Звучать фанфари

Ви з'явилися тут у найбільш вдалий момент. Якщо ви любите свята і бали, то насолодитеся ними сповна. Конгрес анітрохи не просунувся вперед, - він танцює.

Принц де Лінь

На початку березня міністр закордонних справ Австрії Карін Кнайсль відвідала Москву, де спільно з Сергієм Лавровим заснувала форум австрійсько-російського громадського діалогу і вкотре зустрілася з Володимиром Путіним.

Незадовго до цього федеральний канцлер Себастіан Курц був запрошений у Білий дім особисто Дональдом Трампом. Схоже, ми спостерігаємо поступове формування нового амбіційного актора на європейському континенті.

Знаменитий віденський конгрес 1814-1815 рр. часто називають "танцюючим", оскільки саме в ритмі вальсу тут приймалися рішення, що визначали систему міжнародних відносин на багато років наперед. І, хоч було багато танців, келихів хмільного, кулуарних інтриг та інтрижок, конгрес свою справу зробив: було встановлено тривалий мир на європейському континенті - "найдовший", як охарактеризував його пізніше Генрі Кіссінджер. Просто це така особливість австрійської дипломатії - вирішувати питання схожим чином.

Традиція давати важливі політичні сигнали запрошеннями в урядові ложі чи й взагалі кніксенами нікуди не зникла з австрійських реалій і сьогодні. А тому й ситуацію в Австрії, а також українські перспективи на цьому балу спробуємо описати у відповідній метафорі.

Танець дебютанта

Традиційним полонезом віденський бал відкривають дебютанти.

Незважаючи на вік - 32 роки, федерального канцлера Австрії Себастіана Курца назвати дебютантом у політиці не наважаться ні пронирливі метри, ні експерти політології. Курц - природжений лідер, що відчуває аудиторію, знаходить слова, вміє подобатися й домагатися поставленої мети. У 27 - міністр закордонних справ, у 31 - федеральний канцлер Австрії і голова класичної консервативної Австрійської народної партії (після ребрендингу - "Нової народної партії"). Банальний опис п. Курца як "політичного вундеркінда" не здатен розкрити його особистість. Тоді як факт запрошення австрійського канцлера в Білий дім його нинішнім не завжди передбачуваним господарем Дональдом Трампом свідчить про багато що. Себастіан Курц, який обстоює внутрішні інтереси не тільки Австрії, а й Європи, поступово перемагає нерішучість Ангели Меркель своїми різкими заходами у боротьбі з міграцією (та заробляє на цьому непогані очки в межах Європейського Союзу), дипломатично пропонує уникнути торгової війни між США і ЄС, привернув увагу альфа-президента по той бік Атлантики. "Рок-зірка в політиці", як відрекомендував Курца Трампу його посол у Німеччині.

У поїздці до Давоса австрійський канцлер формулює свою мету як спілкування з IT-гігантами (Alibaba Group Holding Ltd, Facebook Inc, Uber Technologies Inc і т.д.), але не з позиції "ласкаво просимо в Європу", а, швидше, "ми раді вас тут бачити, але поговорімо про чесну податкову політику, ми хочемо, крім іншого, підтримувати вітчизняного виробника". Як чинний голова ОБСЄ відвідує Схід України і розширює фонд гуманітарної допомоги. При цьому наполягає на діалозі з Росією, всупереч усьому. У Білому ж домі Курц із вдячністю згадує доленосний для Європи план Маршалла й водночас займає різку позицію у принципових питаннях на кшталт Nord Stream 2 (давно й послідовно підтримуваного Австрією в інтересах вітчизняного бізнесу). Грає на чарівних рівних.

Себастіан Курц

depositphotos / palinchak

Себастіан Курц послідовно веде всеосяжну проєвропейську розумно протекціоністську політику з домінуванням дипломатичних рішень та константою політичного нейтралітету Австрії, готового, однак, до коливань залежно від економічних інтересів. У внутрішній політиці він при цьому вступає в коаліцію з ультраправою партією і таким чином вводить раніше маргінальні політичні еліти в широке управління майбутнім. Команда Курца не забуває робити розумні "сторіз" в Інстаграмі й усіляко демонструвати відкритість до спілкування з публікою.

