а якщо хтось десь у нас інколи... Що ж, цього «когось» треба поставити в жорсткі рамки.

— Чи правда, що з моменту, коли закон про акціонерні товариства набере чинності, в Україні більше не буде рейдерських атак? — допитувалися ми в Юрія Воропаєва, голови підкомітету з питань господарського законодавства, лізингу, застави і концесії комітету ВР з питань економічної політики і керівника робочої групи, яка готувала документ до другого читання. Поки закон не підписано й не опубліковано, його деталі, мабуть, краще за Юрія Миколайовича в країні не знає ніхто.

— Я теж цього хотів би: натиснув одну кнопочку — і настало світле майбутнє, — підсміюється з нашої наївної наполегливості депутат. — Та в будь-якому разі завдяки нововведенням, які запроваджуються в законі, з’являється безліч обмежень для рейдерів і безліч можливостей для АТ захищатися.

Що ж, починаємо загинати пальці.

По-перше, закон каже: той, хто хоче набути істотної участі в акціонерному товаристві (а це 10 і більше відсотків акцій), повинен письмово, за 30 днів до придбання, сповістити саме товариство, а також Держкомісію з цінних паперів та фондового ринку. Більше того, цю інформацію належить опублікувати в офіційних друкованих органах (КМ, ВР, Держкомісії з цінних паперів). А якщо йдеться про публічне товариство (тобто колишнє відкрите акціонерне), то інформацію, що така-от особа бажає придбати такий-от пакет акцій, необхідно надати ще й біржам, де котируються акції підприємства.

По-друге, якщо акціонерне товариство здійснило публічне розміщення акцій або в ньому понад 100 акціонерів, то будь-яке голосування з порядку денного зборів відбувається виключно бюлетенями. Причому свій бюлетень акціонер повинен підписати, бо за відсутності підпису його визнають недійсним. Якщо ж врахувати, що а) за допомогою бюлетенів голосують усі кадрові питання; б) форма бюлетеня затверджується наглядовою радою за 10 днів до зборів; в) будь-який бюлетень, що відрізняється від офіційно виготовленого, визнається недійсним, то підтасувати результати голосування навряд чи вдасться.

Не обминули законодавці увагою і популярні в останні роки схеми захоплення ЗАТ з допомогою переважного права купівлі акцій.

— Перш ніж запропонувати акції на сторону, акціонер, відповідно до старого закону, мав запропонувати їх спочатку акціонерам самого АТ, — каже пан Воропаєв. — Як рейдери оминали це обмеження? Вони прокручували удавану операцію: розраховувалися за акції грошима, але оформляли договір дарування. Цього більше робити буде не можна, тому що запроваджуються істотні обмеження. Переважне право купівлі тепер не працює тільки в двох випадках — передача акцій у спадок близьким родичам акціонера або одержання акцій юридичною особою-правонаступником. У рейдера немає лазівки, як зайти в закрите акціонерне товариство без згоди акціонерів.

Міноритарій під захистом

Хоч яка важлива антирейдерська тема, але нею проблематика закону не вичерпується. І така комплексність — його величезний плюс.

— Цінність закону відсотків на 70 пояснюється системним захистом прав акціонерів, — каже голова Української асоціації інвестиційного бізнесу Дмитро Леонов. — Насамперед це стосується скрупульозного латання всіх проріх, які за нинішнього закону про господарські товариства давали змогу нехтувати не тільки матеріальними, а й усіма іншими правами міноритарних акціонерів.

Тепер, в умовах нового закону, буде неможливо скупити контрольний пакет, знехтувавши всіма іншими акціонерами. Міноритарії одержали право вимагати в такого «контрольного» акціонера викупити в них належні їм акції за реальною ринковою вартістю. Якщо участь у такому АТ міноритарії більше не вважають для себе прийнятною.

Те саме стосується і дій менеджерів товариств, а також поведінки груп акціонерів. Зокрема, якщо більшість приймає рішення, що обмежують право решти (тобто міноритарних акціонерів), таке АТ зобов’язане забезпечити і цим акціонерам право виходу не з порожніми кишенями, викупивши їхні акції за справедливою ринковою ціною, підсумовує Дмитро Анатолійович.

Окремо варто зупинитися на такому нововведенні, як кумулятивне голосування за обрання органів управління АТ. Бо як було раніше і відбувається, на жаль, досьогодні? Мажоритарний акціонер може не дуже-то зважати на «дрібноту». Купивши 50% плюс одну акцію, він вправі змінити наглядову раду і правління. А якщо володіє 60%, то навіть для проведення зборів інші акціонери йому не потрібні.

