ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ПІСЛЯ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ: МОЖЛИВІ КОРЕКТИВИ?

Проблемам зовнішньої політики в передвиборних програмах партій і блоків, як правило, приділяється менше уваги, ніж внутрішнім соціально-економічним проблемам.

Проте, як свідчить соцопитування, проведене Центром Разумкова в лютому ц.р., для більшості громадян (65,7%) зовнішньополітичні орієнтації партій і блоків матимуть певне значення при голосуванні 31 березня, зокрема для 19,4% — визначальне. Тобто зовнішня політика не залишиться «за кадром».

У свою чергу, аналіз зовнішньополітичних позицій партій і блоків дозволяє хоча б приблизно визначити загальну картину пріоритетів нового складу парламенту, спрогнозувати можливі корективи зовнішньополітичного курсу України, оскільки, відповідно до Конституції, основи зовнішньої політики країни визначає Верховна Рада.

Тож експерти Центру Разумкова в рамках спеціального проекту з висвітлення парламентських виборів, проаналізували довгострокові партійні програми, передвиборні платформи партій і блоків, провели анкетування лідерів ряду провідних політичних структур, а також на основі результатів спеціально проведеного всеукраїнського соціологічного опитування з’ясували зовнішньополітичні пріоритети населення. Матеріали Центру було узагальнено в часописі «Національна безпека і оборона» (№2, 2002) й подано для обговорення на «круглому столі» «Вибори 2002: зовнішньополітичні орієнтири політичних партій і блоків», що відбувся 6 березня за сприяння Міжнародного фонду «Відродження».

Дебати на «круглому столі» за участю представників семи провідних партій і блоків, авторитетних експертів, іноземних спостерігачів і журналістів, за всієї гостроти й часом різкості оцінок, продемонстрували збіг позицій у низці важливих проблем зовнішньої політики.

Узагальнені матеріали тематичного випуску часопису та «круглого столу» покладено в основу цієї статті.

Добрими намірами вимощено шлях у парламент

Аналіз партійних програм і передвиборних платформ свідчить, що практично всі учасники парламентських виборів підтримують інтеграцію України в європейське та світове співтовариство, затвердження її як суверенної незалежної держави, рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Для цього потрібно виконати триєдине завдання: а) забезпечити чіткість, послідовність і дієвість зовнішньої політики; б) зміцнити безпеку України; в) забезпечити її інтереси в сфері міжнародних економічних відносин.

У свою чергу, усі партії (незалежно від політичної орієнтації) підвалинами української зовнішньої політики декларують: мирне співіснування, недоторканність кордонів, відсутність (неприпустимість) територіальних претензій, виконання норм міжнародного права, невтручання у внутрішні справи, взаємовигідне співробітництво та врегулювання конфліктів несиловим шляхом. Головним принципом зовнішньої політики партії вважають пріоритет національних інтересів. (Утім, зрозуміло, що національні інтереси партії тлумачать по-різному, виходячи з декларованих ідеологічних концепцій).

Складніша ситуація з конкретними зовнішньополітичними установками. Порівняння довгострокових програм партій із передвиборними платформами блоків, до складу яких вони ввійшли, дає вельми цікаві результати.

Попри всю обмеженість обсягу та зрозумілу орієнтацію на внутрішню проблематику, зовнішньополітичні установки в передвиборних програмах блоків — результат непростого компромісу. Внаслідок цього помітно втрачається конкретика, або загалом зовнішньополітичний блок вилучається з документа. (Наприклад, Демократична партія України явно орієнтується на західний напрям співробітництва, а партія «Демократичний союз» — за багатовекторність. Тож у платформі блоку учасники передвиборного об’єднання обмежуються формулою про підпорядкування зовнішньої політики інтересам народу. Або, приміром, у блоці «За Єдину Україну!» із п’яти партій-учасниць одна виступає за принцип багатовекторності, інша чітко не визначає свою позицію в координатах «Захід—Схід», інші три — за європейський вектор співробітництва. Крім того, одна з партій блоку підтримує позаблоковий статус України, тоді як дві інші — орієнтуються на співробітництво з НАТО. У результаті, у спільній передвиборній платформі — і європейська інтеграція, і зміцнення зв’язків з СНД, і з Росією. У свою чергу, у виборчу платформу блоку «Наша Україна» не ввійшли «політично чутливі» вимоги виходу України зі складу СНД, що містяться в програмах чотирьох із десяти партій-учасниць).