Себастіан Курц - європейський політик 2.0, здатний у нинішній кон'юнктурі вплинути на хід історії. Це вже не Вацлав Гавел, що базувався на глибоких почуттях інтелігента. Ні, це людина, котра базується на приматі комунікації й реалістичних вітчизняних інтересах. При тому що самого Курца, бодай частково, можна зарахувати до "покоління Еразмус" (покоління, яке пізнало радість студентських обмінів у межах Європи), відповідно, поняття домівки для Курца виходить за межі Австрії. Його дім - Європа. І амбіції молодого канцлера, підкріплені талантом, ще можуть дуже вплинути на погоду в цій домівці.

Вальс із правостороннім поворотом

Головним критерієм відбору учасників/дебютантів балу є вміння танцювати, зокрема виконувати правосторонній і лівосторонній поворот вальсу.

Однак балом Себастіан Курц править не сам.

Залучення у велику політику ультраправої партії FPЕ (Партії свободи) зіграло з Австрією й лихий жарт. І йдеться не тільки й не так про іміджеві втрати, - цього разу вони непорівнянні з приходом ультраправих під керівництвом одіозного Йорга Хайдера у 2000 р. Того самого Хайдера, який ставив за приклад чинному уряду політику працевлаштування при НСДАП - Націонал-соціалістській німецькій робочій партії. І такою риторикою спровокував хай по-європейськи м'яку, та все ж помітну політичну ізоляцію Австрії на початку нового тисячоліття.

Нинішні ультраправі обережніші. Їм необхідний статус "рукоподаваності". І необхідна легалізація, яку вони парадоксальним чином шукають у порочних політичних зв'язках з РФ. Зокрема, у 2017 р. Партія свободи уклала офіційний міжпартійний договір про співпрацю з "Єдиною Росією". Багато політологів сходяться на думці, що, зрештою, від цього союзу користі більше для австрійської ультраправої партії, ніж для Володимира Путіна та його аватарів різного калібру.

Основним противником приходу Партії свободи у велику політику залишаються, природно, Ізраїль, численні єврейські організації та ліволіберальні інтелектуальні еліти. І, звісно, це теж критично для Австрії, що саме переживає політико-історичну трансформацію своєї ролі у Другій світовій війні та Голокосту - від "тези жертви" до покаяння співучасника.

Але ще складніші відносини всередині державного апарату. Зокрема, проблемна ситуація виникла з міністром закордонних справ Карін Кнайсль. В уряді вона діє за квотою Партії свободи. Хоча збоку інколи може скластися враження, що вона представляє інтереси взагалі іншої країни.

Ідучи з рідного МЗС, повноваження співпраці з ЄС Себастіан Курц забрав із собою у Відомство федерального канцлера. МЗС відповіло посиленою увагою до Росії: невдовзі після призначення Кнайсль у міністерстві створили посаду спеціального уповноваженого у справах Росії. На посаду була призначена Маргот Клестіль-Леффлер, колишня посол у Москві, давня знайома Володимира Путіна, який одного разу обдарував її парою лабрадорів. З таким дружнім призначенням натяк МЗС на бажання вибудовувати вісь "Відень-Москва" стає кришталево ясним.

Маргот Клестіль-Леффлер

Звісно, в іншій ситуації Австрія була б тільки рада безперешкодному злиттю з Російською Федерацією в політико-економічних обіймах. Тут не тільки business as usual, тут ще й європейський антиамериканізм, що яскраво виявляється в нейтральній Австрії. Хоч вона й живе в безпеці тільки завдяки своєрідній парасольці НАТО.

Але все ж. Є певний європейський політичний фарватер, зрадити який сьогодні означає зрадити ідею Європи майбутнього. Якщо допустити бажання Себастіана Курца стати неформальним лідером Європи, то допускати Донський козачий хор на місця музикантів Віденського філармонічного оркестру зараз, як мінімум, нерозумно.

До того ж Карін Кнайсль останнім часом переживає очевидний дефіцит підтримки і в уряді, і в "рідній" партії, і серед населення. Дедалі частіше в медіа трапляються роздуми про те, що ж робить міністр за свою нескромну зарплату майже у 18 тис. євро. Впливове австрійське видання Der Standard, наприклад, запитує: чому пані Кнайсль не було на загальноєвропейській міністерській зустрічі з представниками 55 африканських держав, при тому що ще недавно, головуючи в Раді ЄС, Австрія оголосила африканський напрям пріоритетним. А тому, відповідає автор коментарю, що тоді пані Кнайсль уже була на шляху в Давос, - "очевидно, віддає перевагу товариству багатих і красивих перед своїми прямими обов'язками". Чутки про можливу відставку міністра курсують у пресі, кулуарних розмовах і, очевидно, не позбавлені підстав. Себастіану Курцу, безперечно, потрібне більш кероване МЗС, і, цілком імовірно, він зможе його отримати, хай і за квотою Партії свободи.