— За новим законом проігнорувати міноритарних акціонерів буде неможливо, — роз’яснює народний депутат Юрій Воропаєв. — Припустимо, треба обрати наглядову раду в складі десяти осіб. У мажоритарного акціонера — 90% акцій, а в мене — лише 10%.

Раніше, за законом про господарські товариства, вийшовши зі своїми 90% на збори, мажоритарій міг призначити всю десятку самостійно. Тепер йому доведеться поступитися частиною повноважень. За законом, мої 10% треба помножити на кількість членів наглядової ради — 10. Виходить 100%. Аналогічно у мажоритарія виходить 900%. Голосування відбувається окремо за кожну кандидатуру. І свої 900% мажоритарій може віддати за дев’ять осіб. Однак мої 100% не «згорять» — їх достатньо, аби обрати одного члена наглядової ради. І я цим правом точно скористаюся. І точно буду представлений у наглядовій раді.

Цифри можна поміняти, але підхід залишається таким само, наголошує Юрій Миколайович: 20% — дві особи у наглядовій раді, 30% — три тощо. Дотримується справедлива пропорція представництва в органах управління.

— Або візьмімо іншу ситуацію. У вас 60%, у мене — 40%. Ви поставили свого голову правління, у вас більшість і в правлінні, і в наглядовій раді. І ви починаєте укладати угоди, вигідні вам, але не вигідні мені як міноритарному акціонеру. Наприклад, приймаєте рішення про збільшення статутного фонду, щоб мою частку ще зменшити. Я голосую «проти», ви голосуєте «за».

Раніше проти цього лома не було прийому. Тепер я маю право написати листа і вимагати: купіть мої акції. Я, міноритарний акціонер, маю право їх продати, а у вас (акціонерного товариства) є обов’язок їх купити, але за ціною не нижче від ринкової (ст. 86 закону).

— Проте в Україні було чимало випадків, коли міноритарії блокували роботу акціонерного товариства, скажімо, через ті ж суди. Чи не буде використано цей захід також для блокування роботи акціонерного товариства? — запитуємо ми в Юрія Миколайовича.

— Закон не створює жодних додаткових можливостей міноритаріям для блокування діяльності підприємства. Навпаки, стаття 50 звужує можливості необгрунтованого блокування роботи з виконання рішень зборів акціонерних товариств.

Однак у міноритаріїв, які хочуть сумлінно брати участь в управлінні товариством, з’являються додаткові права. Наприклад, акціонери, що володіють більш як 5% акцій, мають право на обов’язкове включення своїх пропозицій до порядку денного загальних зборів (ст. 38 закону). Тоді як досі таке право було закріплене за акціонерами, котрі мають 10% акцій.

Або така цікава деталь. Що нині має зробити АТ, аби провести збори? Опублікувати повідомлення, розіслати всім акціонерам порядок денний, і край. Цей закон говорить: акціонер повинен одержати не тільки порядок денний, а й проекти рішень, які пропонується затвердити на зборах. А раптом в акціонерів інша думка? Вони вправі надіслати свій проект рішення товариству, і його мають внести на голосування на зборах.

З іншого боку, були спроби окремих депутатів внести поправки, щоб максимально розширити повноваження акціонерів, продовжує пан Воропаєв. Наприклад, пропонувалася поправка, відповідно до якої будь-який акціонер у будь-який час міг одержати інформацію про будь-яку угоду товариства. Наскільки мені відомо, на «Міттал Стіл Кривий Ріг» — понад 50 тис. акціонерів. А якщо всі 50 тис. прийдуть і вимагатимуть інформацію щодо кожної угоди окремо? Підприємству доведеться зупинити виробництво і займатися тільки акціонерами.

Тому в законі зазначено, у якому випадку і яку конкретно інформацію акціонер має право одержати. Які угоди можуть зачіпати його інтереси? Істотні, що стосуються понад 25% вартості активів. От щодо цих угод будь-який акціонер може прийти й одержати інформацію.

Забезпечення повною і достовірною інформацією про АТ та його діяльність, нагадує голова підкомітету, було однією з чотирьох основних вимог президентського указу від 12 лютого 2007 року, в якому президент дав доручення Кабінету міністрів України підготувати закон про акціонерні товариства. Перша вимога стосувалася запровадження процедури кумулятивного голосування, друга — викупу акцій акціонера на його вимогу за ринковою ціною. Третя — обов’язкового повідомлення товариства особою, яка має намір купити великий пакет акцій. Усе враховано...