Інша причина «універсалізації» зовнішньополітичних установок у передвиборних платформах — суттєві регіональні розбіжності в геополітичних орієнтаціях населення. (Приміром, за даними лютневого соцопитування Центру Разумкова (опитано 2012 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України) — 56% респондентів у західних областях України віддають перевагу контактам із країнами ЄС, а в східних областях 45,1% опитаних визначають пріоритетом співробітництво з РФ. Або — у Західному регіоні нараховується лише 18,4% прихильників входження України в Союз Росії та Білорусі (50,3% проти), тоді як на Сході країни частка прибічників вступу України в Союз сягає 62,2% опитаних).

У результаті виборець одержує усереднений варіант добрих намірів, за яким досить важко судити про зовнішньополітичні позиції виборчих об’єднань. Для уточнення цих позицій експерти Центру Разумкова провели анкетування лідерів ряду провідних політичних структур, окремі результати якого подано в таблиці «Зовнішня політика України: питання й відповіді».

Чи буде переглянуто «основні напрями зовнішньої політики України»?

Судячи зі спрямованості передвиборних програм, позицій лідерів партій і блоків, наведених у таблиці й озвучених на «круглому столі», можна припустити, що майбутній склад парламенту вживе низку заходів щодо посилення впливу на проведення української зовнішньої політики. Лідери партій і блоків критично оцінюють (як середній і низький) нинішній рівень впливу парламенту на формування й реалізацію зовнішньої політики України. На їхню думку, цей вплив парламенту необхідно посилити для досягнення балансу в трикутнику «Президент — Верховна Рада — Кабінет міністрів». Очевидно, підвищення ролі парламенту буде можливим за умови створення сталої більшості з чітко визначеними позиціями, спрямованими на підвищення ефективності зовнішньої політики України. (Вельми знаменно, що під час дискусії на «круглому столі» лідер блоку Демократична партія України — партія «Демократичний союз» В.Горбулін відзначив, що озвучені позиції лідерів партій і блоків цілком допускають консенсус, який може стати фундаментом для формування більшості в майбутньому парламенті).

У свою чергу, аналіз намірів політичних структур розвивати різні форми міжнародного співробітництва, модернізувати механізми реалізації зовнішньої політики, викладені в довгострокових партійних програмах і почасти — у передвиборних платформах, дає підстави припускати можливість перегляду новим парламентом чинних «Основних напрямів зовнішньої політики України». Найчіткіше цю позицію визначено у відповідях лідерів партій і блоків на запитання анкети Центру Разумкова (див. таблицю). Очевидно, більшість партій і блоків вважають необхідним ухвалення нового документа — вони вже підготували (або готують) відповідні законопроекти. Тільки ПЗУ та об’єднання «Жінки за майбутнє» пропонують обмежитися внесенням змін у чинний документ.

Справді, затверджені Верховною Радою 2 липня 1993 р. «Основні напрями зовнішньої політики України» уже багато в чому не відповідають сучасним реаліям. По-перше, відбулися серйозні зміни у світі й у сусідніх країнах. Розширюється ЄС, Польща, Угорщина, Чехія стали членами НАТО, створено Союз Росії та Білорусі, ЄврАзЕС. Виникли нові виклики й загрози, на які світовому співтовариству, зокрема й Україні, потрібно шукати адекватні відповіді. У свою чергу, за минулі вісім із гаком років змінилася й сама Україна. По-друге, ряд актуальних на той час завдань виконано — Україна позбулася ядерної зброї, підписала широкомасштабні договори з сусідніми країнам, угоду з ЄС, стала членом Ради Європи тощо.

Зовнішньополітичні пріоритети: у Європу
з Росією? Або крок
на Захід, крок на Схід

З таблиці видно, що пріоритети визначаються переважно в координатах «країни ЄС — Росія». Чітко визначили пріоритетними відносини з країнами ЄС Блок Юлії Тимошенко й ПЗУ. КПУ — відносини з Росією. (Утім, як заявив на «круглому столі» представник КПУ Є.Мармазов, комуністи аж ніяк не проти євроінтеграції, але Україна до цього поки що не готова — потрібно зміцнювати національну економіку). Блок «Наша Україна» дотримується офіційної тріади основних напрямів зовнішньої політики: ЄС-РФ-США. (Уточнюючи позиції блоку, Б.Тарасюк під час дискусії на «круглому столі» серед пріоритетних напрямів у рамках двостороннього співробітництва назвав Польщу, Росію, Німеччину і США). Блок «За Єдину Україну!» й СПУ вважають однаково пріоритетні відносини з країнами ЄС і з Росією. Причому свою позицію блок «За Єдину Україну!» доповнює гаслом: «За єдину Україну в єдиній Європі, яка включає і Росію». Об’єднання «Жінки за майбутнє» дотримуються принципу багатовекторності, втім відзначаючи в першу чергу контакти з країнами ЄС, сусідніми країнами, насамперед РФ.