Однак основні труднощі, пов'язані з ультраправим флангом урядової коаліції, вже не здаються такими нездоланними. Йдеться про візіонерство й суспільні настрої. Соціологічні виміри вказують на поступову стагнацію зростання рейтингу Партії свободи на тлі дедалі більшої популярності Нової народної партії на чолі з Курцом.

Схожа ситуація і з партійними рейтингами на прийдешніх виборах у Європейський парламент, про які відомий політолог Іван Крастєв казав, що вони мають, нарешті, стати не вибором між євроскептицизмом та єврооптимізмом, а вибором між моделями трансформації європейського майбутнього. І тут Себастіану Курцу, який вчасно ввів ультраправих у велику гру, здається, вдалося зупинити відплив голосів від консерваторів. До того ж своїм новим стилем консерватизму (класична ж австрійська Народна партія неспроста стала Новою) йому вдалося переконати населення: вони голосують за зміни. Спочатку в Австрії. Тепер у Європі.

Цілком можливо, що ми бачимо й загальну тенденцію, - тріумфальний злет ультраправих сил поступово перетворюється на помірне планерування на взятій висоті. Їхній порядок денний перехоплений, а загальноєвропейським щепленням став Брекзит, результати якого, здається, не тішать уже особливо нікого.

Вальс із лівостороннім поворотом

Тривалий час політичного консенсусу в Австрії досягали через "широку коаліцію" - союз Народної партії та Соціал-демократів. Урядова криза і дострокові вибори, що привели до коаліції Курца з ультраправими, перекинули традиційно сильних соціал-демократів в опозиційний табір. Крістіан Керн - шеф соціал-демократів, колишній очільник австрійських залізниць, що подавав великі надії, всього політичного репертуару не подужав. Непогано впорюючись із роллю канцлера, очікувань із виконання ролі лідера опозиції він не виправдав і нині працює над стартапом в Ізраїлі.

Заміна першого номера партії на екс-міністра охорони здоров'я Памелу Ренді-Вагнер стала для соціал-демократів непоганою ін'єкцією. Про повне повернення до повноцінного політичного життя говорити зарано, але позитивна динаміка у пацієнта спостерігається. Про що свідчать рейтинги - впевнене збільшення відриву від Партії свободи на партійному рівні та балансуюче протистояння на лідерському.

Однак ускладненням захворювання для соціал-демократів може стати їхня ж вотчина - традиційно "червоний" Відень. Соціал-демократичне місто, де досі хваляться (і недарма) продуманими комплексами комунального житла й пишаються лівими поглядами в суспільній сфері. Епоха легендарного бургомістра (1994-2018) Міхаеля Хойпля вже стала історією. На посаді градоначальника його замінив інший визначний представник соціал-демократичної партії - Міхаель Людвіг. Людвіг, який із самого початку викликав симпатію містян, зіштовхнувся з однією нездоланною проблемою, - він не Хойпль. І це означає, що його можна атакувати (зважитися на дуель із Хойплем було б політичним самогубством). Атакувати з ультраправого флангу за помірної підтримки консерваторів на тлі все тієї ж всенародної слави Себастіана Курца.

У Відні дедалі чутнішими стають голоси, що вимагають дострокових виборів - 2019-го, а не 2020-го. Переграти соціал-демократів на їхньому полі означало б здобути історичну перемогу. І для амбіційного канцлера це поступово перестає здаватися непосильним завданням.

Карін Кнайсль та Володимир Путін

kremlin.ru

Скінчився бал

За високогірними хребтами Австрії приховується (поки ще) безліч політичних сюрпризів. Те, що відбувається в альпійській країні, частково відбиває загальноєвропейський порядок денний, а частково здатне на нього вплинути. Можна вважати, що ім'я Себастіана Курца ми всі почуємо ще не раз - і в різному контексті. Говорячи мовою нового часу, "запам'ятайте цей твіт".

Українській увазі має сприяти входження Австрії в десятку найбільших закордонних інвесторів, але водночас і її вряди-годи підморгування російським гусарам, які затесалися у великий бальний зал світової політики.

2019-й офіційно оголошений Роком культури України в Австрії. Здається, це вдалий момент і нам станцювати на австрійській землі. І паралельно звернути трохи більше уваги на батьківщину Моцарта. Доки бал не скінчився без нас, а свічки не погасили інші.