Труднощі переходу

Вони, безумовно, будуть: Україна — країна, за європейськими мірками, велика. Із понад 18 тис. «живих» (тобто тих, які регулярно проводять збори і звітують перед Держкомісією) акціонерних товариств 14 тис. мають менше ста власників. Ці товариства — переважно ЗАТ. Дуже багато й тих, що значаться на папері, але зборів не проводять і не звітують.

Чи можуть АТ не піти на трансформацію відповідно до закону? Експерти кажуть, що можуть, але тільки теоретично. Адже тоді в них виникнуть проблеми із затвердженням нових статутних документів або із заміною керівників виконавчого органу.

Поки що не зовсім зрозуміло, як спрацює норма про викуп акцій за ринковою ціною. Можливо, як зазначають експерти, її слід було спочатку обкатати на великих підприємствах, а потім уже впроваджувати законом.

Велика роз’яснювальна робота знадобиться і з огляду на майбутнє впровадження бездокументарних акцій. Для тих, хто не в темі, пояснюємо: такі акції не можна зберігати в тумбочці чи скриньці, поруч із паспортом і фотографією улюбленої тещі. А тому кожен акціонер повинен буде виконати кілька послідовних дій: вибрати банк-зберігач (або торговця цінними паперами), піти і відкрити рахунок у цінних паперах. Крім того, за ведення такого рахунку необхідно регулярно платити...

— Це абсолютно нормальна культура ведення фізичною особою своїх приватних капіталів, — парирує закиди щодо складності народний депутат Воропаєв. — Майже всі громадяни України мають банківські грошові рахунки, сплачують банку за їхнє ведення та обслуговування. Цінні папери — такий же капітал, як гроші або банківські метали, тому режим їхнього зберігання та обслуговування не повинен кардинально різнитися. Зберігати паперові акції в тумбочці так само небезпечно і безглуздо, як і гроші в діжці, — для цього використовуються банківські рахунки грошові, ціннопаперові, металеві. Вартість цих послуг порівнянна з вартістю послуг банку з ведення грошових рахунків.

Безумовно, органом, який контролює ці правовідносини, є Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку, однак перехід до бездокументарної форми потрібен не комісії, а самому акціонеру, щоб здійснювати всі права власника стосовно акцій, інакше в нього виникнуть складності у разі їхнього відчуження. Тому, я вважаю, виконання вимоги закону щодо переходу на бездокументарну форму виконають усі акціонери. Тим більше що для існуючих товариств передбачено термін два роки, а для новостворюваних — шість місяців. Терміни цілком достатні.

Такі українські реалії: закон ще не опубліковано, однак пошук слабких місць, а також причин, як би його не виконати, вже розпочався. Вправні ми у відмовках! А може, варто дослухатися думки директора Світового банку по Україні, Білорусі та Молдові Мартіна Райзера, який оцінив український закон про акціонерні товариства як «дуже хороший крок уперед»? Краще рухатися вперед, каже пан Райзер, і внести, якщо буде потрібно, корективи під час руху, ніж тупцювати на місці, намагаючись прийняти відразу абсолютно бездоганний документ.

Тепер усі чекають, коли закон підпише президент України. І якщо врахувати, що президентські вимоги, викладені в указі від 12 лютого 2007 року, враховано в повному обсязі, є надія на позитивний результат.

Адже документ справді гарний. А головне — у правильному, європейському напрямку.

Довідка «ДТ»

Закон приводить назви акціонерних товариств у відповідність із європейською практикою. Згідно із ст. 5, в Україні існують два типи АТ — публічні акціонерні товариства і приватні акціонерні товариства. Загалом це — аналоги колишніх відкритих і закритих АТ, але не зовсім. У приватному акціонерному товаристві не може бути більше ста акціонерів. А публічне акціонерне товариство зобов’язане пройти процедуру лістингу і залишатися в біржовому реєстрі принаймні на одній біржі (ст. 24 закону).

Ще одне нововведення — акції в Україні існують виключно в бездокументарній формі (ст. 20 закону).

Мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства, незалежно від його типу, зберігається на рівні 1250 мінімальних зарплат, виходячи зі ставки мінімальної зарплати, що діє на момент створення або реєстрації АТ (ст. 14 закону). Правда, тепер, на відміну від початку 90-х, це зовсім інші суми. Оскільки мінімальна зар­плата з 1 жовтня ц.р. становитиме 545 грн., з 1 січня 2009-го (відповідно до проекту бюджету на майбутній рік) — 770 грн.