У свою чергу, представляючи на «круглому столі» позиції СДПУ(о), О.Мустафін відзначив, що головний партнер для України — ЄС, але й контакти з Росією вкрай важливі, і ці напрями не можна вважати альтернативними. (Заради об’єктивності необхідно відзначити, що аналіз партійних програм і передвиборних платформ, відповіді лідерів партій і блоків, наведені нижче, не дають підстав для висновку про те, що відносини зі США та країнами СНД для учасників парламентських виборів є другорядними й незначними).

До речі, позиції партій і блоків чітко кореспондуються з зовнішньополітичними симпатіями населення України. За даними соціологічного опитування Центру Разумкова, 31,6% населення вважає пріоритетним напрямом зовнішньої політики України відносини з Росією, 31,4% — із країнами ЄС, 20,6% — із країнами СНД і 4% — зі США.

Дуже важливий той факт, що за певних розбіжностей у визначенні зовнішньополітичних пріоритетів, усі політичні структури від лівих до правоцентристів абсолютно одностайно підтримують вступ України в ЄС. (Водночас, на думку представника ПЗУ С.Москвіна, вступ у майбутньому в ЄС слід обгрунтувати відповідними розрахунками. А представник блоку Юлії Тимошенко С.Комісаренко наголосив, що для України приєднання до ЄС буде дуже складним завданням).

До речі, і більшість населення України підтримує процес євроінтеграції. За результатами соціологічного опитування Центру Разумкова, 57,6% респондентів переконано, що Україні необхідно вступити в ЄС. (Протилежної думки дотримується 16,2% опитаних, а 26,2% — вагалися з відповіддю). Цікаво, що більшість (60,4%) прибічників вступу України в ЄС вважає, що це повинно відбутися протягом найближчих п’яти років. Тобто в українському суспільстві є значний потенціал підтримки саме європейського вектора зовнішньої політики. Проте привабливість євроінтеграції в очах населення визначатиметься, передусім, матеріальним ефектом співробітництва з країнами ЄС.

Таким чином, можна спрогнозувати посилення проєвропейських настроїв у новому українському парламенті. На користь цього свідчить і те, що більшість політичних структур підтримує ідею створення в новому парламенті Комітету з питань європейської інтеграції (скептично до цього ставиться КПУ, і не визначилася з позицією СПУ).

Стосовно перспектив розвитку відносин із Росією і США, більшість лідерів партій і блоків підтримують поглиблення співробітництва з ними. Дуже цікавим виглядає порівняння позицій лідерів партій і блоків з оцінками населення.

Якщо необхідність поглиблення співробітництва з Росією особливих сумнівів у наших громадян не викликає («за» — 62,5% опитаних, 23,4% влаштовує нинішній рівень відносин, і 9,4% респондентів за зменшення співробітництва), то щодо США оцінки дуже суперечливі. Підтримують поглиблення співробітництва 24,2% респондентів, 24,8% — вважають необхідним зменшувати співробітництво, а 39,6% опитаних влаштовує нинішній рівень контактів зі США.

У свою чергу, більшість партій і блоків вважає, що Україна повинна відігравати активнішу роль в СНД. (Блок «За Єдину Україну!» і блок Юлії Тимошенко влаштовує нинішній рівень активності України в Співдружності). До речі, 55,1% населення в цьому питанні підтримує позицію більшості партій і блоків, вважаючи, що Україна повинна активізувати свою участь у Співдружності.

Та коли починається мова про співробітництво з регіональними структурами, створеними на теренах СНД, картина оцінок лідерів партій і блоків істотно змінюється. По-перше, усі політичні структури (крім КПУ й СПУ, яка утрималася від відповіді) виступають проти вступу України в Союз Росії та Білорусі. По-друге, більшість партій і блоків не підтримують приєднання нашої країни до системи колективної безпеки СНД — Ташкентського договору. (КПУ — за приєднання, а СПУ та об’єднання «Жінки за майбутнє» утрималися від відповіді). По-третє, істотно відрізняються позиції партій і блоків щодо вступу в Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) — з таблиці видно, що чотири партії та блоки проти вступу, три — за. По-четверте, більшість політичних структур (крім КПУ) підтримують поглиблення контактів у рамках ГУУАМ.

Оцінки населення дещо відрізняються від позицій лідерів політичних структур. Приєднання України до Ташкентського договору («за» — 15,2%, «проти» — 40,7%, утрималися — 44,1%), вступ в ЄврАзЕС («за» — 31%, «проти» — 20,6%, утрималися — 48,4%) і активізація співробітництва в ГУУАМ («за» — 25,8%, «проти» — 23, 4%, утрималися — 50,8%), очевидно, не викликають у наших громадян помітного ентузіазму. У свою чергу, значна частина респондентів (45,2%) підтримують приєднання України до Союзу Росії та Білорусі.

Очевидно, можна спрогнозувати дуже стриману та прагматичну позицію нової Верховної Ради щодо регіональних структур, створених на просторі СНД. (Принаймні видається малоймовірним відтворення в будь-якому вигляді кризової ситуації трирічної давнини навколо вступу України в Міжпарламентську асамблею СНД).

Дуже красномовним є те, що проблема вступу України в НАТО під час дискусії на «круглому столі» аж ніяк не викликала різкого протистояння між представниками лівих і правих політичних структур. Більшість партій і блоків (за винятком КПУ й ПЗУ) загалом позитивно ставляться до перспективи (нехай і далекої) вступу України в НАТО. Знаменно, що не виключає таку перспективу й СПУ, правда з застереженням, — «коли й НАТО буде новим елементом системи безпеки». Можна припустити, що питання про позаблоковий статус України виявиться на порядку денному нового парламенту. На такий висновок наводять як результати минулого «круглого столу» й результати анкетування лідерів провідних політичних структур, так і те, що позаблоковий статус України підтримують лише сім із 26 партій, що беруть участь у виборах.

У цьому контексті слід відзначити, що останнім часом окреслилися певні позитивні зміни у ставленні населення України до проблеми співробітництва з Північноатлантичним альянсом. (Нагадаємо, що ще у серпні минулого року, за результатами проведеного центром Разумкова соцопитування, 48,1% громадян вважали НАТО агресивним військовим блоком, а 50,2% — виступали категорично проти розширення Альянсу на Схід). Опосередкованим підтвердженням деяких позитивних змін можуть служити результати лютневого (2002 р.) опитування Центру Разумкова, за якими 14,4% наших громадян вважають, що Україна повинна вступити в НАТО, 36,3% — не виключають таку можливість, хоча й у віддаленому майбутньому. У свою чергу, 30,5% опитаних переконані, що Україна не повинна вступати в Альянс за жодних умов, а 18,8% — вагалися з відповіддю.

Чого можна чекати від майбутнього парламенту?

Загалом, аналіз позицій партійних програм, передвиборних платформ партій і блоків, результати анкетування лідерів провідних політичних структур, а також результати «круглого столу» дають підстави для певних прогнозних оцінок.

По-перше, здається очевидним, що новообраний парламент спробує підвищити свій вплив на формування й реалізацію зовнішньої політики в «трикутнику» Президент — Верховна Рада — Кабінет міністрів. Утім, це виглядає імовірним за умови створення сталої більшості з чітко визначеними позиціями, зорієнтованими на підвищення ефективності зовнішньої політики, зокрема її подальшої економізації, на чому, до речі, наполягають усі учасники виборчої кампанії.

По-друге, із високою імовірністю можна прогнозувати, що парламент ініціює перегляд «Основних напрямів зовнішньої політики України» і, можливо, на осінній сесії ухвалить новий документ. Очевидно, у ньому напрям європейської інтеграції буде чітко закріплено як пріоритетний. Посилення проєвропейських настроїв серед нового депутатського корпусу (зокрема створення відповідного профільного комітету) — момент важливий, враховуючи, що саме цьому складу Верховної Ради доведеться протягом наступних чотирьох років виконувати важливі завдання підготовки України до вступу в ЄС.

По-третє, є підстави припускати, що новий парламент підніме питання про позаблоковий статус України, що зробить можливим її входження в майбутньому в НАТО.

По-четверте, хоча певне протистояння між «прозахідними» правими та «проросійськими» лівими в новому парламенті збережеться, радикальні кроки (приміром, вихід України з СНД чи, навпаки, приєднання до Союзу Росії та Білорусі) навряд чи матимуть підтримку більшості депутатського корпусу. Очевидно, позиція Верховної Ради стосовно регіональних структур на теренах Співдружності буде досить стриманою та прагматичною. Зусилля депутатів буде спрямовано на розширення участі України в провідних міжнародних організаціях, на розвиток двостороннього співробітництва, зокрема з сусідніми країнами.